У зв'язку з якимось національним або ювілейним святкуванням трапляю на літературну тусівку, яка відбувається мало не просто неба, але в дворику непрацюючого кінотеатру "Жовтень" рідного міста. (В реальності такої архітектури там немає). Вітаюсь із десятком присутніх людей, і не просто формально, а підходжу до кожного і, кого знаю більш особисто, обіймаю. До малознайомих людей (більше з думкою, що вони мене знають менше, аніж я їх) вітаюсь мало не лице в лице, адже всі присутні були мені по-небайдужому цікаві. (Поведінка ж: я б не сказав би, що є для мене типовою). Першого, кого привітав, був Євген Концевич (давно померлий), хоча на себе не зовсім був схожий (я розумів чому, але це щось забуте, в якомусь сні я вже його таким бачив); там же був, як і не було, адже всі знали, що він є, але особисто не побачив, В.В., так і подумалось: це щось схоже на колишнє його головування в Спілці письменників; кількох жіночок старшого віку з "Братства Ю.Ґ." і на особисте здивування Ірину Цілик. (В реалі: взагалі не знайомі). Навіть розговорився більше ніж треба. Розмова була побудована за принципом: про мене навряд чи щось чули, але я про вас дещо читав у FB... Покидаю те місце і йду вулицею. Озираюсь і розумію, що десь у тому місці, де тільки-но був, починаються між демонстрантами якісь сутички: дим, галас і крики... Не повертаюсь, заходжу за ріг дому... Тепер я опиняюсь у батьковому дворі, місце більш схоже не на приватне, але колективного використання. Можливо, відбувається якесь свято. Виходжу на вулицю, а зі мною (згадана в попередньому уривку сну) І.Ц., просить показати дорогу до туалету. Пояснюю, що він у дворі, отже, не оцивілізований. Вона ж просить не перейматися, завертає за ріг, ближче до нього і, як розумію, присідає просто неба в затінку дровітні. (В реалі, така дровітня була в часи мого дитинства та юности). У той же час я концептуально починаю займатися тим, що сідаю біля гаража і починаю нарізати куряче філе, а за відсутности під руками миски, скидаю його в білий унітаз, що стоїть без діла на клумбі. По завершенню, нарізку виймаю руками з чистої води того унітазу, хоча відчуваю на дні пісок, а далі, тримаючи всю її в жменях, несу до криниці, аби промити під проточною водою, аби врешті подати на приготування якоїсь страви.
