Сон 030325 "Розбити та полагодити"

Приходжу до якогось намету в центрі міста. Холодно. Запалюю там свічу. Відчуваю як з'являється тепло, коли відходжу - його відсутність. (Можливо, враження під час сну від власного тіла). Приходить незнайомий чоловік. Він так само сильно змерз. Невже і він релігійний? - подумав я. (В реалі б так не подумав). Яка різниця, коли хтось хоче зігрітися? Запалюю другу свічу. Бачу, як плавиться віск, бавлюсь з його перекладанням і додаванням, аби вогню і тепла стало більше.

Хтось бере інтерв'ю у російського співака (з ізраїльським паспортом) Андрія Макаревича, яке він дає біглою англійською мовою зі доволі жвавою думкою. (Про себе ж знаю, що серед російських імперців немає опозиціонерів, таких, як він). Дивлюсь на нього, як він постарів, і подумки зауважую, що в його роті просвічується відсутність бокових зубів. Міркую: невже він такий бідний ("бідося"), що не може полікувати зуби?

Демонтаж старої будівлі. Працює трактор + ручна сила. Тут у мене своя робота - не характерна аби вручну. Разом із тим я знаю, що міг би бути кориснішим. Щоразу повертаюсь поглядом до того, як працює трактор, що розбиває стіни. На цьому тлі археологи, що працюють з архівом (дивне поєднання професій), кажуть, що кожний мешканець цього міста мав у минулому в пакеті медичного забезпечення гарантовану від свого лікаря "скриньку погребальну"... Тепер потреба розібрати стару машину. Зокрема ніхто не може розбити загартоване скло. Всі б'ють, але нічого не виходить. Пропоную свої сили, але керівник відмахується, що це безнадійно. Візуально на склі знаходжу слабке місце для удару та його розбиваю. Знімаються майстрами всі елементи, що дотичні до цього вікна. Збираються докупи, аби показати їх безпосередньо на заводі "Шкода". Місце події раптом опиняється біля центрального входу до цієї фабрики. Автомайстри беруть усі елементи з собою і несуть на прохідну, аби в подальшому знайти документацію на заміну.

Тепер опиняюсь в якомусь моргу, де патологоанатом досліджує кишківник старої людини. (Чомусь виникли спогади про діда Григорія, хоча враження з іншого реалу: зокрема одному фрагменту з фільму).

P.S. Сон надихнув на таку думку ::

Складність снів відображає складність психіки (людського розуму). За собою впізнаю певну послідовність думок, що використовую для складання гумористичного погляду на світ.

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 180224 "Наведення ладу"

Напередодні уві сні батько готував каву з мелених зерен у незвичний спосіб, що полягав у вживанні незвичних посудин... (Можливо, відгомін з реалу, коли в магазині зі сучасним електрообладнанням побачив незвичний кавник для заварювання на гарячому піску).

Так випадає, що я вирішую хазяйці допомогти в її ресторації протерти вхідні двері, випадково зауваживши на їх непрозорому вигляді. (Щось подібне зауважив у реалі, як дивний недогляд з боку маркетингу). При цій же нагоді маю гумові латексні рукавиці, які під завершення ще й вивертаю на внутрішню сторону, аби зробити усе максимально чисто, після чого вирішию їх помити. Тут вже й хазяйка сама вирішила долучившись і довести скло до повної прозорости. Там же в ресторації заходжу в приміщення, подібне до окремої їдальні, щоб там, маючи окремий кран з водою, умити руки та рукавиці. Чомусь так само, з наміром навести чистоту, сідаю до одного столика, аби навести блиск на його поверхні, а заразом зауважую, що за ним сидить якась француженка... Тепер зауважую, що на цьому столі закінчились серветки, а ця дівчина якось передбачувано мала їх узяти так, що ця раптовість виявилась зрозумілою мені в секундах. Оперативно встаю і з іншого столика перекладаю серветки до цього, але не всю коробку, а певний пучечок з кількох на раз. Верхня серветка якось кумедно зіжмакується, бо ж я хотів її розрівняти, та з поспіхом - не вийшло. Ця поведінка читалась дещо смішно, наче добрий намір навмисно дотриматися етикету. Коментую з тим же гумором: "Сервіс!..", - адже розумію, що по-французськи мені не вдасться сказати більше. У відповідь дівчина посміхається і пробує щось відповісти французською, але наприкінці чую пару польських слів: "Niebieskie Mazury". Тут вже я після здивування повноцінно долучаюсь зі своїм знанням польської... За усмішкою бачу, що їй такий несподіваний оберт подій подобається. Питає: звідки я? Відповідаю... На що здивовано перепитує: "О, istnieją niebieskie Gliwice?..". Якщо в порівнянні з Мазурами, то я заперечую, не до кінця розуміючи підтекст того "niebieskiego" ("синього"). Додаю, що Шльонськ має свою неповторну оригінальність, але її розуміють лише ті, хто закоханий в промисловість цього регіону.

Накриваю святковий стіл, перед цим готую різні страви. У мене з кимось для приготування окремий стіл, від якого переносяться блюда на головний. Приходять гості. (Якась напівконкретна асоціація з батьковим домом і його колом спілкування. Суттєва відмінність: уві сні себе почуваю ані дитиною, ані підлітком). Ще трохи і майже всі блюда за новим столом. Я ще міг би затриматися у приготуванні ще кількох страв, але мене вже запрошують до святкового столу. Вмикають світло, а його немає... Здогадуюсь, що треба закрутити лампочки, які наполовину виручені з патронів. Отже, справа зроблена, але світла все одно мало. В трьох місцях, де мали бути по три лампочки, фактично було по одній. Тим більш, одна з наявних трьох - виявилась несправна. Подумки: а були ж часи, коли батько любив за столом, спеціально для гостей, багато світла!

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 150324 "Атракціон: "Підозри справджуються!""

Колега О.Ч. навчається і в той же час працює бригадиром. Вчитель дав йому домашнє завдання описати сон, пов'язаний з роботою. Якби я у його сні бачу цей сюжет і заразом беру участь у подіях. 

Разом із ним і ще групою людей їдемо якимось пасажирським трактором. Трактор не так довгий, як широкий, за рахунок якихось сільськогосподарських елементів попереду нього. За кермом сидить якийсь незнайомий мені хлопець і спрямовує нас всіх на вузький місток, який проходить уздовж невеликого ставу або ж болітця. Одразу стає зрозумілим, що ідея проїхати - гибла, але довіряємо впевненості та рішучості керуючого. Проїжджаємо кілька метрів вже по містку і розуміння починає бути очевидним (повтор), що трактор, як не пішов рівно, а дав крен на праву сторону, так уже й не вирівняється. Водій також це розуміє і якось дивовижно встигає вистрибнути на берег. За кермо хапається бригадир. Ми їдемо далі, хоча на швидкості не зникає надія, що можна проскочити за рахунок неї. Але разочаровуємося остаточно і успішно з транспортом падаємо у воду. Мені вдається не шукати ногами дно, яке, запідозрив, мало би бути ілистим, а до десятка метрів проплисти й опинитися на березі. Бригадир пробує пройтись по дну, але, як я підозрював, йому це не вдається, а далі робить, як я. За решту дорослих людей сильно не переймаюсь - вилізли з води хто як. У голові прокручую сценарій нашої поїздки і пригадується кінохроніка другої світової війни, як танкам дивовижним чином вдавалось проїжджати якісь схили, не перекинутися і не скотитися з них, а нам цього не вдалося - на тракторі.. Разом із цією кінохронікою тепер вдивляюсь у новий сюжет історичного чорно-білого фільму, де показують якесь занадто велике і рухливе устаткування, яке одразу й не розумію, що це? Спочатку подумалось, що завод, бо діяли три елементи, що переміщались паралельно одна до одної, як поршневий механізм, а заразом утворювали коло. Дивлюсь уважніше, а в тому механізмі бігають люди, вдивляюсь все ближче, або ж камера наближається, що ліпше фокусується у погляді процес - це такий собі дивний дерев'яний атракціон, зроблений колом, що рухається, як описав вище, мало не як промисловий об'єкт, але не на одному місці, а по колу, якби по краю сцени за формою амфітеатру. Вдивляюсь ще уважніше: зима, люди в шубах, давня хроніка подій, учасники бігають від одного рухомого елемента до іншого так, аби не сидіти на одному місці. І весь цей рух для того, аби вони не зупинялися і не врешті-решт не попадали, хоча бігати доводиться по похиленій поверхні (асоціація з подіями на тракторі). Подумалось: стрьомні тоді були атракціони, добре, що зараз таких немає! (Гумор такого сну в тому, що поїздка трактором не сприймалась, як атракціон).

Сон 130324 денний (15 хв) 

Складаю зошит або ж книжку. За палітурку беру скло, яке оформляю в паспарту. Хоча починаю з трьох однакових розмірів, монтую звично - з двох сторін.

Сон 070419 "День битого скла?"

Під кінець дня заходжу в музей. Ходжу по справах, когось шукаю з поверху на поверх.
Ще трохи і заклад має зачинитися. Відвідувачі сходять донизу, а я ще бачу персонал, по одному на експозицію зали, який потроху замикає двері, як із них виходить останній відвідувач. У моєму пакеті гірлянда, хоча мене попросили повісити над вікном карниз. Видно, зазираючи то в одну залу, то іншу, я шукав те вікно. Майнула думка, що маю впізнати його по битому склу, який весь осипався на підлогу. У мене в руках сверло, яке мені видали на моє прохання. Коли це трапилось? - не пригадується. Просто - сверло. Дивлюсь на нього, а воно тупе та палене, аж на сантиметр робочої зони синє. А розмір взагалі не підходить: тут десятка, а мені треба під дюпеля шістку? Йду на рецепцію до якоїсь жіночки аби розповісти їй про "успіхи" своєї роботи, пізній час і неможливість щось сьогодні зробити. До першого поверху спускаюсь різнорідними, переважно дрібними сходами. Хоча видно, що вони давні, схоже мармурові, але незручні. Деякі сходинки менше за мою ногу, і по висоті той самий різнобій. Приходжу до неї. Показую палене сверло.
- Таким не можливо сверлити!
- А я таким сверлила!..
- Хочете, наступного разу принесу свій інструмент? - викликавши в ній момент радості: "наче камінь з плечей".
- А ви можете?
- А драбина у вас є?.. - звівши цим питанням радість на безпорадність: "як без рук".
Йду на вулицю. У моєму великому пакеті є пакет дрібного скла. (Відбувається підміна образів: жмуток гірлянди стає склом, хоча думка про наявність першого не зникає). Дивлюсь, їде спецмашина, яка збирає купи скла від краю дороги. Також люди зносять до неї бите скло. Майнула думка: день битого скла? Поки дивився, машина поїхала далі. Лише тієї миті згадую за свій пакет і вирішую закинути і його. Догнати не виходить. Вона повертає в сторону якоїсь, знайомої мені з ілюстрацій, кам'яної вежі. Кажу до себе: "Це що Париж?" Пробуджуючись, ще не відходячи від сну, розумію, що це не його символ - Ейфелева вежа, а споруда, більш схожа на Вестмінстерський палац у Лондоні. 0626'

Сон 170918 "Конвеєрний плин"

Потрапляю на закриту виробничу територію. На початку щось нагадувало про медзаклад на протяжності всього "підприємства", адже не все було з бетону і металу, був ліс, дорога, довгий конвеєр. Я зустрічаю давнього знайомого з творчого цеху. Він, як і я маємо стосунок до електрики. Він має музичний гурт, назва якої складається з трьох літер - абревіатура, першим словом якої є "республіка", а завершується назва обігруванням його псевдо Cool Ash. Щось на зразок: RNP (Республіка невизнаних поетів) & Cool Ash. Я питаю, чи треба йому людина в бригаду і від якої фірми працює? Конкретики так і не почув. Разом зустрічаємо на тій території жінку, яка мені знайома, і яку давно не бачив. (Образ цієї жінки з дуже давнього сну). Вона на цій території і працює, і десь недалеко мешкає. Якось навіть довелось її набрати по телефону. Коли ми її побачили вдруге, домовились, що зустрінемось наступної п'ятниці, адже у нас того дня буде робота на цьому ж місці. Я разом із колегою біля конвеєру, який знаходиться прямо над проїздною дорогою, але огородженою прозорими конструкціями зі склопакетів. По лінії йдуть коробки, в них парфумерія. Я знаю, що недалеко від цього місця є ліс і міст через річку. Приходить якийсь клієнт, який має забрати товар, а він у нього розсипається прямо біля нашого робочого місця. Я допомагаю йому зібрати ту косметику до купи: пудра, тіні різних видів та  упакування тощо. Навіть якась з них розкрилась - відлетіла прозора кришечка. Він хвилювався, щоб не втратили вони товарний вигляд. Клієнт іде, конвеєр працює в звичному режимі. Знайомий стрибає в воду біля конвеєрної лінії. 0022'

Великим кораблем пристаємо до берега. Я кажу капітану, давайте цю подію внесемо в історію? Бортовий номер К252. Згадую, що з його ім'ям пов'язана недобра слава. Хтось питає в капітана: тепер вже правильно пишуть, не ваш корабль горів? Капітан відповідає: "Так! Тепер стало все на свої місця - не наш!" 0404'

Сон 050518 "Операція《махінація》"

Два героя придумали махінацію, як розводити на гроші, поки самі не стали об'єктом уваги для певних осіб. Один герой схожий на П'єра Рішара, інший - повнуватий та вайлуватий чоловік. Я час від часу дивлюсь на речі очима "П'єра Рішара". Ми (тобто, згадані герої) мешкаємо в приватному секторі, у домі, схожому на дім моїх батьків. Ми настільки захоплені своїми планами, що тільки й встигли помітити, як по нас приїхала машина. Спочатку вона проїхала повз вікно.  "Вайлуватий" дав мені сигнал "шухер", коли її побачив і ми "зашифрувались" під вікном аби нас не було видно. Машина зупинилась на певній віддалі навпроти вікна. Я визирнув і побачив червону машину, старої моделі. Із неї вийшли четверо чоловіків і направились до наших дверей. Я в оперативному порядку почав зачиняти двері на два наявних замка. Можливо, тим самим видав свою присутність. Вони почали пробувати їх відчинити, але я підтримував двері з середини, плюс: докручував другий замок на них. Ті непрохані гості почали зламувати двері... Можливо, до того - вони ще пробували стріляти по вікнах, або я цього боявся, зрештою, осколків я не бачив.
Пауза. Сцена друга.
Побиті, обкрадені герої, майже бомжі. Смішний "П'єр Рішар" має кепський вигляд. Його напарник - не ліпше. У хаті безлад, нелюдські умови для існування. До них приходять дві дівчини. Гарно вдягнені, привабливі, з жестами в поведінці, що викликають довіру та симпатію. У "П'єра" виникає питання: що вони тут роблять? Трохи потусивши, дівчата кажуть: пішли працювати!.. Як виявилось, дівчата працюють по закладах харчування, підсідаючи до незнайомців і згодом, у різний спосіб розводячи їх на гроші, але вже в інших місцях, поза межами ймовірних камер спостережень.
Свято художників у центрі міста. Ми потрапили лише на рештки присутності свята...
Тепер уже "махінатори" ("П'єр Рішар" і вайлуватик) розводять на гроші не гірше за цих дівчат, але в спілці з ними.
Сцена: весілля, одна зі згаданих дівчат в образі вагітної нареченої. Красива довга біла машина прибрана по-святковому, усі при наряді. Наречена з квітами. Хлопці одягнені стильно і надзвичайно елегантно. Я дивлюсь і думаю: у чому чергова махінація? Таке враження, що тут всі, хто вийшов з цієї машини вагітні або повнуваті - з характерним животиком. У нареченої щось падає з рук, вона пробує підняти, але в неї не виходить... Це початок їхньої афери. І от починається дія: торт падає на "вайлуватого"... 0450'

Дорога. Я їду з напарниким. Як людина, він мені не знайомий. Підїжджаємо до річки. Підходимо до води. Дивимось на неї, чи не видно риб. Щось дрібне із живності плаває... Каже він, що щось побачив. Я нахиляюсь до води ближче, мало не присідаю, бачу течію. Споглянувши уважніше, побачив, що потік іде із-за рогу берега, зліва від мене.
Їдемо далі. На якомусь етапі дороги захотілось напарнику зійти в туалет. Не одразу йому це вдалось. Трапилась якась літня база. Все було замкнено. Хоча на територію вхід невідомо чи був забронений.
Напарник смикається за ворота - замкнено.
Проходить далі, смикається за двері... Якось проходить на територію. Я з ним, але відгороджений парканом. Бачу, як невтримно шукає туалет. Я кажу, чому б не там де був?.. Він не відповідає, робить по-своєму. Поводиться вперто. Від необережності розбиває якісь скляні двері до будинку. Я розумію, що звідси пора йти. Дивлюсь, а він наче порізав руку, але не сильно. Приспічує його й далі до туалету. Крутиться. Десь зникає. Я йду до виходу, адже розумію, що ось-ось буде поліція. За воротами, повертаюсь назад, як їхали. Обходжу огорожу бази відпочинку. Багато зон із насадженими деревами. Бачу по ліву сторону житловий район, по праву сторону - житомирську фірму: Будерос-Житомир. Я навіть подивувався: в  Польщі? Біля офісу великий зразок опалювальної техніки. Я відійшов далі - в лісову зону, а там мало не цілий музей опалювальних конструкцій. Хтось нас почав консультувати, за компетентністю, наче директор фірми. Як виявилось - це готові системи опалення максимальних потужностей. Що мене подивувало, окрім незвичних форм баків, там стояли системи опалення у вигляді ракет, по кілька вряд. Далі, як консультувала нас людина, ми підійшли до звареної конструкції, у вигляді фонтату, але, як розповів "інформатор", то - є частиною системи опалення. Як похвалився наш співбесідник, що це він сам зробив. Ця конструкція мала вигляд трьох дзьобатих шоломів, що дивилися врізнобіч. Ми відчували, що треба йти далі, адже поліція все одно ходитиме далі. Ми знайшли лавку, на якій присіли. В руках мій напарник тримав зварену конструкцію у вигляді решітки, нерівно зігнутої по краях. Поки спілкувались, до нас підійшов поліцейський, розпитати чи не чули, не бачили чогось підозрілого? Ми не маючи жодного хвилювання віднікувались, хоча розуміли, що шарварок влаштовано нашою появою. Поліцейський попросив подивитися ту зварну конструкцію, що тримав мій колега в руках. Придивляючись до неї, побачив свіжі зварні шви. Попросив сидіти і нікуди не йти, а сам побіг з нею справдити підозру.