Сон 160425 "Міра можливостей"

Приходить увечері додому дружина і розповідає, що не змогла здати екзамен на громадянство. Коментує свою ситуацію: "І це лише був звичний (екзамен)!" І питає мене: "А складний - потягнеш?"

12.04.25

Відрядження. Сумки. Автобус. Кінцева зупинка і я сходжу. Йду... а водій гукає до мене: "Сумки забиратимеш?".

15.04.25

Згадав уві сні забутий сон. (Нагадала локація, не з реалу). Наче почав жити у Франції в якомусь селі розміром на одну довгу вулицю і презентувати в ньому те, що пов'язане з моєю роботою: начебто м'ясну нарізку, яку з часом так і не захотіли купувати. Сьогодні ж уві сні я маю занести попрані речі на знайоме місце: сушка, що має бути на галявині в самому кінці вулиці. Проходжу тією вулицею і вітаюсь із сусідами: "бонжур" одним, "бонжур" другим, "бонжур" усім, кого бачу на вулиці, в дворах і на городах. Я знаю цих людей (таке переконання уві сні), і за різних обставин, адже з усіма мав можливість поспілкуватися в контексті давніх інтересів. Дехто мене якби ненавмисно ігнорує, привідкриваючи одне око на моє "бонжур" і ліниво махаючи рукою, далі цілеспрямовано насолоджуючись сонцем, а дехто мало не готовий запросити до себе у гості. Навіть пригаду деякі подробиці, як там був. (Підозра, що має бути якийсь подібний сон, записаний давним-давно, як заходив до сусідів (саме таких, що уві сні) у гості). Минаю всі будинки, виходжу на галявину та розумію, що всі ті речі, що залишив тут раніше, так і не висохли, а позамерзали (оригінальний поворот подій: усю дорогу мені здавалось лише тепла пора року), а ті речі, що ніс із собою - більшою мірою розгубились, адже були чомусь не в охапці, а на якійсь палці (дивна логістика). Озирнувшись, навіть побачив деякі речі на землі. Тепер прийшов якийсь пузатий начальник, аби справити тут же на галявині малу потребу. Стояв довго і ніц... Я не витримую і вирішую по довгій павзі прокоментувати зі своєрідним гумором його позу "завмри" з опущеною рукою нижче пупа:

- Хоч будильник спалив! ("Будильник" - це з натяком на його великий живіт).

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція 

Сон 280419 "Візуальний контроль"

Я з донькою хазяйную біля старої криниці та времянки на батьківському обійсті. Окрім нас більше нікого немає. У хаті, яка стоїть у стороні від времянки, поставив на вогонь металевий баняк із водою, у місці, де давним-давно існувала газова плита, яка працювала від балону (спогад, коли був геть малим). Пішов до доньки щось готувати до прання біля згаданої времянки. На якомусь етапі побачив, як із сусіднього городу, що прилягає до криниці, почала текти мильна вода, наче з чужого прання. Це при тому, що з нашої сторони обійстя нічого подібного не робилося. Йду подивитися на свій баняк, який ставив на вогонь, а він, на моє здивування, був кимось відставлений, а вогонь на плиті зменшений. Йду до доньки. Віддаля побачив нашу сусідку, яка вийшла прокоментувати моїй доньці, щось із приводу того неконтрольованого виливання мильної води. Поки підійшов, сусідка зникла за своїм домом. Майнула перша думка: "Достатньо було б поставити датчик на воду!" Потім - друга, що подібний датчик міг би свого часу поставити батько на основний бак у лазні, а не так, щоб зливною трубкою контролювати процес набору води.

Сон 200618 "Втеча з постаменту"

Я з хлопцями повертаюсь з ремонтно-налагоджувальних процесів на заводі. Вийшовши з території підприємства, пішли в сторону гори, спочатку полем, потім дрібним лісом. Я кажу, чому б не проїхатись, а хтось каже, що так теж недалеко. Я дивлюсь на гору, в сторону якої йдемо, а вона від вершечку порізана різними смугами. Я питаю: а ви знаєте, що то таке? Це - Туреччина! А хлопці продовжують: це так вони добувають корисні копалини. Всю гірську породу ріжуть на різні сировинні потреби.
Один хлопець каже, що він так не може! Я не розумію про що він веде мову, адже почуваю себе ще молодим фахівцем у цьому колективі. Він продовжує, що минулого разу в перший день "запуску" так рознервувався, що мусив випити й не вийти на роботу. Хоча розумів, що це відповідально. Слухаючи їхню розмову, зрозумів, що з колектива чотирьох чоловік сьогодні під вечір можуть залишитись двоє, а я, ставши на їхнє робоче місце, поки не дам цілковитої ради. Інший каже, що сьогодні обов'язково має взяти шматок доломіту, щоб кинути в розплав - це у нього така вже традиція з року в рік, перед першим запуском. Хтось йому каже, що це не зовсім хороша ідея, начебто, не слушно шукати цю породу на тій горі... (Хтось когось обривав у тій живій розмові, тому не кожна думка була завершеною). Коли зайшли в ліс, ми зустріли групу працівників, що вивчали територію для якогось нового освоєння землі. Місцями горіла дрібна трава. Ми повернулись за якісь двері, аби трава догоріла. Крізь прозоре скло дверей, я бачив, як трава дотліла до них і почала підбиратися з іншого боку. У нас почали виникати пропозиції, що сказати, як будуть питати, що ми тут робимо?..

Я з дружиною з'їжджаємо на нове місце. Пакую свої речі: акуратно, складаю один до другого, аби легко було знайти їх при потребі. Дружина питає за кофти, які ще можуть бути в мене для прання. Серед тих речей, що складаю, знаходимо ще одну - синю. Якесь відчуття несправедливості та образи на когось (не одного): не просто так з'їжджаємо.

Пам'ятник, до якого час від часу повертався. Постамент, а на ньому голова або дивно виконана, або від давності трохи розсипалася в районі верхньої частини носа. Пам'ятник оточений невеликим сквером. (Таке враження, що він у інших варіаціях вже був у моїх снах). Цього разу вирішив прочитати кому пам'ятник поставлений, але так і не зміг. Всі літери були великими і мінилися від варіацій вгадування знаків. У результаті зрозумів лише, що це коротке прізвище приблизно з чотирьох літер із буквою "Ш", або якісь ієрогліфи в незвичному розумінні. Наче це ж місце, але вже не пам'ятник, а кіоск з дивовижними речами: наприклад, папуга, що читає цілі радіо-вистави: французькою, польською, українською. Якось все виглядає настільки іграшково, що я відчуваю себе мультиплікаційною лялькою, що з кимось вирішила врятувати кількох звірів з цього кіоска, завантаживши їх у іграшкову машину і разом із тим, на їх прохання, накинувши на них клітку, наче так було раніше. Від цієї втіхи вони заспокоїлись. Машина рушила, аби бути чимдалі від місця втечі.