Сон 011222 "Мікроробот"

Знаходжусь у геть незнайомому місці, але з професійним завданням. По ходу в роботі починає перешкоджати якийсь вірус під натуральною шкірою певної робочої поверхні, яку уживаю в праці разом із колегою. Цей вірус не зовсім вірус - це мікроробот, який у певній ситуації, як починає гризти шкіру, вже не зупинити. У своїх діях він доволі логічний, рухається по певній траєкторії умовних клітинок і не виходить за їх межі. Це просто жах! Моя задача - його знешкодити. Сукупність інших дій вказують мені не це, аби я міг рухатися в праці далі. Починаю його вимацувати під поверхнею і лупити важким предметом: за добру поміч служать багацько важких матеріалів. Навіть опинилась у руках подоба черпака... Як виявилось, це стало найкращою альтернативою молотку. Якоїсь миті я цього роботовіруса здолав. Відчув характерний хрускіт під ударом і тиша. Навіть якось стало незвично від темпу розв'язання і раптового, хоча й довгоочікуваного фіналу. 0100'

Чиєсь знайоме обличчя зі зеленим солом'яним капелюхом.

0430'

Сон 240820 "Трансформація тіла"

Маю з кимось приховати мертве тіло. Логіка наступна: якщо тіло мертве, його треба поховати. Разом із тим, до цього наміру додається усвідомлення, що про це знаю лише я і той, хто зі мною (конкретика образу людини відсутня). Цікавими деталями вигляду цього тіла є його маленькі розміри, відсутність мого усвідомлення, чиє це "тіло" (людини? тварини?). В результаті поневірянь, як його приховати? - прийшли до того, що в результаті поклали його в літрову банку і заморозили. Навіть спостеріг процес заморожування: віднизу догори. Відчуттям злочину є лише "приховування". Другий етап: вигадати місце, де воно має лежати. Тримаю цю банку в руках і шукаю для неї потаємне місце. Знаходжу сарай (образ з дитинства) і приховую її десь там над/під підлогою. Коли я закрив двері до сараю, раптом мене, хтось ловить питанням: що я тут роблю? На що знаходжу якісь розмиті відповіді, але на цьому етапі - це вже не важливо.

Я знаю про людину, яка мала ушкодження спини (образ із якогось забутого сну). (Певною мірою, асоціативно, пов'язаний із попереднім). Тепер я бачу цю людину - це чоловік. Він сидить на стільчику, роздягнутий по пояс. За ним стоїть чоловік у білому халаті, схожий на лікаря. Він водить рукою по спині, другою - постукує гумовим молоточком якісь ділянки вздовж хребта. Тієї миті до мене приходить усвідомлення, що той лікар має йому його розбити, а той чоловік цього не знає? - це ж пройдений шлях? (Це вже було у забутому сні!) Але він сидить сумирно, наче жертва, яка змирилась зі своєю долею. Я знаю, що цей лікар колись уже розбивав йому хребет: між лопатками по вертикалі, але цього разу він наносить удар тим гумовим молоточком по конкретному хребцю, у тому ж місці. Тепер я чую голос, що стримує біль. (Сон уривається).
P.S. Просинаюсь від того, що болить голова, а від хвилювання сильно калатає серце.

Сон 280420 "Кастрована спадкоємність"

Протягом всього сну образ ведеться від першої особи, хоча у фініші виявилось, що навпаки.
Дружина кілька разів підряд наголошує на тому, що я маю піти до сексопатолога, який має зробити чи то кастрацію, чи то якусь стимуляцію, аби розв'язати проблему бездітности. (В реальному житті такої проблеми не існує). Разом із тим пропонує сходити до університетського лікаря, який, якщо не надасть допомогу сам, то скерує у правильному напрямку. Тема делікатна і я весь час відкладаю дане питання на потім. (Цей фрагмент сну мені знайомий, видно, снився раніше). Як би я не пручався і не вагався, але прийшов час "Х", коли був змушений піти, хоча б на консультаційну розмову до місцевого лікаря з університету. Приходжу до дверей його кабінету, а за ними сидить багато чиновників різного рангу. Підійшовши ближче, зрозумів, що спілкуватимусь із лікаркою, і це для мене стало другим аргументом, аби вона змогла якось відволіктися і перейти в інший кабінет, аби мені було зручно в розмові з нею. Відзначаю, що ця лікарка схожа на комендантку з гуртожитку, в якому я мешкаю. Переходжу з нею в інший кабінет, одразу наступний за ним, але й там розумію, що поспілкуватися нормально не вийде: ті чиновники, що були там, то заходять, то виходять від неї. Бере вона, для початку розмови зі мою, професійну біографію і починає її уважно читати, коментуючи деталі, риторично перед цим ставлячи до себе питання.
- О, то ви працювали видавцем?.. От і я нещодавно вирішила спробувати себе в тому.
Я ж спробував для себе уявити: у якій же ролі вона могла б працювати в такій царині? У той же час, для зручности, попросив написати для неї свою проблему на якомусь аркуші, адже розмова тет-а-тет так і не вдавалась. До рук потрапив "огризок" паперу та червоний олівець. Повиводивши там свої "проблеми", аби висловитися більш-менш ясно, подав цей аркуш їй.
- Так, так, все ясно!
Тієї миті суттєво змінюється сцена: я на дворі, біля якогось будинку, що має великі грубі колони. Між двома ними, у нижній частині, прикріплена алюмінієва трубка, яку, я знаю, що вішав точно сам. З цього ракурсу зрозумів, що змонтована неправильно: люди, які будуть минати ці колони впоперек, спотикатимуться на ній і падатимуть. Саме тому, відзначаю для себе: з протилежної частини, симетрично до цих колон, на інших була свого часу демонтована подібна трубка. (Чомусь я про це все знаю). Цієї миті мій погляд опиняється зі сторони. Отже, дивлюсь на "себе" старонніми очима. З'являється чоловік, який, як я знаю, є тим самим рекомендованим нею сексопатологом. Він підходить і в кілька прийомів карате, задирає "мою" ногу і вдаряє у пахову зону своєю ногою, потім щось бере гостре і надрізає штани у тій же частині, викликаючи тим самим реально скажений біль, але й страх перед наступними діями. Раптом все це обриває, покидає ногу і йде геть зі словами:
- А то!.. Аби більше не п***íти.
- Дякую! - по кількох секундах больової паузи, каже тихо у відповідь, наче до себе, чоловік, схожий на колишнього прем'єрміністра України, продовжуючи згинатися з дивною усмішкою на обличчі. А далі подумки про себе: "Чого ж ви нічого не сказали? Я б краватку вдягнув би, аби бути таким же солідним, як ви?" 0155'

Знаходжусь у домі, в якій є кімната, де на ліжку стоїть швейна машинка. Приходжу до того ліжка, а на сусідній, яка стоїть по переду, лежить на боку незнайома жіночка, років 50-ти і начебто спить. Опиняюсь у незручній ситуації.

Я на великій приватній території, на якій знаходяться безліч різних споруд. Одна із них - музей старожитностей. Власник цієї садиби та цього музею пропонує оцінити його колекцію. В його голосі звучить певна до мене прихильність і тема, пов'язана з пошуком спадкоємця. Ми йдемо в музей, де він починає розповідати та показувати різні речі. Одна з них мене зацікавила особливо: технічна металева річ, щось середнє між верстатом, друкарською машинкою та музичним інструментом. Так, як він стояв на підлозі, то я навіть зайшов за прилавок, аби побачити у її розкритості, поглядом на сонячний простір кімнати, як вона працює: як при натисканні піднімаються металеві лапки вгору. Власнику хотілося б, аби я більше міг оглянути експозицій, а мене на тому просто "зачудувало". Чомусь виникло певне відчуття "липучости" від того господаря: якби я погодився на його умови, то став би заручником всіх цих речей. Тепер із тим же власником і ще якоюсь жіночкою їдемо ґрунтовою дорогою, яка почала йти з пагорба вниз. Чомусь веду машину задом. Десь відволікаючись не зауважив, що до останнього машина їхала сама. "От дивина!" - подумав я, що таки не з'їхали десь у баюру. Цю ситуацію зрозумів тієї миті, коли той чоловік попросив мене відзняти на відеокамеру ту жіночку, яка збиралась нам щось заспівати. Тепер він просить мене спинитися біля одного будинку, в якому мешкає його давній друг. Вивертаю кермо, але відчуваю, що на поворотах машина є неконтрольованою. Стаю. З дому виходить згаданий чоловік, схожий на усміхненого тлустика та йде до знайомого назустріч.

Сон 310719 "Тримати язика за зубами"

За всіма обставинами, куди я потрапив, можу судити, що є працівником поліції. До нас у відділок прийшов один начальник у нецілковитій свіжості духу і як з кілочка почав розповідати про те, як "вчора бухав". Інший керівник пальцем біля уст та іншими жестами показує йому, щоб не тріпався, адже в сусідній кімнаті "вище керівництво".
У тому ж місці я залишаюсь сам на сам із неприємним для мене чоловіком. Все зводиться до того, що в своїх висловлюваннях він не вміє тримати язика за зубами. У мене виникло раптове відчуття вдарити по його довгому худорлявому носу... і я це роблю. Раз, другий, третій... Він маше у відповідь, але в мене удари хоч і не професійні, але точні. Доводжу його мало до непритомности. Останній удар і він вилітає у вікно, в якусь воду, якою був заповнений кузов спецмашини. Я міркую, а, може, це не вода, а якась кислота, або ж небезпечна хімія?.. Міркуючи про себе, я вже засумнівався в доцільності того удару, навіть у факті його існування, припускаючи, що це є можливою моєю фантазією, констатацією прикрого висновку, ймовірного сценарію по відношенню до інших.