Сон 160324 "Короткий рух"

У матері "ідея фікс" оновити стару машину. Я їй кажу, що моя мене цілком задовільняє, а те, що вона хоче - це її клопоти. Просить підтримки, аби не самій іти на оглядини... Якийсь чоловік продає уживані авто. Мати перебирає їх, але чомусь не зауважує до огляду довгий білий Хюндай. Він кращий за інші. Мати зі мною погоджується і ми беремо його на випробування перед покупкою. Тепер ми у дворі батьківського дому. Відзначаю, наскільки стало важко комбінувати переставлянням машин у дворі, яких уже три. Тепер Хюндай стоїть у гаражі. Відзначаю, що матері вибір поки подобається. Щоб переїхати з місця на місце сама керує автом (в реалі - прав не має). Як водій, також оцінюю можливості нового транспорту і він мені подобається. Тепер картинка міняється і авто опиняється в потязі, зокрема в коридорі вагону-купе. (Тут простежується стислість місця у подвір'ї з вузькісьтю коридору потяга, навіть виїзд із гаража нагадує дещо з проходу потяга. За логікою ясно, що за шириною потяга ніяке авто там не стане). Мати сідає в авто, прямо в потязі, що їде, і проїжджає від одного до другого кінця коридору. Так як неможливо розвернутися, здає задом. Чомусь мені в усьому цьому щось не подобається і я проробляю те саме, що й вона, видно, остаточно розуміючи якусь безнадійність, хоча проїхатись автом вдруге було в задоволення.

Чомусь наприкінці сну (як проснувся) пригадався давній сусід, який зробив у квартирі небідний ремонт із коментарями: "на роки, адже на пенсії такого вже не зроблю", а за років десять помер. Плануй життя, плануй і... гоп: віко трумни вже й прикрили...

Сон 180224 "І що бракувало?"

Певною мірою я прив'язаний до організації зустрічей Володимира Зеленського та Джо Байдена. Якось під час однієї такої підготовки, перебуваючи в літаку, до мене підійшов охоронець з американської сторони і побачивши мій оголений торс, торкнувся накаченого м'яза в районі трицепса. Я ж йойкнув від болю, на що він схвально покривав головою: таке йому в мені подобається!

Беру участь у подорожі на північ. Чомусь асоціація з Норвегією, але ідея - "до Санта Клауса" (за логікою мала б бути Фінляндія). Сюжет починається з того, що я дивлюсь у вікно потягу і бачу рівні лінії засніженого горизонту. Придивляючись уважніше, розумію, що бачу потяг з вагонами, але чомусь ілюзорно вони мені здаються маленькими і тим самим віддаленими, створюючи ту лінію обрію. Коли "картинка" наблизилась ближче, а наш потяг, яким їхав, виявився швидшим, роздивився, що той тягне за собою вагони звичного розміру, за ними - середнього, а на останок - узагалі маленькі, мало не дитячі, які б використовував Санта Клаус для подарунків дітям. (Таке сприйняття мінімізації санчат, коли дивишся з долу десь у небо). Тепер ми сходимо зі свого потягу. Нас - ціла група учнів. (Важко пояснити: ким я себе почуваю? - учнем чи вчителем, скоріш другим, бо мав відчуття відповідальности за інших). Вервечкою йдемо засніженими стежками. В одному місці снігу було аж до рівня голови. Цей ефект був створений вузьким розчищеним проходом між приватними будинками і залізничною колією, що йшла поруч. Подумалось: нарешті в своєму житті побачив стільки снігу нараз! Помічаю, що більшість групи вже відірвалася, а позаду затримуються в ходьбі пару осіб. Я ж намагаюсь бути нерозривною ланкою видимости одних і інших. Зауважую дім, у який всі заходять, відзначаю крізь темряву ночі номер будинку - 11 і повертаюсь за тими, хто йшов останніми.

Групою в шість чоловік приходимо у якесь приміщення, в якому виникає намір (можливо, робоче завдання) чистити якісь плати. (Не можу пригадати конкретику). За якийсь час до нас приходить військовий генерал, але в цивільному одязі. Таке розуміння, що цей генерал є міністром оборони. Не уточнюючи його імені, чомусь мені пригадується і виникає в тому впевненість, що це польський генерал - Блащак. (В реалі: Маріуш Блащак не є генералом, але є міністром оборони Польщі). Якоїсь миті він перший зауважує, що починають ходити стіни. З'являється характерний але віддалений звук "гуп-гуп". Він озвучує наші підозри: що це коїться? У той же момент він нікуди не спішить та нікому не дзвонить. Звук починає бути більш різким і все починає мало не підстрибувати. У той же час генерал каже дивну фразу: "І що цьому Навальному бракувало? Сидів би зараз десь в Америці, можливо, Каліфорнії, і насолоджувався б життям!..".

P.S. Пару днів тому в російській тюрмі "помер" російський опозиціонер Алєксєй Навальний. В Україні його не любили за висловлювання про Крим, що "це не бутерброд, аби його туди-сюди віддавати". Коли в ці дні росіяни, прихильники Навального, почали читати, що про нього думають українці, виявилось, що імперське мислення - це надовго.

Сон 070823 "Асинхронізація і повтори"

Кінець роботи, ніяк не можу синхронізуватися в діях з колегами. Я піднімаюсь, а вони в іншому місці опускаються, я обходжу будинок з одного боку, а вони йдуть до іншого. Тепер все виглядає так, наче я повертаюсь з роботи через залізничний вокзал. Десь по дорозі, прямо на вулиці скидаю з себе спецодяг, будівельні бути, одягнувшись у повсякденний. Подивившись на тлуми людей, що йдуть на зустріч, а інші - в сторону вокзалу, пригадую, що сьогодні маю поїхати і зустріти в іншому місті тещу. Дивлюсь на годинник: 7:44 (кінець робочого дня: за логікою мало бути хоча б 17:44, можливо, свідомість так готується до ранкового пробудження) і розумію, що вже десь зараз має бути мій потяг, а квитки на нього лежать вдома. Може я мав із собою взяти якусь сумку, яка також вдома?.. Мацаю кишені: телефон, ключі, гроші з собою! - отже, можу їхати і так. Не ясно, що скажу за квиток кондуктору, але "чесне слово, я його купив і він лежить удома!". (Часті повтори, такі, як тут - "удома" - характерні снам). Вкотре згадую, що десь просто на вулиці лежить мій робочий одяг. Заскочую на потяг... Ще було якесь вагання: чи я встиг би додому, чи це точно мій потяг... - але відкидаю всі сумніви і їду. З вікна потяга бачу, як якийсь чоловік з деякою обмеженістю в рухах начебто як наздоганяє потяг, показує вдалечінь рукою і на тому перестає бігти. Просинаюсь із частим диханням, начебто біг сам, але скоріш усього від хвилювання.

Сон 230523 "Загублена торба"

Проїжджаю потягом вздовж бараків для працівників (свого роду однокімнатні помешкання). Здивувало, що в кожному з них крізь незашторені вікна світиться хоч якесь світло, хоча мешканців взагалі не видно. За цими бараками видніється велика фабрика, з труб якої весь час валить то там, то там чи то пара, чи то дим. (Певні асоціації зі сталеварною гутою, на якій зараз працюю). Потяг зупиняється і люди починають виходити з вагону, в якому я знаходжусь. Маю намір вийти разом із ними. Озираюсь, аби взяти свою дорожню сумку (таке переконання, що вона в мене була), озираюсь по підлозі, а її не бачу. (Таке переконання, що мотив загубленої торби повторюється протягом сну). Пора виходити, а сумки так і не має...

Сон 080423 "Лежить в основі"

Мене запрошують на журналістське інтерв'ю. Рекомендує давній колега Б.Г. Ще від початку діалогу ведучий відзначає певні складності в нашому знайомстві. Хоча інтерв'ю перебігає активно, насамкінець, вже у приватній розмові, каже, що воно було для нього одним із найважчих. Обережно наголошує на тому, що в моїй особистості присутньо багато психологічних ускладнень, наче так, що я, вивчаючи себе, вийняв їх із себе, але так і не сховав. Увиразнює свою думку: для інтерв'ю завжди ліпше бути таким впізнаваним, як більшість людей, коли образ для багатьох є зрозумілим і ріднішим, а в мене присутньо настільки багато невпізнаваних для багатьх рис, які варто було б приховати. Про себе міркую: за його логікою виходить так, що дарма записую сни, аби зрозуміти себе? виймати із себе проблеми, аби їх зрозуміти? а вони настільки "вилазять" і "приростають" до впізнаваного для інших давнього "легкого" образу, і це дарма? Тепер я з ними опиняємось десь на природі, посеред просторої річки. Аби розвіяти такі сумніви, прошу до інтерв'ю зафільмувати новий образ: посеред води підходжу до корабля, беру його за якусь дерев'яну конструкцію, що тримає його за основу обок і починаю розкручувати навколо себе. (Образ для реальности архінеправдоподібний: стояти на водній поверхні і крутити навколо себе велику масу?). Міркую: так, саме таким веселим, несподіваним "придурашкою" був раніше. Знаю напевно: людям таке сподобається!

Тепер ситуація видозмінюється так, що я на тій же річці. Впізнаю край берега, переконання, що тут вже був (видно, спогад із забутого сну бо дещо зі снів знайоме). Височіючи над водою, споглядаю, як росте очерет, який окреслює лінію берега. Знаю, що мені минулого разу дуже сильно тут сподобалося. Комусь із родичів розповідаю про це місце. Спочатку конкретика мого слухача неоднозначна: батько, діти, дружина... В руках то один, то другий тримає фотоапарат. Робимо чудові знімки. Наче так, якби це був мій батько, - перепитує: чи вифотографуємо всі кадри? (Мова йде про те, що фотоапарат є плівочним). Це за сьогодні має бути друга касета! Насамкінець опиняємось біля дверей якогось дому. Я пропоную дружині зробити спільну світлину нашої родини у форматі селфі. Дружина витягує руку, але навряд чи їй це вдається, адже про те: чи потрапили всі нараз? - можна лише здогадуватися.

Хтось каже: "відповідні wiadomości". А інший у тому чує: "ковідні wiadomości", з думкою про те, що вони обмежені. Доводиться їм переповторити пару разів, поки не з'ясовують між собою суть сказаного.

Йду дорогою, що йде поряд з шосе до батьківського дому. Зауважую, як один сусід, а згодом другий - заливають у дворі добротні фундаменти. І з першого погляду не ясно: чи для дому, чи для огорожі? Підходжу до знайомого проїзду, а там прямо з так би мовити "перехрестя" зробили залізничну колію прямо з Києва до рідного міста і саме до "мого" проїзду, де з самого повороту зробили для колії кільце з реверсом залізничних маршрутів назад до Києва. Дивлюсь, а тут прям таки під'їжджає такий поїзд, а в ньому повно китайців та інших азіятів. Екскурсовод на цій зупинці-розвороті розповідає, що "Головна риса нашої сучасності - це експрес метод!" - тому й такий потяг і задум його появи - експрес. Також розповідає, що ідейником і архітектором такої колії є пан Лавенда. Разом із тим, слова екскурсовода перехрещуються зі словами якоїсь людини, яка стоїть поряд мене і каже: "Це не те, що в твоїй Польщі!".

Сон 010222 "Прихована небезпека"

Сідаю на потяг метро (не зовсім метро, але за визначенням входу до вагону та посадки). Недалеко, в пару кроків від дверей, стоїть ліжко, у ньому дружина. (Сон із повтором: зі схожим сюжетом снився раніше та ще з повтором під час сну). Першого разу на місці ліжка стільці, як у міському транспорті, в повторі - ліжко, яке нагадує, за атмосферою розташування речей, місце в кімнаті. Сіли до вагона (дружина зайшла перша, я за нею), автоматично замкнулись двері (пауза), уже було сів, як до вагона підбігає якась жіночка. (Цієї миті я згадую забутий сон). Пам'ятаю, як минулого разу не дала нам спокійно їхати, весь час робила якісь пакості. Я ж одразу підбігаю до дверей і стримую, аби вони автоматично не відкрилися для неї, на що вперто спрямовує всі зусилля. Врешті я їй цього не даю і вона покидає свій намір, як вагон рушає. (Тепер сон із подібним повтором цього ж сюжету). Вдруге ця ж жіночка пробує влізти в двері, але сюжет сконструйовано так, що я комусь допомагаю на пероні опритомніти, призвести до ознак життя, а в результаті виявляється, що ця людина є тією самою забутою зі сну жіночкою. Тепер я її б'ю, аби вона від мене відчепилася, але одного двух ударів для неї виявляється замало, їй це подобається і вона провокує на наступні удари. Якоїсь миті я усвідомлюю, що вона прокидає в мені звіра, якого я не хочу в собі мати. Забігаю у вагон, двері зачиняються і я їх починаю тримати, аби не відчинилися, чекаю, коли потяг рушить, а він одразу не рушає... Та жіночка скаженіє і проявляє свою агресію з новою силою, в піку чого промовляє крізь скло дверей: "Диви, ще до мене повернешся!". Розумію її слова, як той стан, який пережив: когось бити - може й подобатися. Усім своїм єством заперечую цій тезі й тим самим розумію, чому не допускаю цю незнайому особу у своє життя. 2233'

Хтось питає: а ти насправді син коміка (Джима Керрі)? (Ім'я його уві сні не вимовляється. Разом із тим сон є повтором: таке питання разом із моїм внутрішнім переконанням вже колись уві сні звучало). Я ж всією своєю поведінкою приховую нашу родинну спільність, на що із сумом відповідаю: "І що ж з цього?".

На самохідному підйомнику вивертаю із-за рогу на нову дорогу.

Виходжу з батьківського двору на вулицю і помічаю, як між сусідніми будинками, перетинаючи усю проїздну частину, сконструйоване навісне покриття, обвішане чорною цератою. Подібну церату частіше використовують у будівництві. Зауважую, що машиною тут вже не проїдеш. Виходжу тим проїздом на нову вулицю, наче когось на ній зустрічаю і короткий відрізок дороги розмовляю з супутниками. Виходжу на таке обійстя, на якому росте занедбаний сад, а нині сезон яблук. Під тими яблунями ходять люди і вибирають врожай, і це виглядає на якесь масове паломництво. Впізнаю червоні яблука, сорт яких мені також подобається. Беру в дві жмені з десяток яблук і повертаюсь додому. (Або після сну, або ще в дорозі міркую, що такі накриття на вулиці та ажіотаж навколо врожаю може бути спровокованим якоюсь техногенною подією. Наприклад: всі знають, що вже відбулися отруйні опади в різних місцях разом із осадками, а сюди вони ще не дійшли).

Сон 311020 "Сторонній учасник"

 Їду потягом у групі людей. Маршрут пролягає хитромудрими сплетіннями залізничних рейок, що перетинають і нагромаджуються, і розходяться щоразу більше й густіше. Один із нашої групи добре знається на залізничному сполученні. Навіть потяг, яким їдемо є незвичним. Він розкладається і складається в дорозі, наче трансформер, для подолань найскладніших випадків дороги та наданню допомоги іншим, мабуть, у ремонті тощо. Ось раптом ми заїжджаємо на таку ділянку дороги, на якій нас змушує якась стороння сила пригальмувати. По ходу потяг долає якусь перешкоду: розкладається і складається наново. Ми заїжджаємо в якісь залізничні джунглі - місце покинутих вагонів, недоглянутих ділянок дороги, порослих молодими деревцями. Потяг зупиняється і нам повідомляють, що ми маємо далі пройтись пішки. Ідемо вздовж однієї бетонованої стіни, другої, так, наче нас хтось скеровує, а згодом інформатор проподає. Ми опиняємось у пастці. До останнього невимушено збираю по дорозі якесь сміття. Зауважив для себе, наскільки іншим це байдуже. Час від часу помічали поодинокі групи людей, які, як ми, ходили по коліях і блукали між лабіринтами бетонних стін, поспішаючи і, видно, шукаючих вихід. Тапер у подібній ситуації опинилися ми. Кому це потрібно? Раптом розуміємо, що нашим рятівником є чоловік, що знається на залізничних сполученнях. Я пропоную йому увімкнути gps-навігацію, аби подивитися де ми знаходимось посеред "хаосу" залізничних колій? А він повідомляє, що десь щойно загубив свій телефон. Відтворюємо маршрут: як ми йшли, де стояли. Хтось вирішує йому подзвонити. Набирає і лунає телефонний дзвінок. Не одразу, але помічаю телефон на підлозі, прикритий дощечкою. Так, це він. Бере його, протирає... Розумію, аби нам звідси вийти, треба раціонально використовувати заряд батарей на кожному телефоні, які у нашої групи наразі активні. 0150'

Я йду покупатися, а на місці, про яке думав, виритий кар'єр, або ж під майбутнє озеро, але поки що без води. По краях, врита в земляні чорні пагорби, якась технологічна установка з чорних труб. В одному місці виходять головні комунікації. Цей великий кар'єр я проходжу так, наче пролітаю. Виритий великими сходинами, аби машини могли поступово вивозити землю, подібну до крихкого вугілля, для подальшого монтування труб. Паралельно тому, що бачу, чую чиюсь розмову, так, наче це працює радіо. Хтось каже, що ця вирита яма була без необхідних дозволів. Інвестор знав, що працююча установка буде шкодити довкіллю, тому пообіцяв для міста побудувати кілька багатоквартирних будинків. Яму вирив, а будинки не побудував. Коли установка почне працювати, начебто у повітря буде потрапляти азот. Згодом хтось питає:
- А з ким домовлявся інвестор? З Карлом чи мером?
- З Карлом!
- Ох цей Карл!.. - лунає у підсумку емоція.
Тепер я йду далі - на річку, адже моя місія сьогодні - покупатися. Не вдалося з першого разу, має вдатися з другого. Приходжу на знайоме мені місце (таке переконання уві сні), а його не впізнаю: води поменшало і при воді та у воді з'явилося багато різнородних змій. Перша, яку побачив, була схожа на пітона, але чорного кольору. Спочатку подумав, що це корінь дерева. Змія виявилась доволі спокійною. Далі - у воді - все більше дрібніших... Як тут купатися? Так і подумалось: із-за відсутніх дощів річка Тетерів обміліла так, що вплинула на екосистему. Цікаво, що дивився на берег, воду та змій із висоти 2-3 м від землі. Так і полетів звідти.

Зібрали гостей по якомусь "моєму списку" на весілля. Нареченого та нареченої не знаю, в результаті - не бачив. Сон із повтором: я на початку організації столу, а згодом - як всі гості всілися за нього. Чую, як хтось прослуховує записи розмов по телефону, коли запрошували гостей. Початок розмови починався з "Привіт!", а згодом відсилання на мене і, зрештою: запрошення на сам захід. Коли вже всі прийшли та сіли, я в'їжджаю з якоюсь дівчиною пуфиками в святкову залу, а за нею в прохід, яким заходили гості до столу, по ходу вітаючись з присутніми (конкретика облич відсутня). 0700'

Сон 300120 "Перманентність місця, часу та простору"

Приїжджаю на об'єкт, на якому був минулого року. В розмові з кимось хвалюсь, як все гарно вийшло з часом. Вирішую різні робочі питання, аж так, що робота просто захоплює. Тепер знаю, що маю на сьогодні квиток, аби сісти на потяг, який проїздом зупиняється в населеному пункті, в якому в мене зараз робота. Виникають сумніви в самому факті існування такого потягу, який може тут проїжджати. Фірма купила квиток, але його наявність не підтвердила, все означене лише в форматі усного повідомлення. Тепер хтось каже, що я можу запізнитися. Питають, чи я встигну? - адже "поїзд їде з Житомира 10 хвилин". Міркую собі: як десять?.. Може: не з Житомира, а житомирський?.. Завершую роботу й подумки вимірюю час, який затрачу на доїзд. Ще немає попереднього переконання, що я, з погляду на короткий відрізок часу в майбутнє, вже сів і їду в поїзді. 0120'

Незнайоме місто. Сонячний літній день. Маю заправити катрідж до принтера. Їду міським транспортом до однієї зупинки, від неї до другої. Там віддаю його на сервіс. Чомусь проїжджаю дві зупинки назад. Це при тому, що міг би скоротити собі шлях додому. Знаю, що відзараз я вже вільний. Знаю наперед діалог із батьком, який захоче піти на річку покупатися. Вже подумки висловлюю йому згоду, хоча знаю й те, що мати піти не захоче.
P.S. Цікаво, що в уяві батько і матір були для мене взагалі незнайомими людьми. 0456'

Сон 230219 "Просторові пастки"

Потяг, з якого ніяк не можна було вийти, а вся причина в нашому вагоні, в якому їхав я з ще кимось з рідних чи близьких. Вагон відчепили від всього потяга, який залишився серед колій один. А може, все виглядало по-іншому: вагон якимсь чином відчепився від основного потягу, який поїхав. Хто був зі мною пішли з'ясовувати причину. Я залишився. На вигляд усе анекдотично, адже до вокзалу було лише з півкілометра, може, менше - лише зробити кільце. Поки знайомі повернулись, мене "підтягли" (повернули) тим кільцем до вокзалу, так, що вони ще й стали свідками мого "досягнення".

Велика машина-дробилка, яка їде лісом і перетворює дерева в щепу. Ось вона проїжджає містом так, що я раптом опиняюсь поміж її великими ножами. Водій бачить мене, зупиняє агрегат, обурюється. Я ж показую йому, щоб він був уважним. 0231'

P.S. Інтуїтивно ці сни об'єднує велика кількість металу, в якому я опиняюсь і ситуація: сам на сам із технікою.
Присутня паралель із вчорашнім сном з деревами, які зрізалися під корінь вздовж головної траси.

Сон 051218 "Приводжу все до ладу, намагаюсь зрозуміти: скільки ще треба буде чекати?"

Дачний будинок. Я разом із сином у кімнаті сховався під вікном, що біля дверей, і скручуємо якусь дивну "штору" в рулон. Все робимо акуратно і на повному серйозі. Син розповідає про школу і тамтешні обіди. Зовні цього дому є люди, які, як я відчуваю, налаштовані проти нас "вороже". Вони слідкують щомиті, зокрема за тим, що ми робимо. Найвиразніше для них спостерігати за тим вікном де ми сидимо: вираховувати наші наміри за порухами тіней і фіранки. 0200'

Піднімався на телевізійну вишку через приміщення. Як альтернатива: був ще один вхід нагору - зовнішній, але ним не користувались. Там мали встановити електролічильник. Існували великі вимоги до одягу. Треба обов'язково там працювати у спеціальних бутах. Тому, коли було вирішено, що "я не підніматимусь", ще від початку роботи позичив їх колезі, а згодом і самому стало цікаво: як там? Піднімаюсь "внутрішніми" сходами: спочатку по вертикальній драбині (руки-ноги), а з наступного прольоту звичним ходом - ногами. Обладнання і все до чого я торкався, було новюсіньким: перила фарбовані в свіжосинє, сходи - незатерті. На горі в приміщенні знайшов своїх колег. Директор з моєї колишньої фірми (як у реалі), в образі робітника, попросив не входити, вказавши на нерівну підлогу. Без його попередження бачу ті загострені технологічні відступи, на яких, без спеціальних бут, можна прохромити наскрізь ступні ніг. Подивився на те все і пішов. 0536'

За пару днів до виїзду дивлюсь рейси на потяг. Відзначаю собі в пам'яті час, коли мені треба буде виїхати. У відповідний день їду на залізничний вокзал. Приїжджаю і купую квиток на найближчий рейс: виїзд десь о 10-й годині вечора. Приходжу на перон і намагають надати нормального вигляду чорній торбі, що розсоталась від гори довгою плутаною стрічкою, яку закручував вітер у різні боки. Поки пораюсь і приводжу все до ладу, намагаюсь зрозуміти: скільки ще треба буде чекати? Начебто так планувалось, що мусив би виїхати десь у скорому часі? Дивлюсь на годинник: десь за півгодини шоста. Пригадую: що потяг, який мені був потрібний, відправляється о 5:35 год - час, на який "не встиг" на пару хвилин, той час, коли возився з торбою, а він, логічно, що стояв тут на пероні?!

Сон 110918 "Подвійна сила"

Чотирьохповерховий дім. Піднімаюсь по сходинках до своєї кімнати на другий чи третій поверх. Перед різними людьми маю звичайний виступ: про себе, щось про культуру та мову. По його завершенню, несподівано для мене, слухачі мовчки роблять пожертви готівкою та банківськими картками і йдуть. Усе їхнє добро купою лежить на столі. Якась білоруска дає чек на перевід грошей. Просить підписати якийсь документ, який підтверджує операцію. Читаю білоруською, щось їй відповідаю. Документ більш нагадує похвальну грамоту або ж сертифікат чи диплом. Звертаю увагу, що вона є дрібним підприємцем, який торгує м'ясопродуктами, адже слово "м'ясо" складало початок назви фірми. Подивований, що представник малого бізнесу так перейнявся українським питанням. Вона каже, що в неї мало часу, адже пора їхати. Підписую той папірець на отримання грошей, і вона йде.
Їду потягом додому. Купейний вагон, подібний до певних апартаментів. Розумію, що до кінцевої не варто висиджувати. Прямого потягу в наше місто немає, тому треба зійти раніше, щоб пересісти на автобус. 0302'

Йду і пригадую, що в мене штучна ступня. І як казав лікар, я взагалі, коли йтиму, не буду на неї зважати. Ловлю себе на тому, що так і є. (В якомусь недавньому і забутому мною сні тема зміни живої ступні на штучну вже фігурувала).

Роблю контрольне завдання: пишу роботу і роблю малюнки до якогось предмета. Мій зошит - то великий альбом з каліграфічно списаними на початку двома сторінками і повноколірними малюнками на три сторінки. Прийшла викладачка, просить здати готове завдання, але, як виявилось, не всі його зробили. Я думаю: чи мені більше треба? Жінка просить переглянути. Цікавиться, робить якісь правки, з чимось не погоджуюсь і сперечаюсь. 0420'

Хлопці стають на ваги і важаться. Але ваги не зовсім за призначенням, там є отвір для помолу, куди заради безпеки не варто ставати. 0500'

Купався у воді. Другий раз не пішли. 0514'

Сон 270418

Польський потяг - гібрид з метро, коли вагони в'їжджають у тунель із зупинкою у вигляді зали очікування. Мені і ще двом хлопцям треба проїхати пару зупинок. Кожна зупинка має ім'я певного героя і доволі стилізована під професійну тематику кожного. Перша зупинка, на якій ми сіли: імені Олега (прізвище не запам'ятав) - героя Другої світової війни. При зупинці організовано куточок пам'яті про його звитяги: ордени, медалі, світлини з життя, документи. Минали інші зупинки в подібному форматі та стилі. На деяких зупинках навіть не спинялись. Виникло питання: чому? Як спробували здогадатися, маршрут цього потяга пролягає вздовж промислової зони, де кожна зупинка - це певний промоб'єкт, і ті "мертві" зупинки - то "мертві" заводи... Наче на п'ятій-шостій зупинці ми мали вийти. У мене виникло вагання чи виходити? А хтось, хто був зі мною, почав казати, що пора йти - це наша зупинка, треба виходити - пориваючись вийти... Але так ніхто і не вийшов.

Світлина: м. Прашка (Praszka), Польща