Сон 240523 "Екскурсійна подорож"

Беру участь в екскурсійній подорожі своєю сім'єю та дивним чином узбекською чи то казахською родиною, яка вирішила поєднати її з переїздом у Європу. Переконання, що я в цих місцевостях удруге і весь цей маршрут знаю. Добираємось екскусійним катером, далі маємо виходити десь на гору (холм), де знаходиться музей. Квитки за проїзд катером можна використати для входу в музей. Багато дрібних випадків минають з гумором, зокрема ця родина вирішила везти з собою великі начиння посуду у вигляді каструль і черпаків. Для інших туристів це видовище було додатковим "бонусом" у подорожі. Іншим смішним випадком було "тупіння" ув отриманні інформації: чи всі правильно зрозуміли, коли виходити на тій чи іншій зупинці?

Сон 130622 "По-новому"

Їду в Канаду зі сторони Росії. Наскільки все в Росії бідно і сіро, а як тільки переплили човном, наскільки в Канаді все краще і в рази по-іншому. (За логікою короткого маршруту мала б бути Аляска, США). Спочатку цей маршрут проробив по GPS, але якось інтегровано з YouTube, або щось близько до того. Другим разом фізично. Знаю, що разом зі мною в подорожі є дружина, але на найцікавіших моментах показую синові. Наприклад, по перетину водного кордону між країнами - привабливий пристанок, який починається мало не з Діснеївського замку: парадні ворота, вежа, атракціони. Знаю, що в подорожі із нами була птаха, хочеться назвати папуга, але в своїй поведінці більше нагадувала якогось милого і пухнастого хом'яка або котика. Із першою подорожжю ця птаха замешкала на вежі разом із поважним орлом, навіть здружилися. Отже, другим разом я, так само, повільно пропливаючи в повітрі разом із сином (не можу стверджувати яким це так могли робити повітряним судном) наблизились до цієї папужки. Син навіть взяв її на руки, адже птаха впізнала його, але мусили повернути на місце. (Прощальна зустріч). Важко подорожувати разом із такою тваринкою. Я згадую, що в Канаді маю деяких знайомих. На ці роздуми раптом опиняюсь із дружиною у однієї знайомої (асоціативно міркував про сестру Ю.Ґ.), а тут виявилось середніх років особа, яка, сидячи в якомусь чарівному домашньому куточку, зробленому прямо в стіні, почала розповідати про свої переживання та любов до свого чоловіка і все це зайшло, в форматі монологу, так далеко, що від емоцій навіть розплакалась. За собою чую чоловічий голос вибачення, і що ми підемо, нехай так і сидить, а ми самі закриємо за собою вхідні двері. Останнім поглядом на цю жінку, згорнуту в клубочок, у позі обіймання власних ніг та приховування обличчя, оцінив наскільки має довгі коси кольору блонд, що ними мало не по-художньому був підкреслений контур її образу та того затишного місця, в якому сиділа. 0111'

Написавши цей текст і заплющивши очі, раптом постали образи гілок синьої сосни, які доповнились образом пагони алое, а врешті преобразились у листя коноплі. Так і подумалось: всі рослини із візуальними голками. (Видно, таке постсприйняття друкованого тексту). Ці образи змінились у графічний візерунок, більш схожий на сіро-чорний художній орнамент з ідеєю запозичення з якоїсь геометрично правильної вишивки. Чомусь подумалось: як варіант можливого татуювання. 0122'

Сон 120622 "Лінії долі"

Гуляючи по місту, на внутрішній хвилі спостереження за новими образами, наче знаходжусь на виставці під відкритим небом, натрапляю на будиночок із метр-півтора у висоту, з відсутнім дахом і однією стіною. Все виглядає так, що можна оглянути весь інтер'єр ізсередини. Задня зовнішня стіна цілком глуха, а бокові мають вікна, такого розміру, що можна просунути руку. Оглядаючи конструкцію, припустив, що вона нагадує шопку для свого роду театрального вертепу, але під зовсім інший сюжет, про що висловлюю вголос таку думку комусь із присутніх глядачів, який підійшов із дитиною. Чую на моє припущення схвальний відгук. Чомусь виникають асоціації цього будиночка з невеликим метеоцентром. Намагаюсь зрозуміти хто це зробив і разом із тим, на озвучене вголос прагнення знайти на об'єкті якісь вказівки авторства, чую у відповідь про якусь дівчину, яка працює в бібліотеці. Здогадуюсь, що я її добре знаю. Пригадую, як свого часу їздив на дивному транспорті, що складається із круглих причепів, начебто ідейно розроблених нею, на якому збирав показники погодніх і атмосферних умов. (Видно, відсилання до інформації із забутого сну). Отже, авторство як будиночка, так і диво-машини належить одній людині, тій самій дівчині. Тепер я опиняюсь у згаданій бібліотеці, яка нагадує обласну універсальну наукову... мого міста. Спочатку знаходжусь у шумі розмов її працівників, а згодом опиняюсь тет-а-тет із авторкою. Про щось тематичне, дотичне до згаданого будиночка, говоримо, і я звертаю увагу на її долоні та красиві, чіткі на них лінії долі. Для себе зауважуюю на якійсь винятковій лінії, якої взагалі, що пригадую, може не існувати. Починаю розмову про ці лінії та заходжу на особисте в житті цієї дівчини. Чи то тлумачу, чи разом із тим у процесі розмови дізнаюсь, що її коханий далеко від неї і приїжджає доволі рідко, але їхній зв'язок доволі сильний, і в майбутньому так нічого і не зміниться, а вона, як зовні стійка жінка, мусить приховувати переживання та емоції пов'язані зі своїм коханням і надалі. Тепер якимсь човном допливаю до якогось незнайомого місця,  який згодом трансформується у батьківську кімнату дому батьків. Цьому місцю перебування спрямована якась військова загроза. (Деталі розвитку подій призабулись). У підсумку, на завершальному етапі подій, я щось складаю до човна, до якого мали сісти інші бажаючі з присутнього натовпу, що стояв на бетонованому березі (дивна асоціація зі згаданими працівниками бібліотеки). Лише згодилась їхати зі мною одна людина, яка і допомагала все організовувати. Тепер я в новому місці, хочу з'їсти яблуко. Оцінюю його ззовні, навіть якимось дивним поглядом зазираю усередину і бачу під колись ураженою шкіркою пару хробаків. Обрізаю неїстівні ділянки. Тепер я в кімнаті (як і згадувалось, асоціація з батьківським домом), перевдягаю труси. (Начебто тема спіднього одягу ще була присутня, коли вантажив човен). В цей момент чую, як якісь люди приходять додому, і разом із розмовами наближаються до мене, хоча їх не бачу. Підходять до дверей кімнати і хочуть поставити дивне запитання, що значить назва якогось рільничого інструменту. Те слово тлумачу для себе, як один із видів сапи або мотики. Разом із тим чую готову відповідь від когось, хто супроводжував цих людей, з-поза їхніх спин.

Сон 041019 "Погоня припинилась. За нами приплив великий човен!"

Я з сестрою перебуваю на острові-замку, який знаходиться посеред води (море? океан? - важко оцінити). За нами йде погоня. Ми піднімаємось на горище тієї споруди. Відповідно до архітектури, світло сонця потрапляє до середини приміщень. Усе доволі просторо, але заставлено якимись давніми речами. Я іду вкінець зали, помічаю якийсь свій одяг, який носив  доволі давно. Одні речі були складені, інші - лежали  розвішаними на якісь предмети, наприклад, чорне пальто, в якому відходив не одну зиму. Вирішив за ним заховатися, а там так гарно, відкрите вікно з простором на водний простір. Минає трохи часу й до мене підходить сестра. Інформує, що погоня припинилась. За нами приплив великий човен (катер? корабель?), але на ньому, як для нас - одне місце. І тут вона починає жалітися: як то буде? Їй же треба бути обов'язково в четвер на якомусь заході! Що робити? Я ж заспокоюю, що не треба хвилюватися. Невже на тому човні не буде хоча б місця, аби я міг там принаймні постояти? 2343'

Сон 250219 "Переробляти не доведеться"

Я офісний працівник. Заходжу на фірму з незнайомою мені дівчиною, аби роздрукувати пару листків бланку. Щось не виходить у неї з копіюванням. У результаті їх виходить багато - лишаються лишні аркуші. Доволі довго сидів і дивився на її роботу, яка перетворювалась у марудство. Звернув увагу на певну дівочу милість, а ще й на риси моєї до неї відрази: фіолетові нігті, такого ж кольору губи, ще й рот. Неприродний колір, як для будь-якої людини. (Зміна сюжету зі збереженням теми аркушів). Тепер я з якимось близьким чоловіком перекидаємо човен, піднімаємо його над своїми головами і йдемо до річки. До човна прикріплена решта тих неправильних аркушів. 0336'

Натягнули трос, аби щось ним подати. Відкладаю верхній светр, у ньому вже не виникне потреба, адже "переробляти не доведеться". 0500'

Сон 180918 "Тіло з прихованим символом"

Підприємство. Хлопці подають лоток з кабелями управління. Виникає асоціація з підводним човном, що виринає на поверхню у вигляді великого кита. (Певні асоціації з вчорашнім сном). У нас важлива місія, нас бачать, але мало хто знає, що ми робимо. 0040'

Я з десятком людей піднімаюсь на повітряній кулі, або якомусь аналогові. У мене думка: от зараз вона вибухне і я за мить відчую своє тіло окремо від душі.

Кінематографічна сцена. Мати і дорослий син живуть в одному домі. Син має кудлаті коси з рудим відтінком. Розповідає: коли був кастинг по відбору акторів на участь у з'йомках фільму, перше, на що звернули увагу, так це на його волосся. Розкриваючи і розтрушуючи їх після купання, додає: таким я і був! Щось запитує в матері. У питанні фігурує оригінальне слово з підтекстом. На що вона каже: "я тобі згодом розповім про впихуєме".
На другому поверсі батьківського дому двоє хлопців розігрують сцену: "З новим роком!" Один з них - актор (видно, відбиток початку сну), одягнений у невиразний костюм ведмедя, з рота якого з'являються дві руки, які тримають бокал ігристого. Другий хлопець бере той бокал. Сідаємо за стіл. Усім присутнім розливають шампанське. Ми (невиразно хто) кладемо до столу коробку цукерок. Я думаю: мало б бути ще дещо? Але ні: все правильно! Хтось зачинає розмову про свіже м'ясо, що українське - смачніше, а "польське - не подобається". 0515'

Сон 220418

Я молодий хлопак. Мешкаю в Польщі. У мене вирішується доля: я йду навчатися в школу моряків. Я не сам, а в групі чоловіків. Шукаємо цю школу серед лісу. Минаємо звичайну загальноосвітню. Практично ці школи поряд. Перед цим: більший фрагмент сну: в колі тих самих осіб, з певною цивільно-організаційною місією ходимо по місту, проходимо концертний майданчик.

Молода дівчина. Поїздка річкою на човні. У мене два гаджета (телефона). Мені треба обов'язково записати думку. Жодної можливості: ні паперового блокнота, ні ручки - записую в один з гаджетів, більший - подібний до калькулятора. Сиджу в холі якоїсь зали, біля зеленого кутка. Весь час з дружиною на зв'язку: вона знає де я, я знаю де вона, але разом з тим фігурує молода дівчина... Якісь різні інтереси у дружини до чоловіків, як у мене до цієї дівчини... Але все так складно, що я, все ж таки, не пускаю все на самоплин, а тримаю ситуацію в своїх руках. Я не волію зрад, при тому, що спілкування з іншими людьми доволі складні, наприклад, я розумію, що та дівчина може в мене закохана, та я не відповідаю їй взаємністю, і на день Валентина, я знаю, що вона мені готує якийсь конверт, що робить своїми руками, але я цього не бажаю. Бо припускаю, що той конверт робить вона разом з моєю дружиною, тільки не каже для кого... Наприклад, холодне ставлення давнього знайомого О.П., з літературного цеху, в форматі "ігнор", але я це сприймаю, як "бути на своїй хвилі". В результаті, зводжу ситуацію до того, аби усе залишалось в інтересах своєї родини, хоча розумів ризики: біс у ребро може легко залізти.

Я приходжу заповнити картридж до принтера на одну фірму. Мені треба йти далі, але головний продавець, який видає і приймає товар, а разом з тим виписує папери - пішов. На тій фірмі столи йдуть вряд, за ними троє осіб. Якраз першого - немає. Я, довго не чекаючи, сам заповнюю собі картридж і сідаю на місце відсутнього працівника. Начебто він стояв у стороні і був кимось зайнятий, і я, як сідав на його місце, був у полі його зору. Отже він бачив, що я роблю. На прохання одного клієнта, щось зробив за комп'ютером, начебто, підключив його телефон до їхнього комп'ютера через свій телефонний шнурок. Іншому: виписав рахунок. Підходить жіночка, каже, що треба переробити їй рахунок: вчора заправляла тут картриджи. Показує, що саме - на старому рахунку. Знаходжу на комп'ютері дані тієї фірми, в рахунку міняю на потрібне. Вона йде. Підходить працівник, на чиєму місці я сиджу, і питає, як це в мене вийшло: поміняти їй цифри? Я показав як і натякаю на те, що мені пора йти. Він залишився здивованим і задоволеним несподіваною підмогою. Питаю, скільки з мене? Той каже, що, як для мене, ціна буде не 55, а приміром 20 грн. Потім ствердно: 20. Я розрахувався, а на останок забрав, перехелившись через стіл, до того місця, де я сидів, свій шнур до підзарядного.

Спілкуюсь з М.Р. на тему презентації книги Ю.Ґ. "Знаки..." Сидимо в кав'ярні. З нами ще якісь люди, дехто з них - спільні знайомі. Я пропоную варіанти, як без мене вона могла б те організувати. Пропоную забрати більшу частину книг, поїхавши після кав'ярні до мого дому. Хоча, поміркувавши, пропоную завезти ті книги до неї сам.