Сон 010324 "Незвичний політ"

Знаходжусь на третьому поверсі будинку. Місце сприймається не як житлове, а як певний будівельний об'єкт, адже не фіксую нагромадження предметів побуту. У якийсь момент починаю бачити дивне преображення металу: він починає чорніти і стає крихким. Дивлюсь за вікно і бачу, як здалеку поволі починають падати будівлі. Якось бачу арматуру, яка сприяючи міцности стін, наразі стає неймовірно крихкою. Розумію, що в найближчому часі це станеться з будинком, в якому знаходжусь. Цієї ж миті усвідомлення падають стіни мого поверху, розкриваючи вид на ландшафт. Наступної миті відчуваю рух підлоги і лечу на стінах нижніх поверхів донизу. Будучи на одній плиті, комбіную падіння ближче до землі, а не на решту бетону. Відчуваю удар падіння, але, схоже, залишаюсь цілим.

P.S. Схоже, що на сон вплинув фрагмент одного фільму, в якому корабель руйнувався на частини.

Якась незвична технологія польоту: я переміщають по довгій кривій траєкторії на літальний тарілці. Так, наче під тарілкою йшла звична залізнична колія, але політ був на такій висоті, що важко стверджувати: чи облітав її, чи летів завдяки тій колії.

Сон 180224 "І що бракувало?"

Певною мірою я прив'язаний до організації зустрічей Володимира Зеленського та Джо Байдена. Якось під час однієї такої підготовки, перебуваючи в літаку, до мене підійшов охоронець з американської сторони і побачивши мій оголений торс, торкнувся накаченого м'яза в районі трицепса. Я ж йойкнув від болю, на що він схвально покривав головою: таке йому в мені подобається!

Беру участь у подорожі на північ. Чомусь асоціація з Норвегією, але ідея - "до Санта Клауса" (за логікою мала б бути Фінляндія). Сюжет починається з того, що я дивлюсь у вікно потягу і бачу рівні лінії засніженого горизонту. Придивляючись уважніше, розумію, що бачу потяг з вагонами, але чомусь ілюзорно вони мені здаються маленькими і тим самим віддаленими, створюючи ту лінію обрію. Коли "картинка" наблизилась ближче, а наш потяг, яким їхав, виявився швидшим, роздивився, що той тягне за собою вагони звичного розміру, за ними - середнього, а на останок - узагалі маленькі, мало не дитячі, які б використовував Санта Клаус для подарунків дітям. (Таке сприйняття мінімізації санчат, коли дивишся з долу десь у небо). Тепер ми сходимо зі свого потягу. Нас - ціла група учнів. (Важко пояснити: ким я себе почуваю? - учнем чи вчителем, скоріш другим, бо мав відчуття відповідальности за інших). Вервечкою йдемо засніженими стежками. В одному місці снігу було аж до рівня голови. Цей ефект був створений вузьким розчищеним проходом між приватними будинками і залізничною колією, що йшла поруч. Подумалось: нарешті в своєму житті побачив стільки снігу нараз! Помічаю, що більшість групи вже відірвалася, а позаду затримуються в ходьбі пару осіб. Я ж намагаюсь бути нерозривною ланкою видимости одних і інших. Зауважую дім, у який всі заходять, відзначаю крізь темряву ночі номер будинку - 11 і повертаюсь за тими, хто йшов останніми.

Групою в шість чоловік приходимо у якесь приміщення, в якому виникає намір (можливо, робоче завдання) чистити якісь плати. (Не можу пригадати конкретику). За якийсь час до нас приходить військовий генерал, але в цивільному одязі. Таке розуміння, що цей генерал є міністром оборони. Не уточнюючи його імені, чомусь мені пригадується і виникає в тому впевненість, що це польський генерал - Блащак. (В реалі: Маріуш Блащак не є генералом, але є міністром оборони Польщі). Якоїсь миті він перший зауважує, що починають ходити стіни. З'являється характерний але віддалений звук "гуп-гуп". Він озвучує наші підозри: що це коїться? У той же момент він нікуди не спішить та нікому не дзвонить. Звук починає бути більш різким і все починає мало не підстрибувати. У той же час генерал каже дивну фразу: "І що цьому Навальному бракувало? Сидів би зараз десь в Америці, можливо, Каліфорнії, і насолоджувався б життям!..".

P.S. Пару днів тому в російській тюрмі "помер" російський опозиціонер Алєксєй Навальний. В Україні його не любили за висловлювання про Крим, що "це не бутерброд, аби його туди-сюди віддавати". Коли в ці дні росіяни, прихильники Навального, почали читати, що про нього думають українці, виявилось, що імперське мислення - це надовго.

Сон 180723 "Дивне наповнення"

Якась мистецька акція. Стою з групою людей перед дверима ліфта і чекаємо на його приїзд. Двері великі, наче в солідному готелі. Якось зі сторони звертаю на себе та інших навколо мене увагу: усі стоять голі, а я в труселях і ще хтось, відзначений якоюсь незначною убраністю.

Спостерігаю, навіть апелюючи в думках на пройдений час, за будівництвом дому. Вже завершили зведення стін. Час будувати дах. Міркую: стіни викладені з цегли так, що мають у простінках порожнину. Як тепер маємо "запихати" туди утеплювач?

У великому домі, де зупиняються люди на перепочинок (готель? - але сприймається, як більш приватне), присутня велика делегація науковців-туристів. Займаюсь організаційними справами, навіть готую страви. Як насамкінець підійшов до кухні, звертаю увагу на охолоджену воду в каструлях, у яких плаває розтоплений твердий сир, що набув, кожен шматок по-своєму, дивної форми. (Так, наче хтось ворожив свічками на воду). Здивувався побаченому, адже не міг пригадати, щоб я робив якусь подібну страву.

Якась довга свіжовикопана траншея. Мені сказали, що щойно похоронили три бджілки. Потім кажуть, щоб я їх перепоховав правильно. Сприйняття ситуації, що їх просто кинули з листям і притрусили зверху чим-небудь, що рахується землею. Тепер я намагаюсь знайти ці "три бджілки". Хтось інший робить мені вже зауваження: "Та як ви хороните? Вони вже точно не житимуть!" (Можливо, обіграна фраза "пережити три смерті"). Отже, шукаючи їх, перепоховав так, що "воскресіння" їм не судилося.

Сон 200721 "Пройти та не застрягти"

Чарівна погода: сонце, річка, зелень, відкритий простір. Маю пішу подорож. Проходжу довгим мостом: неймовірно красивим, вимуруваним із червоної цегли, заразом цегла має незвичну форму і фрагменти рельєфних малюнків, які в цілості збудованого являють не тільки надійне, але й незвичне та неймовірно красиві малюнки в бароковому стилі. (Враження, що цей міст раніше вже снився). Проходжу цей міст. По ходу дістаю касетний програвач і вмикаю пісні гурту "Мертвий півень", слухаючи їх  у навушниках. По ходу подорожі відзначаю як кардинально змінюється погода: з літа переходить усе в зиму. (Асоціація з переглянутим на днях сюжетом про похід у Грузії десь у горах до льодовика). Повертаюсь назад і погода повертається у зворотньому напрямку. Відзначаю появу більшої кількости води, що пробігає струмочками. (Асоціація з весняним таненням снігів). По ходу вирішую прогулятися сходами, які незвично в кількох місцях протяжності мосту вибудовані вглиб нього. Спускаюсь униз вузьким проходом, озираю красу стін і тими ж сходами пробую повернутися назад, а прохід виявився вже неймовірно вузький. Просовуюсь як то можливо боком, що відчуваю спиною і грудьми дві стіни, а лівою рукою пробую обмацати подальший простір проходу. В результаті розумію, що виходу немає. Міркую: "Як же так! Минулого разу я проходив?" (Та ж асоціація з минулим сном). Лишається відкритим технологічний отвір, зроблений високо над головою, крізь яке й потрапляє світло вглиб цього простору. Подумки уявляю, як вода, яка розтане з льодовика заллє цей прохід і я сягну того верху. Разом із тим згадується гурт "Мертвий півень" і невідь-звідки стійке переконання, що він є "проєктантом" (ідейником) цього мосту. Міркую: "Який неймовірно гарний міст, які ж неймовірно безнадійні недоробки!.."

Сон 180721 "Велике і мале"

Опиняюсь у великому приватному палаці, хазяйкою якого є господиня з донькою. В процесі перебування з'ясовується, що вони організовують вечірку в "Середньовічному стилі", на яку починають з'їжджатися люди одягнені в костюми доволі різних епох. Така чисельність прибуваючих людей мене просто вражає. На якомусь етапі такий розвиток подій починає напружувати господиню і її доньку. Тепер вони починають робити "задню": вводять обмеження на статусність учасників та інші формальні речі. Я ж у будинку підходжу до якогось швейцара, який, наче вахтер-годинникар сидить у окремій вузькій кімнатці, що асоціативно нагадує "замурованого за стіною" із вікном спостереження. Якимось чином, а, можливо, й та асоціація переносить мене поглядом: чи не зазирнути так під, наче "за", підлогу? Тепер дивлюсь у темряву і бачу, що в цоколі суцільний обшир будинку: без натяку на внутрішні стіни, яких безліч на першому поверсі. Вдивляюсь у темряву крізь силу розсіяного світла, з яким прийшов, і помічаю силу силену однотипних (наївних для людей) павуків, які почали розбігатися вглиб тієї темряви.

Сон 070920 "Раптове преображення"

Побачив неймовірно шустру ящірку з красивими лапками. Бігла по землі з гнучкістю маленької змійки. Зміг роздивитися лише тоді, як спинилась.

Опинився у знайомому місті (таке переконання уві сні). Вразила відсутність всеосяжної деталізації, що можлива в побуті: всюди (зовні та всередині) голі стіни будинків, начебто навмисно вифарбувані в червоний колір (борщу). Тепер я розумію, що це все по великій катастрофі, що сталася в цьому місці.

Сон 240219 "Повна дурка"

Маю сісти за робочий стіл, аби подивитися час, день і місяць, а опиняюсь у вантажівці, якою не керую, а лише сиджу перед панелю з датчиками. Нічого не можу розгледіти - темно (ніч), намагаюсь щось собі з того, що бачу, уяснити. Мене просять здати назад. Дивлюсь у бокове дзеркало заднього виду й нічого не бачу. Але здаю, якось потрохи їду й нічого не відчуваю. Розумію, що так робити стрьомно. Хтось переді мною проїжджає й каже, що тепер можна. Якось це збігається з розумінням тих датчиків і того, що я мав там побачити. Озираюсь -  світло дня. Той же водій, що проїжджав, каже, що на тому перехресті, від якого їхав, людину привалило гарячою смолою, додав оціночне судження: "повна дурка!" Проїжджаю вперед і бачу ремонтно-дорожні роботи, перекинутий тракторець і людину, яка лежить на землі й майже не рухається. Біля неї розлита смола, а сама частково вкрита чорним целофаном, яке ледь ворушить вітер. Перша думка: був п'яний, вічно такими працівниками затуляють дири (як у кадровому питанні, так і на дорозі). Його колеги щось ходять і "працюють" далі, що схоже було більше на імітацію, яка вказувала на те, що зараз обов'язково хтось приїде з начальства, а ми тут нічого не робимо. Про себе повторюю почуті пару хвилин тому слова: "повна дурка!" 0330'

Дружина просить щось зробити з яйцем, яке лежить в корзині, а корзина в якійсь більшій посудині. Питання стоїть так, наче яйце - це зачаток нашої третьої дитини, а ця вагітність небажана і я маю щось з ним зробити. Намагаюсь знайти те яйце, десь опиняюсь на даху, спілкуюсь з якимись людьми на ліві теми, вишукую його і лише про нього думаю. Знаходжу якесь давнє яйце, потемніле від того, як буває, коли нерівномірно міняється зовнішній вигляд, після відварювання разом із картоплею й морквою на олів'є. Беру в руки, а воно тепле, отже "давнє" і "запарилось" від часу лежання в закритому місці, ще й на сонці. Приходить якась думка чи то фраза і я його прагну записати. Знаходжу відро, а на його дні - заводські цятки розміром із закльопки. Пальцем натискаю на них, "набираючи" таким чином текст, навіть натискаючи в певній послідовності на ті ж самі, які уособлюють різні букви. Йду до дружини розказати, що те яйце вже інше і від давності спільної події давно вже помінялось. Приходжу додому, ("бабина половина", з іншим неіснуючим входом) і з першого мого слова чую у відповідь: "я ж казала тобі взяти яйце, яке лежить у корзині, яке в (?) посудині!" Озираюсь і помічаю за собою ту корзину, а в ньому те яйце. (Безперервний перехід на інший сюжет). Жінка каже, що їй вже почав подобатися цукор, вона почала відчувати його смак. Просить мене купити три кілограми. Я кажу: "Навіщо? У мене вже він є!" Виникає думка: можливо, не той, а вона хоче інший? (Аналогічний перехід). Будова. Стою і дивлюсь, як працюють поляки. Один з них відривається від роботи і каже по-польськи, що "зараз принесу фом". А я перепитую його: "що таке фом?" Він мені у відповідь російською: "физическая отвердевающая жидкость". Останнє слово могло бути й інше: "маса" у значенні "модульованого пластифікатора". Про себе подумав: так це ж має бути звичайний будівельний клей, що візуально схожий на цемент! 0445'

Просинаюсь від того, що чую, як в студії працює російська журналістка, яка розповідає про те, що "тут у Австралії...". Я собі: "Яка тобі Австралія?.." Виходжу із-за дверей і бачу цю працівницю, яка сидить на тлі кількох старих стін, за якими ніколи і ніхто впевнено не скаже, яка це країна. Говорити можна що завгодно. Недалеко від неї, поза тим кадром і за декорацією, стоїть, спершись спиною і склавши руки, моя однокласниця М., яка так само з іронією слухає той спіч. Журналістка закінчує свій монолог, я підходжу ближче і ловлю її погляд, аби зрозуміти рівень внутрішньої правди. На якусь мить вона зупиняється й на мені поглядом із виразом на обличчі: чого хочеш? У іншій кімнаті зустрічаю хлопців зі своєї бригади там же в студії. Нам на зустріч йдуть грузини, по одягу й пластиці читається, що вони - працівники сцени, які виконують народні танці. Всі кремезні, більше і вище за нас. Обличчя грубі, широкі лоби, очі в заглибинах, щелепуваті, плечі широкі, масивні, хода важка, але красива. У мене навіть сплила асоціація з козаками, зокрема з одним із трьох образів із відомого однойменного мультфільму. Виникає словесно-візуальний образ: "Біля їхньої тілесної могутності, ми як дощик стоїмо і боїмося, щоб нас ніхто не витер зі стіни". 0636'

Сон 030119 "Забуте коріння"

Дорога крізь всю Росію - із заходу на схід. Ліси, обабіч живі контури зрізаних погорбів, за якими видно, як прокладалась дорога. Давні кам'яні будови на холмистих узвищеннях, наче оглядові вежі з допоміжними спорудами, але давно без дахів, із порослими зсередини деревами. Виникає відчуття, що дотикаєшся зором якоїсь незвіданої старовини. Якесь село, на шляху якого старий цвинтар, з великими деревами, що ростуть з-поміж могил. Я навіть задивився спочатку на ті громіздкі стовбури, що від своєї ваги похилились за межі кам'яної огорожі. Деякі з них лежали так, що утворювали над дорогою коридор. Приїжджаємо на якесь підприємство. Там я маю допомогти колезі зробити якусь роботу, але в результаті чого вийшло живе інтерв'ю з його працівниками. Я з колегою і робітниками сидимо за одним столом, спілкуємось про життя, хто звідки родом. Виявилось, що вони всі говорять українською, хоча мешкають у Росії давно, вже навіть позабували звідки вони, адже це вже було друге-третє покоління емігрантів з України. Розповідають, що усі вони всі з сусіднього села і не мають пряме відношення до с. Литвинов, де знаходиться це підприємство. Називають рідне село, що нагадує українське слово, щось на зразок "Не[гай]нов". Просять зробити спільну зі мною і колегою фотографію, я чомусь тоді бачу себе майже голим у плащі. Кажу щось і перев'язую плащ на пояс, лишаючи відкритим торс. Настає обідня перерва і світлування не виходить. Всі робітники з моїм колегою йдуть в їдальню. Я залишаюсь, бо під час їхньої розмови їв яблука. Наче був ситий. Хтось приходить, каже що побуде з нашими речами, а я можу піти поїсти. Повідомляє, що всі затримались на відведений їм час і мусять вистояти в черзі. Вирішую йти в "столовку". По дорозі зустрічаю різних працівників, але жодного знайомого обличчя - з тих, хто був за столом. До їдальні ведуть уверх сходи, на яких стоять жіночки завершуючи чергу. Став і слухаю їхню розмову. Дивуюсь, що знову чую українську мову. 0448'
P.S. Початок сну походить від сюжету з польського фільму "Next-Ex", який був переглянуто увечері, де герой планує їхати в Канаду крізь Європу і всю Росію. Перед сном ставив собі питання: доля України в 2019 році? Видно, що не достатньо докладено зусиль у вирішені питань українців за кордоном.

Мені треба зайти на завод, на якому я працював рік тому, але мушу знайти поважну причину, коли бачитиму давніх колег: чому вирішив завітати? Я то знаю, що мені треба щось "від частотника". Знаю, що вже запустили нову лінію, набрали нових людей. Заходжу на підприємство по старому пропуску, беру ключ на звиклому мені місці від комірки електриків. Там багато різних електротехнічних приладів, що лежать про запас на різні позаштатні ремонти. Тримаючи у руках частотник, щось для себе з'ясував, роздивився те, що мені було треба. На виході з комірки зустрічаю мого колишнього керівника Артема Б. Зобачивши мене, раптово розцвів у приємній усмішці. Логічно, що в нього, окрім привітання, виникло питання мого тут перебування. Я відповів так, як є, навіть, коли відповідь виглядала зі сторони дивною: я тут дивився частотник... як його підключити. Вловивши його підозрілість, адже очевидно, що тут опинився нелегально, я поспішив мило розпрощатися й попрямувати до виходу з заводу. Там зайшов у новозбудовану частину, в якій працювали електронщики. За столом сиділи троє. Геть незнайомі й малопривітні: занурені в якісь поточні ремонти. Відзначив для себе багато нової автоматизації, зокрема, подачу по колу якогось обладнання, яке заходило з вулиці в приміщення.