Шукати в цьому блозі

Показ дописів із міткою кофта. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою кофта. Показати всі дописи

четвер, 30 серпня 2018 р.

Сон 300818 "Купа рукавами всередину"

Я в дорозі з групою осіб. У автобусі присутня родина зі школярем. Завели мову про ціни: що дорожче, а що дешевше в Польщі. Ведемо розмову про конкретне місто, де ця родина мешкає, але з іншого, овіяне якоюсь релігійною містикою, пов'язаною з православ'ям. Пригадували: за скільки купували ту чи іншу річ. Наприклад, з поміж всього іншого: скільки коштує олівець. Школяр не пригадує: за скільки купували, а я кажу 29 грош. (Фрагмент з олівцем вже зустрічався в якомусь сні).
Я в туалеті з прозорими дверима, що стоїть у якомусь дворі. Хтось з місцевих того двору помічає вивернуту кофту, що валяється на землі, рукавами і написом всередину. Я питаю, що за напис? Підозрюючи, що його може й не бути. 0234'

На диванах у гостях розсілося коло моїх знайомих із різного періоду творчого життя і навчання. У реальному: вони можуть і не знати один одного, але бесіда, як у однокласників. Десь зайшла розмова: хто і як облаштував своє сімейне життя. Одна дівчина, на ім'я Вікторія, так і не вийшла заміж. Люди спробували обговорити причини. А однокласник С. вирішив сказати все "в лоб", це при тому, що бачив цю людину вперше, наголосивши на її зовнішності, із якою шанси в неї є "нульовими". Тут на захист Вікторії стала одна людина, яку я десь від старту перебив і гостро виказав власну думку: можна говорити про зовнішні риси, а мало хто скаже про внутрішні. Звертаючись до однокласника: ти, як в садочку, говориш так, наче хтось прийшов і насрав у твій горщик!.. Знаючи цю людину, вона ніколи не дозволить собі подібного. 0430'


середа, 20 червня 2018 р.

Сон 200618 "Втеча з постаменту"

Я з хлопцями повертаюсь з ремонтно-налагоджувальних процесів на заводі. Вийшовши з території підприємства, пішли в сторону гори, спочатку полем, потім дрібним лісом. Я кажу, чому б не проїхатись, а хтось каже, що так теж недалеко. Я дивлюсь на гору, в сторону якої йдемо, а вона від вершечку порізана різними смугами. Я питаю: а ви знаєте, що то таке? Це - Туреччина! А хлопці продовжують: це так вони добувають корисні копалини. Всю гірську породу ріжуть на різні сировинні потреби.
Один хлопець каже, що він так не може! Я не розумію про що він веде мову, адже почуваю себе ще молодим фахівцем у цьому колективі. Він продовжує, що минулого разу в перший день "запуску" так рознервувався, що мусив випити й не вийти на роботу. Хоча розумів, що це відповідально. Слухаючи їхню розмову, зрозумів, що з колектива чотирьох чоловік сьогодні під вечір можуть залишитись двоє, а я, ставши на їхнє робоче місце, поки не дам цілковитої ради. Інший каже, що сьогодні обов'язково має взяти шматок доломіту, щоб кинути в розплав - це у нього така вже традиція з року в рік, перед першим запуском. Хтось йому каже, що це не зовсім хороша ідея, начебто, не слушно шукати цю породу на тій горі... (Хтось когось обривав у тій живій розмові, тому не кожна думка була завершеною). Коли зайшли в ліс, ми зустріли групу працівників, що вивчали територію для якогось нового освоєння землі. Місцями горіла дрібна трава. Ми повернулись за якісь двері, аби трава догоріла. Крізь прозоре скло дверей, я бачив, як трава дотліла до них і почала підбиратися з іншого боку. У нас почали виникати пропозиції, що сказати, як будуть питати, що ми тут робимо?..

Я з дружиною з'їжджаємо на нове місце. Пакую свої речі: акуратно, складаю один до другого, аби легко було знайти їх при потребі. Дружина питає за кофти, які ще можуть бути в мене для прання. Серед тих речей, що складаю, знаходимо ще одну - синю. Якесь відчуття несправедливості та образи на когось (не одного): не просто так з'їжджаємо.

Пам'ятник, до якого час від часу повертався. Постамент, а на ньому голова або дивно виконана, або від давності трохи розсипалася в районі верхньої частини носа. Пам'ятник оточений невеликим сквером. (Таке враження, що він у інших варіаціях вже був у моїх снах). Цього разу вирішив прочитати кому пам'ятник поставлений, але так і не зміг. Всі літери були великими і мінилися від варіацій вгадування знаків. У результаті зрозумів лише, що це коротке прізвище приблизно з чотирьох літер із буквою "Ш", або якісь ієрогліфи в незвичному розумінні. Наче це ж місце, але вже не пам'ятник, а кіоск з дивовижними речами: наприклад, папуга, що читає цілі радіо-вистави: французькою, польською, українською. Якось все виглядає настільки іграшково, що я відчуваю себе мультиплікаційною лялькою, що з кимось вирішила врятувати кількох звірів з цього кіоска, завантаживши їх у іграшкову машину і разом із тим, на їх прохання, накинувши на них клітку, наче так було раніше. Від цієї втіхи вони заспокоїлись. Машина рушила, аби бути чимдалі від місця втечі.


Річний підсумок спостереження за снами

Вже минув рік, як я веду блоґ "Сни Лоґоса" ("Сни Logos'a"). 13 березня 2018 року був зроблений перший допис, у яком...