У тому ж місці я залишаюсь сам на сам із неприємним для мене чоловіком. Все зводиться до того, що в своїх висловлюваннях він не вміє тримати язика за зубами. У мене виникло раптове відчуття вдарити по його довгому худорлявому носу... і я це роблю. Раз, другий, третій... Він маше у відповідь, але в мене удари хоч і не професійні, але точні. Доводжу його мало до непритомности. Останній удар і він вилітає у вікно, в якусь воду, якою був заповнений кузов спецмашини. Я міркую, а, може, це не вода, а якась кислота, або ж небезпечна хімія?.. Міркуючи про себе, я вже засумнівався в доцільності того удару, навіть у факті його існування, припускаючи, що це є можливою моєю фантазією, констатацією прикрого висновку, ймовірного сценарію по відношенню до інших.
