Сон 301222 "Якість поверхні"

Приходжу на знайоме (уві сні) озеро на відпочинок, але зауважую, що вода в ньому впала десь на метр-два. Стали прозирати з дна певні елементи рельєфу та сторонніх форм, про які можна було лише здогадуватися. Все-таки вирішуємо (уві сні не має конкретики: із ким), що будемо відпочивати, адже більшою мірою сюди йшли погрітися на сонці, а не купатися. Тепер комусь пояснюю про причини, чому впала вода. Аргументую, що "тут на шльонську"всі озера є штучними, із неприроднім формуванням підвищення рівня води. Адже такий густонаселений регіон задля стратегічної безпеки потребує запаси води у будь-який час, навіть на майбутнє.

Беру участь у якійсь виставі. Роль другорядна: сидіти за святковим столом, спиною до глядачів із кількома іронічними репліками. На якомусь етапі виникло відчуття, що це зовсім як і не вистава, а збори колективу, в якому з поміж усього іншого директриса вирішила вичитати колегу, який сидів навпроти мене, в його неохайності. У той час, слухаючи мовчки ту балаканину, з нічого робити з чогось підручного почав складати на столі певні геометричні форми у вигляді споруд. На якомусь етапі ця директорка вирішила поставити мене за подібну "охайність" у приклад, підсилюючи свій монолог. По швидкому завершенню такої-не-такої вистави та того, як більшість працівників разом із директоркою розійшлись по домах, залишилось деяке число людей, які сумлінно вирішили дочекатися кінця робочого дня. Подіяла організаційна критика?.. Подивившись на цих дивних людей, вмикаю свій внутрішній пофіґізм, беру дитячу (за розмірами, але функціональну) гоночну машину попід руку, яку позичив у тимчасове користування, і "валю" на двір. Вже по дорозі, вирішую поставити це авто на проїжджу частину, щоб в нього сісти і вже поїхати додому, але помічаю поліцію на цивільних номерах, яка вичаювала порушників. Вирішив пройтись трохи далі, за ріг дороги. Вже за спиною за світлом фар помічаю, як когось вони затримують. Ховаюсь у напівтемряву повороту, пригадую якусь давню і знайому вуличку, ставлю машину на дорогу і готуюсь нею їхати. 0333'

Дітям даю завдання: поприбирати "гори" одягу, розкладені по "зручних кутках". (Намір із реальности трапляє у сон).

Йдучи детективним слідом, потрапляю у місце, в якому господар наодинці спеціально заморочує голову відвідувачам, але індивідуально до кожного, пригощаючи їх солодким вином, який забирає сили в ногах так просто звідси піти. Цікаво, що для цього є окрема кімната, оздоблена по-багатому, але із максимально натертою, а отже слизькою підлогою. Господар ходить по ній уміло, підносить вино в скляному посуді і не підсковзується. Разом із тим це місце є для презентації стильного взуття. По суті, це і є його основний бізнес. Щоб все це зрозуміти і розв'язати детективну історію, я мав потрапити в це місце, пройтись цією підлогою, мав мене напоїти, а я мав стати учасником презентації фірмового взуття. 0715'

Сон 030520 "Антисила. Вимішування тіста"

Якась конспірація зі вступу однієї дівчини в навчальний заклад. Всі предмети, одяг, розмови та події вказують на початок ХХ ст. Я ж наче дивлюсь на все це, як на художню кінохроніку. В сюжеті з'являється дівчина, яка має поступити в навчальний заклад, долаючи хитровидумані перешкоди (ким? і чому? - неясно було взагалі) створені спеціально для неї. Наприклад, знаючи її прізвище, хтось з чиновничої системи навчального закладу спеціально вишукував її в списках. Метою "антисили" (групи молодих людей), стала, від самого початку, нівеляція усіх можливих, негативних в майбутньому, варіантів розвитку подій. Паралельно їхнім діям, наче відсторонена ілюстрація, врізками кадрів: з'являється жіночка, яка замішує і місить вручну тісто в маленькій та глибокій ванній. (Подібний за формою та об'ємом ванну я побачив перший раз як для сну, так і реалу). Так от, поки розвивалися головні події, ця жінка місила, місила... місила, місила... те тісто, поки його не покинула. Прийшов я і чомусь вирішив, що вже зміг для того удосконалити процес вимішування, шляхом спеціальних насадок до міксера, і продовжив за нею цей процес, досипаючи борошно та докидаючи шматки тіста, що виліз до мого приходу назовні. Працюючи з ним, його стало в рази більше.
P.S. Коли прокинувся, чомусь згадалась баба Марія, яка до ІІ світової війни вчилась на технолога з вирощування та переробки льону. Згадалась її оповідь, як то було важко в матеріальному плані: невелику булочку ділила на два рази, одну з'їдала увечорі, а іншу лишала на ранок; коли лягала спати, голод провокував її з'їсти другу частинку, але казала собі "ні": "як з'їм зараз, нічого буде їсти на ранок". Можливо, завдяки тому, що її батько (мій продід) був головою колгоспу, хоча зрадив усю родину і пішов до іншої жінки, і навіть не підтримував нормальних стосунків з дитиною, формально, це посприяло її вступові в технікум і пройти до кінця це життєве випробування. (Подібні долі, хоча почуті були із перших вуст, важко переповідати однозначно). 0730'