Сон 28-290325 "Дії та наслідки"

Допасковую два останніх кабеля з чотирьох, роблю кілечка на запас і підключаю. Знаю, що вони відповідають за кольори. Хтось підходить і каже: "Ті два попередніх кабеля спричинили вогонь! Загорілась трава, а сильний вітер розніс полум'я на село". Вилажу з-під незручного ковеєрного стола, піднімаю голову, адже все це ще не бачу, а лише чую і теоретично уявляю "як це?", а побачивши, офіґіваю масштабам лиха, наче в доміно: горять трава, кущі, дерева, перші будинки в село від дороги... Подумки міркую: два наступних кабеля відповідали за кольори? Вогонь і кольори...

P.S. Це як чорна іронія: непередбачувана пожежа освічуватиметься дискотечним сяйвом.. 

28.03.25

Події відбуваються в Україні (фігурують топонімічні назви українських міст), але з переконанням, що це й Польща. Хтось каже, що треба знайти чиюсь могилу і каже для цього орієнтир: "Там буде примітною могила гетьмана Чикаленка". (Скоріш за все, це спогад про видатного мецената Євгена Чикаленка, але гетьманом він не був, а от "гетьманом меценацтва" можна було б назвати). Присутнє переконання, що я знаходжусь у місті Тернополі, але заразом ми шукатимемо на польському кладовищі (навіть не знаю, чи воно там таке є). Ідемо на пошуки. (Поки з кимойсь йшов, вже й забув, що шукаємо, адже так уві сні буває, хоча головний орієнтир міцно засів у пам'яті). Вже в половині алеї на кладовищі раптом пригадую, що тут був і знаю, як буде виглядати далі: місце, яке ми шукаємо, однозначно розташовується по правій стороні. Кажу про це попутникам із непохитним переконанням. За діями бачу, що дехто мені не вірить і намагається звернути не там де треба. Доходимо до кінця кладовища, а там великий представницький стіл зі стільцями, спеціально для проведення зустрічей. Приходить якась друга делегація з польської сторони і ми всі сідаємо за той стіл. Якась дівчина від нас починає щось розповідати, пов'язане з історією, та раптом виявилось, що та делегація - це переважно журналісти, а дехто й з телевізійних медіа. Дістають камери, налаштовують, як би все це виглядало. Раптом з'являється якась бабка - відвідувачка цвинтаря, але якось так, що вона впізнає делегатів з польської сторони. Заходить коротка розмова й з нею, де вона каже, що її дівоче прізвище Герасимчук. На завершення розмови перепитую в неї: звідки вона родом? - чим дещо дивую присутніх. Чую не зовсім однозначно: Чернігів / Черкаси. Починаю говорити: звідки я родом, але увага більшости розсіюється на інші розмови і я не завершую думку, адже її інтересу в тому немає, а іншим - не цікаво слухати. Лише коротко констатую: "Нашого цвіту по всьому світу". Далі ця бабка раптом починає вилазити на драбинкову конструкцію вздовж напівкруглої стіни, по якій мають плестися якісь рослини. Тепер з'являється переконання, що це вже не цвинтар, а бібліотека. Начебто про це зайшла мова між присутніми. Переважно в діалогах чую вишукану польську мову. Заходить філософська розмова про існування такого місця, де ми знаходимось. Хотів би пожартувати, адже акурат підійшов би до теми розмови, але забув ім'я "героя". Вирішив когось запитати від нашої делегації, хто від початку сидів поряд мене: "Хто спалив у давній Греції бібліотеку?" І цій людині також важко далось пригадування. (Цікава логіка уві сні: насправді, житель Ефеса Герострат, на якого подумав, спалив не бібліотеку, а храм Артеміди). На чому тема була закрита: спритний гумор не шукає довгих роздумів! Лише неголосно довершив тій же людині обговорювану думку в намірі мого гумору: "Залишились би стіни"... Далі розмова велась між польками, де за однією зауважив, що була невиразно вагітна.

P.S. Однозначно сон виник під впливом побаченого на Ютюбі: польських жартів у форматі стендап-акторів; критичних роздумів однієї польки, із яскравими рисами українки (бачу таку розницю), яка вирішила будувати політичну кар'єру, де в одному з відеороликів критично ставилась до української влади; бібліотека - з фільму, побаченого тиждень тому; прізвище "Герасимчук" - мого наміру дописати генеалогічну гілку зі сторони матері; також бачу й інші паралелі з побаченим у житті.

29.03.25 

P.S.² Сон - це також сліди-тіні з реальности. Образи, з яких вони повстали, за відсутности часу, простору, міри абощо, можуть вільно переплітатися між собою, як у "театрі тіней", де конкретика і химера лежать ув одній площині. 

P.S.³

Уві сні не просто мінімізуються контрасти дуалістичного світу (біле-чорне, добро-зло тощо), а навіть більше: спогади і фантазії опиняються в одній позиції, коли сприймаються однаково рівнозначно, без критичного судження. Навіть думки "на тему" виникають не для протиставлення одна одній, а лише як незалежні відгалуження зі завершними формами, якщо асоціації, пов'язані з ними більше не виникатимуть. Саме ці завершені форми, як плоди на галузках дерев, і є "вказівними пальцями" для розуміння (тлумачення) снів. 

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 301012 "Могильний сон"

 Просинаюсь (уві сні) і виявляю, що спав на могилі. "Фу! Як же це огидно!.." - кажу собі. Ліжко, як ліжно, а під ним гранітна плита. Піднімаю голову, а в узголів'ї стела, на якій написано ім'я якоїсь жінки. Цікаво, що за відчуттями я перебуваю в багатоквартирному будинку. Виникає підозра: що, за логікою, у квартирі мають тут бути подібні могили. Пригадую (таке переконання), що на цьому місці або у схожій ситуації я колись уже спав. (Мабуть, колись снився подібний сон або зі схожим сюжетом).

Сон 060520 "Обмежувальний знак: Могильне місце"

Важкі і складні стосунки з матір'ю, які закінчуються тим, що приїжджає до дому батько в дупль п'яний. (У реальному житті, при моїй давній пам'яті, таке траплялось одиничні рази). Зійшов з таксі, стоїть на одному місці і спілкується сам з собою. Коли ми до нього підходимо, він фокусується і більш конкретно адресує свої монологи. Картинка міняється і я опиняюсь на початку сну, після думки: а з чого все почалось? Тепер знаходжусь у знайомому мені парку, яким ходив у дитинстві до школи. В ньому є ділянки землі, покриті водою, що перетворюють дорогу на болотяні галявини. Є й інші проходи: між дерев, там вище і сухіше. Проходять біля таких пагорбів підлітки з мамами й проводять візуальну інспекцію. Ось на дереві висить якийсь обмежувальний знак, прикріплений до похиленої галузки. Діти стоять біля нього в тому проході дороги і активно його обговорюють. Я ж їх минаю. Хотів би щось сказати, але мовчу й іду далі. 0240'

У сусіда померла жінка. (Сам факт із реалу вихоплений десь із років 25 тому. Сусід - це старий фронтовик, а його жінка перед смертю вже кілька років була прикута до ліжка із-за хвороби). Вирішили вони (його родина) поховати її на власному городі. (Сон перенасинається разів зо три, поки я його записав. Врешті-решт міняється локація). Чомусь головну роль ув організації похорон відіграє мій батько. В результаті виходить так, що він, а не сусід, ховає її на порозі дому, в якій живе (в реалі - жила) баба Марія (його мама, моя бабуся). Я ж дивлюсь на все це відсторонено, хоча сама ідея мені не подобається. Поки він робив могилу, на якомусь етапі вирішив її переробити, а згодом, коли вже все завершив, висловив сумнів і запраг нових кардинальних змін. Дивлюсь на все це, а бетон уже залитий, асфальт укатаний (неакуратно, зі слідами від катка), могильна плита встановлена. Так, не зручно: аби зайти в хату, треба наступити на могилу. Але ж дивно все це! Мені ж тут не ходити? 0645'
P.S. Видно, образ "могильного місця" "перефразовано" вихоплений з кінофільму "14:11", переглянутого напередодні.

Сон 121219 "Повернення в минуле"

Я - юнак. Гуляю парком відпочинку, який нагадує центральний - рідного міста. Події, які в ньому відбуваються, нагадують сюжети певних снів, але без конкретики. Намагаюсь налагодити стосунки з дівчатами свого віку. Розумію, що вони розвиватимуться лише за бажанням самої дівчини. З однією нічого не складається, а з іншою - все просто. Навіть заходить доволі далеко, але невідь-звідки з'являється мати, як "вічний" контроль. Хоча цього вечора я не вдома, але нічого особливого: застає мене за дивною роботою: проходить мимо і помічає, як збираю в металевій шафі розсипаний горох, який чомусь опинився у воді. 0300'

Минаю дорогу, на якій колись туристи облаштовували палатки, тепер на тому місці бачу одиноку могилку. (Пригадування належить сну, який бачив кілька днів тому). Цією дорогою їду з Сашею К. десь з дачі. На цю поїздку мене наштовхнула його пропозиція, що можна заробити десь тут непогані гроші. Каже, що ось доїдемо до перехрестя, а там ми пересядемо на мотоцикл. Міркую: може, з мотоцикла - в машину? Приїжджаємо з ним у якусь школу. Заходимо в один з кабінетів, а це - офіс. Кілька людей сидять за комп'ютером. Якась жіночка приймає документи. Підходимо ближче, вона піднімає світло-блакитні зіниці, мало не скляні, у хворобливо червоних білках і дивиться на нас. Таких втомлених очей я давно не бачив!.. Дорога. Дивлюсь на небо, а там повертаються з півдня птахи. Дивуюсь: недавно відлетіли, тільки-но почалась зима, а вони назад?.. Автовокзал. Мені кажуть, що маю сідати в автобус, який там стоїть, але конкретики так і не надходить: стоять два транспортних засоби. В який із них сідати? В одну з них заносять якусь хвору або просто лежачу людину. Для неї виділене спеціальне місце в салоні пасажирського автобуса... Тепер я у іншому місці. Батьки питають про заробіток: "Чи добре тут заробив?" На що відповідаю, що краще, ніж у Польщі на нинішній час - немає. Чим їх розчаровую. Тепер я в якомусь парку знаходжусь на відкритому просторі. Дзвінок від П.Б. за одного автора. Пропозиція його підтримати. Розповідаю, що окрім видавничого напрямку, є давня задумка провести літературний вечір, зібрати багатьох знайомих мені авторів. Згадую останніх, з чиєю творчістю був знайомий завдяки П.Б., називаю прізвище якогось Бондарчука. Але при всьому моєму бажанні, пояснюю далі, я в Польщі й нічим допомогти не зможу. Далі спілкуюсь із ним про його колишню підтримку, про те, що недавно перечитував твори авторів з часопису "Ф+Л", за його редакції. Про те, що свого часу щиросердно намагався підтримувати творчість знайомих мені авторів, із ким зводила доля і певною мірою завдяки йому. Тепер я в якомусь гуртожитку, сповненій "движухи"! Я ж на кухні розповідаю якісь анекдоти. Підходить до умивальника Наталя Н. і чистить зуби. Про себе пригадую, як вона схожа на іншу дівчину, таку ж руденьку й кучеряву. Знову розповідаю щось смішне, зокрема про те, що мені цікаво спостерігати за людьми. Мій гумор викликає у присутніх щедрий сміх. 0440'