Підходжу до вікна своєї квартири (таке переконання уві сні) і бачу море, а на ньому невеличкий човен. Раптом море розбурхується і піднімаються великі хвилі. Ще мить і я вже не бачу його, ще мить і вода опиняється на висоті мого - дев'ятого - поверху. У терміновому порядку замикаю всі вікна. Пролітає думка у вигляді чужої фрази: "Чому раптом піднявся світовий океан?" Ще мить і за вікном бачу чоловіка з малою дитиною, яку він умудряється тримати разом із собою, вчепившись у шибу. (Чомусь образ нагадує, наприклад, вовчицю, яка рятує вовченя, тримаючи його зубами за шкірку). Бачить мене і з ляком ув очах прагне потрапити за це ж вікно в квартиру. Починаю шукати ключа, аби його відчинити, хоча на початку закривав уручну. Знаходжу і відчиняю. Тепер він із дитиною у безпеці... Ще мить і в моїй квартирі багато народу, які рятуються від тієї біди. Прошу всіх не громадитися, а розійтись на пару поверхів вище. Подумки: варто придумати стратегію вивчення ситуації і розв'язання наступних проблем. 0530'
Я на мотоциклі під'їжджаю до пропускного пункту. Зі мною донька. Звертаю увагу на смуги дороги і повороту, коли вже опинився у черзі, перебираючи ногами по землі. Підходжу до людини, яка перевіряє документи. Моїми не закінчується, просить ще доньки, а в мене їх нема, у неї теж. Дістаю всі документи, аби довести, що це не чужа мені людина. У моєму гаманці чомусь виявилося багато невеликих чоро-білих фотографій з далекими і незнайомими мені родичами. Чомусь подумалось, що це справа рук моєї матері. Запитав у доньки за легітимацію (квиток школяра в Польщі), навіть його не виявилось. Тепер нас просять пройтись до якогось кабінету, для з'ясовування осіб. Відчинивши двері, нас заводять так, що мало не запихають. В останню мить я вже мав певне неприємне передчуття. У кабінеті сидить чоловік, дивлячись на якого, я кажу: "Я знаю хто ви!". На що він відповідає так само просто: "От і чудово!". (Цієї миті я пригадую якісь далекі забуті сни з тематикою жахів). Я знаю все, що він має робити і чим це завершитися. Так і є: він пропонує з'їсти щось, що перетворить мене на півлюдину-півробота. Я категорично відмовляюсь. Він каже, що це зробить силою, викликавши підкріплення. Я знаю наслідки того перевтілення. Якимось рухом впихаю той "апарат" у нього. Тієї миті починається справжній жах перевтілення. Із донькою вибігаємо з тієї кімнати на двір, зустрічаємо тих, хто мав би нас "приручити"... Тепер ми за КПП. Машу руками і лечу, але не високо над землею, десь з п'ять-сім метрів (доволі поширена висота в моїх снах). Чомусь чую розмову однокласниці Л.С., яка розповідає комусь, що її батько, коли приходив додому з роботи, малював. Як ж подумки: "Ех, Л.В(асилівна), по смерті батька тільки кращі спогади і залишаються!". Машу руками далі, пробую піднятися вище, в результаті кажу до себе: "Треба вчитися літати краще" - більше і кожного дня. 0840'
