Сон 121219 "Повернення в минуле"

Я - юнак. Гуляю парком відпочинку, який нагадує центральний - рідного міста. Події, які в ньому відбуваються, нагадують сюжети певних снів, але без конкретики. Намагаюсь налагодити стосунки з дівчатами свого віку. Розумію, що вони розвиватимуться лише за бажанням самої дівчини. З однією нічого не складається, а з іншою - все просто. Навіть заходить доволі далеко, але невідь-звідки з'являється мати, як "вічний" контроль. Хоча цього вечора я не вдома, але нічого особливого: застає мене за дивною роботою: проходить мимо і помічає, як збираю в металевій шафі розсипаний горох, який чомусь опинився у воді. 0300'

Минаю дорогу, на якій колись туристи облаштовували палатки, тепер на тому місці бачу одиноку могилку. (Пригадування належить сну, який бачив кілька днів тому). Цією дорогою їду з Сашею К. десь з дачі. На цю поїздку мене наштовхнула його пропозиція, що можна заробити десь тут непогані гроші. Каже, що ось доїдемо до перехрестя, а там ми пересядемо на мотоцикл. Міркую: може, з мотоцикла - в машину? Приїжджаємо з ним у якусь школу. Заходимо в один з кабінетів, а це - офіс. Кілька людей сидять за комп'ютером. Якась жіночка приймає документи. Підходимо ближче, вона піднімає світло-блакитні зіниці, мало не скляні, у хворобливо червоних білках і дивиться на нас. Таких втомлених очей я давно не бачив!.. Дорога. Дивлюсь на небо, а там повертаються з півдня птахи. Дивуюсь: недавно відлетіли, тільки-но почалась зима, а вони назад?.. Автовокзал. Мені кажуть, що маю сідати в автобус, який там стоїть, але конкретики так і не надходить: стоять два транспортних засоби. В який із них сідати? В одну з них заносять якусь хвору або просто лежачу людину. Для неї виділене спеціальне місце в салоні пасажирського автобуса... Тепер я у іншому місці. Батьки питають про заробіток: "Чи добре тут заробив?" На що відповідаю, що краще, ніж у Польщі на нинішній час - немає. Чим їх розчаровую. Тепер я в якомусь парку знаходжусь на відкритому просторі. Дзвінок від П.Б. за одного автора. Пропозиція його підтримати. Розповідаю, що окрім видавничого напрямку, є давня задумка провести літературний вечір, зібрати багатьох знайомих мені авторів. Згадую останніх, з чиєю творчістю був знайомий завдяки П.Б., називаю прізвище якогось Бондарчука. Але при всьому моєму бажанні, пояснюю далі, я в Польщі й нічим допомогти не зможу. Далі спілкуюсь із ним про його колишню підтримку, про те, що недавно перечитував твори авторів з часопису "Ф+Л", за його редакції. Про те, що свого часу щиросердно намагався підтримувати творчість знайомих мені авторів, із ким зводила доля і певною мірою завдяки йому. Тепер я в якомусь гуртожитку, сповненій "движухи"! Я ж на кухні розповідаю якісь анекдоти. Підходить до умивальника Наталя Н. і чистить зуби. Про себе пригадую, як вона схожа на іншу дівчину, таку ж руденьку й кучеряву. Знову розповідаю щось смішне, зокрема про те, що мені цікаво спостерігати за людьми. Мій гумор викликає у присутніх щедрий сміх. 0440'

Сон 110519 "Видовження зіниць"

Уривок з якогось сюжету, який виводить головного героя на простір городу, подібного до батьківського обійстя. Його погляд керується припнутими до зіниць прямими, тонкими та надзвичайно довгими тросами, які дозволяють йому бачити навколишній світ у кращому "світлі": більш кінематографічно та комп'ютеризовано. Головний герой розуміє, що від нових можливостей виникатиме певний дискомфорт у зіницях і побоювання, що так він може взагалі згубити зір. Найбільш насторожує некерованість тих прямих тросів, так, наче він потрапив у їхню залежність, наче риба, яка хотіла їсти, а він - бачити.

Сон 041218 "Кінематографічні вибрики сну"

Тривала цілодобова дорога. Під кінець дня бачу, як водій утомлюється і прямо засинає за кермом. Буджу його, він знову засинає. Бачу його міцно заплющені очі в дзеркалі заднього виду. Трохи страшно: на повній швидкості, розбиваючи темряву світлом фар, їде водій, перебуваючи у глибокому сні, міцно зціпивши руками кермо. За коротку мить буджу його поновно і пропоную сісти самому на його місце. Він каже: а у тебе права якої категорії? Я про себе: "В" і розумію, що за кермо такого пасажирського буса я не сяду. День. За вікном ліси й лісостепові краєвиди. Якоїсь миті бачу вдалині великий завод.

Ми кожного дня приїжджаємо на підприємство виконувати одну й ту ж роботу, о 17:00 їдемо додому. Сьогодні я працюю з напарником осібно. Натрапляю на сценку, яка стає кінематографічною: двоє робітників закрилися в приміщенні, щоб з'ясувати між собою стосунки, й тут вони одним кадром перетворюються на двох масивних негрів, але один з них явно програвав за розмірами іншому. Вони мають битися, але першою дією у ваговитого було приємне примруження очей до свого опонента: ну, що, позмагаємось?.. виразивши ці слова в одному погляді, як стали один до одного лицем до лиця. Це означало, що другому немає чого починати. Відбувається ще одне художнє преображення: очі двох негрів у чорній-чорній кімнаті стають мультиплікаційними. Чотири мальованих білки з цяточками зіниць разом бігають у глибині чорної темряви. Дивлюсь на годинник: 17:03. Запрацювався! Видно, біля машини мене уже ждуть. Я розумію, що не встигаю покупатися, іду в туалет, вмиваюся, заходжу в кабінку, здивований, що чую жіночі голоси. У мене сумнів: невже я потрапив у жіночий туалет? Озираюсь, а там проходить дівчина. Вибачається, що вона помилково. У мене аналогічний сумнів: донедавна він був чоловічим! А тепер?.. Виходжу з дверей, а до них заходять як чоловіки, так і жінки, і всі озираються один на одного. Дивлюсь на двері й прояснюю собі та іншим: це має бути чоловічий, а там прикріплене зображення маленького жіночого сандалика! Виходжу в коридор, а там густо сидить за столом дружня група дівчат з десяток осіб. Жваво хором заучують слова, їм разом весело та радісно. Прислухаюсь, а вони кажуть поодинокі польські слова і з неправильною вимовою. Останнє з почутих мною слів: dziewięć, як дзєвєчь. 0230'