Сон 220924 "Безнадійні наміри"

Я в батьківському домі. Просинаюсь і лягаю спати в знайомій з дитинства і юности кімнаті. Знаю, що мають приїхати в гості родичі, зокрема двоюрідні брати. (Відбувається повтор, коли встаю і знову лягаю спати в одному і тому ж ліжку. Звичні повтори сну, можливо, після перекидання на другий бік в реалі). Тепер очікуване стає явом: приїжджають гості. До мене в кімнату заходять і ми спілкуємось то один брат, а іншим днем - другий. (У мене багато двоюрідних братів, але ці - по батьковій лінії: один живе в Ізраїлі, а другий колись жив у Донецьку, а з початком окупації навіть його рідні батьки втратили з ним контакт). В розмові з ними я питаю: де оселилися, чи добре на новому місці? І все якби лише про те, що торкається побуту та комфорту. (Цікаво, що уві сні я кілька разів фіксую ранок - пробудження, вечір - лягаю спати). У якійсь черговій розмові двоюрідний брат підсумовує: "Бо це ж ми маємо бути великою родиною!" Я ж подумки саркастично і з гіркотою усміхаюсь з гри слів, коли останні слова якби недочуваю, знаючи, що родичі поприїжджали реально здалеку і такої зустрічі може більше й ніколи не бути: "Великою могилою".

Приїжджаю здалеку до дружини і спостерігаю за її новим життям. Чомусь ми опиняємось на вулиці, бо це є хитромудрою частиною її роботи, а сон вона проводить в місті під відкритим небом. Пора року - літо. Показує місце, де вона спить. Ось вже й наближається ніч і вона готується до сну (повтор, із процесом "лягати спати - просинатися", як і в попередньому сюжеті). Ліжко розкладає на землі під якоюсь огорожею. Світять напівтьмаво нічні ліхтарі. (Загалом, узагалі не напружує відсутність комфорту. Навіть не виникає уві сні такої думки). Ось вже і я планую лягти поряд, але нам перешкоджають якісь незвані молоді люди, які хитро себе поводять, як якісь крадії, але об'єктом їхнього інтересу є не ми, а якесь майно, що знаходиться навколо умовної території навколо нас. Ми чомусь перестеляємось на нове місце на пару метрів від того, де були, а згодом, заважаючи своїм ходінням, перестеляємося на друге, десь на метрів двадцять в сторону, через дорогу, але так і не лягаємо спати.

Маю в роботі такій перерив, що відвідую театр у період організаційного процесу постановки нової вистави. Якимось чином мене в цей процес затягує якась дівчина, з якою спілкувався по роду своєї діяльности. (Конкретика особи відсутня). У формальній обстановці театру (поза сценою, а в якійсь кімнаті), коли режисер визначав ролі, звернув на мене увагу, співставляючи з юним актором, якому присудив роль молодого для цієї дівчини. Навіть поставив мене поряд того хлопця і спробував оцінити нашу схожість, зокрема в зачісках, вишукуючи невеликі відмінності, зі словами: "Схоже, його (мова про мене) там стрижуть майже так само" ("там" - це якесь порівняння між стрижкою в Україні, і так би мовити "тут" - це в Польщі). Для себе зауважив, що на скроні того хлопця зроблено на волоссі рельєфні смужки у вигляді блискавки. (Схоже, що цей фрагмент нагадує про мій намір: як проснусь, обов'язково сьогодні постригтися). Якось раптово режисер призначає мені роль батька цієї дівчини. Про себе міркую: хоча театр мені подобається і зараз маю трохи вільного часу, але це ніяк не узгоджується з тим, що маю основну роботу, отож, усупереч його наміру, нічого з цього не вийде!

Руан (Rouen, Korny - Frenelles-en-Vexin), Франція 

Сон 160518 "Руді та сині"

Я живу з убогою світлокосою дівчинкою, хоча з нею не маю жодних родинних зв'язків. Разом поїхали в дитбудинок, щоб подивитись на дітей, аби їх або всиновити, або вдочерити. Ця дівчина колишня вихованиця дитбудинку, тому її серце щемило за таких, як сама. За ким їхати ми не знали, вона більше схилялась усиновити двух хлопчиків. Дитячий будинок до якого приїхали був схожий радше на приміщення навчальної майстерні. На одних дверях, пофарбованих у синє, було написано доволі смішне прізвище вихователя і під ним значилось: 5 хлопчиків, на інших дверях, один в один з цими, таке ж прізвище вихователя і: 1 дівчинка. Спочатку ми постукали до хлопчачої кімнати, але до нас довго виходили і ми пішли до дівчачої, там відчинили нам одразу. Дитина, років восьми, яка з'явилась у тих дверях, одразу зіцікавила ту дівчину, з якою я приїхав. Я стояв зі сторони і в першу мить спостеріг подив здивування. Після першої миті знайомства прозвучали двері в хлопчачу кімнату і з неї визирнув хлопець. На що дівчина одразу йому відповіла: дякую, не треба!.. Що мене подивувало, адже намір був приїхати на оглядини хлопців. Ми попросились до цієї дитини до кімнати. Коли дівчина, з якою я приїхав, і менша сіли разом, я зрозумів, чому миттєвий вибір був таким: вони були схожі, але різного віку. До того ж пасували одна одній, як молода мама і її дитина. Якби дівчина, з якою я приїхав, захотіла б колись стати мамою, то вона народила б таку дитину в 17-18 років. Для себе проводжу візуальне порівняння між ними: в обох світлі коси, обличчя покрите веснянками, худорляві, вилицюваті... Навіть виник сумнів, чи не випадково ми приїхали в цей дитбудинок? Хоча вони не мусили мати родинні коріння, але в мене склалось таке враження, що вона приїхала до власної кровинки. 0327'


Святослав Вакарчук показує свої налаковані в синє нігті, на яких намальовані різні личика у вигляді ":" - очок, "-" - носиків, ")" - ротиків. На кожному пальці - інше личко. Показуючи їх, просить вибрати пісню...
Цікаво, що про цей сон нагадав наступний, який так і не пригадався, але наприкінці якого мені хтось каже: ти ж не забув сон про Вакарчука?