Сон 210125 "Своя шкіра - рідніша"

Опиняюсь в якомусь американському селі з презентацією біля кожної хати різноманітної готової їжі. (Можливо, тематика США виникла з переглядом інформаційно-пізнавального відео про їхню економіку). Таке враження, що такого вишуканого асортименту страв ще не бачив! Звертаю увагу, що головний акцент у всьому цьому - це солодощі: рулети, заварні вироби з різноманітними начинками, такими, що навіть в розрізі виглядають по-мистецьки та спокусливо, щоб купити. (Моменту придбання і куштування уві сні відсутній). Один з продавців каже, показуючи рукою на будинок:

- Ми хочемо, щоб так само було там!

Моя ж реакція-відповідь звучить, як взаємопов'язане з тривалістю життя риторичне питання, яке, з огляду на мій гумор, сумніваюсь чи зміг би "розкусити":

- А що з цукром у крові?..

Знаходжусь у ванній кімнаті. Стою голяка перед дзеркалом і зосереджую увагу на одній з частин свого тіла... Ця зосередженість переривається стукотом у вхідні двері квартири. Спохоплююсь і починаю вдягатися, аби вийти з ванної і відчинити ті двері... За якийсь короткий час з реалу лунає будильник. (На цьому і просинаюсь).

P.S. Цікаво, що раніше думав, що перші звуки будильника на телефоні спонукають до відповідного образу уві сні, а тут навіть відчутний був розрив між "дзвінком у двері" і будильником з реалу. Отже, "внутрішній будильник" працює уві сні на випередження).

P.S.2 Щоб краще зрозуміти образ зі сну, досить описати його іншими словами, як ні, спробувати ще раз, і тоді все стає ясно. На прикладі останнього сну: зосередженість на собі - самолюбування - егоїзм - "своя шкіра - рідніша" тощо.

Сон 120222 "Краса, а не хліб всьому голова"

Перебуваю в нічний час у цеху, ще й без його суцільного освітлення. (Деякі асоціації зі свіжою реальністю). Територія цього цеху доволі велика. За атмосферою шумів все вказує на те, що робота закінчена. В якомусь кутку зали лунає музика, а згодом починається розповідь якогось диктора. Тема розповіді доволі філософська, такі речі справді нетипові в форматі радіо. Вирішую піти в сторону того долинаючого звуку. На якомусь етапі почалась оповідь трагічної історії про одну відому жінку. Присутній певній натяк на військову тематику. Спочатку наблизився до того радіо, а згодом відійшов дещо побачити. [Фіксую за собою змішане відчуття: сню, хоча не відрефлектовую, що це сон, і в той же час пробую поворухнутися, а сил на це - немає, хоча сюжет, в якому беру участь, триває далі.] (Як спав, то лежав на спині. Відчуття доволі глибокого сну - характерне важким просинанням). Вирішую повернутися до працюючого радіо, а там вже розповідається про чоловіка, який переживає трагедію втрати згаданої жінки. Підходжу до того місця, де працює радіо, і бачу того чоловіка, який перебуває в глибокій депресії. Аби вирішити проблему свого горя раз і назавжди, бере двома руками пістолет і, стоячи перед дзеркалом, довго не роздумучи, стріляє собі прямо в голову: з маківки в центр тіла. (Такий підхід до самогубства бачу вперше). Дивуюсь: чи насправді це ефективно? Тілом скочується в сторону і падає. По радіо аргументують цей вчинок. 2330'

З дітьми готую чергову солодку страву. Цього разу - торт. Сприйняття учасників процесу, наче мультяшних героїв, зокрема й результату нашої випічки, крему та ягідок на ньому. Діти знімають, по свіжих слідах пробу і виявляють, що ягідки калини не смакують на тому кремові. Сам тортик залишається непорізаним. Дознімали пробу настільки, що виїли разом усі ягідки. Я вже хотів внести пропозицію: прикрасити іншими інгредієнтами! - але діти зібралися й пішли. Тортик так і залишився нерозпробуваним з якости випічки, але сильно поколупаним згори - до накриво голого крему. 0730'

Сон 080220 "Це ж моє!"

Я з дружиною невимушено потрапляємо в один офіс рідного міста, що на початку вул. Перемоги. Слово за слово і нас інформують, що зараз буде відбуватися співбесіда з роботодавцями. Сама ж фірма організовує такі зустрічі, готує необхідні тести для того, попередньо узгодивши із замовником. Цікаво, що ані слова: "кадрова" або ж "рекрутингова" компанія", - не звучало. Приходять учасники зустрічі. За одним столом опиняються різні роботодавці та потенційні працівники. Розмова заходить невимушена: просять всіх представитися, аби познайомитися один з одним. Уже на цьому етапі визначається: хто є хто і які в кого інтереси. Представилась дружина, а разом з тим компанія, діяльність якої пов'язана з психологією. Зокрема, від тієї компанії звучать професійні терміни: психосоматика та семіотика. Дружина, яка стояла за мною, одразу трепетно відреагувала і каже: "Це ж моє!" Сказано було так, що чути-но в залі. От і весь резон такої зустрічі: потенційний роботодавець та працівник знайшли один одного! Ставиться ще пару зустрічних запитань. Виявляється, колись дружина проходила співбесіду в цій фірмі. Це додатково зацікавило роботодавця, в особі двух представників фірми: чоловіка і жінки. Чоловік питає в колеги: чи пам'ятає вона кандидатку? Та дивиться в резюме, видно, що напружує пам'ять, адже це було реально давно і каже, що так, щось таке пригадує. Тепер вони готові наново поспілкуватися по суті. Але спочатку фірма-посередник просить розв'язати тести. Дає нам два теста, з десяток сторінок на кожен, зі словами, що мені - важчий, а їй (дружині) - легший. Спершу відкриваю тести дружини, бачу якісь схеми та формули, от і міркую собі: якщо це "легший", то який вже в мене? 0215'

Прокладаємо кабель, але виглядає так, що знаходимось у машині. Колега на місці водія, я - за ним. Маю можливість дивитися на кабель у руках колеги, який він прикриває своїм тілом, але завдяки дзеркалу заднього виду, ліворуч водія. Це додає певної зручности в роботі. Навіть бачу та можу прочитати етикетки, які вішали з назвою кожного кабеля. Колега навіть висловив власне задоволення зручністю такої роботи, зауваживши на інших перевагах, що в підсумку прозвучало, як "друга половина кабелів далася нам легше за першу". 0500'

Сон 010818 "Бібліотека немовлят"

Бібліотека. Я маю там зробити дві речі: у мене якесь технічне завдання від підприємства. Враження, що ця бібліотека мені знайома, знаю директорку. 

Заходить троюрідна сестра Л. Моя з нею розмова про те, що шукає роботу. Кажу, що якось почув: тут є вільна посада секретаря. Можна поспілкуватися з керівником. Вношу пропозицію: можемо підійти до неї разом. Моя робота і розмова з сестрою забирають час. Я підходжу до внутрішнього вікна бібліотеки, розташованого не на стіні, а нижче підлоги та огородженого окремою стійкою. За тим вікном помічаю немовлят у свого роду спільному інкубаторі. Кажу сестрі: це не складно дивитися за дітьми. Начебто у трудові обов'язки займаної посади входить догляд за немовлятами. Тепер знаходимось біля немовлят. Закричала дитина - треба поміняти підгузник! Дивлюсь на сестру й розумію, що вона це робить вперше. Замащує руки в какусі, які різко відкидає від себе, а в результаті трапляють мені на ноги. Лагідно пояснюю, що так не роблять з підгузником. Починаю показувати як. Прийшла няня показує на іншій дитині. Я заношу какусі і кажу - це ж з грудного молока, як це може бути огидним? Мав повернутися на роботу, але розумію, що не встигну. Вона теж має кудись відійти і повернутися. Домовляємось на відповідний час. При новій зустрічі - це вже не троюрідна сестра, а давній молодий колега, як і в житті: в його образі щось притаманне жіночності. Він каже: "я готовий!", тобто: готовий до такої праці, як догляд за немовлятами. 0310'

Я заходжу в батьківський дім і підходжу до дзеркала. На дворі роздається удар грому. Й одразу чую з майстерні голос середнього віку: як так можна, як так можна? Подумки зазираю за зачинені двері і бачу на робочому столі розкладений касетний магнітофон. Розумію, що в мить блискавки виникла поновна несправність уже в справному магнітофоні. Подумалось, яке ж це марудство ремонтувати стару техніку.