Займаюсь побутовими справами і ось треба їхати на весілля. Хтось керує машиною, я поряд. Приїжджаємо і виявляється, що нас зустрічають мало не як шанованих і очікуваних гостей. При вході до РАГСу велика чисельність народу, що приїхала на церемонію. Заходимо в приміщення. Підходить співробітниця і питає: чи маємо необхідні атрибути до свята. Справа швидко вирішується. Хоча ми заперечуємо, у відповідь виймає два набори, які складаються з нагрудного значка, марки та маленької чорної коробочки. Розглядаю ту коробочку і розумію, що я на цьому святі не хто інший, як свідок, який мусить мати з собою обручку для нареченого, якої не маю, а мала б уже там лежати... Якщо так, то це означає, що із-за мене весілля не відбудеться?
Проїжджаю мимо незнайомого мені місця, що схоже на паркову зону для проведення урочистостей. Хоча я проїздом, але затримуюсь, аби спостерегти за весільним процесом. (Тема аналогічна першому сну). Я чомусь знаю, як із глибини парку щоразу, танцюючи, йдуть молодята та, стоячи, їх зустрічають гості, а цього разу я опиняюсь свідком, як несподівано для танцюючих наречених з їх свідками, зустрічають зі своїм танцем батьки та хрещені, інші родичі старшого віку. Танець настільки був незвичним і оригінальним, що викликав у мене здивування.
