Дивний сон, який сниться вже втретє. (Попередні не записувались). Об'єднує їх не сюжет, а предмет, який там фігурує, як головний персонаж.
Випадково знаходжу маленьку сіру кульку, чимось схожу на м'яку гуму. Від потрапляння на неї води, або вологости, вона починає поволі збільшуватися в розмірах, перетворюючись у гіганта, розміром з людину. Що б не робив, аби цьому запобігти - дарма. Єдине, що вдалось, так це її розділити (від проходження крізь якийсь сіточний предмет, вона розпалась), але не в кращу сторону розвитку подій. Приходив до висновку, що такі предмети варто ізольовувати від початку таким чином, щоб зберігались у цілковитій сухості. Але разом із тим, рано чи пізно: як, щодо пізнавального інтересу, який не тільки в мене, а ще в когось може виявиться в майбутньому.
У сьогоднішньому сні все відбувалось на батьківському обійсті: стежкою на город і біля яблунь. На момент пробудження від такого сну: калатало серце, спостерігався неспокій: що з цим робити?
Якесь свято. Багато народу. До мене підходить чоловік і питає за сірники. Чомусь знаю, що в якійсь із кишень вони лежать. Шукаю в штанах і знаходжу. Чоловік бере і йде на перекур. А в мене думка: може, і мені разом із ним? - але ж я не курю!
Іду по вул. Хлібній рідного міста і так, начебто по телефону слухаю давнього знайомого Б.Г., а він мені зачитує свій свіжий вірш: "Тєло ,тіло...". За текстом він невеликий, але з характерною іронією та своєрідним авторським гумором, за яким так вгадується Б.Г. Пригадую, що в мене є подібний. У голові комбінується якась видавнича ідея, а заразом і певний жаль, що з організаційно-друкарськими проєктами я вже "зав'язав", навіть на рівні верстки не займаюся... ні журналами, ні колективними збірниками. 0830'
