Сон 160624 "Організація поїздки"

Приклад, коли уві сні відбувається певна ірраціональність дій і поведінки, пов'язана з рухом у часопросторі.

Я з дружиною маю їхати потягом. Жінка має квитки, аби орієнтуватися за конкретним часом. Тут вона мені каже, що десь лежать сумки, а разом із ними ноутбук, який обов'язково треба зарядити. Маю відлучитися, аби узяти ті речі та сісти в потяг. Тепер я у вагоні потяга шукаю вільне місце, аби розкласти сумки і ставлю на заряд ноутбук. Іду вперед потяга до дружини. Коли опиняюсь біля неї, у обох з'являється переконання, що цей потяг неправильний і ми терміново маємо вийти. Потяг навіть встиг рушити з місця, але в перших секундах, дивлячись на нашу паніку біля дверей, хтось зриває стоп-кран і ми вискакуємо на перон. Прошу дружину зорієнтуватися з часом. Дивиться на квитки і годинник і називає хвилини, щось на зразок: "о 39, а не...", заспокоюючи себе і мене, що "все добре". Тепер я подумки згадую про наші речі, які залишились у потязі. Чомусь виникає стійке переконання, що речі поїхали третім потягом, коли ми зійшли другим, у якому також їхали і таким хибним переконанням, що певний час, узагалі порушивши невідь-звідки таким "стійким" спогадом усю логіку подій, хоча насправді зійшли на тому ж вокзалі. (Тут можна взяти до уваги появу повтору, який часто виникає уві сні). Тепер треба озвучити дружині: де наші речі... На тлі її впевненості, що все вже буде добре, і залишилось сісти у правильний потяг (уві сні навіть не виникає думка: коли ж вона сіла, а я встиг пересісти у "другий" потяг), маю її розчарувати "найстрашнішим": де наші речі?! (На чому й просинаюсь ). На загальному тлі цікавий інший фактор: мою упевненість, що все відбувається добре, підтримували коментарі якоїсь проводниці, яка давала відповіді на мої питання, коли мав сісти з речами в потяг і скеровувала в ньому, коли і чому мав сходити. Цікаво, що її поява, це і була моя впевненість у правильності дій. (Цим образом можна підкреслити відоме твердження, що герої, які нам сняться - це і є ми). Перед тим, як маю дати роз'яснення дружині про все, як і що відбулось з нашими речами, пробую скласти для себе розсипаний "пазл" побаченого з логікою дій, від якого зусилля проснувся. (Перше переконання: такий алогічний сон навіть не варто записувати, але трохи поміркувавши збагнув інше: наскільки він нетиповий і на своєму прикладі може показати, як уві сні чудово порушується час і простір - головні "камені спотикання", завдяки яким більшість людей сприймають сни несерйозно, але чудово вказують на проблеми невизначености, коли ми дивимось і думаємо про майбутнє...

P.S. На цьому прикладі, з реалу: в скорому часі, по трьох роках, дружина має їхати в Україну, аби вирішити деякі формальності з документами. Треба купити квиток. З цим лягав спати. Квиток ще не куплено. Ось чому відсутність впевнености в часі та проблема з речами, зокрема професійним образом - "ноутбуком", із яким нерозлучна дружина з дня в день, як одним із символів вирішення справ, зокрема питань із роботою та поточними документами.

Цікава виникла думка у зв'язку з сьогоднішнім сном: як уві сні мені доводиться брати участь у організаційних процесах (наприклад: свята, зустрічі, поїздки, екскурсії абощо), коли весь час існує ризик порушення часу і простору? Схоже, що дія організації - сюжет і місце дії, не має такого значення, як наповнення і деталі, а також повтори. До цієї тези якось було вже приходив, навіть робив на цю тему запис, а тут вкотре маю певні підозри, що це саме так.

Сон 030923 "Політ янгола"

Гуляю великим містом і все в якійсь справі. Якоїсь миті виникає переконання, що я знаходжусь у Франції. Заходжу, як турист, у один доволі красивий і великий храм. Взагалі не відзначаю тут якоїсь маси людей. Проходжу зали храму, архітектурно побудовані на зразок традиційних українських (не візантійського стилю) - "вагончиком", але в рази більші за розмірами. Минувши першу залу, потрапляю у другу, в якій олтар для молитви знаходиться по ліву сторону входу. Біля наступних дверей на стіні намальоване одиноке зображення янгола у людський зріст, який наче летить у повітрі з сурмою в руці, лицем до олтаря. На вигляд, малюнок зроблений наче у доволі давні часи, бо не був написаний професійною рукою художника, а щось у стилі примітивізму. У наступній (третій залі) - більший олтар, а там вже присутні біля нього люди в молитві. Я підходжу до тих людей і вже сприймаю так, що знаходжусь в Україні, адже біля мене стоять два чоловіки - українці. Вони приходять сюди часто, але в кожного своя мотивація. Один з них починає розмову: чи немає тут при храмі духовних зборів "за інтересами". Другий чоловік відповідає так, що він тут з іншої причини і не належить до жодних місцевих громад. Чомусь я знаю ту причину: він є батьком дівчини, яка померла прямо тут, біля цього олтаря. Він приходить сюди лише з цієї причини. Приносить квіти, наводить при них лад.

Тепер, продовжуючи подорож містом, я опиняюсь на залізничному вокзалі. По дорозі бачу кінематографічний образ, може поринаю у спогад, як дівчина танцює з манекеном. Його лице доволі реалістичне і подібне на живу людину, кольору волосся блонд. Переїжджаю з вокзалу одного міста на вокзал іншого. Образ про дівчину з манекеном повторюється так, наче вона з ним усюди. Чомусь цей образ мені нагадує кліп, або короткі відеоролики, які проріджують наше життя відвертанням нашої уваги. Спочатку вона з ним танцює, потім сидить на якійсь каруселі, який їх крутить по колу, як у тому ж танці. Тепер вони танцюють наче в повітрі. (Після пробудження чомусь нагадав образ намальованого янгола в храмі. Уві сні майнула думка, що в чеській мові дівчина-модель називається "манекенка"). Тепер наче показують, як цей "кліп" знімався на відео "в реалі": показують двох чоловіків, менший з них раз похожий на образ дівчини, а другим - того манекена. Дивлюсь уважніше, але справді - це не дівчина, а якийсь смуглявий хлопець. Здивувало й те, як справно вони в парі танцювали. Раптово той хлопець припиняє танець і йде геть.

Сон 221022 "Комусь війна, а комусь - мати рідна"

Приїжджаю в якесь місто на півдні України. Зустрічаюсь на залізничному вокзалі з якимось хлопцем, який очолює патріотичний осередок. Вони видають журнал, який пропонує мені отримувати безкоштовно у своєму регіоні і по можливості його розповсюджувати. У мене виникає давно забуте але знайоме і приємне відчуття причетности до реалізації ініціатив від громадської організації, яку очолював. Тепер дорога залізницею. Дивним чином опиняюсь у Кремлі. З'являється можливість по завершенню роботи потрапити до кабінета путіна перед його щоденним ранковим виступом в телеефірі до російського народу. Виступ розпочинає о 6:00 годині. Якогось чергового дня виявляється в мене хитромудрий задум прибрати той кабінет так, щоб там не залишилось атрибутів влади: стіл, на столі, за столом, штандарти - усе, що потрапляє під час телеефіру в камеру оператора. Що з легкістю і здійснюю. Усі ті предмети мінімізується у своєму значенні до такого рівня, що я їх просто ховаю у свою сумку. Залишається перевдягнутися і вийти непоміченим. Знімаю футболку і кладу в ту ж сумку. Цієї миті розумію, що я не все продумав до кінця. Саме за цією футболкою мене можуть вирахувати... Треба подумати! Дивлюсь на порожню кімнату і вона мені подобається. Дивлюсь на годинник і в мене з'являється тихий шок: 5:58 - за дві хвилини має розпочатися виступ путіна, а я ще не покинув його кабінет! 0110'

Сиджу в кімнаті (так, начебто в гостях у тещі, але не дім, а квартира), дивимось родиною телевізор, а ліворуч нього - вікно. Дивлюсь крізь нього на п'ятиповерховий будинок, що навпроти, і нарапт бачу, як починає він завалюватися і сипатися на землю. Знаю, що вчора в нього влучила ракета, він горів, а сьогодні нове горе. (Звідки переконання - невідомо). Я не вірю своїм очам, що таке може бути. Прошу подивитися всіх, чи це не міраж від бліків на склі. Це правда - це така жахлива правда нашого часу! Тепер я виходжу в коридор, а це якийсь гуртожиток: на одній секції багато квартир зі спільними санвузлами, кухнями. Хочу потрапити в туалет, а там на унітазі стоїть приготована таця з екзотичними наїдками, бокали для випивки. Подумки: у когось горе, а в когось свято... Тепер я виходжу на вулицю і бачу людину, лице якої нагадує злочинця. Я починаю за нею бігти, а вона тікати. Всім, хто йде поряд, кричу: ловіть злочинця! Добігаю, ловлю і розумію, що це перевдягнена в хлопця сусідка нашого дому (незнайома постать у реалі). Вона зібралась на вечірку, де її зустрічає повнуватий хлопець, який є дівчиною, або в нього така роль. Дивлюсь услід цій дамі, а в неї гола спина з татуюваннями, а на незначній засмазі помітний білий слід від бюстгальтера. Якийсь сюр! - оцінив халепу, в яку трапив. 0300'

Сон 290520 "Поламані предмети"

Взяв чиюсь дерев'яну стрем'янку, аби щось із неї доробити. По ходу праці виявив, що одна половина зламалась посередині і її варто відчепити, залишивши другу частину - повноцінну. Одразу цього не зробив, поки не зрозумів, що діла не буде. Заходжу в магазин... (Щось у ньому було не так: пустий? Нагадав один знайомий мені з дитинства гастроном). Поки працював далі, виявив, що я вже зі ще раз поламаною драбиною: відпало пів частини, що тримали щаблі від долу до середини. (Поглядом від мене - зліва). Чомусь знову із такою драбиною переходжу на нове робоче місце, хоча було ясно, що з неї нормально не працюватиму. Там і покинув. Тепер я на вокзалі. (Таке відчуття, що недалеко мене є дружина). У правому вусі білий блютуз. Щось слухаю, як раптом звук у ньому переривається сповіщенням: покинути приміщення вокзалу. Я ж до кінця ще не можу уяснити: як це так, що сповіщення почув у блютуз-навушнику, а в реалі, наче його й немає. Кручу в пальцях гумову частину навушника, як раптом вона відпадає і котиться до горизонтального ескалатора, який не працює, і западає десь убік, так, що можна все ж таки дістати пальцями. Помічаю, як вокзал спорожнів. (Подібне враження, як від магазину). За мить повертаюсь забрати ту ґумову частину, а ескалатор уже працює. Переходжу з рухомої частини на клаптик підлоги, акуратно дістаю і вже збираюсь іти, як раптом бачу людину. Перша думка: поліцейський! Нікого немає, а я - один! Виявився: негр, турист, який так само, як і я затримався на території вокзалу. Вийшов на двір, а там імпровізований базарчик, за асортиментом якого зрозумів, що "заточений" під іноземців, адже продають великі солом'яні капелюхи, плетені кошики, пофарбовані у різні кольори декоративні віники (фіолетові, пастельночервоні, кавові, зелені), зрізані стремпахи зеленої малини, зібрані у великий пучечок, на яких навіть виднілися ягоди (подумалось: навіщо? може, на чай?). Дивлюсь трохи далі, а за базарчиком наче службовий вхід у театр, до якого заходять дівчата в українському національному одязі. 0720'
P.S. Цікаво, що в усьому прочитується поламаність: драбини, блютуз-навушника, звиклих стереотипів: раптово спорожнілого вокзалу, людини з незвичним кольором шкіри, стремпахів малини, так само зрізаних рослин, із яких роблять декоративні "віники", асиметрія сприйняття: вокзал-екобазар-театр. Єдиний образ, упізнаваний із реалу: блютуз-навушник, з якого дійсно перед сном знімав і одягав гумову частину.

P.S. Вдруге передивився анімаційний мультфільм ("Подорож - філосовська драма | Євгенія Кіракосян"
https://youtu.be/DUSbbU2p3TA), який перший раз побачив кілька тижнів тому, і примітив образ із поламаною драбиною, подібною, як уві сні.

Сон 031218 "Тролейбусна з/х-у(п/ст)инка"

Їду з дружиною в тролейбусі від автовокзалу в центр міста, стоїмо біля вікна, біля неї подруга, з якою вона про щось спорадично говорить. Я опускаю руку з верхнього поручня на нижній і частково натрапляю на жінчину руку. Одразу відвожу в сторону, аби нормально себе тримати під час руху. Ситуація миттєва. Дивлюсь уважніше, а то була рука її подруги, яка, хоч і стояла за нею, але мало не всією нею "лежала" на перилі. Тому вийшла така дивна "сценка", яку, скоріш за все, тільки я й відрефлектував. Тепер та подруга, яка не асоціюється в мене з жодною знайомою людиною, пробує сама, "невимушено", зачепити мене за руку. Я вбачаю у тому її нездоровий до мене інтерес і всім видом даю зрозуміти, що вона мені не цікава. Прихиляюсь ближче до вікна і дивлюсь у вікно. Але вона виявилась "впертою": перейшла з лівої сторони від дружини на праву, аби стати ближче до мене, розташувавшись за моєю спиною. Такого нахабства я не очікував: що за стурбована особа? (Зміна кадрів). Я їду з дружиною в зворотньому напрямку: від міста до автовокзалу. Ми вдвох. На під'їзді помічаю за вікном будинок з пошкодженим фундаментом в основі кількох сполучених колон у формі арочної конструкції. (В реальному такого будинку не існує). Зупиняється тролейбус. Треба сходити. Люди зійшли, дружина ще не встала до виходу - сидить. Дивлюсь на підлогу і бачу свого носовичка, якого начебто згубив минулого разу, як їхали в місто. Піднімаю і виникає відчуття, що він не мій: схожий, але не мій. Кажу дружині, що пора виходити, тролейбус стоїть, а ми ще не зійшли. Біля дверей помічаю, що вихід перегородив якийсь бортовий транспортний засіб, але з усього всього перешкодою був борт, який треба було переступити, аби зійти на асфальт. Сходжу, подаю руку дружині. Тепер ми разом, поза тролейбусом. Цікаво, що зупинка, від якої ми від'їхали і зупинка, на якій ми зійшли, були по одну й ту ж сторону дороги, отже, однією й тією ж.

P.S. Слово "носовичок" уві сні фігурувало як "хустинка". Відпочатку, коли записував цей сон, зрозумів, що воно для більшості людей не вичерпується значенням "носовичок", тому довилось змінити одне на друге й переправити всі подальші посилання на нього з жіночого роду на чоловічий. За час-другий зрозумів, наскільки важливим є первинне значення, виражене у формі жіночого роду, адже воно напряму впливає на тлумачення. В образі цієї хустинки могла бути подруга дружини? Щодо зупинок, від якої ми від'їхали і на якій зійшли, то тут також прочитується мовна гра, пов'язана з уживанням слова в однині або множині: зупинка чи зупинки? Разом із тим виникло питання, незалежне від мого сну: люди, які спілкуються невпорядкованою мовою, наприклад, суржиком, чи мають змогу правильно тлумачити свої сни, адже в кожному слові лежить корінь із певною етимологічною прив'язкою не лише до рідної мови, але й до особистісного досвіду набутого від народження?