Денний сон 041222 "Етикет"

Беру участь у конференції, присвяченій книговидавничій справі. Приходжу на неї з запізненням. Слово мають пару поважних гостей, серед них я. Запрошують на сцену, на якій присутні пару учасників. Три стільця вільних. Глядачі у залі уважно слухають доповідника. Людина, яка мене провела, йде, а я сідаю. Також слухаю доповідь, а за ним іншу від іншого учасника. Вже міркую, про що говоритиму. Заготовки на аркушу немає, як кажуть: "доведеться імпровізувати", але разом із тим, як завжди у критичний момент, начебто нічого путнього та актуального в голові не зринає. Тут уже черга підходить до мене, а я вирішую пересісти на інший стільчик, аби зручно було глядачам мене бачити, а мене їх. На спинці того стільчика лежать якісь жіночі речі (хустка? сумка?) - видно, тут хтось мав сидіти! Поки пересів на інший стілець, одягнув навушники (як інші доповідники), тієї миті шум у залі вщух, а я бачу, як почалось незрозуміле поки що для мене пожвавлення і глядачі почали підніматися зі своїх місць і стояти. Вся увага переключилась десь на вхід. Скидаю навушники і чую-бачу, як залою проводять якусь жіночку. Десь встигаю почути, що це перша леді Польщі. Встаю і йду до гурту учасників, які мають урочисто зустріти її на сцені. Якоїсь миті чую дивний коментар, який мав би бути за гумор, але виявився не до місця. Проходить перша леді біля нас і йде в сторону того столика, за яким ми сиділи. Якась жіночка дає молодій особі, яка на ходу ще й не встигла скинути бежеве пальто квіти, аби вручила поважній гості, зі словами оцінки її зовнішнього вигляду та готовности: "Квіти на підносі, заколка у волоссі!.. Готова!". І дівчина йде до привітання, так і не скинувши розстібнуте пальто.