Я з колегою О.Л. і своїм сином. Маю якусь справу по роботі, де маю затриматися, аби вчасно забрати сина з заходу. Колега звільниться раніше. Домовляюсь з ним, що він завчасно забере мого сина і заведе додому - буде з ним. Сину кажу, щоб нікуди не відлучався, куди його заведемо, навіть, якщо в нього закінчиться захід раніше. (Куди саме його заводили - не пригадується). Кілька раз перепитав: чи ясно? По завершенню моєї справи, іду додому, з думкою, що сина вже колега завів додому. А тут той колега (більш чорнявий, ніж я його знаю в житті) йде до мене назустріч від дому зі словами: видихни, головне спокійно... Я розумію, що сина він не забрав, але вже встиг сходити додому з думкою, що можливо він сам туди дійшов. Я озираюсь і кажу, що цей район міста він не знає. Мене огортає паніка: куди могла піти моя дитина? Думаю набрати поліцію, але вирішую трохи роздивитися недалеко від місця, звідки він міг вийти. Дивлюсь на перехрестя, розумію, що, по завершенню заходу, він не міг робити лишні повороти на перехресті, а піти прямо. Я йду так, як вказує мій здогад. Підходжу до місця де граються діти вікової категорії мого сина і чую голос: он твій тато! он твій тато! Одразу намагаюсь розпізнати серед групи дітей обличчя сина, бачу обличчя іншого хлопчика, голос чую, а його ще не можу ідентифікувати, поки він не встав із зеленого пагорбу, залитого сонцем, на якій грався, і не вийшов до мене, раптом прагнучи розплакатись. Розумію, чому я не міг розгледіти, бо син був одягнутий у все зелене, також на голові мав зелену пілотку, для мене огидну - кольору радянської армії, які зливались із травою, на якій сидів. Я про себе думаю, що за дурацька пілотка - мілітаризація дитячої свідомості. Забираю сина, йдемо додому.
Я приїхав додому на відпустку. З одного боку батьківський дім, з іншого: якийсь дачний варіант - житло на літній період. У ньому стоїть старий холодильник, який пропускає тепло із-за старої ґумової прокладки, що зсохлася у верхній частині дверей. (Подібний холодильник із такими дверима мені знайомий за недавніми снами, але не маю прив'язок, суто двері зі злабкою ізоляцією). Виникає потреба дрібного ремонту холодильника, де, разом і тим, вирішую поміняти ту ґумову прокладку. Виникає питання: чи продаються ще вони, адже холодильник дійсно старий? Маю довгу відпустку, тому розумію, що встигну відремонтувати. Виходжу в сад, підбираю з землі чисте пахнюче яблуко, їм його. Дивлюсь на яблуні: у однієї підсохла галузка, інша, яка колись рясно плодила, вже зрізана батьком, та, з якої я їм, має ще на собі до десятка таких же яблук. Вирішую струснути один стовбур, другий. На мене падають краплі води від недавнього дощу. Чую українську пісню де прозвучало польське слово "posiłek", розумію, що автор пісні не зміг підібрати до слів вдалу риму, тому запозив чуже слово. Навіть здивувався. Пішов на кухню до дружини, розповів про почуте в пісні. Думками повертаюсь до яблуні, і розумію, що це дерево було пізніше зрізане, а корінь викорчований, коли робили фундамент. Так, наче я з дружиною опинились у минулому - відкинуті на десяток років назад. З'явилось розуміння, що "там, де ми є" - це "минуле" і "майбутнє" зведене до проміжку "тут" і "зараз".
