Сон 28-290325 "Дії та наслідки"

Допасковую два останніх кабеля з чотирьох, роблю кілечка на запас і підключаю. Знаю, що вони відповідають за кольори. Хтось підходить і каже: "Ті два попередніх кабеля спричинили вогонь! Загорілась трава, а сильний вітер розніс полум'я на село". Вилажу з-під незручного ковеєрного стола, піднімаю голову, адже все це ще не бачу, а лише чую і теоретично уявляю "як це?", а побачивши, офіґіваю масштабам лиха, наче в доміно: горять трава, кущі, дерева, перші будинки в село від дороги... Подумки міркую: два наступних кабеля відповідали за кольори? Вогонь і кольори...

P.S. Це як чорна іронія: непередбачувана пожежа освічуватиметься дискотечним сяйвом.. 

28.03.25

Події відбуваються в Україні (фігурують топонімічні назви українських міст), але з переконанням, що це й Польща. Хтось каже, що треба знайти чиюсь могилу і каже для цього орієнтир: "Там буде примітною могила гетьмана Чикаленка". (Скоріш за все, це спогад про видатного мецената Євгена Чикаленка, але гетьманом він не був, а от "гетьманом меценацтва" можна було б назвати). Присутнє переконання, що я знаходжусь у місті Тернополі, але заразом ми шукатимемо на польському кладовищі (навіть не знаю, чи воно там таке є). Ідемо на пошуки. (Поки з кимойсь йшов, вже й забув, що шукаємо, адже так уві сні буває, хоча головний орієнтир міцно засів у пам'яті). Вже в половині алеї на кладовищі раптом пригадую, що тут був і знаю, як буде виглядати далі: місце, яке ми шукаємо, однозначно розташовується по правій стороні. Кажу про це попутникам із непохитним переконанням. За діями бачу, що дехто мені не вірить і намагається звернути не там де треба. Доходимо до кінця кладовища, а там великий представницький стіл зі стільцями, спеціально для проведення зустрічей. Приходить якась друга делегація з польської сторони і ми всі сідаємо за той стіл. Якась дівчина від нас починає щось розповідати, пов'язане з історією, та раптом виявилось, що та делегація - це переважно журналісти, а дехто й з телевізійних медіа. Дістають камери, налаштовують, як би все це виглядало. Раптом з'являється якась бабка - відвідувачка цвинтаря, але якось так, що вона впізнає делегатів з польської сторони. Заходить коротка розмова й з нею, де вона каже, що її дівоче прізвище Герасимчук. На завершення розмови перепитую в неї: звідки вона родом? - чим дещо дивую присутніх. Чую не зовсім однозначно: Чернігів / Черкаси. Починаю говорити: звідки я родом, але увага більшости розсіюється на інші розмови і я не завершую думку, адже її інтересу в тому немає, а іншим - не цікаво слухати. Лише коротко констатую: "Нашого цвіту по всьому світу". Далі ця бабка раптом починає вилазити на драбинкову конструкцію вздовж напівкруглої стіни, по якій мають плестися якісь рослини. Тепер з'являється переконання, що це вже не цвинтар, а бібліотека. Начебто про це зайшла мова між присутніми. Переважно в діалогах чую вишукану польську мову. Заходить філософська розмова про існування такого місця, де ми знаходимось. Хотів би пожартувати, адже акурат підійшов би до теми розмови, але забув ім'я "героя". Вирішив когось запитати від нашої делегації, хто від початку сидів поряд мене: "Хто спалив у давній Греції бібліотеку?" І цій людині також важко далось пригадування. (Цікава логіка уві сні: насправді, житель Ефеса Герострат, на якого подумав, спалив не бібліотеку, а храм Артеміди). На чому тема була закрита: спритний гумор не шукає довгих роздумів! Лише неголосно довершив тій же людині обговорювану думку в намірі мого гумору: "Залишились би стіни"... Далі розмова велась між польками, де за однією зауважив, що була невиразно вагітна.

P.S. Однозначно сон виник під впливом побаченого на Ютюбі: польських жартів у форматі стендап-акторів; критичних роздумів однієї польки, із яскравими рисами українки (бачу таку розницю), яка вирішила будувати політичну кар'єру, де в одному з відеороликів критично ставилась до української влади; бібліотека - з фільму, побаченого тиждень тому; прізвище "Герасимчук" - мого наміру дописати генеалогічну гілку зі сторони матері; також бачу й інші паралелі з побаченим у житті.

29.03.25 

P.S.² Сон - це також сліди-тіні з реальности. Образи, з яких вони повстали, за відсутности часу, простору, міри абощо, можуть вільно переплітатися між собою, як у "театрі тіней", де конкретика і химера лежать ув одній площині. 

P.S.³

Уві сні не просто мінімізуються контрасти дуалістичного світу (біле-чорне, добро-зло тощо), а навіть більше: спогади і фантазії опиняються в одній позиції, коли сприймаються однаково рівнозначно, без критичного судження. Навіть думки "на тему" виникають не для протиставлення одна одній, а лише як незалежні відгалуження зі завершними формами, якщо асоціації, пов'язані з ними більше не виникатимуть. Саме ці завершені форми, як плоди на галузках дерев, і є "вказівними пальцями" для розуміння (тлумачення) снів. 

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 030119 "Забуте коріння"

Дорога крізь всю Росію - із заходу на схід. Ліси, обабіч живі контури зрізаних погорбів, за якими видно, як прокладалась дорога. Давні кам'яні будови на холмистих узвищеннях, наче оглядові вежі з допоміжними спорудами, але давно без дахів, із порослими зсередини деревами. Виникає відчуття, що дотикаєшся зором якоїсь незвіданої старовини. Якесь село, на шляху якого старий цвинтар, з великими деревами, що ростуть з-поміж могил. Я навіть задивився спочатку на ті громіздкі стовбури, що від своєї ваги похилились за межі кам'яної огорожі. Деякі з них лежали так, що утворювали над дорогою коридор. Приїжджаємо на якесь підприємство. Там я маю допомогти колезі зробити якусь роботу, але в результаті чого вийшло живе інтерв'ю з його працівниками. Я з колегою і робітниками сидимо за одним столом, спілкуємось про життя, хто звідки родом. Виявилось, що вони всі говорять українською, хоча мешкають у Росії давно, вже навіть позабували звідки вони, адже це вже було друге-третє покоління емігрантів з України. Розповідають, що усі вони всі з сусіднього села і не мають пряме відношення до с. Литвинов, де знаходиться це підприємство. Називають рідне село, що нагадує українське слово, щось на зразок "Не[гай]нов". Просять зробити спільну зі мною і колегою фотографію, я чомусь тоді бачу себе майже голим у плащі. Кажу щось і перев'язую плащ на пояс, лишаючи відкритим торс. Настає обідня перерва і світлування не виходить. Всі робітники з моїм колегою йдуть в їдальню. Я залишаюсь, бо під час їхньої розмови їв яблука. Наче був ситий. Хтось приходить, каже що побуде з нашими речами, а я можу піти поїсти. Повідомляє, що всі затримались на відведений їм час і мусять вистояти в черзі. Вирішую йти в "столовку". По дорозі зустрічаю різних працівників, але жодного знайомого обличчя - з тих, хто був за столом. До їдальні ведуть уверх сходи, на яких стоять жіночки завершуючи чергу. Став і слухаю їхню розмову. Дивуюсь, що знову чую українську мову. 0448'
P.S. Початок сну походить від сюжету з польського фільму "Next-Ex", який був переглянуто увечері, де герой планує їхати в Канаду крізь Європу і всю Росію. Перед сном ставив собі питання: доля України в 2019 році? Видно, що не достатньо докладено зусиль у вирішені питань українців за кордоном.

Мені треба зайти на завод, на якому я працював рік тому, але мушу знайти поважну причину, коли бачитиму давніх колег: чому вирішив завітати? Я то знаю, що мені треба щось "від частотника". Знаю, що вже запустили нову лінію, набрали нових людей. Заходжу на підприємство по старому пропуску, беру ключ на звиклому мені місці від комірки електриків. Там багато різних електротехнічних приладів, що лежать про запас на різні позаштатні ремонти. Тримаючи у руках частотник, щось для себе з'ясував, роздивився те, що мені було треба. На виході з комірки зустрічаю мого колишнього керівника Артема Б. Зобачивши мене, раптово розцвів у приємній усмішці. Логічно, що в нього, окрім привітання, виникло питання мого тут перебування. Я відповів так, як є, навіть, коли відповідь виглядала зі сторони дивною: я тут дивився частотник... як його підключити. Вловивши його підозрілість, адже очевидно, що тут опинився нелегально, я поспішив мило розпрощатися й попрямувати до виходу з заводу. Там зайшов у новозбудовану частину, в якій працювали електронщики. За столом сиділи троє. Геть незнайомі й малопривітні: занурені в якісь поточні ремонти. Відзначив для себе багато нової автоматизації, зокрема, подачу по колу якогось обладнання, яке заходило з вулиці в приміщення.

Сон 240418

Робота. Я працюю з клієнтами. До нас приходить чех, не зовсім у форматі клієнта і не зовсім, як наш працівник, скорше, як партнер. Ми з ним спілкуємось. Виявилось, що він нічого особливого не бачив у нашому місті. Я пропоную щось подивитися. Питаю, ви знали, що у нас є чеська громада, існують 2-3 чеських цвинтаря, зокра один тут недалеко - біля нашої роботи? Пропоную чеху завітати до того храму, який стоїть вглибині чеського кладовища. Цей храм - гарно відреставрований, світленький, неймовірно красивий, а за храмом ще один храм - один в один за розмірами, але чорно-сірий. З красивим переднім фасадом - ліпка з біблійних сцен, а в середині того храму, по моїй старій пам'яті (див. P.S.) - пустка, чи то була пожежа, чи щось таке давнє, що перетворили цей храм в повну занедбаність. Сам храм у процесі реставрації. Порадив чеху пройтись зі мною, подивитися самому на той цвинтар і храми, бо мені якраз по дорозі до клієнта... Я прихожу на офіс потенційного клієнта, з яким мені так і не склалось розпочати співпрацю. На тому офісі питаю про особисту зустріч з керівником. У відповідь - невнятність відповіді і тиша. За столиком, принишклого в роботу, я побачив працівника цієї фірми, з яким спілкувався минулого разу, і звертаюсь до нього: Андрій?!. Він у відповідь каже: "Так?!" І я, втішившись, що пам'ятаю його ім'я, навіть про це сказавши вголос: "Бачите, я Вас не забув!" - запитав, як можна поспілкуватися з керівником. На що цей хлопець, з єхидинкою відповів: з самим директором? Він так це подав, наче я мав поспілкуватися з богом. Повівши розмову далі наступним чином, з інтонацією секретності: директора немає і просто так неможливо його вичепити, бо він, якось так: не зовсім на місці. З такої неясності у мене виникає думка, що він, схоже, за кордоном. Але цей Андрій продовжує розмову так, що є одна історія, яка пов'язана з колишнім партнером директора і фінансами, з якими тепер якась неясність. Той партнер, на прізвище Скутер, загинув. І фірма тепер у "підвішеному" стані, тому він не обіцяє певних перспектив по співпраці з нами. Поки я з ним спілкувався, образ керівника зазнав певних метаморфоз: у наступній послідовності: Синьов - Крігер - Розенблат.
Таких самих метаморфоз зазнав і образ Андрія, з яким я спілкувався. Це вже була дівчина, яка мені каже: "Якщо хочеш, можеш мене запросити в кавярню". Я на неї дивлюсь, а вона лежить в якомусь гібридному ліжку, чи то ліжко-офісний стіл, чи то ліжко-койка з напівлікарняними засобами, що знаходились від центра ліжка до його краю. Я їй відповідаю ствердно, чи то від співчуття, чи бажання підтримати невеликою прогулянкою.

P.S. Храми і кладовище мені вже снилися, але доволі давно, так би мовити - повтор сну, але в іншій інерпретації та в іншому контексті. Це був повтор фрагмента, де я їхав дорогою і справа зобачив храм і цвинтар. Був не сам, прогулювався разом із кимось по тому красивому доглянутому кладовищу: красиві кам'яні надгробки, скульптури і як вершина - неймовірна храмова споруда.