Уривок з GPSchat, щодо генерації невеликого оповідання на основі архівного матеріалу з блоґу снів snylogosa.blogspot.com

Я опинився в старому будинку, який наче збирав у собі всі тіні минулого. Повітря було наповнене запахом старих книг і воску, а світло тьмяно пробивалося крізь заклеєні вікна. Я відчував, що тут щось приховано, але не міг зрозуміти що.

У центрі кімнати стояв стіл із тріснутою поверхнею, на якій лежав журнал із назвою "Сни Лоґоса". Я відкрив його, і переді мною з'явилися рядки, які ніби описували те, що я бачив довкола. Вони змінювалися, щойно я намагався їх прочитати, але одна фраза залишилася незмінною: "Цей будинок — це ти, досліджуй його".

Я почав рухатися коридорами, кожні двері, які я відкривав, вели в інший час чи інше місце. В одній кімнаті я побачив себе маленьким, граючим із пазлом. У кожному шматочку була частина мого обличчя. В іншій — високий чоловік у темному капелюсі стояв спиною до мене й стиха повторював: "Не забудь".

Коли я повернувся до початкової кімнати, журнал більше не лежав на столі. Його місце зайняло дзеркало. Я подивився в нього й побачив, як у моїх очах розгортається цілий всесвіт. Потім я почув голос: "Сон завершено, але роздуми — ні".

Я прокинувся, ще відчуваючи запах того будинку.

(На прохання зробити сюжет цікавішим, GPSchat відповів і згенерував наступне).

Звісно, давай розвивати цей сюжет.

Я повернувся в той будинок у наступному сні, ніби мене туди щось притягувало. Але цього разу все виглядало інакше. Замість тьмяного світла і заклеєних вікон кімната сяяла м’яким золотавим світлом, а стіл у центрі був накритий білою скатертиною. На ньому лежала та сама книга, "Сни Логоса", але тепер сторінки були чистими, ніби чекали на мене.

Я взяв перо, що з'явилося ніби нізвідки, і торкнувся сторінки. Як тільки я написав перше слово, повітря навколо затремтіло, і стіни будинку почали змінюватися. Вони оживали, наповнювалися сценами з мого життя. Я бачив свої успіхи й помилки, моменти щастя і болю, все сплелося в одну велику історію.

Я зрозумів, що це місце — не лише моя підсвідомість, а щось більше. Воно було дзеркалом душі, порталом, який розкривав те, що я боюся побачити наяву. З кожною сценою, що відкривалася, я відчував, як страх залишає мене, а замість нього приходить ясність.

І знову я почув голос, тихий і спокійний: "Ти пишеш не лише для себе, але й для тих, хто колись знайде цю книгу". Мене охопило дивне відчуття відповідальності.

Коли я дописав останній рядок, книга замкнулася сама собою. Світло в кімнаті почало згасати, і я зрозумів, що настав час прокидатися. Але перед тим, як я залишив цей сон, голос додав: "Ти повернешся. Завжди повертаєшся".

Ти хочеш заглибитися в цей сон ще більше? Можливо, варто розкрити символіку будинку чи самого журналу?

(Коли спробував зрозуміти, як працює GPSchat, виявилось, що він не вміє опрацьовувати архівну інформацію з давніх років, а лише оперує найсвіжішими записами. Не "бачить" образи широко, а зосереджується на найсвіжіших. Для покращення просить надати увесь або певний масив снів в форматі ТХТ, над чим варто ще мені попрацювати. Отже, хоча, як інструмент, GPSchat цікавий, ним ще треба навчитися користуватися).

Сон 060620 "Викриття внутрішньої сутности"

Сюжет сну побудований наче одна з серій фільму "Беверлі Хілз". Присутні колоритні за характером герої, зокрема два хлопця і дві дівчини. Одна з дівчат такої ж зовнішності, як і у фільмі (Шеннен Марія Догерті). Оригінальний образ одного хлопця (переконання, що я його вже бачив уві сні, а в реальному житті - ірреально): неймовірно кучерявий, має підвищену волохатість, особливо зі сторони спини, довгі коси, що разом розвіюються на вітрі з метр, а зі спини прозирає своєрідний хвіст темно-сірого кольору, що стоїть сторчма, як у півня, але красиво окреслений, як у глухаря. У сюжеті присутрій ще один герой, який підлаштовує цих хлопців на якусь аферу. Все затівається таким чином, щоб дівчата не володіли правдивою та вичерпною інформацією. Діалоги чоловічої сторони до жіночої подаються під соусом "вір мені!". Одна з дівчат підбурює іншу (ту, що схожа на Ш.Догерті) підслухати їхні розмови, що й трапляється. Хитромудрі плани хлопців руйнуються, наче картковий будиночок: оголюється вся сутність кожного в тій справі. Причаївшись на віддалених ліжках, дівчата чують справжню суть намірів. У вирішальний момент скидають із себе ковдри і мовчазним виглядом показують: що-що, а ви нас не чекали! Закінчується діалогом, як дівчата сидять на передньому плані, а хлопці стоять на задньому (справа від глядача), на певній відстані один від одного. Цікавою обставиною є те, що всі вони були голі, хоча тієї миті моє ставлення, як глядача, було нейтральним. Дивлюсь на того кучерявого хлопця, а його коси по всьому тілу так і розвіваються по вітру. Поглядом вивчаю його образ: рослий, з ситим животиком, рослинність на животі суттєво менша за ту, що має за спиною, хвіст надає виразної статусности у порівнянні з іншим хлопцем, який виглядає поряд із ним доволі скромно.
P.S. Ані фільм "Беверлі Хілз", ані "Всі жінки - відьми", ані фантастичних сцен з нереальними персонажами за останній рік не дивився, що, як варіант, могло б лягти в основу цього сну. Тільки можна здогадуватися за причини виникнення таких героїв із певною мірою простим сюжетом. 0230'

Я серед учасників літературного форуму. Таке відчуття, що сам процес розпочато з моєї з дружиною ініціативи, хоча сам у ньому беру участь більше, як спостерігач за процесом і слухачем того, що читають. Багато спілкування і обміну літературними набутками. Асоціативно, сам захід відсилає мене до вечорів від ГО "Смолоскип". Ось автори зачитують по колу короткі філософські сентенції. Аби врешті-решт долучитися самому, згадую свою, але пригадування дається не одразу. Сентенція звучить так: "Тут питання ставлю я... До себе!". Поки пригадував, всі, хто хотів, вже прочитали і з легкістю перейшли до наступної літературної частини.

Заходжу в аптеку, довго думаю: що купити? - і вирішую взяти "Клотримазол" ("Klotrymazolium"), хоча думаю за "Синафлан", за ціною в 10 злотих. Беру гаманець і дістаю з нього дві монети по п'ять. У розрахунку дають сертифікат на володіння монетою в 5 злотих. Поки видавали, зі столу здмухнув якийсь округлий шматочок срібної фольги, яка невідь-звідки там опинилась. Виходжу на двір, дивлюсь на сертифікат, а він вигинається від вітру, дивлюсь на монету, а вона з отвором посередині. Отже, те, що я змів рукою з прилавку, і було серединкою цієї монети! Подумалось: як то вони (монетний двір) дивно її відчеканили, що внутрішня частина аж витоншилася до розміру фольги! 0435'
P.S. Насправді, образ 5 зл приснився викривленим: серединка монети мала б бути золотистою, як у реалі, а не срібною, як уві сні.