Сон 071224 "Рівень можливостей"

Ідемо з дружиною лісом: дика природа, якась річечка і виходимо на малопомітну будову, яка десь плавно переходить в гору. Підходимо до дверей. Я знаю, так само, як і сьогодні, ми приходимо сюди не часто. Дружина дістає ключі, відчиняє і ми заходимо всередину. Спочатку йде невелике сіре та дещо запилене приміщення, яке виводить нас на широкі сходи. Вже з пару років як вони заміновані, але міни видно, хоча певною мірою вже притрушуються пилом і якимсь своїм сірим життям у такому місці. Обережно піднімаємося ними вверх, аж поки не доходимо до місця, де починаються перші приміщення. Якщо піднятися ще вище, то можна потрапити до вищого навчального закладу, де ходять вчителі та зрідка студенти. В одному з таких сірих приміщень дружина облаштувала собі офіс, адже на то має своє право, і таке право надано тільки їй самій. Щось бере з речей, поливає вазони і раптом ми згадуємо, що забули знизу замкнути за собою двері. Шанси, що хтось тут ними прийде доволі малі, але є таке правило і його не треба порушувати. Приспішуємось, аби швидше зібратися і піти врешті-решт до виходу. Я виходжу з приміщення перший і бачу як по тих же сходах піднімається якийсь розгублений смуглявий чоловік років тридцяти. Я йому роблю зауваження, що тут не вільно ходити, тим більш, що все заміновано. Він питає: куди потрапив? - відповів, що кількома поверхами зверху - вже на горі - навчальний заклад. Він іде вверх і тут я бачу в проміжку сходових клітин поверхом два вище жіночу голову, явно викладача, який вже мені робить зауваження, що тут ходять сторонні особи. Якось дивно, наче на тому ж поверсі, що і ми, вже йдучи до сходів (хоча за логікою сну так не мало б бути), я заходжу в одні з дверей навчального закладу, проходжу двома акуратними офісними приміщеннями, зробленими вагончиком, в останньому зустрічаю якогось вчителя чи секретаря, вітаюсь польською (отже, події відбуваються в Польщі), перепрошую за несподіваний візит і виходжу. На виході проходжу трохи вперед, де маю діждатись дружину, але раптом бачу, що вона вже стоїть з повними торбами чогось, дивуюсь такій її швидкості, за що чую нарікання: де я пропав? І врешті-решт повертаємось до виходу. На початок моменту спуску сходами просинаюсь.

Прибирання, приготування та підготовка накривання столу в баби Марії (давно померла). Я залучений в процес мало не як ініціатор. Перші гості.

Нове місце, також приготування до святкування і формати столу, але вже ближче до театру. Збираються люди на концерт. Очікувалося мало народу, а тут поприходили так, що майже повна зала. Початок, виступає на сцені ведуча, грає музика, я в кінці ряду не все чую. Підходжу до звукооператора, аби зробив мелодію тихіше, яка перебиває голос. Робить, але виявляється є ще один оператор, який сидить безпосередньо біля сцени, так само з правого боку, але йому ця корекція звуку не подобається, озирається з першим оператором... Потім стіл, я сиджу і спостерігаю за іноземним гостем з Південної Кореї. Він намагається поспілкуватися з кожним, але не всі розуміють англійську, тим більш не можуть відповісти. Так само щось питає в мене, але я йому відповідаю лише кількома словами. Найбільше починає спілкуватися зі згаданим звукооператором, а він, хоч і українець, але має в собі якісь далекі риси азійця. Дивлюсь на них, а вони такі мені схожі, що мабуть й самі поки "дупля не в'яжуть" як це, а мені вже смішно.

Сон 230223 "Лідія"

Почуваю себе молодим хлопцем, що знаходиться в пошуку дівчини. Якоїсь миті зустрічаю дівчину, яка співає. Мені дуже подобається її спів із піснею на народний мотив. (Конкретика відсутня). Вирішую цю дівчину провести додому. Виникає навіть якась взаємна симпатія. По ходу виявляється, що живе недалеко від мене. Подумки: дивно, навіть ніколи не зустрічав її раніше! Десь тієї миті з'являється давня знайома Т.Ш., яка виявляється є її подружкою. Подумки знаходжу логічні зв'язки, адже таке цілком можливе, враховуючи її певну громадську активність. Доходимо разом до дому тієї дівчини. У просторі зору помічаю за кілька городів обриси свого будинку (натяк на батьківський дім, хоча нічого спільного з реальністю, навіть щодо ландшафту доріг, якими йшли та вулиці, на якій спинились). Стоїмо та розмовляємо. Якоїсь миті з'являється баба Марія (давно померла) і каже щось із ноткою злості, де з усього ясно почулося слово "пиво". Здивовано перепитую, адже "пиво" - це не не про неї. Коли йшла і це сказала, то виявилось так, що наче й не йшла далі, а затрималась так, наче спеціально, аби роздивитися: із ким я розмовляю? Дівчина ловить підозрілий настрій бабці та починає щось до неї говорити співом. Вдруге чую і вкотре відзначаю, що дуже подобається її голос. Бачу, як такий підхід покращує настрій ситуації. Вирішую одразу познайомити, але раптом усвідомлюю, що не можу пригадати її імені. А чи взагалі ми їх називали один одному? Відчувається заминка моєї розгубленості, адже саме почав речення: "знайомтесь, а це...". Мозок активно працює, як вийти з цієї дивної ситуації. Чую, наче хтось підказує, чи сама ідея імені з'являється в голові: "Лідія". А щоб узагалі "перестрибнути" в майбутньому можливі формальності додаю: "моя наречена". Чим дивую усіх: і бабцю, і Т.Ш., і саму "Лідію".

Сон 181020 "Навести лад із речами, часом і простором"

Збираю доньку в дорогу. Вона має полетіти літаком в Ізраїль. (Наразі, в реальності - малоймовірно). До хвилин все пораховано, як треба сісти на трамвай, пересісти на автобус і доїхати до аеропорту. Разом із речами я підготував десь із метр металевого лотка, аби вона могла використати під час творчої роботи в учбовому закладі, в якому навчається. Місце збору - офісне приміщення фірми, в якому начебто працюю. Ось уже донька на зупинці, а я ще дозбирую сумку. В останню мить подумав, що той металевий лоток не захищений гумовою смужкою. Час невпинно наближається до тієї хвилини, коли я маю виходити. Для когось із фірми було замовлено таксі, а людина скористалась іншим. В останню мить вирішую, що на трамвай можна й не йти, адже ті пару зупинок я пройдусь швидше, ніж очікуватиму на зупинці. У той час, коли вже пора покласти в сумку останнє і виходити, для керівника фірми привезли якісь матеріали. Тут ще й по ходу маю відволікатися й на нього. Застібуючи торбу, подумалось, що варто передзвонити і запитати доньку за паспорт і квиток, аби все було на місці. В моєму випадку, це виглядає так, наче це на щось вплине, коли мова йде про мене, якщо раптом трапиться так, що взагалі не встигну доїхати. 0540'

Я підходжу до знайомого місця (таке переконання уві сні), де знаходиться музей. На вигляд он взагалі не показовий. Що поробиш, промисловий регіон, збережено автентику червоного будинку з дерев'яними елементами! Поряд нього, по правій стороні й у глибині, ще один музей на три поверхи та два униз - під землю. Зверху ми колись були, а знизу - ні. Раптом біля мене опиняється дружина і питає: "То в який музей підемо?" Я ж схиляюсь перейти й одразу оглянути виставку до кінця в тому, в якому були, почавши одразу з підвальних поверхів, тим більш, що працівники музею казали нам раніше, що там виставка цікавіша. Бачу чоловіка, який виходить із саме того музейного входу, що йде вниз. Зупиняю і перепитую в нього: "Там цікаво?" Мімікою голови та обличчя виражає згоду. Тепер ми в самому музеї, а мене приспічило в туалет. Заходжу в нього, а там - прибиральниці. Питаю, куди можна зайти? (З яких кабінок скористатися?) А одна з них починає ставити мені дурні питання: "Вам по-маленькому чи по-великому?". "По-серйозному!" - віджартовуюсь я, хоча розумію, що у моїй відповіді навряд чи йдеться, що треба "швидко і по маленькому". Тут вона ще ставить провокативне питання і наближується до мене аж надто близько, як для сторонньої особи. В її жестах і поведінці вбачаю, що ця жіночка є сексуально стурбованою і явно, як грім серед ясного неба, поклала на мене око. "Що їй стрельнуло?!" - подумав я. Подивився уважно на її обличчя: нікого не нагадує, середніх років, як сміється, світить золотим кутнім зубом. Ще трохи і починає своїми руками лізти до моїх геніталій, намацуючи їх крізь штани. Я зриваюся і вибігаю в коридор: "Знайду інший туалет, де сходитиму наспокійно!" Раптом для себе відчуваю, що немає моєї сумки, яку ніс на плечі. "Ах он як!" - подумав я. - "Злодюжка!" І миттю повертаюся до того ж місця, а це вже не туалет, а якась конференц-зала. Сходу й до неї: "Де моя сумка! Там всі документи!". Тут вона пробує вкотре віджартуватися у характерному їй стилі. Я ж подумки: "Он воно як: аби мене стримати, вдаєшся до неправомірних хитрощів!". Це мене злить і я зриваюся в емоціях і зі спокійного голосу переходжу в крик: "Закрий сука пельку і скажи де сумка!". По сказаному западає глибока тиша. Раптом долинає голос сина, який чомусь опинився за довгим столом, і спокійним тоном каже: "Тат, вона ж у тебе на плечі!" Я мацаю шлейку, а за нею рукою знаходжу "пропажу" за спиною: яка ж вона легенька, її геть стало не відчутно! У спокійному тоні приношу свої вибачення і йду.

Стою з двома чоловіками на вулиці й раптом чуємо, як в небі зриваються птахи і розлітаються в усебіч. Чоловіки кажуть, що це не птахи, а гвинтокрил. Я ж дивлюсь у небо і з першого погляду так нічого для себе й не відзначаю, окрім решток птаства, які поодиноко розходились по небу крилатими цятками й надалі. "Дивись, дивись, ось летить!" - повторюють до мене і розбігаються в різні сторони. Дивлюсь уважніше, а це дрон з двома прозорими "боєвими" зарядами, видно, що іграшковий, але великий. Так, він летів спеціально, щоб викликати у нас страх! Дивлюсь у сторону, а біля приватного дому стоїть батько з сином-підлітком і дає йому поради: що робити, а що ні. Придивившись уважно, відзначаю, що в руках того сина знаходиться дистанційний пульт керування, видно, тим самим дроном. Я підходжу до них ближче, а вони майже зі спини направляють його на мене. Коли він наблизився геть близько, раптово вдаряю по ньому рукою, так, що він падає, а той батько каже синові: аби чогось подібного не трапилось вдруге, "треба придумати якесь гасло" і написати на ньому!
 

Сон 170820 "Не на цій стороні світу!"

Я з бабою Марією мешкаємо в старому будинку. Щось дивимось і рахуємо. До нашої розмови невідь-звідки додаються ледь чутні дитячі голоси, які вторують або ж опереджають наш рахунок, так, начебто хтось бере на кпини ту лічбу. Разом із тим ці голоси сприймаються якось невиразно, начебто не було б їм де-небудь взятися. Баба Марія просить виявити їх походження: може з вулиці? Дивлюсь уважніше за вікно і бачу за прозорими вікнами сусіднього дому двійко дівчат, які зосереджено сидять на одному місці й, поринуті в якусь гру із ляльками, рахують числа. Цієї миті до нашого дому заходить тітка Н. (донька б. М.) і приносить гостинець - пироги, але з ходу вибачається, що в неї грип, соплячи і чхаючи біля своєї мами, яка підійшла її зустріти. 0120'

- Я кажу людині, яка приїжджає до Польщі в пошуках щастя: не на цій стороні світу! 0134'

Сон 020220 "Обірваний монолог"

Хтось порадив відвідати незнайомого мені віщуна. Працює він у залізному контейнері. Заходжу до нього. Простір заставлений лишніми предметами, стоїть стіл, за яким здійснює прийом. Проблеми, як такої у мене немає, щоб її озвучити. Тому він мовчки після знайомства починає щось розкладати на столі та "віщувати": говорити якісь незрозумілі, а потім взагалі неприємні для мене речі. Я ж обриваю той спіч і прощаюсь, аби його не бачити й не чути. Виходжу з контейнера, а він за мною. Змінив тон з нейтрального на агресивний, видно, що я зачепив поведінкою його професійну гордість. Я ж пішов, а він - в іншу буду, подібну до того контейнера. Недовго думаючи, повертаюсь, аби висловити своє невдоволення. Беру якийсь красивий березовий віник, з яким ходять у лазню, заходжу до нього, бачу ліжко, на якому він лежить, але так, наче й не він, а то - зібгана купа ковдр. Вишмигую "його" тим віником, але недовго, бо в тому відчуваю безглуздість, і йду, тримаючи віник у руках. Пройшовши кроків із триста, вирішую його згорнути в пакет, який виявився частково рваним, а потім у ще один, і з тим вже йти на зупинку, а далі в якийсь гуртожиток, в якому розвивалися перед цим візитом інші події (чого зі сну пригадати не можу). Подивився на вулицю, якою вийду між будинками на центральну, але цієї ж миті чую дзвінок мобільного телефона. Беру, слухаю, але ніяк не можу зрозуміти: на екрані світиться заставка дружини з вайбера, а чую незнайомий чоловічий голос, який за пару секунд, накладеним рядом супроводжується жінчиним голосом, так, наче два дзвінки відбулися одночасно: через оператора та інтернет. Сама розмова складається з переплетених "Ало!", з'ясування: "Хто мені телефонує?" - окрім дружини. Але раптом чоловічий голос повідомляє: "Якщо ви до мене дзвоните, це означає ви починаєте мати зв'язок із СБУ..." І далі в такому ж серйозному тоні. Недослуховую до кінця, як із тим "віщуном", вибачаюсь, пояснюю, що "зараз зрозумію, чому так вийшло", але телефон продовжує глючити: вікна програм не перемикаються, залишається незрозумілим, які функції активні.
P.S. Сон належить до дати, що має дзеркальну символіку 0202-2020. Образ іншости, неочікуваного перегукується зі сном.

Сон 231219 "Викривлені лінії"

Маю з'ясувати початок богослужіння в католицькому храмі. Чомусь телефоную в православний, який знаходиться недалеко від нього. Пару гудків і чую трохи дивний голос. Привітався, ще не встиг до кінця поставити питання, як незнайомий мені співрозмовник почав озвучувати години відспівувань, хрещень... Те, що взагалі не торкалось суті мого питання. Тепер я з кимось викладаю серветки під вазони. З певної кількости, пару штук були порізані надвоє. Довелось зімітувати їхню цілісність. У результаті: в напарника це погано вийшло (криво). Мені довелось долучитися й спробувати якось підправити. У моєму випадку: вже наставлений зверху посуд цього не дозволяв. Аби виправити "з нуля" - вже не залишилось часу. 0600'