Сон 160924 "Здійснення надзвичайного"

Я з ще одним колегою (без конкретики) маємо здійснити місію на Марс (якщо логічніше за візуальними ознаками, не зовсім схоже на "Червону планету", навіть без обтяжливих скафандрів, але однозначно поза межами нашої планети). Попередня місія багато що зробила, але дещо забула, що і має зробити наша. Висаджуємось на твердій місцині, де лежать дві замерзлі купи снігу, які маємо розчистити. Під ними ховається те, що замурували попередники. Розгрібаємо твердий сніг кавалок за кавалком, поки не доходимо до свіжого асфальту, в якому був замурований отвір, з якого дістаю дві невеликі коробочки. Можливо, там під землею щось в рази більше, але ми маємо забрати лише їх. Колега каже, що іде розігрівати мотор, а я маю йти за ним. Ще трохи і починає сипати густий сніг, мить і утворюється хуртовина. Варто не зволікати, небо міняється на очах. Гелікоптер уже розкручує крила. Полишаю на місце праці останній погляд і біжу до нього крізь мухи снігу.

Заходжу до клієнта, а він мене просить організувати курс лекцій для продавців і менеджерів. У мені на такі слова прокидається певний ентузіазм, адже завжди є чим корисним поділитися з досвіду, хоча й не настільки в матеріальних здобутках. (Схоже, що це певна реакція з реалу на поверхневе знайомство з філософією орієнталізму від Айн Ренд).

Йду вулицею, бачу попереду двох людей старшого віку. Коли з ними вирівнявся і ми перейшли дорогу, якимось чином їм стало погано: чоловік схопився за серце, жіночка теж якось змарніла і впала. Допомагаю спочатку жіночці, узявши з калюжі до долоні зимної води і привівши до тями, пробуджуючим ляскотом долоні по щоках. Дивлюсь на неї, а вона якби від цього помолодшала (уві сні нагадує знайомий мені образ людини, яку міг би десь бачити: худорляве обличчя, однорідний колір шкіри, вузький ніс), жодної зморшки, яка б мала вказувати на вік. Побачивши в її очах стан свідомости, ставлю незручне (як для жінки) питання:

- Боюсь спитати: скільки вам років?

- Отож, не питай!..

Далі допомагаємо стати на ноги сивому чоловіку, з яким вона йшла попід руку...

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 021020 "Вчасно поінформований"

Початок навчального процесу. Усі (студенти) намагаються вникнути в програму лекцій. Виявляється, що присутні в тому зміни, про які ми не були поінформовані або не проявили до них інтерес, аби дізнатися більше, а, може, спеціально не хотіли знати. У тому ж дусі раптом пригадуємо, що в будинку, в якому жили, залишили тіло померлого напередодні Сталіна. Вже пройшло два дні, а його варто було б поховати, а про цей інцидент ще ніхто не поінформований. Ще й виявилось, що увімкнули опалення і в тому домі тіло однозначно довго не пролежить.

Сон 030320 "Дивні вчинки"

Читаю статті десятирічної давності про минуле, зокрема про національно-визвольний рух, часи козацтва. Натрапляю на назву статті: "Давнє поховання у тіла батьків". Міркую собі: що за дивна назва? Певною мірою проводжу паралель зі своїм авторством, що свого часу і я міг би таке втнути. Подумки виправляю: "Давнє поховання біля тіл батьків", але розумію в тому всю неоковирність, та й тему якусь обрано дивну, аби про неї щось писати. 0150'

Польський магазин у невеликому місті. Консультуюсь і в результаті купую універсальний пульт до телевізора, який має підходити до зовсім іншого електрообладнання. Десь у той же час отримую зарплату. Перераховую гроші - від чого відчуваю задоволення. Міркую про надійність банківської системи. Довго консультуюсь який пульт узяти, навіть приміряв у той час навушники, поки не прийняв остаточного рішення - беру. Розраховуюсь, дивлюсь у чек - 107 злотих. Виходжу на вулицю, а там жіночка, у якої питаю, як не забути цей магазин, коли знадобиться гарантія? Вона відмахується: "Що за дивне питання?" - хоча приділяє увагу. Показує на будинку назву вулиці: "Żytomirska, 10(?)". Я дивуюсь і кажу: а ви знаєте, що це за місто? А вона, якось так невиразно: колись розповідали, що знаходиться в Туреччині. А я виправляю: ні, це в Україні! Тільки пишеться інакше. І намагаюсь роз'яснити: де воно розташоване. На якомусь етапі помічаю її байдужість до даної тематики і я її покидаю, висловлюючи, що їхнє місто цікавіше, хоча, подумки про себе, розумію, що будували його пруси. 0310'

Затягую в навчальному закладі кабеля, разом із тим поспішаю послухати лекції. Записую якісь спостереження та думки. Навіть доходить до того, що пишу чим є під руками, аби не згубити думку.

Іду по вулиці, а мене спиняє якась бабка і просить допомоги. Поки слухав і казав: "так, так", як раптом до неї "ні!" - на конкретні слова: зайти в якусь хату і щось для неї взяти. Чим її дивую. Пояснюю, що вчусь і поспішаю на лекцію.

Вихідний день, 9:00. Приходжу в магазин. Одна частина магазину відчинена, а друга - побутової техніки - ні! Ще не час - треба зачекати. А мені саме туди. Сидять у великій аудиторії якісь люди і щось ждуть. Десь в розмові зайшла мова про "PIT" (бухгалтерський документ річного обліку по зарплаті в Польщі). Виходжу, повертаюсь знову. Нарешті відчинились, а тут, одразу при вхідних дверях, чоловік запрошує в цей магазин. А я дивлюсь і кажу, що ви вже були о 9:00? Сиділи і нічого не казали, а тепер так мило запрошуєте. Дивлюсь ще на двох: і ви теж там були?  Подумки: які підстави були не почати працю, коли клієнт о 9:00 вже тут? Разом із тим дивуючись зміні зовнішнього образу. 0400'

Тюнінг і заміна оливи в машині, ключі до якого підходять від мотоцикла. В розмові хтось питає, а яка його назва?
- "Хав'єр".
- Але ж немає такої техніки!..
0500'

Сон 281119 "Соціологія у поспіху"

Дружина готується завчасно на роботу. Питає: на котру мені? Я кажу й знову занурююсь у свої справи. Моя нова робота в якомусь технічному коледжі. Сьогодні я маю там прочитати першу лекцію з соціології. Я не поспішаю, знаю, що в мене ще є час. Дружина каже: "Чого ж ти сидиш? За 5 хв у мене початок пари!" Це мене оговтує і концентрує на проблемі: "Як же так? Дійсно, у мене обмаль часу!" Кажу: "Та тут не далеко! Йти з кількома зупинками тих самих п'ять хвилин!" Похапцем беру куртку, капелюх, виходжу з дому. По ходу вдягаюсь, сідаю на перший тролейбус у потрібному мені напрямку. Їду. І цієї миті я розумію, що забув вдома текст лекції. Що ж робити? Зосереджуюсь, міркуючи так: це перша пара, на ній я можу розглянути основні завдання дисципліни, наприклад: що вивчає соціологія? Про себе починаю формулювати базові тези: першу, другу, третю... Приходить усвідомлення, що моїх вільних знань на цілу пару не вистачить. 0220'

Сон 091118 "Ми прийшли... я пішов!"

Прийшли на якусь лекцію в невелику аудиторію. Нас мало бути небагато, але найшло чимало люду. Ми знаємо, що це у нас останній день і скоро всі мають роз'їхатись. Не до кінця ясно, що нас всіх об'єднує, так, наче якась спільна справа. Колега, з яким я сиджу за однією партою каже: "Давай обміняємось телефонами?" У значенні: їхніми номерами. Я не особливо й хотів, але кажу: "Добре!", - і виймаю свій телефон аби записати його номер, а він свій. Щось випадково натискаю на сенсорному екрані й видаляю існуючі контакти. Колега бачить це і коментує: "Так ти ж видалив усі номери?" Я подумки себе заспокоюю і кажу, що нічого страшного. Кажу: "Давай аркуш, запишемо на листок!" Він записує цифри "097" два рази, в стовпчик, так, наче знає, як має починатися мій мобільний номер. Просить диктувати далі, і я плутано йому називаю свій номер, прошу виправити якісь цифри. В результаті виходить так, що берусь за ручку і перезаписую свій номер начисто новим рядком нижче.
Йде лекція, на яку ми прийшли. Озираюсь на аудиторію і бачу, що суттєво поменшало народу. Дивно, на початку, як ми прийшли першими, присутніх було одиниці, потім всі "завалили" і тепер - доволі ріденько між рядами.
Посеред лекції маємо йти з колегою на автобус. Виходимо з аудиторії, як і всі до нас. У поведінці прочитувалась однозначність: прийшов час, тому ми йдемо!
Заходимо в автобус, деякий час їдемо разом, сидимо один проти одного. На якійсь зупинці колега сходить. Дивлюсь на порожнє сидіння, на якому він сидів, а там лежить монета. Беру її в руки, метал - сплав з міді, на одному звороті великими квадратними літерами написано СССР, напис подібний до тієї, якою був ще до монетної реформи, а на звороті, окрім декоративної цифри 5, профіль веселого ельфа з шапочкою і сопілкою в руках, сидячого на закарлючці з листком(!). Усі елементи чеканки неймовірно гарно переплетені в єдину композицію.
У мене зупинка на вихід. Виходжу з автобуса. Прямо біля зупинки стоїть пам'ятник, загальний образ якого є невиразним, але в переходах його фігури, на рівні моїх очей, наставлені різноманітні маленькі фігурки. Беру одну з них до рук, розглядаю. Це такі собі амоторські статуетки, які приносять різні люди саме до цього пам'ятника. Той, що був у моїх руках, це своєрідний корабель зліплений з глини, але не горизонтальної, а вертикальної форми, з вітрилом, спрямованим уверх. Якийсь геть незвичний образ. Розумію, що не варто затримуватись, а треба йти далі й дізнаватися за наступний автобус, розклад якого мені досі невідомий. У мене виникає відчуття, що я не в Україні, а в Польщі, хоча згадана зупинка є симбіозом двох, знайомих мені в Житомирі. В кількох кроках від пам'ятника стоїть кіоск, де я міг би довідатися за рейс і купити квиток. Жіночка дає роз'яснення, щодо розкладу руху наступних автобусів. Розумію, що в мене може виникнути багато часу, в залежності від варіацій в потрібному мені напрямку. Я такий, дивуючись передчасно від ймовірного бездіяння, мовив, не так для неї, як до себе: "Я... пішов!"

Сон 151018 "Форма і зміст. Число і колір"

Якесь свято чи просто зустріч. Велика кімната батьківського дому. Хтось попросив допомогти зробити салат. Я стою за столом та дрібно нарізаю варений буряк.
Приходить донька і каже що бачила в місті негра в поліцейській формі. Я підтверджую, що була така інформація про навчання з 15 числа. Хтось каже: "уже 15? А я вже не помітила, що так швидко!" 0420'

Перевдягнений Володимир Зеленський. Якась жінка читає лекці. (По короткочасному пробудженню). На обличчя Зеленського вдягнено зелену маску. Якесь неоднозначне ставлення до побаченого.

Сон 270518 "Сімейні відносини"

Пішли в місто на прогулянку. Сам похід був цілеспрямовано спланований, адже мав приїхати якийсь знавець сімейних відносин. Місце для його виступу та глядачів було спеціально організоване. У місті зустріли ряд знайомих. Коли почався виступ лектора, він запросив, для спроби навести приклад процесу розуміння сімейних відносин якусь сімейну жінку. Чи то його вибір впав чи так зголосилася для діалогу - моя дружина. Отже, лектор на спеціальному підмостку, а опонент трохи нижче на трибуні зі сторони. Я від дружини недалеко. Розповідаючи про сімейні цінності в форматі "виточування кожної думки", почав ставити питання до опонента. Дружина з хотінням на них починала відповідати. Склалось таке враження, що лектор своїми питаннями про сімейні цінності, зокрема про роль жінки в родині, починав заганяти опонента в глухий кут, наче всі родини, за будь-якого розкладу сімейних стосунків, рухаються по єдино заданому сценарію. Щоразу підводив до наперед готового висновку. Завершувався питанням: А це ти робиш для свого чоловіка?.. Поки дружина була на сцені, до мене почали підходити журналісти з певного кола знайомих, аби мене сфотографувати, обираючи для того тло і ракурс. Серед глядачів я примітив своїх батьків, які розсілись окремо: батько, аби поспілкуватися з кумом, кума сама, до якої, на вільну лавку, підсіла мати. Тепер лектор менше питав, а робив однозначні висновки в формі монологу. Мені було неприємно, адже він навіть і не надавав сказати слово дружині. Я вже хотів, аби ми разом пішли звідти, що й зробили. По дорозі зустріли ще ряд знайомих, зокрема, дівчину без ніг, образ, як мені пригадується, що вже зустрічався в моїх снах. З нею був її цивільний чоловік - військовий, а з ними ще одна пара. Поки ми їх минали, помітили, як вони між собою граються: бігають, сміються, вилазять на огорожу, зокрема та, що без ніг - на ворота. Я собі так і подумав, як вона це робить? Її ноги були частково роботизовані. Принаймні, я побачив на її кінцівках металеві округлі закінчення. Все це разом виглядало доволі несподівано і дивно. Минувши і їх, ми пішли звідти геть. 0144'

Троє хлопців зняли хату для троїх дівчат. Приблизно кожному подобалась якась дівчина по своєму. Житло в приватному секторі довелось за короткий час поміняти на інше - аналогічне, ще й мало не по сусідству. Переїзд (знайомство з новим помешканням) у вечірній час.

Процес приготування макаронів з м'ясом. У майже готові макарони досипаю ще, ще й іншого виду, при тому розуміючи, що за раз їх не з'їм. Готове м'ясо передбачалось додати наприкінці приготування. Залізна каструля незвичної продовгуватої форми, схожа більше на качівницю чи оселедницю.

Сон 280418

Хлопець із дівчиною мають зайти на фірму, як торгові агенти. Хлопець практикує цю дівчину в продажах. Я стою зі сторони і розумію, що в неї нічого не вийде: вона - моя колишня колега і я знаю недоліки її роботи в продажах. Знаю цю фірму і пам'ятаю керівника. По кількох хвилинах заходить за нею і він. Зовні офіс фірми має довольно простий вигляд: розташований в приватному секторі, які то бувають ближче до центра міста, одноповерхова споруда з червоної цегли, затінена високими деревами. Я так само заходжу на фірму, і бачу наступну картину: колишня колега та цей хлопець сидять і очікують, коли шеф фірми звільниться від розмови по телефону. Я приєднуюсь до них і лишній раз пригадую обличчя керівника цієї цієї, яке мені знайоме. Сідаю навпроти його столу, хлопець і дівчина зліва від мене. Дивлюсь як він зайнятий роботою, потім, як слухає цю дівчину. Я відволікаюсь і дивлюсь по сторонах, як оформлений його офіс. Весь простір займають різні стелажі, на них зберігаються документи за весь час роботи фірми. По праву сторону від мене - довгий стелаж з книгами, що утворюють стіну. Я беру і торкаюся тих книг: солідні видання, грубі за обсягом, у твердих палітурках, але видруковані на дешевому папері. Всі книги зачитані і виглядають по-робочому потріпаними. Мені імпонує цей керівник. Перед тим, як щось пропонувати, треба знати специфіку фірми, на яку ти приходиш, а моя колишня колега просто до неї зайшла, навіть не вивчила, що написано на дверях офісу, на рекламному щиті. Я намагаюсь сам зрозуміти чим нині займається фірма. Дивлюсь, а цей керівник, як звичайний працівник обслуговує клієнтів: робить якісь копії документів, але якось незвично для мене: обладнання для мене незнайоме, ставить круглу печатку бездотиковою ручкою - одним засвічуванням на папері.

Метаморфоза: я залишаюсь один, без цих торгових агентів, я знаю, що я завітав до цієї фірми зі своєю дружиною. Вона має ось ось підійти. Вона має висловити своє бачення в перспективах бізнесу в форматі мінілекції, я тут, аби допомогти, як асистент. Я її жду, а вона не приходить і розумію, що вже пора починати. Я розповідаю, чому я тут, які обставини спонукали нас прочитати цю лекцію. Навожу приклади з власного професійного досвіду і висловлюю погляди на економічну і політичну ситуацію в нашій країні і на світові тренди.

Садочок. Розмова про те, що НВК будуть ліквідовувати. 32 дитини на клас це багато. Дійшло до того, що нині вчаться діти еліти.

Мати ставить на стіл чай. Я пробую і розумію, що в мене він солоний. Дивлюсь на інших, а вини п'ють і не виказують здивування. Я питаю в неї: чому в мене чай солоний?.. Знаю, що мати любить експериментувати, але вона виказує здивування...

Сон 250418

Я зустрічаюсь із людиною, з якою маю поїхати до роботодавця. Я трохи знаю ту фірму, яка свого часу розпалась на дві частини.
Приїжджаємо до тієї фірми, заходимо в одне з приміщень у форматі лекційної зали. Таких, як я з десяток-два. При вході ми мали зняти взуття. Своє взуття поставив у шафу, що була біля дверей в аудиторії. В аудиторії була лекторка, яка почала нам розповідати про благодійність для певного фонду. У мене виникло питання. На незручне питання вона відповіла питанням на питання. Я прошу відповісти однозначно. Тепер вона говорить з інтонацією, що взагалі не лічило б волонтерам. Я звідти йду, вдягнувши куртку і взуття. Сівши в машину, якою приїхав зі знайомою людиною, вона в мене питає: а де твої сандалі? Наче я забув їх на тій зустрічі.
Я повертаюсь у те ж приміщення, в якому проводиться інформаційна робота про благодійність. Я приодчиняю двері і прошу в тієї ж самої лекторки забрати з шафи своє взуття. Вона ігнорить. Потім підходить до мене і зачиняє двері. Я захожу з принципу в аудиторію, бо не виношу ігнорів, і дивлюсь чи є мої сандалі. А їх немає. Помічник (дівчина) цієї лекторки каже, щоб я подивився при вході в іншій шафі. Я пішов дивитися там і на взуття інших, які стояли біля дверей. Ніде їх не знайшов. Подумалось про нелогічне: які можуть бути в мене сандалі, якщо я був у туфлях весь час? Просто тому, що мені про це сказали?.. Я повертаюсь до чоловіка з яким їхав у машині, і який за них запитував, і кажу, що їх не знайшов, бо їх могло й не бути.

Проходимо різної висоти проходи: для когось нормальна висота стелі, а для когось замалі. Мені - комфортно, у мене стеля під мій зріст.

Паровоз-жінка. З м'якими частинами, як груди, що мають приєднатися до іншого паровоза, який відвіз її в якусь сторону. Ті груди відпадали від злучення на повороті під час зрушення з місця. Але на наступному повороті все пішло добре.

Сон 030418

Якийсь концерт. На нього, в ролі учасників, пішли двоє студентів (-ок) - (цей фраґмент важко пригадується, можливо, незначний). Замість них я іду на урок ("пару") до викладача математики. Цікаво, що образ учень-студент нероздільний і злитий в єдине. За віком діти або старшокласники, або студенти перших років навчання у виші. Мені прикольно послухати такий урок-лекцію, адже я давно вчився у подібному форматі. Навчальний кабінет незвичний - видовжений поперек - студенти сідають у два довгих ряди перед одним викладачем. Є вільні місця, я сідаю зліва. Дітей небагато, але з часом їх находить більше. Вчитель читає свій предмет. Час від часу мене пробиває на провакативні питання... Спілкування з ним на рівних. Діалоги відбуваються з легкістю і гумором.
(Обривання сну, пов'язане з пробудженням).
Сон продовжується. Змінюються "декорації". Замість вчителя-чоловіка - вчителька. Вона також навчає математиці, але, судячи за подальшим розвитком подій - біолог. Йде урок-лекція. Аудиторія (на відміну від першої частини сну) видовжена не поперек, як у першому фраґменті, а вздовж, як то завжди буває у школах. Я сиджу так само зліва, але біля мене вікно. У притаманному мені дусі щось коментую, але заторкую жартом китайців і звертаю увагу, що в учительки азійські риси обличчя. Це її трохи мінить в рисах. Я помічаю, а скорше уявляю від себе, трансформації її обличчя, що мають кумедний вигляд: очі звужені, ніс неприродно видовжений. Але то проходить, як фантазії. Образ мінливості цієї жінки починають доповнювати два нових героя, що заходять до аудиторії: жінка (подруга вчителя) і корова (середнього зросту і якась артистично-кумедна, театрально-гротескна). Тут починає відбуватися неочікуване: нам показують, як робиться щеплення: корові, а заодно і цій жінці, що прийшла з нею. Якщо вірніше: жінка в знак солідарності із коровою робить і собі щеплення... Цей вчитель робить якесь роз'яснення про трикутники...
(Сон обривається).
... Вирізання разом з колегою металевих трикутників, подібних до знаку "Play".