Гуляючи по місту, на внутрішній хвилі спостереження за новими образами, наче знаходжусь на виставці під відкритим небом, натрапляю на будиночок із метр-півтора у висоту, з відсутнім дахом і однією стіною. Все виглядає так, що можна оглянути весь інтер'єр ізсередини. Задня зовнішня стіна цілком глуха, а бокові мають вікна, такого розміру, що можна просунути руку. Оглядаючи конструкцію, припустив, що вона нагадує шопку для свого роду театрального вертепу, але під зовсім інший сюжет, про що висловлюю вголос таку думку комусь із присутніх глядачів, який підійшов із дитиною. Чую на моє припущення схвальний відгук. Чомусь виникають асоціації цього будиночка з невеликим метеоцентром. Намагаюсь зрозуміти хто це зробив і разом із тим, на озвучене вголос прагнення знайти на об'єкті якісь вказівки авторства, чую у відповідь про якусь дівчину, яка працює в бібліотеці. Здогадуюсь, що я її добре знаю. Пригадую, як свого часу їздив на дивному транспорті, що складається із круглих причепів, начебто ідейно розроблених нею, на якому збирав показники погодніх і атмосферних умов. (Видно, відсилання до інформації із забутого сну). Отже, авторство як будиночка, так і диво-машини належить одній людині, тій самій дівчині. Тепер я опиняюсь у згаданій бібліотеці, яка нагадує обласну універсальну наукову... мого міста. Спочатку знаходжусь у шумі розмов її працівників, а згодом опиняюсь тет-а-тет із авторкою. Про щось тематичне, дотичне до згаданого будиночка, говоримо, і я звертаю увагу на її долоні та красиві, чіткі на них лінії долі. Для себе зауважуюю на якійсь винятковій лінії, якої взагалі, що пригадую, може не існувати. Починаю розмову про ці лінії та заходжу на особисте в житті цієї дівчини. Чи то тлумачу, чи разом із тим у процесі розмови дізнаюсь, що її коханий далеко від неї і приїжджає доволі рідко, але їхній зв'язок доволі сильний, і в майбутньому так нічого і не зміниться, а вона, як зовні стійка жінка, мусить приховувати переживання та емоції пов'язані зі своїм коханням і надалі. Тепер якимсь човном допливаю до якогось незнайомого місця, який згодом трансформується у батьківську кімнату дому батьків. Цьому місцю перебування спрямована якась військова загроза. (Деталі розвитку подій призабулись). У підсумку, на завершальному етапі подій, я щось складаю до човна, до якого мали сісти інші бажаючі з присутнього натовпу, що стояв на бетонованому березі (дивна асоціація зі згаданими працівниками бібліотеки). Лише згодилась їхати зі мною одна людина, яка і допомагала все організовувати. Тепер я в новому місці, хочу з'їсти яблуко. Оцінюю його ззовні, навіть якимось дивним поглядом зазираю усередину і бачу під колись ураженою шкіркою пару хробаків. Обрізаю неїстівні ділянки. Тепер я в кімнаті (як і згадувалось, асоціація з батьківським домом), перевдягаю труси. (Начебто тема спіднього одягу ще була присутня, коли вантажив човен). В цей момент чую, як якісь люди приходять додому, і разом із розмовами наближаються до мене, хоча їх не бачу. Підходять до дверей кімнати і хочуть поставити дивне запитання, що значить назва якогось рільничого інструменту. Те слово тлумачу для себе, як один із видів сапи або мотики. Разом із тим чую готову відповідь від когось, хто супроводжував цих людей, з-поза їхніх спин.
