Сон 081122 "Треба!"

Наче в чужому образі: очима головного героя - опиняюсь в екстремальних умовах виживання. Природа, потічок у якому купаюсь, вода тепла і приємна, лишень занадто стрімка, каміння у воді та понад берегом. Так, наче ще з кимось напочатку всієї цієї історії спілкуюсь, опинившись у таких умовах. Все добре, поки триває тепла пора, але з часом наступає холодна і треба думати, як себе обігріти. Мистецтво сплести солом'яного капелюха, який рятував від сонця, тепер не зігріє все тіло. Аби вижити, треба екстрено мислити: що робити? Очі вишукують усі придатні засоби виживання. Уже мислю, як викопати нору... Якогось дня до рук потрапляє замерзлий равлик: оце делікатес! - подумав я, - і як його треба їсти? 0230'
P.S. Перед сном дивився документальну нарізку кінематографічних трюків ери німого чорно-білого кіно за участі американського актора та режисера Бастера Кітона.

Сон 310721 "Довге, велике, далеке..."

Розглядаю громезний завод, який має цікаву архітектурну будову: частково вибитий у скалі, а частково - в червоній цеглі. Завод давній, його робота пов'язана із переробкою каменю. Звідти такі й масштаби в самій скелі. Разом із якоюсь дівчиною-екстремалкою опиняємось на вершині-виступі однієї з його архітектур. По ходу розмови дізнаюсь, що за пару днів вона поїде з експедицією в Арктику. Про те, що не боїться пригод і таких вершин, на якій ми опинились. З висоти розглядаю архітектуру і розмірковую на різні теми. Як, наприклад, міг добудовуватися цей завод на такі висоті? - розглядаючи кладку з червоної цегли, виконаної сходинками (за темним кольором видно, яка ця архітектура давня); як ми звідси зліземо?.. Роззираюсь і бачу якісь старі звисаючі дроти, подібні до кабелів, але доволі легкі. Спробував потягнути, виявилось, що вони ніяк не закріплені. "Нічого! Це лише початок!" - міркую собі далі. Далі асоціація запропонувала використати довжину кос цієї дівчини. (В природі такої довжини не існує, а уві сні як ідея, так і реалізація не здивувала). Так, аби закріпити за підніжжя стовбура у берези і якогось стовбура виконаного з дубу, які стояли поряд, і поволі, наче на канаті, зійти з вершини. Тепер я опиняюсь внизу, біля річки зустрічаю "движ": організована група людей збирається на завтра ("в понеділок") їхати в Арктику. Розумію, що до цієї групи належить моя компанійка "з вершини", але її ще немає (як зійшла, або має зійти? - уві сні чомусь питань не виникає, наче так: як ми опинилися на тій вершині?). Згадую, що вона мені казала: має ще піти до перукаря, а часу обмаль. Благо, що серед цієї групи є перукарі-аматори, отже, все вирішиться, якщо не в дорозі, то вже на місці.