Сон 300325 "Прикрий результат"

Знаю, що маю приїхати у вуз на 8:00, на перший день навчання. Звідкісь повертаюсь, але в дорозі вирішую, що краще спочатку заїхати додому. Чомусь виникає аргумент, що краще в туалет сходити вдома. Живу в якомусь високому студентському гуртожитку, де до себе маю підніматися ліфтом. Деталізовані відчуття входу до кабіни, підйому в гору, поріг, що відрізнається, яким був на першому поверсі, коли сідаєш в ліфт, і порогу на моєму поверсі, де сходжу - так, що можна зачепитися і впасти. Треба постійно тут бути обережним! Тепер їду до навчального закладу (той самий виш, у якому вчився). Приходжу на першу лекцію з запізненням. Дивлюсь на годинник: ~ 9:20. Явно запізнився. (З реалу: цікаво, що сьогодні вночі перевели годинник, хоча думок на цю тему не було, а розмови чув ще з тиждень тому без прив'язки до дати. Зхоже, що збіг). Заходжу в авдиторію (у форматі класу) та сідаю на задню парту. Перше, що розумію: всі записують за вчителем якусь лекцію. Але вслухаючись у зміст того, що дає студентам до запису, розумію, що це диктант. А за текстом - "Федько-Халамидник" Володимира Винниченка. Якимось дивним чином бачу (сидячи на задній парті - те, що у неї на столі), що вчителька дочитує текст до кінця і залишилось ще пару речень. Зачитує з зошита, написане від руки, та ще бачу поміж кривого почерку місця, де робила правки та якісь закреслення. За текстом на слух - це акурат складні конструкції речень з двокрапками, тире, вставними словами і словами в лапках. З усього цього я зрозумів, що запізнився не на першу лекцію, а на вступний екзамен. І взагалі, як так вийшло, що маю у своєму житті вдруге писати при вступі диктант? Починаю відкидати ймовірні варіанти: отже, моя присутність там має якесь більше значення, аніж той досвід і знання, які вже маю. Навіть припустив оціночне судження, адже буває так, що дивлюсь якийсь фільм і лише в половині питаю себе, а якою мовою він іде: польською чи українською? (Дійшов до такого рівня розуміння польської, що не помічаю мовних бар'єрів у сприйнятті). А все ж таки ні! Диктант знову - українською. (У спогадах майнув певний досвід здачі державного екзамену (egzamin państwowy) з польської мови). Навіщо другий раз? Навіть з'явилась думка, що по завершенню екзамену, варто було б підійти до вчительки, аби перепитати за перездачу, але разом із усіма присутніми встав і вийшов на двір. Зауважив, ще під час писання, що група складається з дівчат, навіть спробував посилити уважність, аби знайти когось чоловічої статі, і це був лише один, плюс я - малувато буде! За десять хвилин перебування на вулиці, помітив пару знайомих облич, згадав одного, як вчився він на першому курсі - тепер вже має бути на другому (вдруге дивна логіка зі зміщенням часу в роках, цей хлопець вже давно закінчив навчальний заклад та є кандидатом наук). Сиджу на сходах при вході до "ін.язу" (дещо видозмінене з реальністю) і розумію, що я тут виглядаю за віком не на студента, а на викладача. І який сенс мені тут вчитися?.. Десять-п'ятнадцять хвилин на подвір'ї і лише зараз згадую, що забув поспілкуватися з викладачкою про перездачу, а тут вже підходить нова вчителька і всі починають громадитися навколо неї. Якесь переконання, що я її знаю, але не можу пригадати звідки (можливо, збірний образ). Узагалі, доходжу висновку, що все це тут якесь далеко не моє і чуже, а я - узагалі не до місця (і не до часу).

Двоюрідний брат В.Ц. розповідає історію за якусь Іру, яка працювала на ліфтах (явний повтор із сьогоднішнім сном) і не просто - вверх-вниз, а й наче вагонеткою кудись навколо будинку. Розповідь завершую словами:

- А тепер все, її немає!

- Вона що, померла? - питаю я.

Але прямої відповіді так і не чую.

Далі ми ведемо діалог на тему, як люди працюють на вилочних навантажувачах різного типу (дещо з реалу), де в деяких доводиться стояти, а не сидіти, та на переходах між складом і фурою завжди отримувати струс організму, де найбільше потерпають нирки.

Поряд замку Château d'Avrilly, Trévol, Франція 

Сон 240522 "Нескінченний будинок"

Будинок із готельними номерами, ліфтом, що рухається не лише вгору-низ, а ще й в сторону, навіть здивувався, зокрема новим відчуттям руху. Крізь щілину ліфтових дверей бачу безкінечне число готельних номерів. Навіть подумалось, що це виправдано, адже це не просто будинок, а цілий будівельний комплекс. Тепер я пішки блукаю по цій величезній споруді. Намагаюсь зрозуміти планування, аби другим разом знати куди йти, але  скільки не йшов, безперервно для мене траплялись нові речі. Навіть у якомусь місці став на дивний ескалатор, з якого по другий бік з'їжджали люди, а мені зі старту кажуть: туди не можна, там працюють шахтарі! І насправді, дивлюсь на тих людей, а вони всі запилюжені вугіллям. На якомусь етапі потрапляю на урок біології, бачу кількох знайомих людей, зокрема й однокласницю Л.С. і пригадую, що я ж цілий рік вчуся і за цей період лише виконував фахові предмети, а на поточних (загальних) цілком забив. Міркую, як взяти інформацію по уроках за цілий рік? Що вчили? Виходить, мені доведеться перечитати цілий підручник! Вчительку взагалі бачу, як вперше: видно, вона мене так само, хоча ще не зауважила на моїй присутності. Десь на цьому ж уроці починаю спілкуватися зі знайомим: як ми будемо цілим класом організовувати відпочинок? Я ж пропоную зробити шашлики. Про себе міркую над варіантами їхнього виконання: в сметані, або вершках; з цибулею та у вині; на основі готового (купленого) маринаду. А потім всі ті готові види, перед подачею на стіл - змішати.

На телефон приходить сповіщення, що щось відбувається на моєму банковому рахунку. Спочатку не можу зрозуміти причину, зволікаю. Приходять повідомлення, що останні транзакції відбуваються невдало. Потім входжу в аплікацію (мобільний додаток) і дивлюсь за станом рахунку. Якоїсь миті помічаю, що зникає сума близько 5000, залишається сума в районі 2000-3000. Тепер міркую: як пришвидшити процес, аби зупинити можливість шахрайства щодо моєї картки. Пробую заблокувати будь-які на ній транзакції. Разом із тим: яким чином хтось дістався мого рахунку? Я ж не загубив гаманець, але виглядає, що начебто "так". Якесь фінансове божевілля!

Сон 141121 "Невизначеність"

Приїжджаю до приватного будинку, власники якого здають його в оренду для робітників. Знаю, що одразу за моїм візитом мають приїхати працівники фірми, на яку працюю і я. Маю залагодити усі питання з поселенням. Пам'ятаю, що колись давно тут був, отож відтоді не має сильно все помінятися. Ось здалка бачу господарку, яка щойно приїхала додому. Обличчя знайоме, хоча занадто чорняве. (Як із будинком, так із хазяйкою: видно, що спогад відсилає мене до забутого сну). Дає зрозуміти, що можна жити, але все одно чомусь не все мені ясно. Знаю, що мають приїхати дві машини. Міркую: де вони мають стати? За рогом будинку помічаю машину, в якій за кермом сидить тітка Н. (в реалі померла). Чомусь уник контакту з нею, пішов у зворотній бік - звідки прийшов. Міркую на тему поселення хлопців. Тепер захотілось сходити в туалет по-серйозному, сам він на дворі. Заходжу в нього, а там не прибрано, так, що нема аж де ступити, але примощуюсь і стаю. За раз щось не виходить і я до нього в скорому часі повертаюсь, а біля нього на дворі бігають кури і весь час прагнуть у нього залізти. Заходжу в той туалет вдруге, примикаю двері, а щілина все ж таки залишається, примощуюсь, а кури раптом вламуються всі покотом так, що заповнюють весь простір, так що на початку відчуваю їх всіх на своїй спині. Я вже наперед уявляю, яким заляпаним звідти вийду. Одразу з ними і вивалюю на двір. 0220'

Пішли в ліс щось збирати, а по дорозі бачу гриби: білого на міцній ніжці, підберезовика, ще якісь... Зриваю, адже ножа з собою немає. Питаю: а гриби збиратимемо? Від їхнього виду: яке ні? - тільки "так"!

(Видно, в продовження попереднього уривку сну). Гуляємо лісом, наче це туристично-пригодницька подорож. Виходимо на якусь споруду, і потрапляємо в неї. Так, наче це спочатку була гора, а в результаті в ній опинились вікна. Аби ніхто сюди не проник, закидаю якісь кабеля через вікно в якості линви, у випадку негайної евакуації або підняття вгору.

Приходжу в якийсь автосалон, а в той же час до нього приїжджає група осіб з кількома давніми знайомими: М.Р., В.К.. М.Р. підходить до мене і на мої слова: як справи? - починає потроху плакати. Намагаюсь уяснити причину. Зі слів здогадуюсь, що хтось захворів або помер. А хто? - не ясно. Ту ж неясність не зміг отримати й від знайомих. Так, наче про когось говорять, а у мене на сказане жодних асоціацій. Конкретика імені - відсутня.

Підійшов до ліфта. Вибираю функцію, щоб ввести два слова. На червоному табло світяться рисочки. Поки думав, хтось підходить і просить не соромитися, а натискати свій поверх і їхати. Поряд стоять ще пару людей, які нічого не коментують. Я натискаю, але так, що мені знову роблять зауваження: два рази натискати не можна! Ви раз натиснули функцію "смерть"! (Так і не сів у ліфт. Проснувся. Відчув, що чомусь неприємно болить серце). 

Сон 011121 "Надзвичайні події"

Є свідком будівництва якогось громадного розважального центру у вигляді хмарочосу. Все відбувається, як у кіно. Час від часу дивлюсь на події або зі сторони, або очима головного героя. Ось уже завершальні етапи. Багато ігрових кімнат оформлені в незвичному для мене стилі: стіни обшиті тканинами. Ось зараз знаходжусь у подібній з таких, вся в червоних кольорах. Тканина, за задумом, висить вільно і рухається силою прихованого вітру, створюючи змінність образів, які доповнюються характерною музикою. Така зала завершується заглибленням у вигляді прихованої сцени. Я ж пам'ятаю, як тут ми заносили певне обладнання, коли ще все будувалось, і воно знаходиться прямо-таки за незвичними для мене рухливими кулісами. Тепер я покидаю цю залу і опиняюсь десь на свіжому повітрі. За логікою подій - на даху, який облаштований так само в рекреаційну зону. Всюди багато відвідувачів. Час від часу головний герой допускається банальних, але великих за значенням помилок, які роблять сюжет трагікомедійним. (Настрій присутній весь час, аж до певної пори). Ось його просить начальник зробити банальну робочу справу, пов'язану з інструментами, а він допускається якоїсь примітивної помилки, яка торкається справної роботи одного з нових обладнань. Навіть розуміє, що зроблене не залишиться без наслідків. Тепер він дивиться на небо, з іншої сторони - я (кінематографічно) його очима, а там летить громадна балістична ракета. Чомусь видається вона мені знайомою, навіть емблема та пару написів. Головне, що виразно на емблемі виділяється число "7", а виглядає так наче число із буквами, які мають складати гру слова. Щось на зразок "7-рі" (в реалі існує подібна упаковка, до чого? - не пригадаю). Шеф від видимої сторони того, що я роблю, сповнений радости. Видно, у нього такий сьогодні особливий день! Він знає, що сьогодні за кулісами тієї червоної зали має задіяти нове розважальне обладнання. Раптом для себе бачу (очима героя), що та громадна ракета поволі спустившись до цього розважального хмарочосу, так само спокійно влітає в згадану залу і занурюється вглиб сцени. Я ж, відчуваючи щось недобре, поспіхом сідаю в ліфт, в якому опиняється згаданий шеф, вкотре щасливий від розвитку усіх сьогоднішніх подій, і ми "летимо" додолу. Разом із тим знаю, що під час надзвичайних подій користуватися ліфтом небезпечно. На якомусь етапі виникає відчуття, як будинок починає поволі нахилятися... Шеф перебирає якісь свої дрібні інструменти, які більше нагадують манікюрний набір і не зауважує на зовнішніх змінах. Розумію, що на верхньому поверсі щось уже відбулось кардинальне, але нижче це ще не так відчутно... 0410'

Їду на місці водія якимось доволі старим автобусом. Везу людей. Раптом на панелі швидкостей, наче на сучасному моніторі, пролітають кругові іскри. В той же час чую, як щось недобре відбувається з роботою мотора. Вирішую стати десь на зупинку і спробувати запустити мотор наново. Як тільки став, так і не зміг вже зрушити з місця. Ще на місці водія чути, як під капотом тре та іскрить якийсь маховик, у чому мені важко розібратися (уві сні своя логіка, закрема в даному випадку, технічної сторони транспорту).

P.S. Напередодні, виїжджаючи з роботи, намертво заглох дизельний легковик. Так, що довелось ще з ним помучитись, аби запаркувати його в доброму місці, взяти новий транспорт, розвезти колег та приїхати пізно додому.

0715'

Фрагменти снів 03-071021

Користування з ліфту та в іншому фрагменті зі сходів. Клав у якомусь громадському місці (схоже на лікарню) щось до прання. Виставляв час десь на хвилин двадцять. Поки розібрався і вийшов за двері, побачив, як утворилась черга охочих зайти (видно до туалету, але для мене це місце було виключно з пральною машиною).
03.10.21

Приходжу за святковий стіл у великій кімнаті батьківсько дому. Поводжусь так, наче я й не гість, а маю причетність до його організації. Беру якусь коробочку зі стравами викладеними роздільно, в якій найбільше мене цікавить сир. Дістаю його і їм шматочками.
04.10.21

Денний сон. Перед відпочинком на годин півтори виставив будильник на 16:15, аби він нагадав перепитати в дружини о котрій її забрати з роботи. Уві сні кульмінаційним моментом стає пригадування часу і переконання: не забути забрати дружину! (Єдине, що зі сну й запам'яталося). Від самої думки і внутрішньої відповідальности просинаюсь. Дивлюсь на годинник: за хвилин десять, як має розбудити будильник! Як виявилось, така корекція часу навіть пішла на користь.
05.10.21

Сон у якому знову фігурує коробочка, але їх для огляду більше.
07.10.21

Сон 150220 "На висоті"

Кримінально-пригодницький сон-бойовик, де головний герой переслідує людину-тигра. Зіткнення починається на найвищих поверхах хмарочосу, де людина-тигр обіцяє розібратися з переслідувачем, вбивши його від моменту, як опиняться на найнижчих поверхах. Переслідування один одного ведеться в шахті ліфта. Ось вони вже майже на низу, а обіцянка головного героя, яку він висловив від початку зіткнення: скинути його з хмарочосу, - тануть все більше і більше. Людина-тигр оволодіває ножем, якого він приберіг у потаємному сховку цієї споруди. Ще мить і головному герою світить поразка... (Зміна кадрів). Тепер на лоні природи видно головного героя, а біля нього миролюбивого білого тигра. Він гладить його і каже приблизно таке: "Ось бачиш, як вони тебе загнали, а тобі лишень потрібно було опинитися у своєму середовищі. Експеримент перетворення в людину за методом психічного терору тварини не відбувся! Звучить голос із-за кадра: "А де та обіцянка: скинути його з хмарочосу?" Звучить відповідь: "Чого ж, скинуто!" - і показують великий рекламний банер з портретом цього тигра, як він падає, розгортаючись відгори донизу на всю стіну тієї споруди. Так! Головний герой може собі це дозволити - він має особливий статус власности того хмарочосу. 0320'

Дивлюсь на висотний адміністративний будинок, а на ньому вивішуються три кольори, що в результаті складають прапор Німеччини. Кожен із вивішених шматків зроблено з пропаленого до дірок (наче праскою) грубого целофана, вивішено в асиметричному положенні один до одного. Спочатку я подумав, що це якийсь творчий проєкт, але на фініші припустив, що це така нова символіка партії, яка має офіси в цьому домі. Врешті я наближаюсь поглядом, наче зумом, до того прапора і в деталях бачу його рвано-палену поверхню.

Я з колегами по роботі в якійсь хаті, яка знаходиться прямісінько на будові. Ми тут мешкаємо і працюємо. Колега спілкується з керівником охоронної фірми, щодо безпеки виносу певних торбів. Він пропонує приховано свою послугу. Колега відмовляється. Дивлюсь на годинник. Кажу: "17:10, субота, кінець робочого дня! Гайда збиратися!" Почався "движ". Маю їхати! Дістаю квиток, щоб пересвідчитись у правильності часу та маршруту. Читаю: "Подорож до Берліна..." Вголос: "Який Берлін, мені в Варшаву!" 0430'

Сон вечірній 270718 "Ліфт"

Я з колегою по роботі, але "при параді", на якомусь приватному святі, щось на зразок дня народження. Незрозуміло як, але ми є його організаторами. У мене з колегою розмови: про організацію дачної земельної ділянки, про розмежування підчас монтажу, на певній поверхні пластикової водопровідної труби, організацію приватної власності в єврейських комунах, навіть посперечалися, чи дійсно працівник такої комуни може в будь-який момент заявити про бажання вести бізнес самостійно, про те, як бути без руки і носити протез, навіть для наочності колега попросив когось принести йому нову протезовану руку і замінив її в моїй присутності. Виглядало це доволі дивно. Також він почав наводити приклад, як такі руки вживляються в тіло, що навіть не видно й шва між штучною шкірою і реальним тілом. Когось зустріли біля ліфта, хто йшов на спільне свято. Колега каже: давай я тобі щось покажу! Піднімаємось на поверх вище, викликає ліфт, якимось дивним чином зажимає двері, аби вони не відчинялись, і таким чином блокує роботу всього ліфта. Якоїсь миті я навіть розгубився, дивлячись на нього з протезованою рукою: як він на те має сили двох рук. Навіть не зрозумів, що він собі вимислив і хотів тим мені довести. На заблоковані двері хтось піднявся до нас з'ясувати причину несправності. Начебто все звелось до того, що в картковому прийомнику, за яким працює ліфт, застрягли з часом якісь різні ліфтові картки, що не давало йому працювати правильно, разом з ними там лежали різні візитівки. Коли незнайомесь відбирав його картку, я помітив там одну свою, яку залишив бозна коли, коли був у цьому будинку. Попросив переглянути всі картки разом, в результаті побачив ряд давніх візитівок з творчого кола знайомих. Почав відбирати, пригадуючи кожного окремо. Деякі візитівки дублювались. Був подивований такою чудернацькою знахідкою. 2130'

Сон 160618 "Технічні колізії"

Їдемо машиною з одного населенного пункта в інший. Дорога довга. Водій повідомляє, що є проблеми з карданним валом, тому мусить їхати повільно. Я кажу, що можна заїхати на СТО, запитати в них: чи  могли б вони тут щось в цьому зарадити. Водій спробував заперечити, з думкою, що він уже пробував, де в результаті нічого з того не вийшло. Я настояв, адже це дорога, а запитати - нічого не коштує. Ми заїжджаємо в найближче СТО. Там грала польська музика. Майстер, який вийшов до нас назустріч і вислухавши проблему, сказав, що спробує щось з'ясувати і пішов до когось за якісь віддалені двері. У розмові був перехід з польської на українську. У той же час до нас згори почав спускатися український письменник Юрій Винничук. Я в захваті від такої зустрічі переживаю кілька емоційних думок. Спочатку приходить осяяння:
- це ж Винники, що під Львовом;
- як добре, що Винничук знає також польську;
- як його легко впізнати: він завжди невимушено може до когось прийти в гості, щоб "потусити";
- я в цьому році не сфотографувався з жодним письменником і не був на жодному мистецькому заході;
- обов'язково маю з Юрком зробити спільну світлину.
Я підходжу до нього і кажу про свій намір. Прошу когось з присутніх сфотографувати нас на мій телефон. Юрій Винничук трохи подивований швидкістю подій, виказує з легким гумором здивування. На що я кажу йому: у мене з вами вже є кілька світлин, а ця для мене буде найдорожча. Він стає зліва біля мене, обіймає і прихиляє голову до мого плеча так, аби це читалось, що ми найліпші в світі друзі. Я пробую взаємно обійняти його, шукаючи, куди ліпше покласти руку: на талію, плече, але рука не знаходить остаточного рішення і я складаю руки десь за собою. Раптом виходить із дальніх дверей якась жінка з великим фотоапаратом і каже, що вона те зробить належним чином. Пробує змінити ракурс, тло. По ходу я вношу свої пропозиції: де саме на цьому СТО ліпше нам стати для знімування, адже на різних ділянках стін були зображені різні графіті. З того переставляння так нічого і не виходить. Хтось каже, що для Юрія підготував дві курки, зготовлені за спеціальним рецептом, і подає нам їх на таці: одна біля одної. Ми сідаємо за стіл і пробуємо їх. На вигляд ті кури були доволі білі, аж прозорі: чи то так зварені чи печені, не відомо. Скоштувавши, відчув дивний смак, а Юрко дослідивши ще й кості, виніс тим курам вердикт: пісна собачатина. На що почув схвальний відгук зі сторони тих, хто готував і подавав цю страву.
За всіх обставин я так і не зрозумів: чи вийшла в мене з Юрком спільна світлина.

Гуртожиток. Але таке відчуття, що це підводний човен з видом на вулицю. Стіни, елементи конструкції, зокрема переходи та сходи виконані переважно з металу.
Хтось новенький прийшов поселитися.
Одна жінка, що мешкає знизу, має проблеми з ванною, зокрема з водою. Їй запропонували користуватися тією, що й всі, але вона відмовилась. Відповіла, що якось так і далі сама користуватиметься нею, бо вже так звикла. Я розумію, що в ненакращому стані й наша ванна, де ті ж проблеми з водою, але, в порівнянні з її, в рази краще. Як вона там миється?..
Приїхала, без зголошення про вільні місця, ще одна родина: чоловік, жінка, дитина. Видно, що чоловік тут заїздом, без конкретного місця роботи. У мене виникло питання:
- Ким працюєш?
- Жонглером, - відповів він.
За вікном іде сильний дощ, я простягаю руку, щоб закрити раму, рука та одяг від того намокають. Цікаво, що рама вікна відкривалась назовні, як того не буває в реальному житті.
Подумав, що треба запитати в господарів: можливо, ще існують вільні койки.

Велику дорожню торбу ліфтом піднімаю на самий поверх. Разом з торбою ще якісь речі, але в меншому об'ємі. Зійшовши з ліфта, розумію, що я поверхом нижче. Викликаючи ліфт наново, він вже не зупинявся. Але до мене прийшла дивна ідея: під ліфтом існував спеціальний "рятівний кош" (принаймні, я так подумав), у вигляді аналогічного ліфта, але простішого і виконаного з дерева, який зупинявся кожного разу поверхом нижче, як в моєму випадку. Я поклав в нього свої торби, поки ліфт був поверхом вище, з думкою, що ліфт має такий же рятівний "запас" руху далі вгору. Пішов до верхнього поверху пішки довгими спіральними колами. Навіть трохи знудився. Коли дійшов до ліфта, зрозумів, що він вже поїхав донизу, а мені вже треба зустрічати дружину. Розповідаю їй про те, як залишились речі в ліфті. Сідаємо на автобус. Я знаю, що за пару зупинок нам сходити, але ловлю поглядом, що ми все проїхали, а так і не зійшли.
- Ми проїхали! А як же речі?
- Заберемо завтра, як приїдемо! - каже дружина.
- Це ж ліфт, а речі може розчавити!.. - відвідала мене химерна думка.
- Нічого не станеться, завтра заберемо!
- А куди їдемо?
- До бабці! - відповіла сентиментальним голосом дружина.