Сон 121219 "Повернення в минуле"

Я - юнак. Гуляю парком відпочинку, який нагадує центральний - рідного міста. Події, які в ньому відбуваються, нагадують сюжети певних снів, але без конкретики. Намагаюсь налагодити стосунки з дівчатами свого віку. Розумію, що вони розвиватимуться лише за бажанням самої дівчини. З однією нічого не складається, а з іншою - все просто. Навіть заходить доволі далеко, але невідь-звідки з'являється мати, як "вічний" контроль. Хоча цього вечора я не вдома, але нічого особливого: застає мене за дивною роботою: проходить мимо і помічає, як збираю в металевій шафі розсипаний горох, який чомусь опинився у воді. 0300'

Минаю дорогу, на якій колись туристи облаштовували палатки, тепер на тому місці бачу одиноку могилку. (Пригадування належить сну, який бачив кілька днів тому). Цією дорогою їду з Сашею К. десь з дачі. На цю поїздку мене наштовхнула його пропозиція, що можна заробити десь тут непогані гроші. Каже, що ось доїдемо до перехрестя, а там ми пересядемо на мотоцикл. Міркую: може, з мотоцикла - в машину? Приїжджаємо з ним у якусь школу. Заходимо в один з кабінетів, а це - офіс. Кілька людей сидять за комп'ютером. Якась жіночка приймає документи. Підходимо ближче, вона піднімає світло-блакитні зіниці, мало не скляні, у хворобливо червоних білках і дивиться на нас. Таких втомлених очей я давно не бачив!.. Дорога. Дивлюсь на небо, а там повертаються з півдня птахи. Дивуюсь: недавно відлетіли, тільки-но почалась зима, а вони назад?.. Автовокзал. Мені кажуть, що маю сідати в автобус, який там стоїть, але конкретики так і не надходить: стоять два транспортних засоби. В який із них сідати? В одну з них заносять якусь хвору або просто лежачу людину. Для неї виділене спеціальне місце в салоні пасажирського автобуса... Тепер я у іншому місці. Батьки питають про заробіток: "Чи добре тут заробив?" На що відповідаю, що краще, ніж у Польщі на нинішній час - немає. Чим їх розчаровую. Тепер я в якомусь парку знаходжусь на відкритому просторі. Дзвінок від П.Б. за одного автора. Пропозиція його підтримати. Розповідаю, що окрім видавничого напрямку, є давня задумка провести літературний вечір, зібрати багатьох знайомих мені авторів. Згадую останніх, з чиєю творчістю був знайомий завдяки П.Б., називаю прізвище якогось Бондарчука. Але при всьому моєму бажанні, пояснюю далі, я в Польщі й нічим допомогти не зможу. Далі спілкуюсь із ним про його колишню підтримку, про те, що недавно перечитував твори авторів з часопису "Ф+Л", за його редакції. Про те, що свого часу щиросердно намагався підтримувати творчість знайомих мені авторів, із ким зводила доля і певною мірою завдяки йому. Тепер я в якомусь гуртожитку, сповненій "движухи"! Я ж на кухні розповідаю якісь анекдоти. Підходить до умивальника Наталя Н. і чистить зуби. Про себе пригадую, як вона схожа на іншу дівчину, таку ж руденьку й кучеряву. Знову розповідаю щось смішне, зокрема про те, що мені цікаво спостерігати за людьми. Мій гумор викликає у присутніх щедрий сміх. 0440'

Сон 171119 "З'ясування стосунків"

Дивлюсь на морську свинку, яка сидить у клітці, а на вигляд якась замучена, за поведінкою: хвороблива. Міркую: що це могло трапитись? Дивлюсь на порядок, а пелети більшою мірою вживані, лежить велика морквина абстрактного розміру. З іншого погляду, наче в повторі сну, в іншому кутку клітки: імбир (нехарактерна для таких тваринок їжа). Питаю себе: чому так? Вчора син розповідав мені, що в неї все поприбирав, отже, все має бути в кращому стані, ніж нині? Вирішую додати сіна, якого там не було і зателефонувати, аби розпитати в рідних: чому морська свинка поводиться хворобливо? Чи не помічали вони цього раніше? Може старість? Але ж ні! А якщо помре? От і буде наочний приклад для дитячого усвідомлення, що таке смерть...

Видно, під впливом попереднього сну, сниться хворобливою дружина: у поведінці зів'яла, апатична, фригідна. Пробую її "розбудити", проявити до себе інтерес. І це мені вдається! Але раптом, ліжко, на якому лежить, тепер стоїть не ближче вікна, а притуляє якісь прохідні двері, у які стукають і перешкоджають нашому мовчазному діалогу. Я ж відсовую ліжко і пропускаю незнайомих мені чоловіків, які усміхаються і виходять іншими дверима. Міркую собі: треба ж так трапитись, що ми опинилися у прохідній кімнаті?

Колись мав нагоду відвідати один організаційний захід, у якому випадково образив якихось дівчат необережним висловлюванням. Характерно, що це було ненавмисно, а з їхнього боку вийшло так, що це торкалось діяльности всього колективу, в якому вони працювали. Щось відповіли, але на тому й розійшлися. Причиною їхнього невдоволення стали мої короткі зауваження їхньої акторської майстерности. Під кінець того "знайомства" з'явилась давня знайома Т.В., із якою в реальному житті намагався організувати виконання авторської пісні. Її поява органічно лягла на той випадок колективної "образи", адже моя з нею остання зустріч була пов'язана із потлумаченою з її боку, як творче приниження, моїм небажанням виконати ліричну пісню в стилі рок, тим молодим колективом, в якому вона була солісткою. Отже, цей подвійний конфлікт з'являється знову. Тепер я не у вузькому творчому колективі, а на повноцінному масовому заході. На якомусь етапі підходять до мене ті ж дівчата, які не забули нещодавню "образу" і сходу вирішують продовжити з'ясовувати стосунки: довисловлюванням недоказаного. Видно, що час пішов тій групі осіб не на користь, він лише розвив їхню агресію до мене. Я ж став і почав все по порядку вислуховувати, без прагнення когось словесно перебити й прийняти сказане, як урок на майбутнє. Ці галасливі з боку дівчат "стосунки" почали привертати сторонню увагу, від чого навколо нас почало утворюватися велике коло ґав, аби розібратися у причині конфлікту. Звісно ж, слухаючи лише їх, почали недовірливо дивитися на мене. "Вишенькою на тортику" стала поява згаданої знайомої, яка вирішила долити і своєї оливи до вогню жаги: "провчити негідника". Цікаво, що її образа виношувалась мало не більше половини її життя, відколи ми розійшлись. Зі сторони: це взагалі неспівмірні речі, але лягли в одній площині часу. Раптом все це припиняється голосною музикою у приміщенні телецентру, в якому ми всі знаходимось. Увага перемикається на великий екран, на якому показують історичні кадри життя цього закладу, зокрема директора компанії, який, як було видно за чорно-білою кінохронікою, сідає в президіум під оплески. Він схожий на велику гору людського тіла з горбом за плечима і, сідаючи, маленькою головою, яка опускається на місце грудей, ще більше увиразнює той горб. (Цікаво, що цей образ мені вже знайомий, можливо, бачив його в одному з попередніх снів, але однозначно, що чимось схожий на героя з мультфільму "Монстри на канікулах"). Цей образ ліг ув основу скульптури, яку відтворили в тому ж президіумі. А так, як цієї людини вже нема серед нас, всі заходи проходять за, умовно, його присутністю. Дивлюсь уважно на скульптуру, а вона мені чомусь нагадує образ-мем Ждунá, схожу на пародію (з реальности), яку нещодавно побачив на сфотошопленому зображені великого каменю, як символ заснування рідного міста. 0430'