Сон 090325 "Передбачувана небезпека"

Якісь непевні часи 90-х. Гуртожиток, в якому мешкаю в кімнаті не сам, а з напарником (узагалі уві сні відсутнє розуміння: чи ми студенти, а чи колеги по праці), має окремий вхід до будинку з тильного боку, де завжди темно, без ліхтарів, адже та паркова зона не для відпочинку. Отже трапляється так, що в таких місцях полюбляють крутитися "небезпечні елементи суспільства". Щоночі я повертаюсь такою дорогою додому. Ще пару слів до теми помешкання: нас поселили там напівлегально, адже самі часи виживання в 90-і - це не так часи договорів, а - блату та усної домовлености. Тому ми розуміли, що окремий вхід для нас - це "чорна каса" для тих, хто це придумав. Як висновок: таке напівлегальне помешкання лишає для нас мало правди. Але ми мусимо так виживати, адже поки немає іншого розв'язання. Щоразу додому повертаюсь не сам, а з напарником. Пару раз траплялись у тому темному "кутку" якісь кримінальні постаті, але все минало без інцидентів. Цього разу йду сам і "акурат" - на шляху два покидьки, які почали погрожувати мені ножем. Спочатку це дещо злякало, адже твердо знаю, що не вся правда на моїй стороні: жити нелегально, а тут злочинці... - "саме то"! Отож, ніж виявився маленьким, а пацани - трусами. Заламав того, що вимахував лезом. Відібрав ніж і почав наносити у відповідь дрібні рани на різних ділянках тіла, залякуючи таким чином його напарника. Той дещо почав тупити, не розуміючи, як діяти у відповідь: тікати чи боронити колегу? Вже й кричу до нього: "Тікай, бо заріжу до кінця!" Як тільки той втік, кидаю цього на землі, знаючи, що такі дрібні рани йому не зашкодять, а сам хутчій біжу до свого помешкання, аби закритися від них подалі. Тепер оцінюю свій стан: такого переляку давно не мав! (Від емоцій аж проснувся). Заспокоюючись, подумав (а це вже знову десь у напівсні), що добре було мати десь поміж дерев приховану сирену з мигалкою поліцейської машини. Прикріпити кнопку до зап'ястя і в час небезпеки показувати "фак", натискаючи другою рукою на контакт, що одразу супроводжуватиметься звуками попередження і сліпучо-синім кольором одразу посеред "лісу". Але тут моя фантазія режисує далі та знаходить для подібної сцени інший сюжет: яка ж була б хохма, якщо після чергового "фак" сирена з мигалками не спрацювала б.. 

У центрі уваги дівчина, яка займається здоровим харчуванням, але, як виявилось, "сидить" на транквілізаторах... У ній все чудове: молодість, легкість, пластика руху, багато щастя, поки не наступає мить загального розчарування. Коли все в її житті нон-стоп триває бездоганно, так би мовити "на злеті", і раптом, в одну мить - обривається: виступаючи на сегментованому з лози подіумі (образ - навмисно не придумаєш), не втримується і падає... Тоді ж і виявляється, і "невже?" - виявляє для себе, що "злет" і "падіння" тісно пов'язані з наркотичною залежністю.

P.S. Припускаю, що сюжети сну, пов'язані з "передбачуваною небезпекою", мають пряме відношення до перегляду перед сном перших двух серій документального фільму "Tales by Light" про працю дітей в Бангладеш. 

Певною мірою цікаво побачити "пластику" між набутим життєвим досвідом, "розривом шаблонів" і загальними судженнями...

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 280322 "Емоційний шок"

Дивлюсь якусь телепередачу і за сюжетом опиняюсь у знайомому місці (таке переконання уві сні), десь на березі моря (Крим), знайома вуличка (так само фігурувала у якихось снах, можливо, забутий спогад із дитинства) на ній знаходиться невеликий музей, на території якого з каменя зроблений корабель. Все виглядає доволі акуратно і симпатично. Враження захоплюючі. Цей сюжет я бачу разом із дружиною по телевізору. (Цікаве спостереження: у зв'язку з війною, пам'ять починає сприймати телевізійну інформацію, як безперервний потік про небезпеку руйнування, втратити життя, горя, яке може раптом прийти в будь-який дім). Прошу дружину звернути увагу на знайомі мені місця. Висловлюю надію, що колись ми їх разом відвідаємо. Пригадую, що в цьому музеї я був ще раз, а другою нагодою була якась спільна прогулянка, як то можливо під час організації творчого відпочинку на нараді літераторів. (Видозмінена асоціація з життєвого досвіду). Отож, телевізійний образ стає частиною того, в чому я починаю перебувати разом із дружиною. Тепер ми переносимось в інше місце, яке так само нагадує мені якесь минуле. (Також певною мірою знайоме, видно, із далеких снів). Опинились не випадково, а так, що приїхали власною автівкою, тією дорогою, що вела від згаданого музею. Біля озера знаходиться дім діда Григорія. (В реальності там немає озер або якихось водойм). Те озеро в одному місці перетікає штучними порогами в якусь річку, набираючи швидкість потоку. Хоча вже стемніло та майже вже нічого не видно, дружина захотіла зайти на рівну площадку першого порогу, з якого і починала збігати вода. Заходить так, що поволі задкує і задкує вглиб од берега, на якому я стою. У мене пересторога, адже ходити по такій воді, навіть по гульки, небезпечно, адже не знаєш, яка там під ногами поверхня. Перше, що асоціативно виникає як пересторога: слизько! Бачу, як в одному місці поріг уривається і вода стрімко падає вниз. Саме до того місця задкує дружина. Попереджаю аби не йшла далі. Вона ж не слухається і на якомусь етапі підсковзується і падає у воду. Ця вода підхоплює її і стрімко несе наступними порогами десь у основний потік річки. У мене паніка. Я нічого не бачу, бо навколо цілковита темрява. В правій руці тримаю ключі від машини, кладу їх в задню кишеню штанів. У лівій руці телефон, не знаю куди його покласти... Біжу до дідового будинку, який стоїть поряд і ставлю його біля фундаменту. Стрімголів - до річки і шукаю дружину. Чую її невиразний голос і в темряві намацую руками поміж води її руки. Розумію, що має бути поранена. Притуляю до свого тіла в починаю підтягувати до берега, але акуратно, відчуваю, як вона вся знаходиться в мулі тієї води. Під пальцями відчуваю, як той мул має нерівномірну структуру, начебто в ній знаходилися колись дощові черви, можливо, у ній і померли. Таке асоціативне відчуття знаходжу їхніх ледь-відчутних хребців у минулому на своїх пальцях. Це все настільки мене виводить із себе емоційно, що я від того шоку просинаюсь.

Сон 120222 "Краса, а не хліб всьому голова"

Перебуваю в нічний час у цеху, ще й без його суцільного освітлення. (Деякі асоціації зі свіжою реальністю). Територія цього цеху доволі велика. За атмосферою шумів все вказує на те, що робота закінчена. В якомусь кутку зали лунає музика, а згодом починається розповідь якогось диктора. Тема розповіді доволі філософська, такі речі справді нетипові в форматі радіо. Вирішую піти в сторону того долинаючого звуку. На якомусь етапі почалась оповідь трагічної історії про одну відому жінку. Присутній певній натяк на військову тематику. Спочатку наблизився до того радіо, а згодом відійшов дещо побачити. [Фіксую за собою змішане відчуття: сню, хоча не відрефлектовую, що це сон, і в той же час пробую поворухнутися, а сил на це - немає, хоча сюжет, в якому беру участь, триває далі.] (Як спав, то лежав на спині. Відчуття доволі глибокого сну - характерне важким просинанням). Вирішую повернутися до працюючого радіо, а там вже розповідається про чоловіка, який переживає трагедію втрати згаданої жінки. Підходжу до того місця, де працює радіо, і бачу того чоловіка, який перебуває в глибокій депресії. Аби вирішити проблему свого горя раз і назавжди, бере двома руками пістолет і, стоячи перед дзеркалом, довго не роздумучи, стріляє собі прямо в голову: з маківки в центр тіла. (Такий підхід до самогубства бачу вперше). Дивуюсь: чи насправді це ефективно? Тілом скочується в сторону і падає. По радіо аргументують цей вчинок. 2330'

З дітьми готую чергову солодку страву. Цього разу - торт. Сприйняття учасників процесу, наче мультяшних героїв, зокрема й результату нашої випічки, крему та ягідок на ньому. Діти знімають, по свіжих слідах пробу і виявляють, що ягідки калини не смакують на тому кремові. Сам тортик залишається непорізаним. Дознімали пробу настільки, що виїли разом усі ягідки. Я вже хотів внести пропозицію: прикрасити іншими інгредієнтами! - але діти зібралися й пішли. Тортик так і залишився нерозпробуваним з якости випічки, але сильно поколупаним згори - до накриво голого крему. 0730'

Сон 150320 "Пряме і завихрене"

Я отримав робоче завдання: поставити жовту трубку, демонтовану раніше в студентському автобусі, таким чином, щоб на ній був розташований монітор. Виконання роботи покладене на бригаду з трьох чоловіків. Тепер другим сюжетом дивлюсь зі сторони на сам процес виконання покладеного завдання: обсяг роботи оцінено безпосередньо на робочому місці, монітор треба встановити ближче до задніх сидінь, у той час ув автобусі вже перебували студенти (переважно студентки). Виконавець раптом рушає разом з усіма на навчальне завдання, але не для нього - це взагалі не входить у його плани. Водія ж не хвилюють сторонні задачі - він виконує роботу по годинах. Тієї ж миті вирішується ситуація таким чином, що в кадрі з'являється другий персонаж - священник, з місією, аналогічною для першого: він сідає на свій автомобіль, аби довезти до цього автобуса ту частину матеріалу, якої бракує, як висновок - та сама жовта трубка, що має кріпитися під монітор.

Цей сюжет був сповнений преамбулою та деталями процесу роботи, яким важко надати уві сні місце, але вони були: ошурки зварювання, на моїх руках закачені рукава, а на правій руці свіжий шрам у вигляді опіку.

Дивлюсь фрагмент відео, в якому фігурує давній знайомий, поет і митець Б.Г. Тепер у проміжку іншого часу бачу подібне відео, інше, більш удосконалене, в форматі сюжету новин, але ілюстроване мультиплікаційно в сірих тонах у стилі аніме, з коментарями, подібними до "оперативного штабу поліції по боротьбі зі злочинністю". В ньому зображено Б.Г., який прив'язаний до стовпа (як саме? - не видно), у нього стріляють з якоїсь рушниці (не у фас, а в профіль), куля летить, створюючи завихрення, коли глядач розуміє, що події відбуваються у воді. Наступним кадром, але як продовження, з'являють "темні сили" у вигляді "дуп", які є чи то медузами, чи то ротами у вигляді розірваних сердець, образно подібних до роздвоєних облич-вус. Явно мистецький витвір фантазії (жодних аналогів із реальним життям, аби підібрати правильний вираз, але те, що подумки уві сні я означив для себе їх "дупами", можливо, є найкращим на те визначенням). Ці сили є такою ж загрозою для Б.Г., як і та куля, випущена з невидимої сторони. Голосом із-за кадру чути працівницю поліції, яка коментує це відео. Про те, що знайшли його вони випадково у вільних просторах інтернету, погрози від викритої банди є суттєвими і небезпечними, і разом із тим, після нагнітання страхів, закінчує свій спіч: "То які, до слова, банди в наш час?"
0400'

Сплю вдома (асоціація з дитячою кімнатою батьківського дому), а разом із тим на різних ліжках із дружиною: вимушений, але пов'язаний зі здоров'ям, захід, хоча, в процесі його перебігу, на завершальному етапі. Просинаюсь разом із дружиною, а вона жартує на інтимну тему. Я ж розумію це однозначно і вона опиняється у мене зі спини і обіймає. По кількох хвилинах я припіднімаюсь і помічаю, що біля мене ще від вечора загубилися в ліжку в'язка ключів та дротові білі навушники. Присідаю на краю ліжка, аби те прибрати, і невимушено стягую на себе з кількох ковдр більшу. Тієї миті заходить син, дивиться, а мама лежить в чепчику, сміється і йде. Нічого дивного, своєрідна дитяча реакція. Беру ковдру і вкриваю жінку. 0615'

(Денний сон).
Сиджу у великій кімнаті, більше схожій на робочий кабінет з бібліотекою. В одному кінці якого працює за столом дружина, а в іншому - я. Певною мірою присутнє подвійне враження: наче це наш дім, але схоже воно на грамадське місце, подібне до універсально-наукової бібліотеки. (Жодних асоціацій з реальністю). Записую якісь роздуми, розмірковую на різні теми, пов'язані з прекрасним, адже у той же час дивлюсь на вікно, на якому зсередини на білих декоративних ґратах розташовані живі квіти у вигляді "стріл", які подумки я називаю ліліями. Мене трохи не влаштовує їхнє просторове розташування і я підходжу і переставляю їхні довгі пагони, всіяні квітами, з одного положення на інше. Повертаюсь до свого стола і помічаю, що за мною спостерігає жіночка, яка завершила уроки з німецької мови, які проводила дружина. Тепер вона вільна і вирішила прокоментувати мій смак, оцінивши його з гарної сторони. Разом із тим її міркування надихнули на згадку про якийсь художній твір. Навіть назвала її назву. Але зобачивши мене біля стелажів із книгами, запитала:
- У вас велика бібліотека!.. А є Драйзер?
Дивлюсь на поличку і одразу знаходжу й показую на книжку з чорною палітуркою. Вона ж дивиться і каже:
- Не ця! Тут немає того твору.
Я ж міркую, що була ще одна. Але тієї миті вона втрачає інтерес і каже, що це не так важливо.
Приходить незнайома дівчина з блакитними очима, з підвищеною цікавістю озирається навсібіч, вивчаючи кімнату. Відзначаю для себе, що це нова учениця німецької, адже йде до столу, де сидить дружина, сідає навпроти, продовжуючи "сяяти" блакитним поглядом, фіксуючи атмосферу нового для неї простору. 1515'