Сон 100924 "Недоконаність виразити себе наповну"

Йду коридорами якоїсь телекомпанії. Мене огортає внутрішній настрій творчої атмосфери в цих стінах. Бачу людей, які мене не знають і загадково позирають на мене, адже тут бувають реально різні люди, а найчастіше - невипадкові, хтось щось мене питає, я відповідаю і йду далі, хтось інший уточнює до кого чи куди я йду. Відповідаю і заразом задаю уточнюючі питання. Приходжу на якусь студію, де знімають якесь не так телешоу, як показ аматорських колективів, то з дітьми, то з дорослими, які показують короткі театральні виступи. Я ж сідаю на вільне місце, яке розташоване було мало не першим перед виступаючими на сцені. Стільці для глядачів були розставлені в довільному порядку. Коли дійшло до підставної ситуації, коли запросили дівчину, а згодом незнайомого їй хлопця, і попросили виконати одне із завдань - поцілуватися, а це було в їхньому житті вперше, а самі були не зовсім так красавчики зовнішньо, як і в результаті почав виглядати їхній поцілунок, на цій зрежисованій кимось гидоті публічно встав і мовчки вийшов. Лише зараз звернув увагу, що вдячною публікою на такі сцени є якісь люди старшого віку, зокрема жінки та пенсіонери, а деякі з внуками. Вкотре оцінив гидотнійсть, вже "по другу сторону екрану". Як вийшов зі студії, зрозумів, що там забув свій одяг. Вирішив повернутися. Слава Богу, все завершилося. Заходжу і починаю забирати свої речі. З кожним новим предметом помічаю наступний і наступний. (Фіксації на тому, що я тут їх реально залишав - відсутня). Навіть побачив борсетку з гаманцем, яку точно б не знімав би з себе у публічному місці. Поки збирав речі, заходить розмова з образом не так людини, як подібного, але все ж таки від'ємного, до героя, з кінофільму "Володар перснів" - Ґолума з доволі великим ротом і густим рядом зубів. Він перший заводить розмову, починаючи з якихось дурниць. Я йому кажу одне, а він мене інше, кажу друге, а він зі мною сперечається, кажу третє, а він мене перекривлює. Врешті-решт гостро висловлюю якусь думку на якусь його тезу і йду, не звертаючи на нього більше уваги. "Йду так", що залишаюсь збирати свої речі в іншому кутку телестудії. Тут до розмови у продовження попередньої долучається якийсь чоловік інтелігентної зовнішньости. Починає мене допитувати щодо висловленої тези, що побачене мною на цій сцені не має належної режисури. Я і з ним також починаю сперечатися, згадуючи (з реалу) свого режисера, як фахову людину з критичним мисленням на сценічну творчість. В динамічній дискусії хочу швидко назвати його прізвище, але чітко називаю ім'я, якось непевно по-батькові, а прізвище наче як вилетіло з голови. Він, якби почувши буквально, питає: чи це той режисер, який зробив у такому-то місці то-то? Я кажу: ні! А в голові намагаюсь пригадати правильне прізвище. Подаю це так, наче він мене не розчув. Повторюю ПІБ ще раз, вже впевнено згадавши по-батькові, невиразно озвучивши прізвище. А він не перестає питати далі: А чи це не той, який поставив виставу таку-то й таку в Полтаві? Я знову ж йому заперечую і вже впевнено пригадавши прізвище, виразно і голосно починаю його повторювати й повторювати. Він знову починає мені щось так само інтелігентно припускати, наче він не те, що знає всіх режисерів в Україні, а навіть їх особисто. Це мене злить, адже він в моїх очах стає далеким від того, при кого йде мова. І тут вже коротко розповідаю фрагменти з його біографії і родинні зв'язки з тими людьми, яких він точно не знав і не знатиме. 

Тепер я йду по вулиці. В душі настрій творчого піднесення і відчуття кінечної нереалізованости. На цих емоціях виникає відчуття непевности в стабільних заробітках. Починається все з того, що я сьогодні обіцяв по рекомендації прийти на заявку і відремонтувати телевізор. Йдучи далі по дорозі, наступним пригадується, що я так "загрався" в різні роботи, що на основній давно не з'являвся (пригадуючи з реалу час, коли працював маркетологом), на цьому тлі пригадується інша робота (комбінація з реалу кількох інших, на яких пробував реалізувати себе, як менеджер, але так була організована основна праця, що "спочатку прояви себе, а потім ми тебе візьмемо на постійну роботу" - що я вже не знав, яке з усіх тих і є основним місцем роботи. Коли проснувся, "зітхнув", що в реалі я маю стабільну працю, а страхи про непевність у завтрашньому дні залишились в Україні.

Від фірми приходить звістка, що намічається нова поїздка за кордон. Надходить час ікс, коли дзвонить мені один з шефових фірми і каже, що все, пора! Дають інструкції, що маю зробити: поїхати в інше місто іншої країни, забрати майбутніх колег до Польщі, але не з остаточним поверненням, а одразу на новий об'єкт. І все це не просто десь, колись, а просто зараз. У мене не так паніка, як розгубленість, щодо такого раптового розвитку подій. Збираюсь, аби першим ділом зустріти, виходжу з дому, іду пішки, по дорозі вже розумію, що мав би взяти з собою, але ще не взяв. Дивлюсь на себе: так я ще не одягнений, як треба: пальто, а на ногах якісь нічні підштаники і все. Без документів, без гаманця... А чому ж я іду пішки на потяг, коли фірма мала б мені надати машину, аби все пришвидшити?

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexinі), Франція 

Сон 221023 "Виконати місію"

Потрапляю в школу. Таке переконання, що я тут не вчусь, але знаю, що числюсь у списках школярів, і якимось чином маю бути задіяним у процес навчання. Поводжу себе відповідно до свого віку, як старша особа. Тут керівництво в особі заступника директора, (з реалу: нагадує колишню класну керівницю), дає мені завдання: піти в кабінет хімії до нової вчительки і щось занести. Нумерації класів немає, а розпізнати можу двері за малюнком на них, що має нагадувати равлика. Весь час ходжу з високою чорною шапкою, навіть у приміщенні школи (дещо нагадує таку, яку мав Т.Г. Шевченко або правдоподібніше - беруть артисти музичного гурту "Дахабраха"). Знаю що вона не моя, а позичена в керівника школи. Хоча в голову від тієї шапки гаряче, я таки її не знімаю. Шукаю кабінет хімії і ніяк не можу знайти двері за відповідним малюнком - усі рисунки на дверях щось нагадують, на щось натякають, а "равлика" так і не ідентифікую поміж них. Когось питаю за той кабінет, і замість слова "хімія" пару раз уживаю польською - "хемія". Аби зрозуміти: чому "хімія" і чому "равлик", я пов'язую це зі словом "біологія". Тепер приходить таж керівниця школи і врешті-решт скеровує мене у відповідний клас. Заходжу, а там за малими партами сидять мало не дорослі "діти" - дядьки, мало не як я. Питаю себе: і як вони за тими партами вміщуються? Оцінюю молоде і розгублене обличчя вчительки хімії. Розумію, що теоретично - це мій клас і це моя вчителька, і я можу бути в її списках учнів, які так і не приступили до навчання. Навіть спробував присісти за парту, на вільне місце, поки хтось не прийшов і я не уступив місце - чуже та й не сильно й хотілось!..

Сон 281122 "Стримання і терміновість"

Наче в школі, в якійсь системі освіти поставлено нам (мені та групі поляків) задача: вивчити німецьку абетку та правила транслітерації, аби нею записувати українські слова. В результаті кожен підготував у себе вдома такий виставочний пункт, на основі якого навіть виникли майстерні з верстатами, де можна було не лише вирізати букви, але й займатися ще більш творчими здачами.

Тепер бачу подобу Великої ведмедиці. У верхній частині черпака цього сузір'я ідуть дві лінії вряд, з'єднуючи три зірки. Чомусь на це звертаю увагу, можливо, із-за неправдоподібности з досвідом. 0220'

У якійсь школі (якесь відлуння від попереднього сну). Виходжу на перерві в туалет. Але в клас оперативно не повертаюсь: сечовий міхур сигналізує, що я раз-по-раз маю там залишитись. Все ніяк не зникає це відчуття. Врешті-решт виходжу, а назустріч ідуть однокласники (нічого спільного зі спогадами) і вчитель, який каже: "Де ти подівся? Маєш негайно забрати свої речі! Вже всі вийшли, а інший клас почав заходити в авдиторію". 0530'

Сон 310322 "Занедбані краєвиди"

Приходжу до якогось будинку, в якому маю опинитися на другому поверсі. Щось повинен туди принести або звідти забрати. Таке у мене завдання. При вході розумію, що сам будинок знаходиться в доволі занедбаному стані. На першому поверсі потинявся трохи, шукаючи сходи, поки не зрозумів, що варто запитати якихось жіночок, можливо, прибиральниць: як мені потрапити на другий поверх? (Інтуїтивно, будинок нагадує колишню поліклініку або лікарню, можливо, школу.) Кажу це не так словами, як показую жестом. Пішов за вказівкою, але виявилось, що скерували чомусь до туалету. Внутрішньо мене це обурює: невже і так не ясно, що в цьому будинку важко незнайомцеві з першого разу знайти сходи? Перепитую знову, після чого проводять і показують де вони. Після вирішення якихось справ, покидаю цей будинок із групою молодих осіб і приходжу разом із ними на якийсь парковий майданчик. Біля дверей навіть виникла черга, я ж виходив останній. По ходу дороги частково проходжусь по якомусь довгому бордюру на певній висоті. Хтось зауважує: чи мені не страшно? Відзначаю, що йду впевнено і рівно. З однієї сторони я розумію, що маю до тих людей причетність, але разом із тим поводжусь від них осібно, можливо, за віковою різницею. Час-від-часу мене турбує залипла на зубах якась ґума. Вирушую її язиком і потрохи спльовую поодинокі кавалки. Якогось разу вийняв її у вигляді довгої смужки, більш подібної на нерівномірний скотч. Відзначаю для себе, що більше прагну самотности, аніж колективности з кимось. Відходжу від загального натовпу і зазираю на незнайомі краєвиди: якісь огорожі, бетонні конструкції, ще голі, але весняні дерева. 1730'

Сон 080220 "Це ж моє!"

Я з дружиною невимушено потрапляємо в один офіс рідного міста, що на початку вул. Перемоги. Слово за слово і нас інформують, що зараз буде відбуватися співбесіда з роботодавцями. Сама ж фірма організовує такі зустрічі, готує необхідні тести для того, попередньо узгодивши із замовником. Цікаво, що ані слова: "кадрова" або ж "рекрутингова" компанія", - не звучало. Приходять учасники зустрічі. За одним столом опиняються різні роботодавці та потенційні працівники. Розмова заходить невимушена: просять всіх представитися, аби познайомитися один з одним. Уже на цьому етапі визначається: хто є хто і які в кого інтереси. Представилась дружина, а разом з тим компанія, діяльність якої пов'язана з психологією. Зокрема, від тієї компанії звучать професійні терміни: психосоматика та семіотика. Дружина, яка стояла за мною, одразу трепетно відреагувала і каже: "Це ж моє!" Сказано було так, що чути-но в залі. От і весь резон такої зустрічі: потенційний роботодавець та працівник знайшли один одного! Ставиться ще пару зустрічних запитань. Виявляється, колись дружина проходила співбесіду в цій фірмі. Це додатково зацікавило роботодавця, в особі двух представників фірми: чоловіка і жінки. Чоловік питає в колеги: чи пам'ятає вона кандидатку? Та дивиться в резюме, видно, що напружує пам'ять, адже це було реально давно і каже, що так, щось таке пригадує. Тепер вони готові наново поспілкуватися по суті. Але спочатку фірма-посередник просить розв'язати тести. Дає нам два теста, з десяток сторінок на кожен, зі словами, що мені - важчий, а їй (дружині) - легший. Спершу відкриваю тести дружини, бачу якісь схеми та формули, от і міркую собі: якщо це "легший", то який вже в мене? 0215'

Прокладаємо кабель, але виглядає так, що знаходимось у машині. Колега на місці водія, я - за ним. Маю можливість дивитися на кабель у руках колеги, який він прикриває своїм тілом, але завдяки дзеркалу заднього виду, ліворуч водія. Це додає певної зручности в роботі. Навіть бачу та можу прочитати етикетки, які вішали з назвою кожного кабеля. Колега навіть висловив власне задоволення зручністю такої роботи, зауваживши на інших перевагах, що в підсумку прозвучало, як "друга половина кабелів далася нам легше за першу". 0500'

Сон 050319 "Обвинувачений тандем"

Сон з кримінальним мотивом. Двоє героїв стають активними учасниками продуманої босом схеми. Отримують нове завдання, ціна якому власне життя. Герої, не довго думаючи, дають рішучу відмову. Перший за непослух отримує кулю в живіт, другий ще стоїть, піднявши руки догори. Я стою і дивлюсь на перебіг подій очима першого героя, який уже нічого не втрачає: відкриває шухляду, дістає ексклюзивну пігулку... мабуть, вона призначена для боса. 0309'

Другий сон із натяком на кримінал. Потрапляє до рук газета, де мене зацікавлює одна стаття, в якій мова йде про якусь близьку людину. Отримана з неї інформація спонукає в подальшому до рішучих дій.
Працюю в спорті: лижником. Маю щоденні тренування. Викрадають людину. Я стаю учасником його звільнення.
По дорозі порвані пакети зі сміттям, там я бачу багато домашніх речей, які для мене цінні, як пам'ять: писанки, люлька, два чупа-чупса обсмоктані наполовину... Подумки: як дружина таке могла викинути?
На мене і колегу, що був зі мною вішають обвинувачення. Я виходжу сухішим із води, а йому важче - він не знає, як поводитися. Приходимо до висновку, що нас завідомо дезінформували, згаданою вище статтею, і наша поїздка "на поміч" була кимось запланованою пасткою.
Знаю, що маю з'явитися на роботі хоча б десь о 15:00 інакше можна (сьогодні) не приходити. Несподівано для мене роблять пропозицію стати тренером.
Я маю відвідати свого колегу, думаю купити йому цигарки. По дорозі, де я мешкаю, зустрічаю прихмелених ксьондза і черницю, які йдуть наче сімейна пара й весело спілкуються, але мені до них жодного діла. 0430'

Сон 111118 "Дивний прояв довіри"

Дівчина-бригадир. До неї прийшла рознарядка від керівництва, що саме має кожен зробити за сьогодні. Так відбувається щодень. Я з нею приходжу до хлопців, яким вона зачитує завдання: пройтись туристичним маршрутом. Так, як всі сидять укупі, беруть мапу і намагаються зрозуміти обсяги такої подорожі. Дивлюсь на ту схему і розумію певну плутаність того маршруту. Бачу, що їм важко в тому розібратися. Нині їм не просто фізична праця, а тривала прогулянка десь між полями, ярами, лісами. Розуміють, що така "праця" однозначно затягнеться до пізнього вечора. Я ж з бригадиркою маю їхати на якусь дачу, десь за місто. Так, як завдання роздали з ранку, ні я, ні хлопці до всього цього не готові. Висловлюю побажання обміну з кимось з тієї групи, аби піти з ними по тому маршруту. Й одразу чую від того гурту хлопців згоду, наче вони самі тільки-но хотіли це запропонувати, тому що комусь з п'ятьох треба повернутися без запізнень.
Бригадирка на висловлену пропозицію нічого не каже. Маю шукати свої речі, аби швидко зібратися. Не впевнений чи встигну. Йду в якийсь дім, де ми колись мешкали. В якійсь з кімнат ліжка викладені на підлозі в один ряд. В чистоті тих простирадл учуваю антисанітарію. (Цей образ, трохи видозмінений, фігурував у попедедніх снах, які стерлися з пам'яті, але тут постали знову). Я не знаходжу те, що шукав. Повертаюсь і бачу, як бригадирка при необхідному спорядженні вже йде на зупинку. Там її жде хлопець, із яким вона зустрічається. Думаю: от чому вона була така принципова і нічого не відповіла! Вона була впевнена в мені, а не відомо в кому, хто буде третій. Отже, у неї до мене певна довіра щодо її особистого життя, яке вона поєднує з посадою. Треба поспішати. Можу не встигнути поїхати разом із ними. 0449'

Сон 090418

У мене завдання: я маю з'єднати три пластикові труби (дюймовки) так, що в розрізі вони утворюватимуть орнамент і ще виконуватимуть практичну функцію. Наприклад, розприскування води... Я не знаю, як вирішити таке завдання, адже це нереально: спаювання, або ж інших методів з'єднування поперек не існує. Хтось з групи осіб, які почули мою відповідь, каже, якщо я не вмію - він зробить сам. І на той коментар почувся колективний регіт, наче це вирішити просто. Я спохопився і на ту реакцію кажу, що знаю, як тектиме вода...