Сон 150420 "Грандіозний ремонт"

Релігійне місце, нетипове для проведення молитовних зборів. Веде їх чорнява жіночка (знайома мені людина з реального життя, на відміну: я для неї). Навіть здивувався, коли її там побачив. Читала зборам, які стояли колом разом із нею, якусь проповідь. Все виглядало настільки серйозно, що відчув певний збій шаблонів, адже її трохи знаю, як чиновника середньої ланки з доволі раціональними поглядами. Серед того кола людей побачив ще кількох знайомих, серед яких відеооператора О.Ц., який знімував захід (знайома раніше робота, з подібним релігійний ухилом). Мені настільки це виявилось диким, що я розвернувся і пішов геть.

Виходжу на площу рідного міста, а там грандіозний ремонт. (За певними елементами архітектури нагадує мені Київ, а не Житомир). Історична частина. Нерівномірно, по неймовірно-великій території розкидані по піску масивні каміння, що розміром нагадують колишні стіни та підмурки будівель. Про себе міркую: як сильно змінилось місто! Присутні деякі ділянки відремонтованого, мені знайомого ще з минулого року (таке переконання уві сні). Виникає бажання все це засвітлувати. Певною мірою навіть прицінююсь у деяких ракурсах, але все настільки масштабно! (Цікаво, що вві сні я навіть не відзначив, що ремонт ведеться без огородження території, адже все можна назвати будівельним майданчиком, а проєкт - генеральним планом). На відремонтованому майданчику граються діти. Маленька дівчина просить з нею поприсідати, а сама голенька, лише має верхню сорочину. Я поряд з нею великий дядько.
- Ти думаєш, у мене це вийде? - питаю в неї. - Зумію, зумію! - заспокоюю її.
Взявшись за руки, на тому ж дитячому майданчику починаємо присідати, набираючи швидкість, яку задає сама дитина.
- У тебе є тато? - питаю в неї.
- ... (Мовчить).
Поряд мене стоїть моя донька. Я щось коментую за цю дівчину.
Потім образ дитини міняється: тепер це не дівчинка, а якийсь малий хлопець, якого можна навіть узяти на руки. Що і роблю. Щиро спілкуюсь, наче з власною дитиною. Дивлюсь на нього і прочитую за певними рисами обличчя майбутній характер, який мене насторожує. Аби проговорити з ним позитивні вектори в подальшому житті, кажу до нього:
- Обіцяй, малий, що будеш хорошою людиною!
Тріпоче головою у знак згоди і додає:
- Мені дуже сподобалось! - у значенні "батьківської" розмови, яку я з ним мав.
0455'

Сон 290618 "Пам'ятник Домбровському"

Я заходжу в музей, у велику залу якої завітали націоналістично налаштовані молодики. Поводились не агресивно, але дуже голосно, вигукуючи якісь гасла. Піднімаюсь по сходах до приміщення, в якому стоїть пам'ятник Ярославу Домбровському. Біля нього залишаю якісь речі. Чомусь йду на двір, аби одразу повернутися. У приміщенні зустрічаю кілька різних загонів спецназу. Піднімаючись по сходах, мав комусь пояснити, що я "там" залишив свої речі. Побачив, що постамент і підніжжя пам'ятника облиті рідкою світло-червоною фарбою. Саме погруддя було неушкоджене.
Телефонують батьки і питають: за якою адресою мене забрати? - називаючи одну адресу й одразу іншу - вірну. Мене дивує їх ініціатива, хоча я розумію, що інформація про музей оперативно пішла в масмедіа.
Зміна кадрів, і я знову у приміщенні де знаходиться пам'ятник Домбровському. Але самого погруддя немає, стоїть прямокутний постамент обгорнутий багровою тканиною. Завдяки якій, слідів фарби взагалі як і не існувало. Ведеться підготовка до служби божої. Сидять в два ряди до два десятка людей, дивлячись у півбока на пастора чи то ксьонза, який щось готує до початку служби. Кілька жінок вмикають магнітофони, аби записати проповідь, а в результаті виходить, що вмикаються голоси інших проповідей, і від того балагану поспіхом вимикають, аби не заважати своїм метушінням.
Я йду з того музею геть. Виходжу на вулицю  і йдучи, чую з іншої сторони дороги шум, крики і плач дитини-підлітка. Роздивляюсь і бачу біля нього його перелякану маму, яка нічим не може йому зарадити, і поліцію, яка вибиває свідчення про скоєний напад. Як я зрозумів, мама стоїть тому, що він є неповнолітним, і без неї поліція не має права робити допит. Поліціянт голосно б'є гумовою палицею по підвіконню, на якому сидить той хлопець, випитуючи подробиці нападу, в якому він брав участь. Хлопець крізь сльози і реви нічого питомого повідати не може, адже був одним із найменших у групі. Він не встиг втекти, тому пощастило найменше.