Сон 18-211124 "Колективні танці"

З якоюсь невеликою групою пасажирів лечу в літаку. Десь відзначаю посеред цих людей свою мати. Хоча ми в небі, але до нас виходять два пілота. Один із них - мій двоюрідний брат М. (який зараз воює на фронті). Дивуюсь: чому пілоти тут?.. Схоже, що літак перебуває на автопілоті. Вони нас вітають і починається приємна з ними розмова. Чомусь усі присутні пасажири (до десятка осіб) не сидять, а стоять. Раптом літак раз-другий підтрясує і приємна розмова раптом спиняється: пілоти біжать до своєї кабіни.

181124

Приснився сон, який вирішив не записувати: доволі недопустима тема з моральної точки зору. Досі для мене залишається загадкою: чому уві сні з'являються переконання, що є неприпустимі при здоровому глузді (так би не вчинив у свідомому стані) і чому уві сні порушуються моральні норми? Апробації можливого на рівні фантазій? Може, значення образів незалежне від наповнення емоціями? 

191124

Перебуваю на якомусь святі. Бачу товариство жіночок за 50-60 років. Усі веселі та дещо огрядні. Починається музика і вони весело беруться за руки і всі починають танцювати. Таке видовище мені нагадує весілля, коли "розігріта" за столом публіка, втрачаючи скутість і комплекси, готова вже наповну йти в пляси. На моїх вустах тихо звучить слово польською мовою "wesele".

P.S. Якщо це від храпу, тоді зрозуміло звідки з'явився образ із музикою.

201124

Йду вулицею. Лише за подальшою логікою розвитку подій розумію, що це головна пішохідна вулиця рідного міста. Зустрічаю знайому С.Ш. (Г.) і пригадую, а вона мені анонсує, що зараз в театрі ляльок буде відбуватися прем'єра вистави за її сценарієм, а її чоловік є причетним до постановки. Раптом я пригадую, що цю причетність вже знав раніше, але чомусь призабув (в реалі: не знаю, як зараз, але раніше він займався обробкою граніту). Приязно ділимось привітаннями і я йду далі, по кількох кроках до театру, зазираючи у вікно, бачу якогось чоловіка, що сидить за комп'ютером, можливо, пультом. Припускаю, що це і є її чоловік, але чомусь все це мене не обходить і йду далі.

На якійсь дощечці, у вигляді перевернутої шахової дошки, намагаюсь рівно виставити якусь планку у вигляді дерев'яної лінійки, що рухається на залізних кульках, і це мені не вдається. В процесі виставляння ці кульки видають нудотний звук перекочування з місця на місце. Дружина (в реалі) штовхає мене в плече зі словами: "Досить хропіти!".

211124

Сон 270724 "Погляд на себе очима інших"

Дивлюсь очима героїні на довгу металеву конструкцію (напрямок погляду: здолу - догори), якби міст, але узагалі не типовий, якби висить у просторі. Погляд сковзить по цій металевій конструкції на чималій протяжності його видовжености. Рух героїні у просторі плавний, наче на водній поверхні. (Уві сні не виникло питань: чому "міст" немає слупів?) Скільки дивлюсь, стільки мене дивує ще одне: чому він не має на собі заклепок? Наче вони теоретично мали б були, а якби кудись зникли? 

Коли наснився цей сон, наприкінці пригадав, що я вже його бачив, і з таким переконанням, що вчора, але чомусь ані в записах немає, ані спогадах реалу не пригадується. Хоча цей сон пов'язаний із часопростором, повтор сну можливо й був під час сну, але уві сні минулий час сприйнявся, як вчорашній.

Творчий захід, після якого всі зібралися гуртом, аби щось приємне відсвяткувати... Я з усіма біля мистецької школи (конкретика: яка саме? - відсутня, але присутні асоціації: художня / музична). Дивлюсь на стару архітектуру тієї школи і вона мені подобається: викладена фігурно з цегли, пофарбована у жовті, білі, а де й блакитні кольори. Якраз біля цього будинку копають землю під розширення цього об'єкту. Дивлюсь на офіційну дошку з генпланом і коментую присутнім, що тут буде добудована модерна частина. Чи будуть вони доповнювати одна одну? Десь поряд якось дивно стоять якісь машини одна над одною (асоціація з одним із сюжетів переглянутого фільму). Так як на такій території присутній ризик від будівництва, а ми стоїмо поряд, прошу всіх покинути це місце в більш безпечне. (Цікава локація, начебто рідне місце, а місцезнаходження цього об'єкту сприймається від місця де знаходиться Дитяча бібліотека, аж до місця перед Музичним училищем. В реалі, якщо звузити локацію, насправді там знаходяться смітники). Поки зустрічав гостей після заходу, що виходили з обласної бібліотеки (аудиторія студентська чи просто різна молодь), неформально спілкувався з ними, по дорозі коментував процес будівництва, скеровував процес, коли зупинявся, тоді, непомітно для себе зауважив, що все зі мною записували на відеокамеру... Тепер дивлюсь по телевізії якісь новини і всюди до різних тематичних рубрик бачу своє обличчя: це ж стільки всякого я наговорив, що пасували тільки мої коменти?! - трохи подивований не так собі, а телевізійні бідності на лідерів думок.

Зустрічаю знайому поетку С.Ш.(Г.) і з ходу хочу запитати: чи в хорошому настрої? Одразу починаю щось весело говорити. Стали на сходах. Раптом дивлюсь на взуття свого гумового капця, який незвично нагадує туфель, а він, від незручної позиції ступні, раптом хоче спасти з ноги. Позираю на його діл і бачу, що він незвично поремонтований шурупами так, що така "ручна робота" не до показу. Дивлюсь на неї і хочу ще щось сказати, але раптом розмова припиняється і я бачу, як підійшла зі спини її копія. Виявляється, вона має сестру!? Мій короткий монолог якби переривається їхньою розмовою, адже одна сходить, а друга заходить, а я в проміжку того переходу. Розумію, що все, що наговорив, це було не за адесатом. Аби прокоментувати свою розгубленість, лише промовив до них фразу з елементом польської мови: "... заскочони! А Хто з вас хто?"

Пітешті, Міовені, Румунія

Сон 110919 "Приємні несподіванки"

Везу на візочку (в народі називали б "кучмовоз") різні пожитки. На ньому лежить льняна торба, а в торбі інші, зокрема й коробки, які, коли складав, видавались більшими, навіть трохи здивувався, як-то вони всі гарно лягли разом. Сама торба темно-сірого кольору. На мою думку: тому що пралася з темними речами, а мала б бути світла. Міркую собі далі: отак проїхатись із нею не один день, хай би вигоріла на сонці, і стала б світлішою. Зараз на неї крапає дощ, вона промокає, але то нічого: всередині упаковано добре в інші торби. (Практично тут обіграна давня технологія вибілення льону). На мені нова брендова чорна куртка з секонду, яку купив для роботи і, як думав, не сходитиметься в плечах, а тут-таки доволі простора. Мені вона подобається. Іду рідним містом по вулиці Б., нині С.П. Минаю пішохідну дорогу, на яку місцями найшов ґрунт, а з водою утворює незначний бруд. Але мені йти комфортно: тепло і весело. Іду в сторону дому, де живе баба Дуся, хоча в результаті опиняюсь у власному домі, яке давно потребує ремонту, а ми там не мешкали віддавна, а тут тільки-но заселилися і облаштовуємося по-новому. Звернув увагу на білені стіни, які однозначно потребують ремонту: побілка місцями облупилась і видно давні шари. Заходжу у спальну кімнату, а там, на моє здивування, гостя. Якось проморгуюсь чи то протираю очі, аби розгледіти краще хто, адже від початку не вірю побаченому. Біля дружини сидить давня знайома з літературних кіл С.Ш., яка не один рік відпрацювала на керівних посадах. Кого-кого, а її не очікував побачити в рідному домі. Озираюсь по стінах, так, наче оцінюю своє житло її очима, і пояснюю, що ми сюди недавно-таки перебрались. Хоча!.. Дивлюсь уважніше, а кімната певною мірою змінилась. Дружина її обставила різними приємними святковими несподіванками. Наче якась невелика ялинка чи середнього розміру густий зелений вазон, що стоїть на підлозі, біля нього якась торба з подарунками, що на дотик нагадує новорічні кульки, хоча трохи заважка, ще якісь речі такого штибу. Розумію, що все це не просто так: це наш із нею ювілей, а гостя - це щира реакція на жінчин пост у фейсбук, де вона запросила всіх до нашого дому на це свято. Розповідаю, що я нині, як бачиш, не живу в фейсбуку. А ця мила ідея (зробити пост) - чудова ініціатива дружини. Навіть закралася думка: а хто ж ще аналогічним чином може відреагувати і завітати до нас у гості? Дивлюсь на гостю і дружину, і відзначаю, що вони певною мірою схожі зачіскою, навіть мають щось спільне в обличчі. Вони ж кажуть, що вже між собою зауважили цю схожість: чорні коси, довжиною трохи нижче плеча, якась чолка, хоча лоб великий і гарно виглядає, яскрава червона помада. Непомітно для себе бачу в гості іншу знайому С.М., яка справді має більше спільних рис із дружиною. Але цікаво, що цю трансформацію уві сні я від початку не відрефлексовую остаточно. Отже, це "осяяння" образу з'являється в процесі пошуку схожости, більшою мірою, не в форматі внутрішнього монологу, а вже в діалозі з ними. 0235'

Гуляю по якомусь російському місту, спілкуюсь із мешканцями. Привертаю увагу своєю українською. Загалом усі дружелюбні та готові підказати та допомогти. Завітали в гості до мами однокласниці О.М. Звертаю увагу, що спілкується українською, а її дитина вчилася російською. Як висновок: заходить розмова про мову. Про те, що в нашому класі багато хто за радянський період часу русифікувався. І все це при моїй пам'яті! Це при тому, що походять з українськомовних родин, які переїхали жити з сіл у місто.
Повертаємось зі святкового столу. На мені вишиванка, на ногах в'язані капці, на руці великий розумний годинник. Дехто з присутніх вдягнений у щось подібне, але відмінне від мого. Підходимо до якогось ресторану, а в ньому грає якась українська народна мелодія. Цікавою рисою є певний декор на невеличкому даху, що на висоті моїх очей має на собі бутафорію вівсяного печива, але не плясками, а у вигляді булочок (повторення фрагменту з забутого сну). Вирішую підспівати. При вході в той заклад, що має відкритий вхід, наче в гараж, але в сучасному стилі, стоять зо п'ять працівників закладу і мило запрошують відвідати їхню ресторацію. Дивляться на мою зовнішню оригінальність і на те, як підспівую куплет пісні, що долинає від їхнього закладу. На що співробітники аплодують. А я кажу: "От могли б зробити маркетинговий хід, де кожен бажаючий може заспівати, а ви йому... - беру з даху бутафорне печиво та інсценізую його кусання, - у подарунок - печенюжку!" 0500'