Сни 22-251125 "Смак сцени"

Свіжоспечений хліб на роботі при електричних лотках. Хтось із співробітників нюхає і куштує цей хліб та дає незвичну оцінку, подібну на неологізм: "Пшенок", якби виділяючи "Ок" (за логікою до української мови мало б прозвучати "ПшонОк"). (Схоже, що така комбінація виникла під слуховим впливом двох мов російської та польської від колег із якими працюю, а також за часом події: приготування розсольника, в рецепті якого було пшоно (pęczak)).

22.11.25

Музейна тема: росіяни повертають предмети культури не більше ніж певна вага (невеликі за розмірами), а великі чомусь не хочуть.

Знову історична тема: плитка (кахлі) під живицею (схоже, що спогад з реалу, як росіяни ще віддавна крали у нас артефети з минулого, зокрема дотичних до Києва, Криму абощо - історично належне історії України).

-//-

Виникла фраза "Комплекс Меркель", яку почали уживати до тих, хто має серед політиків залежність від росії.

23.11.25

Після роботи: театр, де я серед інших учасників треную на сцені ушу. На наступний день колега мені розповідає, що є фото і стаття про те дійство.

24.11.25

Після мого виступу на сцені залишилось зачекати, як оголосять результати. Сиджу в глядацькій залі, навіть не звертаю увагу на сцену, але щось роблю руками... Подібне робив на сцені, закривши очі, та не звертаючи уваги на інших, хто на ній був. Тепер запрошують і хвалять мене, як переможця.

-//-

Ресторація для багатих. Хтось запрошує до столу поїсти. На столах лежать якісь невеличкі комплекти. Я дивлюсь: але нічого їстівного в тому не бачу. Тепер розумію, що ті комплекти - це тоненькі дольки, подібні до шоколаду. Мені пояснюють, що це незвичний ресторан: "тут їдять вітамінки". (Цікаво, що цей образ уві сні вже колись у мене був). За "вітамінками" розумію збалансоване харчування із супліментів дієти. Виникла думка: саме так харчуються багаті у вишуканих ресторанах. Далі спілкуюсь з якоюсь дівчиною, образ якої мені знайомий. Подібний тип обличчя зустрічав ув Україні та раз у Польщі, доволі рідкісний і милий образ.

25.11.25

Сон 191025 "Рогата мавпа"

Чую якісь уривки розмови матері та сестри, після чого з'являється якесь пожвавлення. З почутого зрозумів, але засумнівався в тому, що сестра хоч і поступила у вищий навчальний закад, але так туди й не піде, а вирішила працювати. Бачу, як вона дещо зраділа від того, схоже, що має якісь нові плани. Вирішую перепитати в неї, чи дійсно це так? Підтверджує, хоча не зовсім ясно аргументує чому. Подумки про себе вибудовую відповідь: авжеж, має офіс в центрі міста, майже пустує, чому б не зосередитися на викладанні англійської та малюванні? (Тут у мене перехрещуються з реалу не тільки життя сестри, але й моєї доньки: обидва художники, хоча англійську викладає донька, сестра колись відмовилась з вищої науки, бо так склались сімейні обставини, а донька якраз поступила у виш). Продовжую міркувати, співставляючи з собою: то тут лише я вчусь і матиму вищу освіту? (Таке переконання). Навіть задумався: ще й поєдную з роботою... І як це в мене виходить? Знаю, що якраз зараз маю їхати на навчання. Виходжу з дому. Дорогою зустрічаю якісь земельні роботи. Чомусь зупиняюсь, аби розгледіти, що це? Якийсь замурзаний на обличчі та одягу чоловік виходить з якогось льоху, підходить до свого керівництва, яке знаходилося поряд, де я стояв, і показує знахідку. Виявляється - це поховання з часів фараонів. Подумки: то він такий брудний тому, що лазив у могилі? Дивлюсь на знахідку: і справді, подібна фігурка з тих далеких часів. (Схоже на певний спогад з реалу, коли я був у Франції і бачив в одному з музеїв артефакти часів фараонів). Хтось просить мене відвезти знахідки в музей. Спершу здалось, що то лише дві мініатюрні речі, а виявилось, що в машині вже лежали інші, в рази більші. Приїжджаємо до музею, а там велика лабораторія по дослідженню та реставрації. Помічаю, що попередньо з тієї могили привозилися й інші речі: якщо я тримав лише мініатюрну статуетку, зроблену з якогось м'якого каменю, то на столі стояли кілька більших, десь до 30 см, дерев'яні, по-своєму цікаві, зокрема зображеннями на них. Беру до рук одну і відзначаю на ній нетиповий образ. Прошу доньку, що раптом виявилась праворуч мене (тут реально зміщення в часі: сестра на початку сну така ж була молода, як зараз моя донька) сфотографувати одну з тих фігур, яку тримав у руці, і на якій, окрім впізнаваних елементів, ще була намальована коала так, наче людина-орел тримає на руках дитину. Розглядаємо та вдвох дивуємося: невже в ті часи на півночі Африки були й такі тварини? Вирішив похвалити співробітників музею, адже бачив їхню офіційну виставку з подібних знахідок. Починаю розглядати інші артефакти, що були на іншому столі, які ми привезли, а хтось вже їх заніс. Зокрема, на круглому, як колесо дерев'яному елементі була намальована мавпа (в подальшому згадається, що зі приставними рогами). Поряд неї у дивній посудини (майже акваріумі) лежала велика риба зі вставленим чи то дзьобом, чи рогом у грудях. Біля неї, в прозорій рідині плавала інша мертва риба. Але поряд один одного лежали так, що створювали рух, наче вони живі, хоча розпанахані животи виказували, що це не так. Риба віддавала характерний для неї запах, наче копчена скумбрія. Спробував справробітників музею зауважити на тому рухові, що в мене викликало голосне здивування. Тієї миті видалось, що рух створювала якась інша - третя риба, непримітна на початку. З іншого боку було однозначне розуміння мертвотности того образу. Тепер згадую, що мені треба на навчання в університет, а машина довго не чекатиме. Виходжу на вулицю, а поряд, в кількох кроках, щось подібне на базарчик. Помічаю під ногами якісь шматки ріг. Згадую про рогату мавпу, що вона дісно ще була в машині з приставленими до дошки (над головою), а в лабораторії щось на ній їх не помітив. І що це дійно її роги, а вони не просто цілі, а розсипались на декілька кавалків. Це ж безцінні артефакти минулого! Мало хто вигадає зараз такий образ. Починаю збирати, аби занести в лабораторію. Хтось із продавців ринку авторитетно дивиться на мою ініціативу і поважно, голосом знавця давнини каже:

- Роги треба буде позолотити!

Знову виходжу на дорогу, а дві машини, якими приїхали, і які мене чекали, так мені здавалось, вже немає. Щойно були, поки з землі збирав цінне для подальшої науки... Що ж прийдеться добиратися на навчання власними силами!

Сон 200925 "Загострене відчуття реальности"

Вирішую прогулятися з колегою у вечірню пору по вуличках міста, але не так, щоб центральних, а там де я живу (коло дому, але конкретика відсутня). По дорозі знайшли стильний розкладний ніж, колега зауважив на його якості. Йшли так, що він почав думати, що ми вже заблукали, а я точно знав де ми і які від нас сусідні вулиці, лише зробивши коло. Якось на ґрунтовій дорозі знаходжу в піску дві пластикові сови, хоча однакові на вигляд, але трохи різні за розмірами. Зустрічаю дружину, з нею заходжу на її роботу (зовсім інше, аніж у реалі). Знаю, що вона працює в творчій майстерні. Побувши там трохи, пішли звідти, і раптом вона згадує, що щось забула і я знову іду так, що роблю коло майже тими ж вуличками.

Музей під відкритим небом, де людей занурюють у буквальніість подій. (Можливо, під давнім враженням від снріалу "Край "Дикий захід""). Розвага спеціально зроблена так, аби створити в людей максимально загострене відчуття реальности. Навіть сам переживаю доволі сильний фрагмент сну: на огородженій дерев'яним парканом території відчуваю раптову загрозу життю, стрімко падаю до землі, вгризаючись в неї устами.

Сон 020324 "Спроба творити тишу"

Музей із музичними інструментами. Поряд мене проходить делегація туристів із азійських країн. Між собою спілкуються своїми мовами. Поряд із ними, але якось осібно, помічаю сина добре знайомої (померла наприкінці 2021 р). У їхньому роду колись "походили" татари, тому і син має віддалений натяк на цих азійців. Як я знаю, її син доволі мовчазний (як у реалі) і, з огляду на мій давній досвід, наврядчи з ними знайде спільну мову. Музейний відділ, в якому ми опинилися, являє собою якісь кардинально незвичні інструменти. Ось бачу, як той син із зацікавленням бере якийсь духовий інструмент, віддалено подібний на тромбон, але не прямий, а якби з трьома великими вузлами і показує їх якомусь азійцю, щось пробує спитати, потім хоче продовжити розмову з іншим, але нічого не виходить. Я з якоюсь своєю групою людей підходжу до іншого духового інструменту: стаціонарного і зробленого із суцільного трубчатого скла. Спочатку жодним чином не зрозуміла логіка: як він працює? Коли в нього дуєш, прозорі трубки набираються водою, що утворюється конденсатом від подиху, далі відбувається якась закупорка і скільки не дуй: ні звуку, ні руху повітря. Когось питаю: що за інструмент такий? В чому його суть? Якийсь знавець роз'яснює, що це інструмент, який так би мовити, грає тишу. Спочатку висловлюю думку, що це, серед інших інструментів у музеї, свого роду мистецька інсталяція, але, як мені ствердно розповіли, це не зовсім так: спроба творити тишу - це і був задум творця цього інструменту.

Сон 310324 "Місце ненависти"

Начебто я у рідному місті. Десь прозвучала інформація, що зробили реставрацію парку культури і відпочинку. Тепер я там на місці і мене дивує концепція "оновлення": відбудували і освіжили усе, пов'язане з радянським минулим, зокрема музей мініатюр відомих міст світу, зокрема й Москви. (В реалі такого не існує). Кремль, Червона площа, виглядають як з голочки. Питаю себе: "нафіґа"? Хтось каже, що архітектура Кремля, виконана для цього музею унікальна з мистецької точки зору, там задіяні якісь особливі засоби, матеріали та інструменти витоговлення... Скільки не говорить ця людина, стільки ж у мене виникає огида до тематики зробленого. У голові засідають якісь відсторонені фрази польською мовою, одна з них: "Drobiazgi powietrza"... (Цікаво що тематика цього сну продовжується у зовсім іншому форматі).

Повертаюсь з роботи, а цього дня пройшла кричуща інформація, що помер Сталін. У всіх на устах тільки й одне: смерть Сталіна! Але реакція інформаційного "вибуху" на перший план вивела не сум і жаль, а ненависть і помсту. Просто цього ж дня вирішили всі здемонтувати пам'ятник Сталіну, поставлений ще за життя на Червоній площі, недалеко, по правій стороні, від мавзолея Леніну (дивлячись із трибуни). Повертаючись з роботи в робочому одязі, вирішив проїхати поряд того пам'ятника, аби побачити, як його демонтують. На той момент його уже знесли, залишився постамент, що побудований був, як складна будівельно-електрокомунікаційна система "життєдіяльности" цього пом'ятника. По правій стороні від нього - ангар, який практично не використовувався. Цікаво, що той ангар був рухомим, на рейках, і, як зрозумів, в моменти загрози тому пам'ятнику мав би його захищати. Хтось сказав, що за всю історію укриття використовувалось лише раз. Тепер на місці пом'ятника широчезний підпостамент, який також почали демонтовувати, а під ним, на моє здивування, думаю й інших, виявилось безліч кабелів, і всі такі грубі та "поважні", як донедавна образ Сталіна. Мене зацікавив їх монтаж, щось від того навіть викликало усмішку - поважно, але дещо халтурно: для додаткової безпеки між кабелями додавались якісь різані пластикові трубки, схожі на такі, що лишаються по очищеному кабелю. Виявилось, що мій інтерес співпав із тим, що тут опинився якийсь знайомий бригадир, який керував усім цим процесом. Він мене упізнав і залучив до роботи, а я тут самий раз: ще в робочому одязі та камізельці, з назвою фірми, під якою зараз працюю (буквально, в реальному житті). Звісно ж, перебувати в центрі подій і творення історії доволі хвилююча річ, тому мало не все, що робив, було з захопленням та здивуванням від побаченого: подія дня, демонтаж пам'ятника, особиста участь у демонтажі минулого.

P.S. Що цікаво, уві сні про Леніна навіть ніхто і не згадував, таким важливим у ненависті був для всіх Сталін. Друга цікавинка: в реалі, десь із тиждень тому на польському телеканалі "Historia" показували похорон Сталіна, маси народу на вулицях і Червоній площі, біля гробу, усіяному вінками і квітами, за якими й не видно було тіла вождя. Трохи подивився, перейшов на інший канал, вже й забув за тематику попереднього, але на рекламі перейшов знову на "історію", а там ще й досі маси людей до того ж місця поклоніння.

Сон 140423 "Не/Рухомість"

Йдучи зі сторони жвавого базару, потрапляю у приміщення, посеред якого знаходяться два різні отвори в підлозі (не туалетна тематика), що видозмінюються, як і сам інтер'єр за пошуком відповіді, що це: виставка? музей? дім? незавершене будівництво? Спочатку прийшов, як на виставку з професором П.Б., а виходив уже з дв. сестрою Ж., дв. братом І., батьком, десь неувиразнено - з іншими родичами, обговорюючи тему нерухомості в Україні, яка дісталася у спадок дв. брату І., та що з нею робити, коли живеш у Ізраїлі?

P.S. Сон цікавий швидким перебігом зміни образів, що певною мірою розкриває структуру творення сновидінь: пошук розуміння - асоціація - новий образ (і по колу).

Сон 140323 "Музей-ресторація"

Аби не замерзнути узимку в домі, де живе баба Марія, знімаю розміри з незвичного елемента котла. Переконання, що бабуся десь на виїзді. (В реалі - давно померла). Тепер монтую цей елемент. Знайомий сприяє трохи у монтажі. Зробили швидко. Поки відраховував гроші, аби розрахуватися за поміч, колега пішов до машини. Тієї миті біля виїзду з двору, на вулиці відбулось замішання авт: одні приїхали, інші від'їжджають. Поки з'ясували хто і як стане та розминеться з іншим, колеги вже не було. Заходить у дім баба Марія, а я ще не встигаю пояснити, чому в хаті холодно, хоча котел чути, що вже працює. Але ж, поки її не було, скільки пророблено роботи! - подумки відзначаю для себе.

Проводжу екскурсії та організовую зустрічі в мультимедійному музеї-ресторації. (В реалі ніколи такого не бачив, уві сні такий образ наче вперше). Виставка починається з примітивних елементів, що знайомлять відвідувачів із різного роду світлом, далі - першими на ринку телевізорами, з другого поверху концепція змінюється кардинально - техніка осучаснюється, ускладнюючись до третього поверху аж до гаджетів. На кожному поверсі стоїть стіл. Можна принести з собою, або купити по дорозі сюди якісь екзотичні страви. Сьогодні гості повертаються у музей-ресторацію вдруге, і цього разу вони куштуватимуть коньяк "Арарат", якусь екзотичну мішанку у вигляді шашлика - нанизану на шомполи та м'ясо молодої акули. Так як ніхто не знав, як до неї підступитися, довірили мені її почистити. Акуратно здираючи шкірку, зауважив для себе на ніжно-червоному відтінку м'яса (насправді, не маю уявлення, яким воно є в реальності). Деякі страви можна зготувати безпосередньо на місці. Деякі страви залишились зготаваними від попереднього дня. Без зайвих слів, оцінюючи їхню свіжість, повикидав зайве у смітник: краще їсти краще! Деякі страви нагадали про мою матір та її нездоровий інтерес до екзотичних дивацтв, чим і являвся сьогоднішній стіл. Дружина, яку раніше поряд не зауважував, тепер підходить до мене і каже: "От і не варто (на ці теми) спілкуватись з бабою Людою!". 0300'

P.S. Фінал нагадав статтю-сповідь, прочитану мною перед сном, де дівчина, яка виросла у релігійній родині розчарувалась у ній геть і змінила своє життя на прийняття самостійних рішень, а не догм, прописаних Церквою, Святим письмом, а найпечальніше, переосмислене "під себе" батьками, які, як виявилось для дитини, не є ідеальним образом того, яким має бути християнин.

Сон 080223 "Хто має бути?"

060223 - Приїжджаю на територію підприємства, на якому маю поставити на "паркінг" підйомник, а для цього перешкоджають певні конструкції. Це означає, що вище тих конструкцій без перешкод не піднімеш! Отже, проблема. Але треба так зробити. Поки все вирішилось, отримали дозвільні документи, почали підніматися на висоту в місцях, де це можливо. Проблема з подальшим розкладанням вище й вище. Отже, роботи все одно треба зробити, значить, так і будемо мучитися, поки не зробимо. 0210'

080223 - Подорожуючи туристами, потрапляю з дружиною в цікаве краєзнавче музейно-розважальне місце. Доставили нас туди водною артерією. Саме місце побудувала якась багата людина, яка вже відійшла в засвіти, а його маєток став історичною гордістю самого міста. На її території розташовувалась копія статуї Свободи, яку було видно вже наближаючись до місця призначення, а біля неї одразу непримітно статуя її батька, яку називали "статуя Отця". У мене ця статуя більш асоціювалась з метафорою "Бога", де "Свобода", як донька, постає більшою за Нього. На території цього комплексу головна споруда (маєток) є основним музеєм. Так як приїхали туди вже під кінець дня, першим ділом почали оглядати архітектуру, фонтан, а в самому домі якісь перші виставкові експозиції. Йшла розмова за якусь пані. Наче конкретно не ми за неї питали. Фігурувало її прізвище, щось на зразок Ригель, яке асоціювалось у мене з якимось предметом, а не людиною. На одній рухомій виставці, на якій їздили іграшкові машинки за певною крученою траєкторією, вирішив щось поправити, а вийшло, що частково розсипались з трьох два транспорти. Цікаво, що сконструйовані були на магнітах і елементи, які розпалися і тепер лежать одна від одної, трималися за рахунок магнітної сили. Приходить якась інтелігентна і поважна жіночка, одразу було ясно, що старший працівник музею, і каже: чи не шукали "Ригель"? - а я знову думаю про якийсь предмет, а сам майже знаходжусь ув обширі тієї виставки і ще думаю, як зібрати до купи ті "магнітні" машинки. Тепер "доходить", що вона і є "Ригель", а дружини десь немає, щоб з нею поговорити, як і тих, хто про неї питав. Дивлюсь на цю пані, а вона вагітна. Ніби животик гострий, як кажуть "має бути дівчинка", а разом із тим "великий, отже - хлопчик". Починаю так і філософствувати: хто в неї буде. Так у розмові й не встигаю зауважити, що я зробив їм школи щодо виставкового об'єкту. 0500'

Сон 090422 "Інша назва, інше місце"

Дружина хвалиться, що отримала документи на проживання своєї мами в Польщі. Показує цей документ. Мене перше дивує зіркоподібні (квіткоподібні) закреслення порожніх місць жирним синім олівцем, а ще, як вчитатися, він має в собі згадку святого: "Данаїла Кримського". Я ж питаю: чи точно так має бути? Адже пам'ятаю, що по телефону з мамою говорили за якогось іншого Данила? З Торуня? Дружина згадує, що так, мав бути "Торуньський"... Підсумували, що насправді нічого страшного, може бути й "Кримський", але хіба є такий серед ліку святих? От мама і зрадіє, що отримали документ і здивується, почувши за свого патроната в Польщі! 0530'

Прогулююсь разом із сім'єю по рідному місту. Намагаємось реалізувати давній намір відвідати цікаве місце. Завертаємо за ріг вулиці і я пригадую, що недалеко звідси, якщо пройтись трохи вперед за цими будинками, є музей, який мені не раз сниться. (Розповідаю так, наче сам знаходжусь у реальності. Місце, яке пригадалось справді зі сну, але не знаходиться в рідному місті, просто час від часу згадується у снах, можливо, це спогад з дитинства, коли відвідував місця разом із батьками десь над Чорним морем). Аби завернути за ріг, трапляємо в театральне приміщення. Дружина інтуїтивно каже: "Я знаю, цей музей, він у сусідньому приміщенні!" Заходимо туди, але бачимо ще одну сцену з порожньою залою, яку використовує якась харизматична церква. На це натякає оформлення зали та сцени. Я ж стверджую, що все ж таки не це місце, бо й так видно, що не музей! (У реальності, будинок, в який ми потрапили, нагадує міський будинок офіцерів. Там дійсно в одній із актових зал відбуваються / відбувалися якісь веселі богослужіння). Виходимо звідти і проходимо трохи вперед. Намагаюсь відтворити маршрут реального знання вулиць у місті з тим, якими вони мені снилися, аби міг дійти до того музею, і розумію, що "пазли не складаються", про себе визнаю, що та друга реальність (уві сні), знаходиться в іншому вимірі. Висловлюю сумніви дружині. 1050'

Сон 280322 "Емоційний шок"

Дивлюсь якусь телепередачу і за сюжетом опиняюсь у знайомому місці (таке переконання уві сні), десь на березі моря (Крим), знайома вуличка (так само фігурувала у якихось снах, можливо, забутий спогад із дитинства) на ній знаходиться невеликий музей, на території якого з каменя зроблений корабель. Все виглядає доволі акуратно і симпатично. Враження захоплюючі. Цей сюжет я бачу разом із дружиною по телевізору. (Цікаве спостереження: у зв'язку з війною, пам'ять починає сприймати телевізійну інформацію, як безперервний потік про небезпеку руйнування, втратити життя, горя, яке може раптом прийти в будь-який дім). Прошу дружину звернути увагу на знайомі мені місця. Висловлюю надію, що колись ми їх разом відвідаємо. Пригадую, що в цьому музеї я був ще раз, а другою нагодою була якась спільна прогулянка, як то можливо під час організації творчого відпочинку на нараді літераторів. (Видозмінена асоціація з життєвого досвіду). Отож, телевізійний образ стає частиною того, в чому я починаю перебувати разом із дружиною. Тепер ми переносимось в інше місце, яке так само нагадує мені якесь минуле. (Також певною мірою знайоме, видно, із далеких снів). Опинились не випадково, а так, що приїхали власною автівкою, тією дорогою, що вела від згаданого музею. Біля озера знаходиться дім діда Григорія. (В реальності там немає озер або якихось водойм). Те озеро в одному місці перетікає штучними порогами в якусь річку, набираючи швидкість потоку. Хоча вже стемніло та майже вже нічого не видно, дружина захотіла зайти на рівну площадку першого порогу, з якого і починала збігати вода. Заходить так, що поволі задкує і задкує вглиб од берега, на якому я стою. У мене пересторога, адже ходити по такій воді, навіть по гульки, небезпечно, адже не знаєш, яка там під ногами поверхня. Перше, що асоціативно виникає як пересторога: слизько! Бачу, як в одному місці поріг уривається і вода стрімко падає вниз. Саме до того місця задкує дружина. Попереджаю аби не йшла далі. Вона ж не слухається і на якомусь етапі підсковзується і падає у воду. Ця вода підхоплює її і стрімко несе наступними порогами десь у основний потік річки. У мене паніка. Я нічого не бачу, бо навколо цілковита темрява. В правій руці тримаю ключі від машини, кладу їх в задню кишеню штанів. У лівій руці телефон, не знаю куди його покласти... Біжу до дідового будинку, який стоїть поряд і ставлю його біля фундаменту. Стрімголів - до річки і шукаю дружину. Чую її невиразний голос і в темряві намацую руками поміж води її руки. Розумію, що має бути поранена. Притуляю до свого тіла в починаю підтягувати до берега, але акуратно, відчуваю, як вона вся знаходиться в мулі тієї води. Під пальцями відчуваю, як той мул має нерівномірну структуру, начебто в ній знаходилися колись дощові черви, можливо, у ній і померли. Таке асоціативне відчуття знаходжу їхніх ледь-відчутних хребців у минулому на своїх пальцях. Це все настільки мене виводить із себе емоційно, що я від того шоку просинаюсь.

Сон 230321 "Завершення екскурсії"

Усією родиною відвідуємо музей, якісь храмові та історичні комплекси. На виході з одного з них відбувається моя словесна розмова з дружиною, в якій недозрозуміли один одного (щось на зразок гри слів або перекручених виразів, так би мовити "недочув і переінакшив по-своєму"). Дружина ображається, а я ще мимохідь коментую, як на мою думку: безпідставну образу, якійсь працівниці музею. Десь у цій дискусії виходимо за старовинні ворота, які травянистим крутим пагорбом виводять (буквально бігом) за межі комплексу. Перед цим дружина дала мені речі, які всі за раз із своїми зніс із того пагорба. Озираючись, помітив, що згубив червоний клубок ниток, видно доньки, який розплутався по землі геть. Залишив торбу (хоча за логікою мав тримати декілька) при воротах. Дружина з дітьми пішла далі, а я поліз на пагорб, щоб змотати клубок наново. Щось неналегко йшов початок під'йому вгору, земля осипалась, якась була нерівна і неоднорідна: упереміш із травою та камінням. Піднявшись і почавши скручувати нитку, побачив неподалік екзотичні квіти. Раптом, наче хтось вирішив їх прокоментувати, так, якби поряд була дружина. Навіть звучить їх назва. Разом із тим чую гомін, як хтось із наступних туристів прагне вийти з цього музейно-храмового комплексу, смикаючи за ручки масивних дверей, і це їм чомусь не вдається. Подумалось: відчинити?.. Вони ще не знають, якого формату тут вихід, хоча єдиний з тих, які знайшли. 0130'

P.S. Чомусь, як проснувся, калатало серце.

Сон 181020 "Навести лад із речами, часом і простором"

Збираю доньку в дорогу. Вона має полетіти літаком в Ізраїль. (Наразі, в реальності - малоймовірно). До хвилин все пораховано, як треба сісти на трамвай, пересісти на автобус і доїхати до аеропорту. Разом із речами я підготував десь із метр металевого лотка, аби вона могла використати під час творчої роботи в учбовому закладі, в якому навчається. Місце збору - офісне приміщення фірми, в якому начебто працюю. Ось уже донька на зупинці, а я ще дозбирую сумку. В останню мить подумав, що той металевий лоток не захищений гумовою смужкою. Час невпинно наближається до тієї хвилини, коли я маю виходити. Для когось із фірми було замовлено таксі, а людина скористалась іншим. В останню мить вирішую, що на трамвай можна й не йти, адже ті пару зупинок я пройдусь швидше, ніж очікуватиму на зупинці. У той час, коли вже пора покласти в сумку останнє і виходити, для керівника фірми привезли якісь матеріали. Тут ще й по ходу маю відволікатися й на нього. Застібуючи торбу, подумалось, що варто передзвонити і запитати доньку за паспорт і квиток, аби все було на місці. В моєму випадку, це виглядає так, наче це на щось вплине, коли мова йде про мене, якщо раптом трапиться так, що взагалі не встигну доїхати. 0540'

Я підходжу до знайомого місця (таке переконання уві сні), де знаходиться музей. На вигляд он взагалі не показовий. Що поробиш, промисловий регіон, збережено автентику червоного будинку з дерев'яними елементами! Поряд нього, по правій стороні й у глибині, ще один музей на три поверхи та два униз - під землю. Зверху ми колись були, а знизу - ні. Раптом біля мене опиняється дружина і питає: "То в який музей підемо?" Я ж схиляюсь перейти й одразу оглянути виставку до кінця в тому, в якому були, почавши одразу з підвальних поверхів, тим більш, що працівники музею казали нам раніше, що там виставка цікавіша. Бачу чоловіка, який виходить із саме того музейного входу, що йде вниз. Зупиняю і перепитую в нього: "Там цікаво?" Мімікою голови та обличчя виражає згоду. Тепер ми в самому музеї, а мене приспічило в туалет. Заходжу в нього, а там - прибиральниці. Питаю, куди можна зайти? (З яких кабінок скористатися?) А одна з них починає ставити мені дурні питання: "Вам по-маленькому чи по-великому?". "По-серйозному!" - віджартовуюсь я, хоча розумію, що у моїй відповіді навряд чи йдеться, що треба "швидко і по маленькому". Тут вона ще ставить провокативне питання і наближується до мене аж надто близько, як для сторонньої особи. В її жестах і поведінці вбачаю, що ця жіночка є сексуально стурбованою і явно, як грім серед ясного неба, поклала на мене око. "Що їй стрельнуло?!" - подумав я. Подивився уважно на її обличчя: нікого не нагадує, середніх років, як сміється, світить золотим кутнім зубом. Ще трохи і починає своїми руками лізти до моїх геніталій, намацуючи їх крізь штани. Я зриваюся і вибігаю в коридор: "Знайду інший туалет, де сходитиму наспокійно!" Раптом для себе відчуваю, що немає моєї сумки, яку ніс на плечі. "Ах он як!" - подумав я. - "Злодюжка!" І миттю повертаюся до того ж місця, а це вже не туалет, а якась конференц-зала. Сходу й до неї: "Де моя сумка! Там всі документи!". Тут вона пробує вкотре віджартуватися у характерному їй стилі. Я ж подумки: "Он воно як: аби мене стримати, вдаєшся до неправомірних хитрощів!". Це мене злить і я зриваюся в емоціях і зі спокійного голосу переходжу в крик: "Закрий сука пельку і скажи де сумка!". По сказаному западає глибока тиша. Раптом долинає голос сина, який чомусь опинився за довгим столом, і спокійним тоном каже: "Тат, вона ж у тебе на плечі!" Я мацаю шлейку, а за нею рукою знаходжу "пропажу" за спиною: яка ж вона легенька, її геть стало не відчутно! У спокійному тоні приношу свої вибачення і йду.

Стою з двома чоловіками на вулиці й раптом чуємо, як в небі зриваються птахи і розлітаються в усебіч. Чоловіки кажуть, що це не птахи, а гвинтокрил. Я ж дивлюсь у небо і з першого погляду так нічого для себе й не відзначаю, окрім решток птаства, які поодиноко розходились по небу крилатими цятками й надалі. "Дивись, дивись, ось летить!" - повторюють до мене і розбігаються в різні сторони. Дивлюсь уважніше, а це дрон з двома прозорими "боєвими" зарядами, видно, що іграшковий, але великий. Так, він летів спеціально, щоб викликати у нас страх! Дивлюсь у сторону, а біля приватного дому стоїть батько з сином-підлітком і дає йому поради: що робити, а що ні. Придивившись уважно, відзначаю, що в руках того сина знаходиться дистанційний пульт керування, видно, тим самим дроном. Я підходжу до них ближче, а вони майже зі спини направляють його на мене. Коли він наблизився геть близько, раптово вдаряю по ньому рукою, так, що він падає, а той батько каже синові: аби чогось подібного не трапилось вдруге, "треба придумати якесь гасло" і написати на ньому!
 

Сон 280420 "Кастрована спадкоємність"

Протягом всього сну образ ведеться від першої особи, хоча у фініші виявилось, що навпаки.
Дружина кілька разів підряд наголошує на тому, що я маю піти до сексопатолога, який має зробити чи то кастрацію, чи то якусь стимуляцію, аби розв'язати проблему бездітности. (В реальному житті такої проблеми не існує). Разом із тим пропонує сходити до університетського лікаря, який, якщо не надасть допомогу сам, то скерує у правильному напрямку. Тема делікатна і я весь час відкладаю дане питання на потім. (Цей фрагмент сну мені знайомий, видно, снився раніше). Як би я не пручався і не вагався, але прийшов час "Х", коли був змушений піти, хоча б на консультаційну розмову до місцевого лікаря з університету. Приходжу до дверей його кабінету, а за ними сидить багато чиновників різного рангу. Підійшовши ближче, зрозумів, що спілкуватимусь із лікаркою, і це для мене стало другим аргументом, аби вона змогла якось відволіктися і перейти в інший кабінет, аби мені було зручно в розмові з нею. Відзначаю, що ця лікарка схожа на комендантку з гуртожитку, в якому я мешкаю. Переходжу з нею в інший кабінет, одразу наступний за ним, але й там розумію, що поспілкуватися нормально не вийде: ті чиновники, що були там, то заходять, то виходять від неї. Бере вона, для початку розмови зі мою, професійну біографію і починає її уважно читати, коментуючи деталі, риторично перед цим ставлячи до себе питання.
- О, то ви працювали видавцем?.. От і я нещодавно вирішила спробувати себе в тому.
Я ж спробував для себе уявити: у якій же ролі вона могла б працювати в такій царині? У той же час, для зручности, попросив написати для неї свою проблему на якомусь аркуші, адже розмова тет-а-тет так і не вдавалась. До рук потрапив "огризок" паперу та червоний олівець. Повиводивши там свої "проблеми", аби висловитися більш-менш ясно, подав цей аркуш їй.
- Так, так, все ясно!
Тієї миті суттєво змінюється сцена: я на дворі, біля якогось будинку, що має великі грубі колони. Між двома ними, у нижній частині, прикріплена алюмінієва трубка, яку, я знаю, що вішав точно сам. З цього ракурсу зрозумів, що змонтована неправильно: люди, які будуть минати ці колони впоперек, спотикатимуться на ній і падатимуть. Саме тому, відзначаю для себе: з протилежної частини, симетрично до цих колон, на інших була свого часу демонтована подібна трубка. (Чомусь я про це все знаю). Цієї миті мій погляд опиняється зі сторони. Отже, дивлюсь на "себе" старонніми очима. З'являється чоловік, який, як я знаю, є тим самим рекомендованим нею сексопатологом. Він підходить і в кілька прийомів карате, задирає "мою" ногу і вдаряє у пахову зону своєю ногою, потім щось бере гостре і надрізає штани у тій же частині, викликаючи тим самим реально скажений біль, але й страх перед наступними діями. Раптом все це обриває, покидає ногу і йде геть зі словами:
- А то!.. Аби більше не п***íти.
- Дякую! - по кількох секундах больової паузи, каже тихо у відповідь, наче до себе, чоловік, схожий на колишнього прем'єрміністра України, продовжуючи згинатися з дивною усмішкою на обличчі. А далі подумки про себе: "Чого ж ви нічого не сказали? Я б краватку вдягнув би, аби бути таким же солідним, як ви?" 0155'

Знаходжусь у домі, в якій є кімната, де на ліжку стоїть швейна машинка. Приходжу до того ліжка, а на сусідній, яка стоїть по переду, лежить на боку незнайома жіночка, років 50-ти і начебто спить. Опиняюсь у незручній ситуації.

Я на великій приватній території, на якій знаходяться безліч різних споруд. Одна із них - музей старожитностей. Власник цієї садиби та цього музею пропонує оцінити його колекцію. В його голосі звучить певна до мене прихильність і тема, пов'язана з пошуком спадкоємця. Ми йдемо в музей, де він починає розповідати та показувати різні речі. Одна з них мене зацікавила особливо: технічна металева річ, щось середнє між верстатом, друкарською машинкою та музичним інструментом. Так, як він стояв на підлозі, то я навіть зайшов за прилавок, аби побачити у її розкритості, поглядом на сонячний простір кімнати, як вона працює: як при натисканні піднімаються металеві лапки вгору. Власнику хотілося б, аби я більше міг оглянути експозицій, а мене на тому просто "зачудувало". Чомусь виникло певне відчуття "липучости" від того господаря: якби я погодився на його умови, то став би заручником всіх цих речей. Тепер із тим же власником і ще якоюсь жіночкою їдемо ґрунтовою дорогою, яка почала йти з пагорба вниз. Чомусь веду машину задом. Десь відволікаючись не зауважив, що до останнього машина їхала сама. "От дивина!" - подумав я, що таки не з'їхали десь у баюру. Цю ситуацію зрозумів тієї миті, коли той чоловік попросив мене відзняти на відеокамеру ту жіночку, яка збиралась нам щось заспівати. Тепер він просить мене спинитися біля одного будинку, в якому мешкає його давній друг. Вивертаю кермо, але відчуваю, що на поворотах машина є неконтрольованою. Стаю. З дому виходить згаданий чоловік, схожий на усміхненого тлустика та йде до знайомого назустріч.

Сон 040420 "Відвідини музею"

Після відвідин музею я повертаюсь до нього вже не сам, а з дружиною і ще однією людиною, яка хотіла б там побувати. Приходимо, а там черга: всі хочуть потрапити на оглядини. Я ж розумію, що вже кінець робочого дня і всі просто фізично не зможуть обійти та обдивитися те, що там є. Поза чергою дружина питає за абонемент, щось на зразок того, що за купленим квитком можна буде пройтись цим же музеєм наступного разу, навіть, за потреби, відвідати кілька разів. Знаючи це, люди сидять, аби потрапити й, хоча б частково, почати дивитися на те, що там є. У той же час мені треба відлучитися, аби зустрітися з поважною людиною в його власному домі. Тепер я там! (Важко пригадати "перехід": з однієї сторони я біля музею, а тепер - у домі, схожому на музей, наче від самого музею й не відходив). Мене зустрічає кілька людей з прислуги, які інформують, що скоро буде господар, а нині я можу спокійно прогулятися будинком, поки він не прийде. Я починаю ходити великими кімнатами, щоразу піднімаючись поверхом вище. Знаю, що десь на третьому поверсі знаходиться кабінет господаря, який, як і всі є відчинений. Коли я зайшов, побачив, що на дивані напівлежать і сплять двоє людей, видно, охоронці. Тоді нишком вийшов звідти, зосередившись на деталях попередніх кімнат-кабінетів, що йшли одна за одною. Навіть було підійшов до одного столу, подивився на відкриту тубу у вигляді ящика, аби зрозуміти, що там лежить. Було цікаво й до деталей побуту. Йду далі. Ось мене зустрічають двоє підлітків: хлопчик і дівчинка. Одразу подумалось, що це діти господаря. Видно, тілько-но приїхали. Їм до мене якось байдуже, від чого навіть здивувався. Моя самооцінка: я ж стороння тут людина! Разом із тим дивне відчуття музейности й, відповідно до нього, власної поведінки й інших. (Такої самооцінки або ж прикладів у реалі не існує). Йду далі. Ось зустрічаю ту саму прислугу, яка запросила мене в дім. Розповідають, що є два відвідувача, які гуляють всюди, навіть полізли в підвальне приміщення. Питають у мене експертної думки: як я це оцінюю? Але хтось з персоналу висловлює свої судження і побажання. Я ж даю людині виговоритись, не втручаючись у монолог. 0435'

Сон 130320 "Пухнасті емоції"

Довгоочікувана зустріч трьох батьків із синами. Звернув увагу, що татусі були з вусами. Один син також з ними. Подумки: цікаво, чий? Навіть комусь зауважив, що вони однаково красиво підстрижені. Глядачів цікавить реакція: як то сини прийдуть і як виглядатиме побачення? Насправді, все було доволі просто, трохи незвично, але без зайвих емоцій. 

Якісь два чоловіки вирішили постріляти з дивних рушниць доволі малого розміру, більше схожих на трубки розміром по 30 см. Стояли в чужій для них кімнаті і влучали в зачинені ізсередини двері. Я такому лише подивувався. Тепер між собою спілкуються дві жіночки на тему: де краще постріляти? Одна каже, що знає будинок. Перепитує у мене чи я його пригадую? Каже, що там ще збереглась з радянських часів мозаїка. Навіть спробувала пригадати частково збережений напис, але смішно прочитуваний, щось на зразок: "Нехай Бог береже царя". Половина її обсипалась, але, як на неї, якраз це є чудове для стрільбищ місце. (Асоціація цього дому з реальністю має ще одну символіку: в цьому домі знаходився гастроном, під назвою "Московський").

Знаходжусь в якомусь музеї-садибі. Велика, простора територія з меморіальним будинком, виходом в сад і водоймою. На якомусь етапі я прочищаю зливні бетоновані ринви для дощової води, яка ніяк не може знайти вихід, але врешті мені це вдається. Десь у той час до мене підходить директорка музею і у неї зістрибує з рук і опиняється у водоймі пухнаста біла мишка. Я перепитую: чи добре то для неї? Порадила звідти її забрати. Я ж пролітаючи над водою, поміж красивих рослин і водяних лілій виловив мишку назад із води. Хоча, оцінивши, що їй сподобалося пливти, зронив у воду ще раз. Остаточно підібравши, вийшов на берег. Як виявилось, від перебування у воді змерзла і почала труситися. Міркую: треба віддати і порадити добре просушити теплим феном. Зайшла розмова за якісь публікації, архіви та документи. Поміж розмови директорка похвалилась, що саме в їхньому музеї зберігся пакт Молотова-Ріббентропа.
P.S. Цікаво, що пухнасті тварини сняться кілька ночей підряд: цуцик, кіт, мишка.

Фрагмент пов'язаний із дружиною. Стою доволі близько до її обличчя. Вона ж відхиляє його убік. Я цілую в шию.

Приношу до Г.К. (Г.М.). свіжовидану збірку її поезій.
0450'

Сон 221119 "Програю життєві сценарії"

Я знаходжусь на екскурсії в музеї, що має свої експозиції на цілу гору (не метафора). Події відбуваються в Польщі. Спочатку вирішую піти на екскурсію без супроводу, але, по ходу проходження складною гірською ділянкою, потрапляю на діючу екскурсію і вже з нею до кінця проходжу маршрут. Цікаво, що чомусь вирішую пройти її заново, так само, але вже від початку, з екскурсоводом і групою. Експозиції музею являють собою певну історичну прив'язку до місцевости, осіб та більшою мірою пов'язана з релігійно-духовним шляхом становлення, того, що на тому місці колись була комунікаційна сполука (зв'язана внутрішніми ходами, наче в печерах) якогось католицького ордену. Найцікавіша частина, яку не зміг спочатку здолати сам, із-за певної складности в сходових дорогах, була пов'язана з проходом всередині гори. Сходи являли собою металоскляні конструкції. Аби я міг їх пройти з легкістю, треба було наперед знати, куди вони виходять. Напочатку проходив шлях по горизонталі, а згодом пішов угору. Здавалося, що так можна було йти доволі довго. Серед екскурсійних зупинок, які виглядали лише зменшенням швидкости ходи, були цікаві історичні локації: зі скульптурою, вирізаної барельєфом у камені, в квітах, які переходили в сади. Наостанок міг щось зірвати для себе й покуштувати. На кожному кроці біля тієї чи іншої локації знаходилась скринька для пожертв, а наприкінці, де був сад, їх було мало не на кожному кроці. Дістав якісь монети, аби зробити "офяру" наприкінці всього шляху. Подивився на решту грошей: гаманець повний, з нього вилізли кілька купюр по одному злотому. Подумав, що краще було б дати до 5 зл купюрами, аби не морочитися з монетами. Вирішив докинути пару купюр... Загалом, сама подорож неймовірно сподобалась! 0005'

У колективі програю життєві сценарії. Разом із тим у моєму домі мешкає людина з інвалідністю. Ми є приблизно однолітками, по років 20. Спілкуючись із ним, я виховую в собі певні емоційні здібності, маю отримати життєвий досвід. Потім ділюсь із кимось тим усвідомленням. 0500'

Сон 191119 "Скажи мені, що ти мене любиш!"

Відвідую музей якогось просвітителя. Біля нього, на лоні природи, є живий куточок, де живуть тварини, зокрема слон і слоненя. З кореня доволі великого дерева, що росло на тому місці, спеціально зроблене озерце, в якому найбільше любить купатися те мале створіння. Я підходжу ближче, дивлюсь, як все організовано. Територія велика. Уявилось, що десь за далекими межами огороджена від небажаних впливів. Тварини живуть вільним життям, без впливу насилля зі сторони людей. Це все узгоджується з філософською концепцією згаданого просвітителя: світ є вільним для самовираження і власного розвитку. 0345'

У другій хвилі цього сну постає антитеза, виражена в іншому розвиткові подій. Зокрема, привертає увагу дивна поведінка людей, які мешкають родиною в домі, що стоїть недалеко від того озерця: живучи таким же вільним життям, ставлення їхньої дитини до слоненя, можна було б назвати "негуманністю". Таку поведінку спостерігали тоді, коли він на пару з твариною виходив гуляти в село. Кількома словами можна описати ту "негуманність", як нечутливе ставлення до того, кого, схоже, любиш, як і всіх інших у цьому живому світі, без поділу хороший ти чи поганий.

За сюжетом сну: я є студентом і живу з батьками. Разом із батьком купуємо машину, прямо з салону: білу, схожу на "Тойоту". Якогось дня виїжджаю на ній і трапляю на природну перешкоду, яка гне капот. Вирішую заробити той отвір дерев'ною дошкою. Вирізаю по розмірах, підставляю: вийшло доволі непогано. Цікава рефлексія: як наслідок, зміряв поглядом у тій дошці зроблений виріз. Повертаюсь додому, розповідаю про те, що трапилось. Інформацію сприйняли без негативу. Звісно ж, міркую про себе: куплено за мої гроші, "то й розпоряджайся нею, як хочеш!" Другого разу маю встигнути на навчання, виїжджаю з дому, дивлюсь на себе: так поспішав, що не перевдягнувся. Треба повернутись! Повертаюсь. Тепер виїжджаю разом з батьком і матір'ю. Батько за кермом. Під'їжджаємо до якогось закладу, мати висаджується, спирає на машину лопату, яку взяла з дому, вона падає; кладе на землю якісь саморучно наготовлені таблички (написи не видно). Це такий у них на роботі день: прибирання території, розставляння знаків. Питаю в батька: "То за скільки купили машину?" Відповідає: "За вісім тисяч!" Кажучи про неї тільки схвальні слова. Міркую, сказати чи ні: " От колега з роботи планує купити собі не менше ніж за дванадцять". 0500'

Сон 101119 "Вшитий у шкіру ґудзик"

Іноземна делегація прийшла відвідати музей. Він невеликого розміру, частково недоведений у ремонті. Сьогодні на адресу тієї установи прийшло два пакунки з книгами. В одному з них книги автора, що сьогодні приїхав у цей музей і перебуває в ньому, у другому - книги для самої установи. Іноземна делегація проходить першими кімнатами і йде далі, а я тим часом вирішую зробити ремонт у туалеті: 1) на місці колишнього, де видно місце, як стояв ще унітаз, на бетонованій підлозі полопана фарба; 2) у новому, де також все до пуття не довели: аби зайти та скористатися зручністю, відсутньо багато нормальних умов, так само пов'язаних з ремонтом. Якась виникає у мене потреба до тих двох авторських книг, разом із тим накладаючи прозорий герметик то в одному місці (результат сподобався), то в другому (не сподобався): довелось доробляти не інструментом, а голими руками, аби було акуратніше на вигляд. 0207'

Дивлюсь, а незнайома жінка на руці (ближче до плеча) вибила татуювання, але непросте. Окрім абстрактного малюнку, в її основі (зліва) лежить шрамування, ускладнене тим, що в заглиблення шкіри вшитий п'ятисантиметровий ґудзик. Дивлюсь уважніше, а під тим ґудзиком, наче під склом, лежить ще один, так само з накинутими у сторони петлями, трохи зміщений у бік відносно верхнього. Питаю в неї: "Навіщо так?" На що чую коротку відповідь: "Це жертва!" Зрозумівши наступне: свого часу в неї була сумна сторінка життя, як пам'ять про неї, набила татуювання +вишила-вирізала-пришила у своє тіло той подвійний ґудзик. (Мабуть забутий початок сну ліг ув основу такого "розуміння".) 0552'

Сон 270919 "Не суперечить внутрішньому Я"

Колега В. нарешті знайшов собі пару та словесно узгодив усі питання з майбутньою тещею так, що можна після такої розмови сказати, що нарешті одружився. Я ж, потрапивши до тієї родини, маю нагоду поспілкуватися як із мамою нареченої, так із її подругою, яка має схильність до всіляких езотеричних поглядів і уявлень про власний розвиток і роль інших у її житті. Пробую їй розповісти про пізнання себе самої без застосування зовнішніх (сторонніх) вчень і практик. Після чого, видно, чуючи сказані мною речі вперше, а також про дружню підтримку згаданої родини, каже:
- І який це має до мене стосунок?
- Ти це робиш, адже воно не суперечить твоєму внутрішньому Я! 0010'

Я в гостях якихось "своїх або жінчиних родичів". Пороги їхнього дому межують з пірсом, біля якого протікає річка. Це дозволяє прямо з дому зійти до води і пірнути в неї, або ж покупатися, що і роблю. Більшість з "родичів" уже у воді, я ж заходжу і вивчаю течію, прозорість, градус. За кольором вода видається світлішою за нинішній стан річок. Дно місцями намацую з камінням. Наявний другий рукав притоки. Там цікавіше: трохи більша течія, начебто більш прозоріша. Про все і не лише про воду спілкуюсь короткими фразами із тими "родичами". Десь в інтонації та питаннях розумію, що мав би бути не сам, а з дружиною. Якісь натяки, яки прочитую не в кращий бік моєї присутности в них.

Через рік по відвідинах, заново приїжджаю в музей, який організований в одному приміщенні разом із бібліотекою. При вході, серед різних експозицій, бачу майже голе місце, на якому було видно частину аркушу з по-дитячому намальованими ногами орла. Дивлюсь уважніше, а там під павутиною прихована моя торішня "інсталяція" - так званий "привіт працівникам бібліотеки", до якої керівництво поставилося серйозно і вирішило залишити висіти на стіні музею. Знімаю павутину, а за нею моє "послання". Іду до працівників бібліотеки. Питаю за того "białego orła". Спочатку слухаю в унісон тій розповіді, яка звучить серйозно. Вислухавши, сміюсь, розкриваючи всі карти. Розповідаю, що це моє торішнє їм послання, яке доповнив віршами, підписаними під псевдонімом, а дитячий малюнок (орел) - поспіхом виконаний того дня - відповідно, до тематики свята. Веду далі: цей вибрик пов'язаний з їхньою неуважністю до музейних експонатів - коли я те все робив, нікого там не було. Чому? Навіть, коли прийшов до них і запитав за кнопки, якими треба було прикріпити дещо до стіни: "може пригадуєте?" Розуміють мій гумор і пояснюють, що директорка поставилась до тієї роботи неформально. Раптом підлаштовуються до сказаного: "Десь так і подумали, що це моє!" А так, як є творчою людиною, в контексті музейних експонатів вирішили залишити в авторському виконанні. (Про який видно забули, якщо він обріс павутиною (?)). Я ж продовжую нашу розмову за ті вірші, які зилишив для них на тій стіні, а також торкаюсь навколотем, дотичних до їхньої роботи. Раптом обриваю себе і питаю:
- Може, вас втомлює мій монолог?
- Та ні. Доволі цікаво! (Без долі іронії). Нам так не вистачає подібних розмов із такими людьми. - Резюмує одна з працівниць. 0207'
P.S. Про те, як у них був першого разу, згадав, як забутий сон. Так, що уві сні дійсно можна повернутися до знайомого місця.

Сон 070419 "День битого скла?"

Під кінець дня заходжу в музей. Ходжу по справах, когось шукаю з поверху на поверх.
Ще трохи і заклад має зачинитися. Відвідувачі сходять донизу, а я ще бачу персонал, по одному на експозицію зали, який потроху замикає двері, як із них виходить останній відвідувач. У моєму пакеті гірлянда, хоча мене попросили повісити над вікном карниз. Видно, зазираючи то в одну залу, то іншу, я шукав те вікно. Майнула думка, що маю впізнати його по битому склу, який весь осипався на підлогу. У мене в руках сверло, яке мені видали на моє прохання. Коли це трапилось? - не пригадується. Просто - сверло. Дивлюсь на нього, а воно тупе та палене, аж на сантиметр робочої зони синє. А розмір взагалі не підходить: тут десятка, а мені треба під дюпеля шістку? Йду на рецепцію до якоїсь жіночки аби розповісти їй про "успіхи" своєї роботи, пізній час і неможливість щось сьогодні зробити. До першого поверху спускаюсь різнорідними, переважно дрібними сходами. Хоча видно, що вони давні, схоже мармурові, але незручні. Деякі сходинки менше за мою ногу, і по висоті той самий різнобій. Приходжу до неї. Показую палене сверло.
- Таким не можливо сверлити!
- А я таким сверлила!..
- Хочете, наступного разу принесу свій інструмент? - викликавши в ній момент радості: "наче камінь з плечей".
- А ви можете?
- А драбина у вас є?.. - звівши цим питанням радість на безпорадність: "як без рук".
Йду на вулицю. У моєму великому пакеті є пакет дрібного скла. (Відбувається підміна образів: жмуток гірлянди стає склом, хоча думка про наявність першого не зникає). Дивлюсь, їде спецмашина, яка збирає купи скла від краю дороги. Також люди зносять до неї бите скло. Майнула думка: день битого скла? Поки дивився, машина поїхала далі. Лише тієї миті згадую за свій пакет і вирішую закинути і його. Догнати не виходить. Вона повертає в сторону якоїсь, знайомої мені з ілюстрацій, кам'яної вежі. Кажу до себе: "Це що Париж?" Пробуджуючись, ще не відходячи від сну, розумію, що це не його символ - Ейфелева вежа, а споруда, більш схожа на Вестмінстерський палац у Лондоні. 0626'