Сон 140325 "Сила в іншому"

Стикаємося в роботі з ефективністю праці. Полягає вона на тому, аби складний малюнок з мозаїки складати максимально правильно: на раз і більше не переробляти. Мозаїка є доволі складною: з малюнками тварин і візерунками. В нашій праці з'явився чоловік, за яким видно було, що мав внутрішній інтерес складати мозаїку не просто на раз, а швидко і правильно. Ми до кінця не розуміли його, поки не довідалися під кінець роботи, що це не просто звичайний робітник, а олігарх, який найняв математиків для обрахунку правильного викладання кольорів та їх послідовностей у візерунках, для того, аби таку роботу виконувати в рази швидше. І що найцікавіше: досяг такого розрахунку. Тепер працівники за менший час праці виконують складну роботу, яку раніше робили в рази довше. Маючи математичний розрахунок, олігарх, переодягнувшись раз у робітника, почав економити на робочій силі та виконувати в рази більшу кількість замовлень. Саме в цей момент прості працівники зрозуміли, що математичні обрахунки в школі - це не просто забаганки, аби дітям "життя не здавалось солодким", а реальний інструмент, адже хто зумів опанувати його в рази з практичною метою, той обов'язково опинився "на коні", а не "під конем" - "на віслюку", як Месія (гумор для божественних роздумів). Навіть від того в нас з'явився реальний смак гіркоти: справедливий егоїзм одного помножений на максимальне використання чужих ресурсів - це і є ефективність.. чи на користь однієї кишені.

Поставили штучному інтелекту обрахувати якийсь показник на Місяці. Вин видав приблизно такий же результат, про що писали наукові книжки, як припущення, але так, що й не було остатично доведено. Хтось з науковців питає: а чи ставили ШІ запитання: "Діставши таких висновків, чи здійснив він обрахунок у ситуації виключення своєї присутности на Місяці?" Припустивши, що ШІ вже має таку хитру логіку самовиживання, де пропонуватиме "правильне" рішення з ризиком для людини, але не для себе..

Опиняюсь на чужому городі. Весна. Деякі грядки зроблені у вигляді траншей. Виникає потреба почати пересипати грубий пісок. Настільки видається грубий, що - декоративний. Підсумовую: дивні земляні роботи, як на мене.

Я в чужій хаті. Хазяйка, яку подумки сприймаю за тещу (розмита конкретика), має чоловіка, який більше нагадує лежачого діда (в порівнянні до реальних спогадів - далеко віддалений сюжет). "Теща" має дві дерев'яні люльки до паління, які "колись давно" курив дід. (Сон переривається).

Тепер наче як новий сюжет ::

У діда підкошуються ноги і я його ловлю на руки, аби він ще міг стояти. Відчуваю, який він худий: так, що відчуваються мало не кості крізь шкіру. Також відчуваю як у цього діда слабне і слабне дихання, а в якийсь момент прислухаюсь і усвідомлюю, що він вже не дихає. Тепер кричу помираючому чи вже померлому діду, якого ще тримаю на руках, аби привести до тями: дєд!.. дєд!.. дєд...

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція

Сон 300719 "Гіркий дим мунулого"

Польське село. Я з якимось хлопцем заходимо в сарай, зроблений зі зрубу, а там на столі декілька видів люльок. Вирішуємо одну з них набити і закурити, згадуючи, якою доброю є в мене. Беру в руки то одну люльку то другу: перебрав усі. Вибрав одну з більш-менш кращих: аби місце, куди забивають тютюн, було достатнє. Тепер дивлюсь, які є види заводського тютюну, що лежали поряд. Так само: перебрав усі пакетики. Виявилось, що самого тютюну було геть обмаль, лише на дні одного, а решта інших, то якийсь зелений чай, цвіт ромашки, щось більш придумане для ароматизації. Спробував набити: спочатку тютюн, виявився доволі дрібним і сухим, потім якась суміш квітів та щось загадкове, більш схоже на мокрий жим від кави. У результаті геть не сподобалось те, що вийшло. Спробував розкурити і тієї ж миті в двері сараю хтось застукотів. Ще не встигаю до них підійти, як заходить надзвичайно високий чоловік у формі. Я ж подумав: поліцейський. У нього виявилось якесь наївне питання, а я тут з люлькою, в дерев'яному сараї, в якому намагаюсь "щось" підпалити. Виходжу з ним на двір. Набите в люльку виявилось настільки непридатне, що змокріло геть, так, що довелось з неї відлити трохи води. Врешті, віддав її тому, із ким був від початку. На дворі пригледів щось на зразок возу, чи його решток, зокрема однієї довгої частково округлої темної від часу дошки, так само мокрої від дощу. Виникло питання, щодо її походження. На що той чоловік вирішив просвітити мене історією їхнього села, але почав з того, що чимось теплим просушив дерев'яну поверхню, на якій був напис російською. Почав говорити про німців, які колись тут мешкали і після війни змушені були виїхати. Напис, який можна ще було розгледіти на дошці був інформаційним й свідчив про переселенців з "червоної України" (отже, радянської). Раптом запитує в мене співбесідник: "А ви знаєте, кого сюди переселяли?" Й не очікуючи відповіді: "Поляків, українців і білорусів!"
P.S. Інформація про переселенців стосується Варміно-Мазурського воєводства Польщі.