Сон 190925 "Головне - форма"

Іду рідним містом. Відбувається якийсь міський захід. На вулицях багато народу. Маю через плече якусь стильну сумку і в руці шкіряний портфель. Приходжу в бібліотеку, потрапляю на завершення показу фільму "Божевільний". За контекстом обговорення, що почався, стало ясно, що фільм за образом головного героя відображає росіян. Глядачам сподобалась закрученість сюжету та режисерський задум. Без перегляду самого фільму бути тут далі стало не цікаво, отож, пішов далі. По дорозі на сходах зустрічаю знайому пару, але не можу пригадати звідки. Вони мене бачать, вітаються, радіють, що знову зустрілися через рік. Питають, чи я їх пригадую. У мене на їхню реакцію присутнє якесь відчуття байдужости до розмови, хоча цього для них не виказую. Кажу, що так буває: "...мене багато хто знає в Житомирі". Виявилось, що ми йшли до одних і тих самих дверей. По дорозі побачив спільний портрет двох знайомих мені людей, знаю, що один з них помер. Подумки: от їх я знаю, а вас не пригадую. Заходимо разом і за присутньою там авдиторією розумію, що це збір директорів бібліотек области. Чому я тут: кожного року отримую SMSку, де мене офіційно запрошують, хоча давно не в темі: про що будуть говорити. Вирішую, що посиджу та послухаю. Лише тут розумію, що ця пара є з Новоград-Волинського (нині Звягель). Колись давно у них я виступав зі своїми поезіями. Пригадується, що хороший був захід, і лише зараз зрозумів, чому вони мені так зраділи. (В реалі там був не авторський вечір, а присвячений творчості Юрка Ґудзя. До слова: хто був від керівництва? - не пам'ятаю). Десь тут же, де сидів, знаходжу якусь неповну в'язку ключів ще з тих далеких часів. Починаю порпатися у своєму портфелі та шукати подібну в себе. Знаходжу і розумію, що сам маю повнішу в'язку ключів. Ще поряд мене виявилась якась рамка на підлозі обок стіни з іншим портретом. Вирішив її дослідити, а там, як її розвернути і почати розбирати, багато різних маленьких портретиків незнайомих мені людей, як на паспорт. Підходить директор і роз'яснює мені про всі ті ключі та світлини.

Приходить син, а на вигляд - малий за віком (років п'яти-шести), і каже, що "з ним не хочуть гратися, а він з ними хоче". Згадую, що в гостях у нас діти кума (хрещеного доньки). Іду з ним в сусідню кімнату і розумію, що його діти дійсно доволі старші в порівнянні з моїм сином (в реалі все навпаки). Син сідає за стіл і складає якісь пазли та кубики, а їм цікаво просто сидіти на дивані та "вивчати" свої телефони.

Дональд Трамп навпроти Капітолію. (З реалу: пройшла подібна інформація в пресі, а вже уві сні обігралась з цим кумедна історія, яка детально не пригадується).

Підходимо до дерева і хтось каже, що якась дитина їсть з під неї траву, а так не можна, адже росте в місті (абсурдний аргумент). Кажу (але вже тут проступає моя іронія у подібній формі), що їсти її можна, адже росте не на ґрунті, а на кавалку асфальту, бо висаджена дриновим методом у формі квадрату. 

P.S. Головне форма, а без неї не існуватиме наповнення, без останнього - не існуватиме змісту, а там і життя сповненого сенсом.

Сон 070725 "Іншою стороною"

З'являється шеф, який пробує в мене дізнатися: що я встиг за сьогодні? (Образ керівника узагалі не відповідний до реалій, але на когось схожий з минулого). Тепер лечу через різні приміщення. (Такі ж повороти, як і на об'єкті, на якому зараз працюю). Раптом згадую, що можна потрапити до виходу ближче і якраз тудою, звідки прийшов.

Зареєструвався через інтернет на якийсь культурний захід. (Назва мала довгу назву, яку не запам'ятав, хоча доволі оригінальна). Приїхав своїм автом до місця призначення. (Якби обласна бібліотека - спогад з минулого). Запаркувася справа від входу. (Колись у тому місці давним-давно проводили презентацію). Заходжу до закладу. Одразу бачу іншу презентацію, на якій помічаю С.Васильчука і В.Демчук. (Колись їм давно видавав книжки). Бачу їх крізь прозоре скло, за яким відбувається той захід. Пробую побачити інші знайомі обличчя. Щось у тих людях видається вгадуване, але без конкретики. Вітаюсь із ними помахом руки та прямую далі на своє зібрання. В руках тримаю якусь книжку і звужену упаковку, можливо, цукерок. Хтось до мене підходить і відволікає якимось питанням. Аби щось допомогти, кладу книжку та упаковку на перше ліпше місце і... просинаюсь.

Сон 060823 "Краща воля"

Прийшов на політичний захід із концертною частиною, до якої маю причетність, як творчий організатор. Цікаво те, що сам захід представляє також інтереси нових політичних сил, але всі під спільною проукраїнською програмою. Балкони, що більше нагадують театр, оформлені банерами з різною символікою, назвами та гаслами тих організацій. Відбувається презентація партій, серед яких "Краща воля", від якої є представником. Сам собі міркую: яким членом партій був ще?.. Насамкінець концертної програми більшість глядачів вирішили розходитися, хоча захід ще не завершився. Будучи разом із сином, чомусь він вирішив піти, а я - додивитись до кінця. Якось несподівано кінець заходу відзначається появою випускників шкіл (одягнених відповідно), що несподівано вписуються в тему зібрання, хоча й за тим можна було прочитати, що їх непередбачувана участь - символ "нової сили".

Наче так, що баба Марія передала мені спогади на зберігання, які поклав під замок у шафу, а з часом про них забув. (Відчуття, наче пригадав забутий уривок сну).

Сон 170623 "Унікальна форма святкового заходу"

Якось невимушено, наче по запрошенню, приходжу в якесь нове місце, де "зі старту" зустрічаю пару знайомих людей. Присутнє переконання, що ось-ось має початися сам святковий захід. (Конкретика відсутня). Веду приємну бесіду, наче ні про що, але зі своїм своєрідним гумором. З часом прибуває до цього місця все більше і більше народу, і всіх, кого не помічаю, я знаю особисто, декого опосередковано, але це все - чудові та творчі люди: письменники, художники, журналісти, музиканти, науковці. Помічаю і підходжу то до одного то іншого, аби привітатися і перекинутися кількома словами. Якоїсь миті усвідомлюю, що це все - така організація свята. Так, наче тривалий час всі збираються, а самого початку дійства так і не намічається. З розмов виникає враження, що кожен прийшов сюди на окреме запрошення з окремою мотивацією на подію заходу і в кожного вона індивідуальна і не схожа на іншого. За іншої події могли сюди й не прийти. Наприклад, хтось давно хотів зустрітися з якоюсь людиною, а вона якраз "бере участь" у цьому заході; хтось окремо хотів потрапити в коло конкретних музикантів, а вони саме прийшли на це дійство; хтось хотів давно потрапити на унікальну презентацію або взяти участь у винятковій події - і все має відбутися тут і в цьому місці. Таке враження, що присутніх доволі тривалий час не бентежить, що сам захід так і не починається, адже кожен тут зустрів когось, із ким проговорив би "вічність". Настільки все триває невимушено та душевно, що я починаю усвідомлювати, що така колективна зустріч, навіть усіх тих, кого я знаю з Житомира, - це і є сам захід. І мені якось так, від усього цього неймовірно приємно і радісно. (Десь на межі з пробудженням присутній дофантазовую: невимушену гру джазового оркестру, десь посеред публіки - гру поодиноких акторів). І весь цей так би мовити "хаос", для всі присутніх максимально зрозумілий і не спонукає до роз'яснень, дивних запитань і пошуків покинути це місце. Десь насамкінець приходить знайома письменниця та науковця О.Ю. з мамою. (На себе не зовсім схожі - більш худорляві та високі). Подумки міркую: і кому ж прийшла така геніальна ідея організації та проведення такого святкового заходу - зустрічі з омріяним, бажаним, мінливим, майже нереальним, тим, що так легко втратити та більше ніколи не зустріти у своєму житті?

Сон 270922 "Червона рута"

Документальний кіносюжет про те, наскільки для українців було важливим попри спротив радянської системи, об'єднатися, аби здобути незалежність. Ілюстрація ведеться образами акторів, які в ті далекі часи робили насправді суспільно значущі справи. Сюжет починається з того, як маніакально російські актори відстоюють імперіалістичні догми у завуальованій формі: "червона армія світу - непереможна", "дєди воєвалі", шанування могил із якоюсь маніакально-шизофренічною любов'ю. З'являється образ схожий на Олександра Малініна, який йде дорогою, співає, бачить бетонний гроб якогось воїна, який стоїть вертикально, спертим до дерева. Він підходить до нього, обіймає, мало не з ним і танцює. Потім сюжет розповідає про самого актора. Як на початку 90-х він, будучи підлітком (порушена хронологічна логіка: час подій та його вік), приїжджав до України і брав, як "потаємний слухач" участь на концерті "Червоної рути". Навіть збереглись випадкові світлини, якими ілюструють ту історію. На одній із них він стоїть за деревом, із-за якого видно лише голову з довгим волоссям. (Чомусь цей образ мені знайомий, наче в реалі я десь бачив таку художню картину, щось у стилі Мунка). Далі розповідається чим на противагу цьому образу займались українські артисти, актори. Ким вони були, що робили. Не обов'язково на сцені, не обов'язково на той час відомі, але в центрі історичних подій. Наприклад, показується образ відомої нині акторки (для мене, це як знайомство з невідомою особою, обличчя нагадує чиїсь риси, але без конкретики), яка на початку тих же 90-х, на тій же "Червоній руті", була польовим поваром. Тоді вона переживала якусь хворобу, але була там, адже знала, що це все треба нашому майбутньому. 0220'

Сон 221121 "У колі родичів"

Вертаюсь додому десь із Києва. Там брав участь у якомусь літературному заході. Тепер маю завітати в гості, але конкретика відсутня, наче приходжу додому, а місце мало знайоме. Чомусь присутні асоціації з родичами, родини Ц. Зустрічаю в кімнаті інших родичів: двоюрідних брата і сестру (І., Ж.). Сидять разом на дивані, привітні. Я здивований їх побачити. Від останньої зустрічі минуло стільки часу! Дивлюсь на дв. сестру, а вона й на себе не схожа: розповніла як лицем, так і тілом. Хоча не схожа, але переконаний, що це вона. Починаю спілкуватися...

Сон 071121 "Організація часу"

Після якихось робіт у сараї і біля нього (батьківський двір), вирішив піти в школу на поетичний виступ. Про це число знав, але довго наважувався. Врешті вирішив, що піду - в останній момент. Виходжу з дому, йду до зупинки, переходжу дорогу, далі оновленою асфальтованою стежкою до школи (ця оновленість дороги мені знайома, видно, із забутого сну). Раптом пригадую, що я не взяв свої поетичні збірки. Довго рився в сумці, але знайшов підбірку своїх складнів. З тим і вирішив, що читатиму. Разом - і те, що маю в інтернеті. Приходжу в школу, а там так, наче в коридорі вчительська: багато вчителів сидять за одним столом біля вікна, а поряд видно кабінет директора, адже увага поодиноких працівників зосереджена в ту сторону. Нічого не вказує на підготовку якогось заходу. Питаю у вчителів за поетичний вечір, який має скоро розпочатися. Звертаю увагу, що моя вимова слів має незвично виразне звучання, наче відчеканюю звуки, дещо подібне до польської мови. Вчителі починають дивитися один на одного так, наче чують про цей захід вперше. Раптово одна звертається крізь стіл до іншої, що щось таке має відбуватися в неї. Тепер та звертає увагу на мене і пригадує, що дійсно так! Виглядає, наче якби ніхто не прийшов і не сказав, то нічого важливого і не трапилося. Уточнюю час початку заходу і перепитую її на ім'я. Абстрактно дає зрозуміти, що ще маю трохи часу. А очікуване ім'я та по-батькові вимовляє так тихо і загадково, що мені чується якась електронна адреса. Навіть перепитав, але це не дало бажаного результату: почулося так само. Я вибачився, що не підготувався належним чином і завдяки тому, що виявилось: маю в запасі ще трохи часу, то сходжу додому і візьму свої збірки, аби пристойніше виглядати перед учнями. Покидаю школу, а в голові вже почала роїтися думка: може не варто повертатися? 0420'

Потрапляю на територію підприємства, де протягом робочого дня фіксуються усі години працівника. Ось цього разу і я дивлюсь на схему, аби знайти в тих лініях кусь логіку. 0530'

Сон 111120 "Цивілізація "з людським обличчям"

Міркую: до чого світ котиться! При мені хлопець випиває якусь хімічну рідину, аби зловити 10-хвилинний кайф і помирає. Якимось супроводом: падає фотографія з його образом і звучить фраза: а був він відомою людиною! - як на його роки, коли почав себе, як актор, реалізовувати, у кінематографі. Тепер виникає питання: що робити з його тілом? 0030'

Проїжджаю польським містом, у якому чисельно працюють заробітчани з України. Сьогодні день приїзду таких "нових старих" людей (ті, що наново працюватимуть на старому місці). Їду автобусом по довгій вулиці, дивлюсь на будинки, а на них цікаві краєвиди: кухні винесені на широкі відкриті балкони - лоджії. (Небачене раніше як у реалі, так і уві сні). Багато предметів із кухонного начиння має відтінок задавнености, виражений зеленим кольором цвілі та моху. Мені аж кортить сфотографувати такі оригінальні вуличні пейзажі, але так, як я в дорозі, їх проминаю. Приїжджаю на площу біля якогось храму, або урядової установи з цегли червоного кольору, а там українці тільки-но приїхали з України до праці на знайомий їм завод. Перший день. Не дораховуються одного учасника з дівочим ім'ям. Тепер шукають загублену дівчину. Десь поряд мене і дружини, яка також приїхала цим автобусом, мої діти. Тепер я в якомусь домі, в якому чоловік азійської зовнішності розповідає мені англійською, що він робить, а я його чомусь розумію:
- Зараз буду їсти смажену їжу! 0155'

Прийшло запрошення на культурний захід у вигляді висушеної дольки лимона, щось подібне до цуката, а на ньому - мокрої печаті, на якій містилася приватна інформація про сам захід. (Оригінальний образ, раніше не зустрічав). Я ж з дня в день, як на роботі, відвідую певний заклад, який за зовнішньою атрибутикою нагадує Народний Рух. Піднімаємось до офісу індивідуальним ліфтом (черговий і в той же час цікавий образ приватности), який урухомлюється звичним ключем, який ми вішаємо на ланцюжку в офісі. Сьогодні я вирішив поприбирати, позамітати і помити підлогу. В процесі прибирання і збору сміття, підлога почала нагадувати сарай, в якому вирощують тварин (образ із нутріями). Склалось враження, що решти згрібання почали нагадувати суміш мокрого сіна та відходів. Змиваю водою і, по спеціально зроблених бетонованих ринвах у підлозі, спускаю бруд у каналізаційні отвори. Сьогодні саме той день, коли я маю піти на очікуваний захід по згаданому запрошенню. До офісу починають потроху приходити люди: все починає оживати. То в одному місці якісь вирішуються завдання, то в іншому. Ось вже чую, як один гурт людей скандує військово-патріотичні гасла, співають патріотичних пісень. Міркую собі: такий мілітаристський дух має в підсумку закінчитися збройним конфліктом або ж війною. Хоч і не мирні віяння, але добре, що українці налаштовані себе боронити! Ось приходить чоловік і хвалиться таким самим запрошенням, як і в мене, і що скоро піде на той захід. Розповідає, що свою дольку лимона відіслав, як підтвердження своєї участи на вказану адресу. Слухаючи, розумію: я ж нічого такого не робив! Уточнюю: чи дійсно так має бути? Отримавши схвальну відповідь, дивлюсь на свою дольку лимона, а вона - в чаєві. Виймаю і остаточно розумію, що нікуду я не їду! 0610'

Інформаційний простір заполонило стільки текстів, що кожна публічна людина, залежно від статусу, отримує публікації про себе з певним відсотком правдивости: чим більша за статусом, тим більше вивіреної (достовірної) інформації. 0717'

Обличчя людини ховають від вірусів, наче інтимні органи... вже й забули для чого: сорому, спокус, фізичних ушкоджень, холоду... Так вдягнули все тіло! Залишилось зобов'язати людей, аби затуляли очі. 0730'

Стоять споруди. Приходить час, коли їх треба ремонтувати або зносити. Тоді наступає війна... І по ній все починає відбудовуватися наново. Це можна з сарказмом назвати цивілізацією "з людським обличчям". 0740'

Образ Асоціація Думка
             Образ Асоціація Думка
                          Образ Асоціація Думка
І нічого більше

Сон 270320 "Королева Іспанії"

За попередній день (26.03.2020) запам'ятався лише фрагмент сну: "Я на човні разом із дружиною. Сиджу на веслах і ми спілкуємось. Човен рівно та спокійно пливе по воді".

Я в храмі, більше схожому на костел. Збираються люди, наче на якийсь захід. З однієї сторони присутня певна організація дійства: люди, які приходять, сідають на порожні місця, хоча розташовані вони асиметрично, але під прямими кутами; та хаос: поки всі сідають і ходять, утворюється багато руху. Я помічаю знайому мені вчительку української мови (пару раз був запрошений нею, аби прочитати дітям свої поезії), а біля неї якусь дівчинку в червоній туніці. Всі сідають на місця і починається богослужіння. Несподівано, як для мене, до дівчини підходить ксьондз і благословляє її. Тепер я вирізняю з усього, що дівчина, з поміж інших, сидить не на звичних дерев'яних стільцях, а на троні. Розумію, що я, спершись на якомусь етапі просто біля сповпа, стою біля цієї дівчини (з правої сторони, але боком до неї). Ксьондз говорить про неї якісь несподівані для мене речі: про те, що це велика честь, що "нас відвідала член королевської родини... (далі багато регалій), а в майбутньому - королева Іспанії". Дівчина питає в згаданої вчительки: "Навіщо вони сюди прийшли? Навіщо це мені?" На що вона їй коротко пояснює, що це такий протокол (щось на зразок: так треба!).

Виходжу з автобуса в районному центрі й іду по малознайомому місту, геть незнайомими вуличками. Переходжу між житловими будинками, то в одну сторону, то в іншу. Рухаюсь інтуїтивно, адже знаю, що тут - недалеко. Тепер виходжу на впізнавану мені вулицю, де біля одного старого одноповерхового цегляного будинку з обсипаною штукатуркою стоїть чоловік і маше мені рукою. Я його впізнаю (в реальному - директор міського центру технічної творчости для молоді). Уже тієї миті розумію, що це саме той будинок культури, який шукав. Заходжу всередину, підходжу до жіночки, яка мала образ державного службовця, дістаю два папірці з проханням зареєструвати творчий колектив з доволі народною назвою, щось на зразок "Древляни". Це прохання не моє, але мій приїзд пов'язаний саме з тим, що я зацікавлений у вирішенні даного питання. Поки мене прийняти не може, просить зачекати: хтось переді мною з поспіхом робить свої документи. Тепер все міняється таким чином, що те місце чимдалі нагадує бібліотеку, в якій відбувається захід. Ще помічаю, як приходять незнайомі мені люди, сідають, готуються. Біля мене дружина, яка із собою має кілька власних книг. Захід починається і на ньому надають слово хлопцю, молодому та перспективному автору художніх творів і наукових розвідок. Він розповідає за власну творчість і шлях до неї, акцентує увагу на своїх відкриттях, зокрема на тому, що, несподівано для мене, починає сипати компліментами моїй дружині, розповідаючи за унікальну статтю з математики, яка отримує доволі позитивні відгуки. Я ж про себе дивуюсь: "Яка математика? Вона ж - філолог!" Хоча з'ясовується, що це свого роду стаття на межі двох наук. Майже на тому й завершує свій виступ:
- З цієї статті потрібно починати вивчати наукові роботи Г.Л.
Десь по завершенню заходу, оригінально зашнуровую лівий черевик із двома симетричними хвостиками догори і донизу. 0340'

Раптом виникає буквенно-словесний каламбур: "MAG-In шOCEAN". На артикуляційне увиразненя цієї фрази, хтось ствердно констатує:
- Я знаю матеріали з яких це зроблено! 0500'

Сон 171119 "З'ясування стосунків"

Дивлюсь на морську свинку, яка сидить у клітці, а на вигляд якась замучена, за поведінкою: хвороблива. Міркую: що це могло трапитись? Дивлюсь на порядок, а пелети більшою мірою вживані, лежить велика морквина абстрактного розміру. З іншого погляду, наче в повторі сну, в іншому кутку клітки: імбир (нехарактерна для таких тваринок їжа). Питаю себе: чому так? Вчора син розповідав мені, що в неї все поприбирав, отже, все має бути в кращому стані, ніж нині? Вирішую додати сіна, якого там не було і зателефонувати, аби розпитати в рідних: чому морська свинка поводиться хворобливо? Чи не помічали вони цього раніше? Може старість? Але ж ні! А якщо помре? От і буде наочний приклад для дитячого усвідомлення, що таке смерть...

Видно, під впливом попереднього сну, сниться хворобливою дружина: у поведінці зів'яла, апатична, фригідна. Пробую її "розбудити", проявити до себе інтерес. І це мені вдається! Але раптом, ліжко, на якому лежить, тепер стоїть не ближче вікна, а притуляє якісь прохідні двері, у які стукають і перешкоджають нашому мовчазному діалогу. Я ж відсовую ліжко і пропускаю незнайомих мені чоловіків, які усміхаються і виходять іншими дверима. Міркую собі: треба ж так трапитись, що ми опинилися у прохідній кімнаті?

Колись мав нагоду відвідати один організаційний захід, у якому випадково образив якихось дівчат необережним висловлюванням. Характерно, що це було ненавмисно, а з їхнього боку вийшло так, що це торкалось діяльности всього колективу, в якому вони працювали. Щось відповіли, але на тому й розійшлися. Причиною їхнього невдоволення стали мої короткі зауваження їхньої акторської майстерности. Під кінець того "знайомства" з'явилась давня знайома Т.В., із якою в реальному житті намагався організувати виконання авторської пісні. Її поява органічно лягла на той випадок колективної "образи", адже моя з нею остання зустріч була пов'язана із потлумаченою з її боку, як творче приниження, моїм небажанням виконати ліричну пісню в стилі рок, тим молодим колективом, в якому вона була солісткою. Отже, цей подвійний конфлікт з'являється знову. Тепер я не у вузькому творчому колективі, а на повноцінному масовому заході. На якомусь етапі підходять до мене ті ж дівчата, які не забули нещодавню "образу" і сходу вирішують продовжити з'ясовувати стосунки: довисловлюванням недоказаного. Видно, що час пішов тій групі осіб не на користь, він лише розвив їхню агресію до мене. Я ж став і почав все по порядку вислуховувати, без прагнення когось словесно перебити й прийняти сказане, як урок на майбутнє. Ці галасливі з боку дівчат "стосунки" почали привертати сторонню увагу, від чого навколо нас почало утворюватися велике коло ґав, аби розібратися у причині конфлікту. Звісно ж, слухаючи лише їх, почали недовірливо дивитися на мене. "Вишенькою на тортику" стала поява згаданої знайомої, яка вирішила долити і своєї оливи до вогню жаги: "провчити негідника". Цікаво, що її образа виношувалась мало не більше половини її життя, відколи ми розійшлись. Зі сторони: це взагалі неспівмірні речі, але лягли в одній площині часу. Раптом все це припиняється голосною музикою у приміщенні телецентру, в якому ми всі знаходимось. Увага перемикається на великий екран, на якому показують історичні кадри життя цього закладу, зокрема директора компанії, який, як було видно за чорно-білою кінохронікою, сідає в президіум під оплески. Він схожий на велику гору людського тіла з горбом за плечима і, сідаючи, маленькою головою, яка опускається на місце грудей, ще більше увиразнює той горб. (Цікаво, що цей образ мені вже знайомий, можливо, бачив його в одному з попередніх снів, але однозначно, що чимось схожий на героя з мультфільму "Монстри на канікулах"). Цей образ ліг ув основу скульптури, яку відтворили в тому ж президіумі. А так, як цієї людини вже нема серед нас, всі заходи проходять за, умовно, його присутністю. Дивлюсь уважно на скульптуру, а вона мені чомусь нагадує образ-мем Ждунá, схожу на пародію (з реальности), яку нещодавно побачив на сфотошопленому зображені великого каменю, як символ заснування рідного міста. 0430'

Сон 190519 "Мистецтво, вирване з контексту"

Мені кажуть, що в дружини вийшла друком художня робота (живопис) в одному закордонному часописі. Чомусь уявив собі, що в Канаді. Також розповіли, що там відбувся захід, де представили її роботу. З нагоди ряду подій і цієї приємної новини, вирішили провести аналогічний захід в Україні. Прив'язали його до приїзду із-за кордону ряду творчих осіб, у тому ж числі знайомої мені по літературних колах М.Х. Приходжу на захід, слухаю виступи. На якомусь етапі за попередньою домовленістю беру сам собі слово і по наданій мені фотографії роблю усну презентацію проведеного там заходу, дофантазовуючи в уяві, як то воно було. Стою біля трибуни в незнайомій мені залі перед чималою аудиторією. П'ятихвилинний виступ прикрашаю цікавими висловлюваннями і доброзичливим гумором. Логічного завершення, як такого, який би від себе сподобався, так і не вдалось здійснити. Подякував за виступ, на чому всі почали збиратися зі своїх місць аби вже йти, з чого зрозумів, що моє слово на ньому було останнім. На сам кінець додаю побажання "натхнення, творчості та самореалізації". Хоча ці слова і прозвучали гарно, але вже сприймались вирваними з контексту. Тієї ж миті сповнив себе очікуванням, що присутні зацікавляться згаданим журналом, який, на мою думку, був привезений закордонними гостями, і підійдуть до столика з розкладкою книг. Подумав: чи маю якісь свої книги на добрий замін. Підходжу до згаданої М.Х. і прошу показати мені надруковану картину. Вона дістає вирваний шматок журнальної сторінки незвично великого формату, який в оригіналі цілої сторінки мав би виглядати приблизно в А2, у розгорнутому (для друку) - А1. Я ще такого не бачив! - подумки відзначаю про себе. Пояснює: це все, що має з того мистецького часопису. Дивлюсь на художню роботу, виконану переважно в зелених кольорах, десь у стилі примітивізму, як належить підписаний: назва, ім'я авторки. Єдине було прикрим: нижній правий край чверті того журнального аркушу, від нерівності відривання, пошкодив цілісність роботи. Отже, як не візьми: навіть дивно було б її сфотографувати, аби десь виставити на показ, наприклад, ілюструючи проведений захід. Запитав за вихідні дані часопису - нема. Навіть номер сторінки, який мав би бути, і той, видно, знаходиться десь знизу - на відірваній частині. Тримаючи в руках той великий формат аркушу, звернув увагу, що край, який іде під скобу, має характерний надлишок проклеювання, який буває на останній сторінці книг. Друга сторона того аркушу була біла. Отже, як можна здогадатися: ця художня робота завершувала весь випуск. 0530'

Сон 050419 "Варіації сутностей"

Вирішили відвідати групою з роботи свого колегу в лікарні. Приїхали. Одні пішли швидко, інші непоспішаючи. Я замикав вервечку. Територія має певні відстані та розбивку на корпуси. Приходжу. Виявилось, що певна група осіб уже пішла шукати в конкретному відділенні, а я потрапляю, туди ж, але з іншого місця, на зустріч лікарів, яких у підсумку сприймаю, як бібліотекарів. В основному - це жіночки старшого віку, які допрацьовують до пенсії чи, по виходу на неї, залишились там надалі. Я багатьох впізнаю (таке переконання лише уві сні), хоча не видаю себе, минуло з десяток років, може, хтось і не згадає. Сідаю серед учасників заходу, слухаю, а подумки прислухаюсь до іншого: за стіною вітають з днем народження бабу Дусю (Євдокію). [Відбулась підміна образів: до кого ми йшли. Тепер це не колега, а рідна мені людина. І "провідати" означає "привітати"]. Я розумію, як би хотів потрапити туди за стіну. Серед присутніх були люди, які мене потроху почали згадувати, зокрема поглядом відмітила мене керівник цієї зустрічі, витримавши на початку звернення коротку паузу. Серед кола присутніх відзначив присутність дружини, яка сиділа за мною через один ряд. Конкретика її образу вималювалась пізніше, і це було зовсім незнайома мені людина, хоча приємна на вигляд. На якомусь етапі головуюча, звертаючись то до одних, то других, заторкнула й мене, викликавши на розмову про моє нинішнє життя і як воно склалось за кордоном. Я ж кажу, що мені б ліпше бути там (за стіною), привітати близьку мені людину з днем народження. Пробую візуально оцінити в тій стіні двері, які були замкнені та заставлені стільчиками учасників заходу, без найменшого проходу. Із зали виникає до мене питання про моїх "колег" (родичів), які приїхали на відвідини. Кажу, що тут я не сам, а з дружиною, звертаючи увагу на неї. Цікаво, що питання прозвучало так, що я мав би нагадати своє ім'я, яке вже багатьом забулося. Згадуючи про себе й інших (за стіною), назвав ім'я присутньої дружини: Оксана. (В реальності воно інше, як і згадана зовнішність). Питання звучали про мій закордонний досвід, чи я голосував на виборах (участь заперечив), у яких країнах, кого я підтримую з кандидатів та до всього того: чи я не єврей? Останнє питання прозвучало від керівника заходу, поважної особи, якій доводилось мене згадувати, поки, врешті-решт я не "розкрив карти": хто я? Раптом вчепившись у моє прізвище з тезою, що за ним ховаються євреї. Я кажу, що ви мабуть знали таку національну родину, але повірте, що це не про мене! 0218'

Сон 170219 "Підготовка до великих змін"

Я на на якомусь святі, який має ось-ось розпочатися. Спілкуюсь з дівчатами. Нас троє хлопців, їх двоє. Коло осіб, які тут зібралися, доволі вузьке: всі знають одне одного, от ми - ні! Наша роль, так би мовити, технічна, пов'язана з організацією заходу. Все має пройти на вищому рівні. Присутні іноземні гості. Для преси і всіх нас мають оголосити про корпоративні зміни, пов'язані із початком нової ери діяльності фірми. Я поінформований, що для мене за столом є окреме місце, навіть написано на табличці для кого, при тому, що я маю лише побіжне відношення до цього свята. Хочу в туалет. Двері до нього в полі мого зору. Не знаю чи цієї миті прийде бос, якого ми всі так чекаємо, чи пізніше, але буде негарно, якщо я буду там, а все розпочнеться "за раз". 0406'

Сидимо з чоловіком, який керує нашою роботою, і формуємо витратну частину по матеріалах, які необхідні для господарювання. Він ні на що не жаліє: питає в нас: скільки треба? - і все пише про запас, якщо треба докупити, чого достатньо й однієї одиниці, він замовляє дві, три... Наприклад, маємо чайник, в якому згорів тен, а він: "купити три тена!" Доволі щедро! (Чи раціонально?) Як він каже: "На майбутнє". 0805'