Взяв чиюсь дерев'яну стрем'янку, аби щось із неї доробити. По ходу праці виявив, що одна половина зламалась посередині і її варто відчепити, залишивши другу частину - повноцінну. Одразу цього не зробив, поки не зрозумів, що діла не буде. Заходжу в магазин... (Щось у ньому було не так: пустий? Нагадав один знайомий мені з дитинства гастроном). Поки працював далі, виявив, що я вже зі ще раз поламаною драбиною: відпало пів частини, що тримали щаблі від долу до середини. (Поглядом від мене - зліва). Чомусь знову із такою драбиною переходжу на нове робоче місце, хоча було ясно, що з неї нормально не працюватиму. Там і покинув. Тепер я на вокзалі. (Таке відчуття, що недалеко мене є дружина). У правому вусі білий блютуз. Щось слухаю, як раптом звук у ньому переривається сповіщенням: покинути приміщення вокзалу. Я ж до кінця ще не можу уяснити: як це так, що сповіщення почув у блютуз-навушнику, а в реалі, наче його й немає. Кручу в пальцях гумову частину навушника, як раптом вона відпадає і котиться до горизонтального ескалатора, який не працює, і западає десь убік, так, що можна все ж таки дістати пальцями. Помічаю, як вокзал спорожнів. (Подібне враження, як від магазину). За мить повертаюсь забрати ту ґумову частину, а ескалатор уже працює. Переходжу з рухомої частини на клаптик підлоги, акуратно дістаю і вже збираюсь іти, як раптом бачу людину. Перша думка: поліцейський! Нікого немає, а я - один! Виявився: негр, турист, який так само, як і я затримався на території вокзалу. Вийшов на двір, а там імпровізований базарчик, за асортиментом якого зрозумів, що "заточений" під іноземців, адже продають великі солом'яні капелюхи, плетені кошики, пофарбовані у різні кольори декоративні віники (фіолетові, пастельночервоні, кавові, зелені), зрізані стремпахи зеленої малини, зібрані у великий пучечок, на яких навіть виднілися ягоди (подумалось: навіщо? може, на чай?). Дивлюсь трохи далі, а за базарчиком наче службовий вхід у театр, до якого заходять дівчата в українському національному одязі. 0720'
P.S. Цікаво, що в усьому прочитується поламаність: драбини, блютуз-навушника, звиклих стереотипів: раптово спорожнілого вокзалу, людини з незвичним кольором шкіри, стремпахів малини, так само зрізаних рослин, із яких роблять декоративні "віники", асиметрія сприйняття: вокзал-екобазар-театр. Єдиний образ, упізнаваний із реалу: блютуз-навушник, з якого дійсно перед сном знімав і одягав гумову частину.
P.S. Вдруге передивився анімаційний мультфільм ("Подорож - філосовська драма | Євгенія Кіракосян"
https://youtu.be/DUSbbU2p3TA), який перший раз побачив кілька тижнів тому, і примітив образ із поламаною драбиною, подібною, як уві сні.
