Після якихось робіт у сараї і біля нього (батьківський двір), вирішив піти в школу на поетичний виступ. Про це число знав, але довго наважувався. Врешті вирішив, що піду - в останній момент. Виходжу з дому, йду до зупинки, переходжу дорогу, далі оновленою асфальтованою стежкою до школи (ця оновленість дороги мені знайома, видно, із забутого сну). Раптом пригадую, що я не взяв свої поетичні збірки. Довго рився в сумці, але знайшов підбірку своїх складнів. З тим і вирішив, що читатиму. Разом - і те, що маю в інтернеті. Приходжу в школу, а там так, наче в коридорі вчительська: багато вчителів сидять за одним столом біля вікна, а поряд видно кабінет директора, адже увага поодиноких працівників зосереджена в ту сторону. Нічого не вказує на підготовку якогось заходу. Питаю у вчителів за поетичний вечір, який має скоро розпочатися. Звертаю увагу, що моя вимова слів має незвично виразне звучання, наче відчеканюю звуки, дещо подібне до польської мови. Вчителі починають дивитися один на одного так, наче чують про цей захід вперше. Раптово одна звертається крізь стіл до іншої, що щось таке має відбуватися в неї. Тепер та звертає увагу на мене і пригадує, що дійсно так! Виглядає, наче якби ніхто не прийшов і не сказав, то нічого важливого і не трапилося. Уточнюю час початку заходу і перепитую її на ім'я. Абстрактно дає зрозуміти, що ще маю трохи часу. А очікуване ім'я та по-батькові вимовляє так тихо і загадково, що мені чується якась електронна адреса. Навіть перепитав, але це не дало бажаного результату: почулося так само. Я вибачився, що не підготувався належним чином і завдяки тому, що виявилось: маю в запасі ще трохи часу, то сходжу додому і візьму свої збірки, аби пристойніше виглядати перед учнями. Покидаю школу, а в голові вже почала роїтися думка: може не варто повертатися? 0420'
Потрапляю на територію підприємства, де протягом робочого дня фіксуються усі години працівника. Ось цього разу і я дивлюсь на схему, аби знайти в тих лініях кусь логіку. 0530'
