Сон 010220 "Оголені ребра"

Зустрічаю знайому, яка працює в газеті, до якої і я мав колись професійну причетність. Нагадує мені давню обіцянку: познайомити врешті-решт з батьком, аби він зміг їй відремонтувати телевізор. Він якраз був недалеко від нас. Дивлюсь на нього, а його груди не мають шкіри і будь-яких м'язів: голі кістки, які час від часу зрушуються так, що йому доводиться їх поправляти. Дивлячись на нього, вже не дивуюсь, адже в такому стані бачив попереднього разу. (Переконання пов'язане з тим, що цей образ вже фігурував у якомусь сні). Підводжу до батька знайому. На тому етапі вона перепитує, чи добре, з огляду на його стан? Я ж заспокоюю і знайомлю: "Це колишня колега, з якою працював у газеті "Житомирщина". Просить, аби ти відремонтував їй телевізор!" Вона ж пробує додати до сказаного своє прізвище, аби я міг належно її представити: "Вахнюк" (?)... Я ж додаю: "Ірина", навіть не намагаючись пригадати по-батькові. В процесі представлення ловлю на її обличчі певну образу: як же так забути, як її звати? А ще колишні колеги?.. Батько відкашлюється, від того зміщуються "ребра", які більше бачу у вертикальному положенні, аніж звично, за анатомією. Поправляє трохи їхнє положення і уточнює адресу, куди прийти.

Їду на батьківську дачу разом із бабою Дусею та дідом Григорієм. Начебто з нами ще була тітка - їхня донька. По дорозі в транспорті незнайомий мені чоловік питає у присутніх: чи знаємо ми, де знаходиться вулиця Райова? Слухаючи, вирішую допомогти: зійдете разом зі мною, я на цій вулиці мешкаю. Але трохи постоявши й поміркувавши, згадав, що вулиця-то зветься "Кринична"! Але такий був до цього внутрішньо переконливий, що навіть уявив його земельну ділянку. Перепросив у нього й пояснив, що помилився. Приїжджаємо на місце і опиняємось біля будинку. Баба Дуся поводиться так, наче щось принесла і готова вже йти назад. Я ж кажу: хіба ви не хочете побачити хату? Там же так багато ваших речей? Відчиняю, і з порогу відчутно, як повіяв холод. Заходимо в першу кімнату, а там гарна обстановка, повністю організована зі старих дерев'яних меблів. Все свого часу належно нами (мною і дружиною) було збережено та доглянуто. Бачу певне зачудування на обличчі бабусі. Показую, що меблі навіть були полаковані, так гарно виглядають. Заходимо в другу кімнату, а там так само з меблями все добре, єдине що стіна почала серйозно промокати, так, що вода (конденсат?), хоч і небагато, почала просочуватися крізь стіни з переходом на стелю. Хтось каже, що в хаті потрібно жити, або підтримувати хоча б плюсову температуру. Я ж знаю, якщо нагріти хату зараз, її це не врятує. Цікаво й те, що постфактум зрозумів, що дім взагалі не схожий на знайому мені дачу, а нагадує "времянку", яка лише на одну кімнату. 0230'

Я з поляком знаходимось у літаку. Ремонтуємо електриктричну частину. Я ж у якості помічника. Міркую собі про інвестиційний клімат у Польщі. Зокрема про тих, хто по роду дяльности мусить стикатися з польською мовою. Зокрема і про Трампа, який часто висловлює підтримку Польщі. Англомовним або ж німецькомовним, коли чують польську, може прийти така думка: як же вони всі між собою розуміються, це ж безперервний шепіт і дзижчання? 0500'

Сон 171219 "Оприявнення невидимого"

Якесь підприємство. Я в робочому цеху. Пропоную увімкнути музику. На кожне сказане слово, наприклад, "музичні колонки", вони оприявнюються. Виникає питання: як же все це міг занести крізь прохідну? А ніяк! - просто: "сила бажання!" Міркуючи над подіями уві сні, в процесі подальшого сну, відвідало таке міркування: окрім видимих предметів у нашому повсякденні все ж таки існують й інші - невидимі, так би мовити: в іншій (з іншої) реальности. 0320'

Сон 041112 "До визрівання ~ півтора місяці"

На території заводу, на якій колись працював (асоціація з реальністю), зустрічаю знайому (таке переконання уві сні). Спілкуємось про людей, які там ще працюють. Раптом цікавлюсь про відділ, в якому вона нині є. Каже, що нині "в продажах" - тому самому, в якому свого часу працював і я. Питаю за успіхи. Каже, що поки важко щось сказати, після виходу з декрету, адже це в неї другий чи третій день роботи. Згадую, що років два чи три тому зустрів у місті колегу з планового відділу. Вона також пішла у відділ продажів. Роблю висновок, згадуючи про себе ще одну колегу, на той час передпенсійного віку: "То тепер там у вас жіночій колектив?.." Тепер із думками про діючий завод і техніку переношусь у двір, на якому росте дерево.
Його гілля "обліпили" діти, куштуючи плоди. Залажу і я. Дивлюсь, а на ньому ростуть різні фрукти, переважно яблука, ще й відмінних сортів. Плоди великі, хоча ще зелені. Міркую, що зріти їм залишилось ще з місяць-півтора. Звернув увагу, що на кожній гілці, де був той чи інший сорт, не зриваючи з дерева, надкушені по кілька яблук. Цей факт, щодо дітей, мене розвеселив. Вирішую піднятися вище, поки дозволяла дерев'яна драбина. На самому вершечку помітив гілку з абрикосами, яких залишилось небагато: зо два десятка. Вони були спілими, якраз по-сезону. Почав їх пробувати і смакувати. Сподобалось. Ще побачив одну врожайну гілку з незнайомим мені плодом, схожим на папаю. Подумав, що треба буде до неї дістатися. Роздається гуркіт. Дивлюсь на небо, а там посеред темної та розлогої хмари, що певний час наближалась, з'являються і більшають блискавки. Ще на мить затримуюсь на дереві, як тут, мало не за віддаленою огорожею бачу попереджувально-сповіщувальну поліцію, яка намагається великою спецмашиною із розсувними колесами проїхати біля одного з цехів заводу, який згадувався напочатку. У нього це не зовсім виходить: прохід на повороті виявився замалим. Але він поспішає всіх поінформувати, що йде буревій. Це попередження торкається й мене. Всі злазять із дерева і я в тому ж числі. Заходжу в дім, але бачу, що треба набрати воду. Беру відро, іду до криниці. Набираю. Видається, що тече спочатку мутна вода: з піском. Але перше міркую так: що таке може бути. Чомусь припустив, що причина від наближення грози та, по-друге, від того, що поліція на спецмашині зачепила серйозне обладнання, так, що струсанулась промислова установка, розміром мало не в цех. Виливаю воду, споліскую відро, набираю поновно. Тепер схоже, що вода побігла краща. 0001'

Сон 160919 "Пошук рішень. Приватна публічність"

Дитина поскаржилась мені на шкільне навантаження. З огляду на її сумління, все виглядає печально. Наприклад, лягає спати пізніше за всіх, ще й хотіла б мати вільний час "на своє". Крізь сон я міркую: от взяла б і почала детально фіксувати всі свої навантаження в форматі онлайн, хоча б сторінкою школяра в фейсбук. Наприклад, після навчання пішла в художню школу - дорога ? год, школа ? год, додому - ? год. Їмо - ? год. Фізрозминка - ? год. Сідаємо за уроки - до 00:00 нового дня. Тож треба прочитати твір! Скільки часу має піти на ознайомлення із ним? Отже, засікаємо, читаємо! Фіксуємо. Скільки пройшло?.. Математика, треба розв'язати задачі! Ок!  Проводимо операцію з часом, як попереднього разу... Мета: привернути увагу суспільства до шкілького навантаження школяра. Цікаво, будучи 100% сумлінним, на скільки "вистачить" дорослого в порівнянні з дитиною? Чи не занадто в освіті вимог, коли на "своє" обмаль часу?

Дивлюсь якусь пізнавальну передачу, де на початку журналіст задається питанням, а потім шукає його вирішення. Звісно, все вже давно відомо, але ще так детально не розкрито для широких мас. Серед подібних історій йде оповідь про те, як у літаку пасажири не мають вільного простору для "усамітнення". Але на цю проблему пропонується рішення. Як приклад, йде картинка, як чоловік сидить у кутку на унітазі з певним підвищенням, прямо-таки в салоні. Напроти нього - боковим рядом - пасажири, по декілька разом (дещо традиційно), лише ця людина має досить простору, відкритого (!) до інших. Публічно? Не страшно! Люди це сприймають звично, хоча, аби не бентежити, закрили очі та відвернули голови: не помічають нічого. Всеж-таки: приватність!