Сон 110525 "Руїна 2.0"

Події відбуваються біля перекритої дамби, що забезпечує Пакистан водою (нині перекрито Індією у зв'язку з ймовірною війною між країнами). (Наснилось саме такою, якою фрагментом побачив на одному відео). Бачу біля осушеного підніжжя цієї дамби багато людей. Я десь поміж них. Мені важко зрозуміти їхню роль, але це точно не цивільні, наче й військові, але не у формі, а ближче до ролі робітників.

09.05.25

Завірусився в інтернет-мережі відеоролик, як російський священник знімав свою службу ("божу"), якого знають, як пропагандиста-шовініста "рускава міра" (таке переконанння уві сні). (Також є якесь довчасне знання уві сні, що храм, у якому він служить, є чорною дерев'яною спорудою). Стоїть він перед тим, хто його знімає на відео, а за ним високий десь триярусний підсвічник у вигляді Пізанської вежі. Раптом під час проповіді (більш не божої, а пропагандистської) той підсвічник за ним падає і починають горіти хоругви, а вони настільки займисті, що храм за короткий час починає палати мало не всюди. Це відео для мене стає таким смішним, що я просинаюсь.

В дорозі треба було з'їсти колективом велику порцію, що складалась із двох страв: рису та якогось зеленого салату і дещо була схожа на територію України. Аби не зіпсувалась, зробили навіть декілька вимушених зупинок, аби доїсти ту порцію повністю.

11.05.25

Сон 28-290325 "Дії та наслідки"

Допасковую два останніх кабеля з чотирьох, роблю кілечка на запас і підключаю. Знаю, що вони відповідають за кольори. Хтось підходить і каже: "Ті два попередніх кабеля спричинили вогонь! Загорілась трава, а сильний вітер розніс полум'я на село". Вилажу з-під незручного ковеєрного стола, піднімаю голову, адже все це ще не бачу, а лише чую і теоретично уявляю "як це?", а побачивши, офіґіваю масштабам лиха, наче в доміно: горять трава, кущі, дерева, перші будинки в село від дороги... Подумки міркую: два наступних кабеля відповідали за кольори? Вогонь і кольори...

P.S. Це як чорна іронія: непередбачувана пожежа освічуватиметься дискотечним сяйвом.. 

28.03.25

Події відбуваються в Україні (фігурують топонімічні назви українських міст), але з переконанням, що це й Польща. Хтось каже, що треба знайти чиюсь могилу і каже для цього орієнтир: "Там буде примітною могила гетьмана Чикаленка". (Скоріш за все, це спогад про видатного мецената Євгена Чикаленка, але гетьманом він не був, а от "гетьманом меценацтва" можна було б назвати). Присутнє переконання, що я знаходжусь у місті Тернополі, але заразом ми шукатимемо на польському кладовищі (навіть не знаю, чи воно там таке є). Ідемо на пошуки. (Поки з кимойсь йшов, вже й забув, що шукаємо, адже так уві сні буває, хоча головний орієнтир міцно засів у пам'яті). Вже в половині алеї на кладовищі раптом пригадую, що тут був і знаю, як буде виглядати далі: місце, яке ми шукаємо, однозначно розташовується по правій стороні. Кажу про це попутникам із непохитним переконанням. За діями бачу, що дехто мені не вірить і намагається звернути не там де треба. Доходимо до кінця кладовища, а там великий представницький стіл зі стільцями, спеціально для проведення зустрічей. Приходить якась друга делегація з польської сторони і ми всі сідаємо за той стіл. Якась дівчина від нас починає щось розповідати, пов'язане з історією, та раптом виявилось, що та делегація - це переважно журналісти, а дехто й з телевізійних медіа. Дістають камери, налаштовують, як би все це виглядало. Раптом з'являється якась бабка - відвідувачка цвинтаря, але якось так, що вона впізнає делегатів з польської сторони. Заходить коротка розмова й з нею, де вона каже, що її дівоче прізвище Герасимчук. На завершення розмови перепитую в неї: звідки вона родом? - чим дещо дивую присутніх. Чую не зовсім однозначно: Чернігів / Черкаси. Починаю говорити: звідки я родом, але увага більшости розсіюється на інші розмови і я не завершую думку, адже її інтересу в тому немає, а іншим - не цікаво слухати. Лише коротко констатую: "Нашого цвіту по всьому світу". Далі ця бабка раптом починає вилазити на драбинкову конструкцію вздовж напівкруглої стіни, по якій мають плестися якісь рослини. Тепер з'являється переконання, що це вже не цвинтар, а бібліотека. Начебто про це зайшла мова між присутніми. Переважно в діалогах чую вишукану польську мову. Заходить філософська розмова про існування такого місця, де ми знаходимось. Хотів би пожартувати, адже акурат підійшов би до теми розмови, але забув ім'я "героя". Вирішив когось запитати від нашої делегації, хто від початку сидів поряд мене: "Хто спалив у давній Греції бібліотеку?" І цій людині також важко далось пригадування. (Цікава логіка уві сні: насправді, житель Ефеса Герострат, на якого подумав, спалив не бібліотеку, а храм Артеміди). На чому тема була закрита: спритний гумор не шукає довгих роздумів! Лише неголосно довершив тій же людині обговорювану думку в намірі мого гумору: "Залишились би стіни"... Далі розмова велась між польками, де за однією зауважив, що була невиразно вагітна.

P.S. Однозначно сон виник під впливом побаченого на Ютюбі: польських жартів у форматі стендап-акторів; критичних роздумів однієї польки, із яскравими рисами українки (бачу таку розницю), яка вирішила будувати політичну кар'єру, де в одному з відеороликів критично ставилась до української влади; бібліотека - з фільму, побаченого тиждень тому; прізвище "Герасимчук" - мого наміру дописати генеалогічну гілку зі сторони матері; також бачу й інші паралелі з побаченим у житті.

29.03.25 

P.S.² Сон - це також сліди-тіні з реальности. Образи, з яких вони повстали, за відсутности часу, простору, міри абощо, можуть вільно переплітатися між собою, як у "театрі тіней", де конкретика і химера лежать ув одній площині. 

P.S.³

Уві сні не просто мінімізуються контрасти дуалістичного світу (біле-чорне, добро-зло тощо), а навіть більше: спогади і фантазії опиняються в одній позиції, коли сприймаються однаково рівнозначно, без критичного судження. Навіть думки "на тему" виникають не для протиставлення одна одній, а лише як незалежні відгалуження зі завершними формами, якщо асоціації, пов'язані з ними більше не виникатимуть. Саме ці завершені форми, як плоди на галузках дерев, і є "вказівними пальцями" для розуміння (тлумачення) снів. 

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 270922 "Червона рута"

Документальний кіносюжет про те, наскільки для українців було важливим попри спротив радянської системи, об'єднатися, аби здобути незалежність. Ілюстрація ведеться образами акторів, які в ті далекі часи робили насправді суспільно значущі справи. Сюжет починається з того, як маніакально російські актори відстоюють імперіалістичні догми у завуальованій формі: "червона армія світу - непереможна", "дєди воєвалі", шанування могил із якоюсь маніакально-шизофренічною любов'ю. З'являється образ схожий на Олександра Малініна, який йде дорогою, співає, бачить бетонний гроб якогось воїна, який стоїть вертикально, спертим до дерева. Він підходить до нього, обіймає, мало не з ним і танцює. Потім сюжет розповідає про самого актора. Як на початку 90-х він, будучи підлітком (порушена хронологічна логіка: час подій та його вік), приїжджав до України і брав, як "потаємний слухач" участь на концерті "Червоної рути". Навіть збереглись випадкові світлини, якими ілюструють ту історію. На одній із них він стоїть за деревом, із-за якого видно лише голову з довгим волоссям. (Чомусь цей образ мені знайомий, наче в реалі я десь бачив таку художню картину, щось у стилі Мунка). Далі розповідається чим на противагу цьому образу займались українські артисти, актори. Ким вони були, що робили. Не обов'язково на сцені, не обов'язково на той час відомі, але в центрі історичних подій. Наприклад, показується образ відомої нині акторки (для мене, це як знайомство з невідомою особою, обличчя нагадує чиїсь риси, але без конкретики), яка на початку тих же 90-х, на тій же "Червоній руті", була польовим поваром. Тоді вона переживала якусь хворобу, але була там, адже знала, що це все треба нашому майбутньому. 0220'

Сон 081121 "Мати вигоду"

Десь на приватній території, схожій на підприємство, стоїть гойдалка-атракціон. Кожного разу, аби змінити функціонал дії, змінюється в ній плата. З часом виявилось певне непорозуміння, я знав про її можливості більше і тому використовував її "справнішу сторону" під свої потреби, а хтось не міг з неї мати такий зиск і вона рахувалась для них наполовину несправною. Цей секрет я носив до останнього, отримуючи з того максимальну для себе (своїх інтересів) вигоду. 0035'

Стоять рóботи в рядочок і озираються один на одного, спостерігаючи який у кого настрій. Зокрема мають по-особливому проявити себе ті, хто має чоловічий характер.

Так склалося, що задармо я поїхав до України, але, як бонус, із зобов'язанням: разом із маленьким тракторцем, щоб особисто доставити його замовнику. Цей сценарій доїзду розв'язався так швидко, що я навіть здивувався. По приїзді, зійшов із цим тракторцем (жовтого кольору) на вул. В.Бердичівській рідного міста, біля зупинки, що навпроти міської лікарні. Якийсь інший спецтранспорт в'їхав на нього так, що перекрив його своїм кузовом, але сам процес не примітив, лише наслідок. Скочив до кабіни того водія, але миролюбно домовились, що він допоможе мені доставити тракторець до адресата. Починаю пригадувати адресу: Піонерська?.. Пробую знайти в GPS, але не виходить. Врешті розумію, що пишу не кириличними буквами. Заїжджаємо на якийсь об'єкт, а я ще бавлюсь з інтернетом і адресою. Пам'ятаю точно, що точка доставки є готель на тій вулиці. По іронії долі чую, що про цей готель щойно йшла мова, начебто впізнаю пару хвилин тому його власника, портрет заґуґлюється в смартфоні, а вулиця пишеться як Raciborska. Вирішую не гаяти часу і голосно кричу: чи тут присутній власник готелю на Рачіборскій? 0530'

Сон 050921 "Ділення на частини"

Ключ до відкривань всіляхик замків, але у вигляді святкового подарунку. Я знаю, що мені приготували такий, загорнувши в кілька коробок. Подія відбувається в робочому цеху виконаному зі свіжого дерева. Навіть знаю ліміт використання кожного з таких ключів, приготованих не тільки для мене. 0000'

Подібна тематика ділення на частини, але з використанням відра. (Подробиці сну відсутні, але запам'яталось відчуття певної логіки).

Виступ волохатого пастора (волосся сторчма), який стоїть за кафедрою і щось промовляє до слухачів. Таке з нього "сонечко", що аж смішно.

Прихід у гості моїх батьків, де за столом сидить теща. (Подумки констатую: давно ж вони не бачились!). Розмови, або ж роздуми на тему, що люди їхнього віку реалізовують себе лише вдома і майже не виходять на вулицю. Тому з першого погляду видається, що в містах відсутній цілий віковий прошарок населення.

Для якогось внутрішнього замовлення фотошоплю мапу України за областями. Спочатку хтось зіскановує її, а потім по грубому обводить контури. Далі підключаюсь я. Чую, що якась бригада працівників, наче дизайнерів, з "Октринської області" пішла займатися своїм проєктом. Дивуюсь і про себе промовляю "Октринська область. Г-м... Де вона знаходиться?". 0530'

Сон 101219 "Авторські роботи"

Я з двоюрідним братом Ігорем оцінюємо якісь мистецькі роботи, за якими простежується добра якість та індивідуальне авторство за відмінними художніми мазками. Тепер минаємо одне місце, що привертає мою увагу. Як виявилось - це свого роду "кладовище". Дивлюсь, а це так в Ізраїлі на могилах роблять "надгробки", якщо їх так можна назвати. Проходимо з братом це "кладовище", а там могили зроблені доволі дивним чином. Замість каменю, зверху поставлені дерев'яні фігури, або навіть конструкції зроблені з фанери. Наприклад, побачили могилку з дерев'яними санками. Цікавою рисою всіх складених фігур: насипана в них земля, перетворена в клумби. Але більш за все мене дивувала наявність тієї землі, від якої трухлявіло саме дерево. Якийсь чоловік каже: "Це надійно взагалі так робити?" - звертаючи увагу, як фанера розшаровується від погодніх умов. Я пояснюю все сучасністю, яка є штампованою та спрощеною у виготовленні для масового споживача. Пояснюю принцип виробництва дерев'яних фігур із готових форм. Співбесідник доповнює розповідь знаннями про лазерну висічку з дерева. Все тому, що всюди зустрічаються рівні краї. Пропоную знайти давні надгробки, аби побачити не заводський почерк, а авторську руку. Знаходимо моноліт дерева, на якому намальована "баба Яга" у вигляді мавпи, перевдягненої в казковий одяг. Дивимось на фарбу і шви. Все вказує на те, що це давня, повнісю авторська робота. Виникає питання: хто тут похований? - навіть якщо й символічно. Мені розповідають про єврейські квартали, в яких мешкають вихідці з колишнього СРСР. Більшість розмовляють російською, але є й ті, що українською. Зустрічаючи людей, вітаюсь "Добрий день!", що незвично виглядає для ізраїлітян. Тепер приходжу до дому де мешкає двоюрідна сестра на ім'я Марина (? - дивна невідповідність). Вона середнього зросту, чорнява, має своєрідну південну привабливість. Спілкуюсь із нею. У неї вдома багато різних хлібних фігур, зроблених у вигляді тварин. Так, як сьогодні свято Різдва, я напрошуюсь взяти з собою паску (?) у вигляді черепахи. (Дивне поєднання великоднього символа на Різдво). Потім разом із нею (швидким кадром) перелітаємо в Україну, до мого дому, який нагадує батьківську хату. Перерозповідаю весь день. Кажу, про співпадіння, що цього дня таке велике релігійне свято і разом з тим мій день народження (? - чергова невідповідність, навіть якщо це Різдво або ж Великдень). Дивлюсь в пакет, в якому лежить велика паска у формі черепахи. Дивлюсь на сестру і розумію, що це хлібне творіння з тіста є в неї одним з найулюбленіших, а я так просто вибрав його і взяв із собою. Продовжую монолог тим, що зараз організую щось на стіл. Вирішую розповісти їй увесь день із перелітами в Ізраїль, спілкуванням з братом, відвідуванням своєрідного кладовища, розмовами про виготовлення фігур, знаходженням надгробку з малюнком у вигляді намальованої мавпи, перевдягненої у бабу Ягу, зустріч з нею... і це все протягом одного дня. 0250'
P.S. Поствраження від сну викликало дивну асоціацію з побаченими дерев'яними конструкціями над "могилами", що то були певного роду "колиски"... наповнені землею. Символічна паралель!

Сон 190919 "Як будуть у подальшому розвиватися події"

Я в батьківському домі. Проходжу кухню, за столом сидить чоловік, схожий на батька, і слухає голосно відео з Youtube, в якому гіпнолог спілкується через сліпера з душею Єльцина. Визираю на двір, цікавлюсь: де мати? Повертаюсь на кухню, трохи подивований таким інтересом до гіпнотрансових станів з боку того чоловіка. Якоїсь миті переношусь в сюжет тієї розмови, яка починається з питань: до якої сторони сил належить тепер твоя душа? - завершуючи питаннями про Україну та Кравчука. Душа про себе говорила наче про дві сутності: одна, що ще живе на землі, а друга, фактично, яка покинула тіло. Кожна з них різниться по рівню внутрішньої сірости. Жалкував, що не був прозірливим, хоча нині за себе на Землі втішений, зі словами: "виправляюсь!" Далі, за викликаними оповідями, але вже якось незалежно від першого сюжету, бачу певну документальну кінохроніку, в якій розповідається про визвольний рух в Україні, про коронованих гетьманів, про те, що четвертим і поки останнім був Кравчук. Навіть бачу його з короною на голові. Береться інтерв'ю, в якому Леонід Макарович щиро визнає, що "не знав, як будуть у подальшому розвиватися події, що в той момент багато чого залежало від волі Єльцина: чи зможе він зробити зі своєї країни успішну державу?" А в суміші з діалогом крізь гіпноз, звучить фраза, наче відповідь, з уст того ж Єльцина: "А шанс такий у мене був! Я міг повести країну зовсім іншим шляхом". 0345'

Сон 300719 "Гіркий дим мунулого"

Польське село. Я з якимось хлопцем заходимо в сарай, зроблений зі зрубу, а там на столі декілька видів люльок. Вирішуємо одну з них набити і закурити, згадуючи, якою доброю є в мене. Беру в руки то одну люльку то другу: перебрав усі. Вибрав одну з більш-менш кращих: аби місце, куди забивають тютюн, було достатнє. Тепер дивлюсь, які є види заводського тютюну, що лежали поряд. Так само: перебрав усі пакетики. Виявилось, що самого тютюну було геть обмаль, лише на дні одного, а решта інших, то якийсь зелений чай, цвіт ромашки, щось більш придумане для ароматизації. Спробував набити: спочатку тютюн, виявився доволі дрібним і сухим, потім якась суміш квітів та щось загадкове, більш схоже на мокрий жим від кави. У результаті геть не сподобалось те, що вийшло. Спробував розкурити і тієї ж миті в двері сараю хтось застукотів. Ще не встигаю до них підійти, як заходить надзвичайно високий чоловік у формі. Я ж подумав: поліцейський. У нього виявилось якесь наївне питання, а я тут з люлькою, в дерев'яному сараї, в якому намагаюсь "щось" підпалити. Виходжу з ним на двір. Набите в люльку виявилось настільки непридатне, що змокріло геть, так, що довелось з неї відлити трохи води. Врешті, віддав її тому, із ким був від початку. На дворі пригледів щось на зразок возу, чи його решток, зокрема однієї довгої частково округлої темної від часу дошки, так само мокрої від дощу. Виникло питання, щодо її походження. На що той чоловік вирішив просвітити мене історією їхнього села, але почав з того, що чимось теплим просушив дерев'яну поверхню, на якій був напис російською. Почав говорити про німців, які колись тут мешкали і після війни змушені були виїхати. Напис, який можна ще було розгледіти на дошці був інформаційним й свідчив про переселенців з "червоної України" (отже, радянської). Раптом запитує в мене співбесідник: "А ви знаєте, кого сюди переселяли?" Й не очікуючи відповіді: "Поляків, українців і білорусів!"
P.S. Інформація про переселенців стосується Варміно-Мазурського воєводства Польщі.

Сон 111218 "Невідповідність до ситуації"

Я приходжу в ресторан, щоб зустрітися з директором і запропонувати свої послуги з продажу товарів групи хорека, зокрема серветок. Мене попросили зачекати. Таке враження, що я був не сам, а з якимось асистентом. Заходить заступник (адміністратор), а з ним і директор цього ресторану. Вітаюсь, починаю свою розмову з віддаленої теми, щоб приступити до суті викладення пропозиції. Директор впізнає мене з першого погляду, адже свого часу я мав з ним контакт, як із багатьма іншими його статусу, з пропозиціями співпраці по установці та обслуговуванню кліматичного і вентиляційного обладнання. Розумію делікатну ситуацію, що сталась, і подумки починаю шукати варіанти грамотної розмови: колись я торгував промисловим обладнанням, а нині торгую "серветками"... Він актуалізує нашу давню розмову з приводу кліматичної техніки та його монтажу, а я все думаю, як йому надати нову пропозицію? Ув'язую давню розмову із  хорекою, пояснюючи, що фірма розширила свою діяльність, і нині також цікава його думка щодо нової пропозиції. Він каже, що вже давно співпрацює з фірмою, яка виключно спеціалізується на цій темі. Пригадую директора тієї фірми, який зайняв цю нішу на ринку доволі давно і "вичавити" його з ринку буде важко і мені з пропозиціями треба постаратися. Підсумовую нашу розмову тим, що зроблю ексклюзивну пропозицію на згадані "серветки". Цієї ж миті помічаю, що стою за святковим столом цього ресторану, де хтось каже комусь тост чи промову, а я своєю розмовою їм заважаю. Дивлюсь на людей, а вони, кожен окремо, характерної зовнішності. Всі сидять за одним великим столом, разом їх десь до двадцяти осіб. Вони прості, негаласливі й терплячі в очікуваннях. Принаймні так було щодо мене. Склалося миттєве враження, що прийшли когось пом'янути, хоча сам ресторан спеціалізується на святкових темах. Я вмовкаю, тихо перепрошую і на тому прощаюсь до наступної зустрічі з директором.

Якась жінка показує на мапу України. Звідти йдуть яблука. Відбувається технологічний процес переробки їх у сік. (Сон запам'ятався доволі сюрреалістично). 0545'

Сон 200418

Зустріч Путіна і Порошенка... Сростерігаю зміни в поведінці Порошенка. Він поводиться так, як Янукович. У жестах, міміці, словах відчувається, що він уже "куплений" і зрадив національним інтересам. Порошенко говорить з Путіним улесливо, хоча тон спілкування рівнозначний: "усміх крізь зуби". Путін у своїй манері, але видно, що також пішов на неприємне для себе.
Вулична розмова Путіна з українським народом по зустрічі з Порошенком: відбувається біля паркану зробленого з оцинкованого профілю коричневого кольору. Хлопець з України ставить Путіну невиразне і дурне запитання, так, наче це і не запитання. Характерна риса його зовнішньості - передні зуби випинають назовні, і від того запитання прозвучало з характерною шепелявістю. Я поряд слухаю їхню розмову. Найшло чимало різного народу. Підходить негр в стильному одязі та солідним фотоапаратом і світлує свою дитину з лялькою (зайцем), яка спочатку кладе ту ляльку під кущ, а потім показово виймає для знімування "татом". Доволі артистична сцена. Я навіть подивований майстерності дій цієї дитини. Заєць доволі оригінальний - в американському стилі. Сама дитина, як і лялька брудні та замурзані, але все заради "красивого" кадру. Я згадую, що бачив цю дитину із цим же зайцем ще до цієї сцени - чистими і охайними в делегації, що супроводжувала екскорт Путіна. Я питаю по знімуванню негром своєї "дитини": для газети? Він виказує, що не розуміє мене і є англомовним. Я ліплю слова англійською, але у мене нічого не виходить, наче йому з мого питання зрозумілими лишились: "газета" і "фотографує". Я розумію, що все це інсценізація для російських і світових масмедіа. Серед тих людей бачу дівчину з кількома ріжками на голові у вигляді залізних шурупів, що вкручені зсередини назовні - я подумки ставлю питання: "як?", адже в реальному житті це неможливо! Я щось до неї починаю говорити, але передумую... Я розумію, що мені небезпечно щось говорити, бо це все боти.

Дивлюсь у дзеркало. Бачу на собі справа мудрий зуб, що випинає назовні, але якийсь тонкий, хоча білий, як тільки-но виріс. (Видно відбиток враження від того хлопця, що спілкувався з Путіним). Я прижимаю його щокою і він ламається. Відчуваю рештки того зуба в роті.