Я в якомусь барі, в якому клієнтури: немає де яблуку впасти. В іншому місці аналогічний бар і його вирішили переобладнати під інший заклад. Винесли всі речі, а виявиявилось, що на стінах є малюнки і натяки на те, що тут колись був дитячий садочок. Виходжу на балкон, щоб зняти зі стіни залізну баночку, а там (на стіні) намальовані дві блакитні хмаринки в білий горошок із зайчиками по середині. Я міркую собі: дивно, заклад називався "Бедрик", а тут зайчики. Тепер я отримую завдання спустилися під воду і виявити: чи немає на трубі, вцементованій до стіни, вапняного осаду. Спускаюсь метр-другий... десять... - коментую, що не виявляю. Начальник дивується і висловлює по ходу свої міркування (телепатично?). Тепер помічаю на тій трубі незначні шерехаті нарости, які варто буде згодом зчистити. Все це відчуваю на дотик. Спускаючись глибше, подумав: а як я взагалі під водою дихаю? І раптом затримую подих, аби мені вистачило кисню піднятися на поверхню. Спливаю і відчуваю: ще трохи і я того затамування не витримаю. Тепер я сплив і стою перед колегами (таке переконання уві сні). До них і керівника, за моєї відсутности, підійшов ще один начальник, а я тієї миті стою з бокалом, так, наче з ним і піднявся, зачерпнувши воду з самих глибин. Дивиться на мене і піднімає свій бокал, які, як зрозумів, мали тримати усі, зі словами: "За ваше здоров'я!"
