• Якісь трампліни (веселі гірки). Я лечу ними з якимись людьми.
• Три однакові іграшки "Оленячі роги", що складаються з трьох кольорових частин (синє, червоне, жовте (зелене?)...). Граючись з ними, наче в леґо, робиться різнокольорова комбінація. Дивлячись на цей "конструктор" якось відсторонено ("об'ємно"), висловлюю для когось думку, що їх зрештою можна скласти в однорідні кольори.
Стою біля дороги, трохи на узвишші. На протилежному боці - старий одноповерховий цегляний дім, вибілений у біле. Поряд мене мати так специфічно вибудовує монолог, аби підвести мене до певної думки, потрібної їй.
- Ось бачиш, ти знову використовуєш маніпулятивні методи! - кажу у відповідь. - Он, як той будинок... Ти бачиш у його стіні отвір?.. - додаючи відсторонено.
- Ні!..
- А він там є! - дійсно, якимось "кутнім" зором фіксуючи на стіні асиметричну чорну пляму.
Мати дивиться на рівну стіну й мені не вірить. За якусь мить по сказаному, біля того будинку проходить якась людина, по дорозі їде вантажівка, незрозуміло з яких причин, аби оминути аварійну ситуацію, машина робить різкий поворот вправо і влітає у стіну того дому. Споруда зрушує і бідно укладені цегли падають так, що дім завалюється геть. У стіні залишається чорніти вибитий отвір від удару. Майнула думка, дивлячись на руїни: чи були у тому будинку люди?.. По якійсь паузі, у тому ж спокійному тоні, додаю: "Ось бачиш, я тобі щось кажу, а ти мені не віриш!"
