Сон 290320 "Долучитися до підготовки: три дні, як три тижні"

За однією рекомендацією звернувся до мене незнайомий чоловік, аби я йому видав книжку. Виконання замовлення пройшло успішно і він запропонував мені ще одну співпрацю: долучитися до підготовки весілля його сина. Чоловік виявився багатим і міг дозволити собі різні забаганки, зокрема, замовлення спеціалістів з різних галузей. Вирішував серйозні справи, але, разом із тим, якось незвично "впав мені на хвіст": проявив до мене підвищений інтерес, дивним чином вирішивши, що я буду для нього цінним спеціалістом. Тепер спілкуємось у нього вдома з колом людей, які організовуватимуть це весілля. Серед них є знайомі мені люди, що мають відношення до роботи в телерадіокомпанії. Люди висловлюють свої міркування і побажання. Замовник (згаданий чоловік) сидить за листочком і записує всі заходи, які маємо провести. Підвівши підсумки, констатує, що на все піде три дні. Для мене це прозвучало, як "три тижні". Навіть щось на цю тему й прокоментував. На якомусь етапі мені захотілось внести пропозицію, аби початок застілля не прив'язували до молодят: за попередньою домовленістю починали б уже тоді, коли їх ще не буде. І навів приклад зі свого весілля, коли я з нареченою ще їздив на фотосесії різними привабливими локаціями, а батько підганяв нас телефонними дзвінками, маніпулюючи, що "гості вже зачекались, стіл накритий і ми почнемо без вас!" Вислухавши моє міркування, послідувала реакція тиші: сподобалось чи ні така ідея, було неясно. Хоча у той момент виникло відчуття сорому за батька: я казав собі, що не варто було наводити людям приклади з негативним досвідом. Малознайомі нам люди, яких доводиться бачити раз-два в житті, запам'ятовують тебе лише за подібною історією... Тепер я їду з замовником у його машині і ми вже говоримо за дату весілля. Я ж подумки ловлю себе на тому, що подав документи на вступ у технічний ліцей, аби отримати ще один робітничий фах, а це весілля може накластися на початок сесії. Вирішую, що вже доведеться прогуляти. Тепер ми всі в автобусі, який розвозить нас по кількох визначених зупинках. Більшість людей зійшло. Автобус набирає швидкість і їде до центральної площі. Я міркую, аби запитати у водія, чи їхатиме він у сторону автовокзалу? Мені ж додому! 0645'

Лежу з дружиною в ліжку, спілкуємось на різні теми, зокрема про дорогу додому - до дітей. Так, наче я з нею в Польщі, хоча, за візуальними ознаками, я приїхав додому. За вікном падає густий дощ, хоча проснувся і сильно хочеться спати далі. Можна було б зайнятися ще чимось, але в голову не приходять ідеї: вихідні розслабляють по-своєму. Жінка натяками каже, чого хоче. Я жвавішаю... Окремим фрагментом пригадується двоєрідна сестра, яка доволі рано вийшла заміж, і тепер у неї вже доволі дорослі діти. Вона розповідає історію, як колись неоднозначно дивилися на неї, коли вона своєрідно напівприсідала-напівнахилялась бочком, щоб прати, і показує як: коли домашня спідниця трохи підгарбується. Тієї миті до нас заходить якийсь очікуваний чоловік і починає розповідати про щось своє. 0840'

Сон 280320 "Заручність від "недуги": образний перифраз "ефекту метелика""

Якась дівчина розповідає, що їй зараз стає краще: менш причумлена, ясніє в голові, стає легше жити та дихати. У той же час я покриваю якимось розчином зв'язку сірих кабелів. Вони ж поволі стають світлішими. Паралельно з цим бачу іншу дівчину, яка розповідає, як їй стає якось не по собі: звужується свідомість, з'являється якась виснаженість. Тієї миті я розумію, що бачу іншу сторону речей. З незрозумілих мені причин, із першої дівчини було знято покладену на неї в минулому хворобу, а на другу, за наївним робочим завданням, я сам накладаю (пензликом по кабелях), якимось неясним мені чином, заручність від "недуги". 0420'
P.S. На днях з колегою обговорював математичну закономірність "ефекту метелика". У цьому сні присутній образний перифраз цього явища.

Сон 270320 "Королева Іспанії"

За попередній день (26.03.2020) запам'ятався лише фрагмент сну: "Я на човні разом із дружиною. Сиджу на веслах і ми спілкуємось. Човен рівно та спокійно пливе по воді".

Я в храмі, більше схожому на костел. Збираються люди, наче на якийсь захід. З однієї сторони присутня певна організація дійства: люди, які приходять, сідають на порожні місця, хоча розташовані вони асиметрично, але під прямими кутами; та хаос: поки всі сідають і ходять, утворюється багато руху. Я помічаю знайому мені вчительку української мови (пару раз був запрошений нею, аби прочитати дітям свої поезії), а біля неї якусь дівчинку в червоній туніці. Всі сідають на місця і починається богослужіння. Несподівано, як для мене, до дівчини підходить ксьондз і благословляє її. Тепер я вирізняю з усього, що дівчина, з поміж інших, сидить не на звичних дерев'яних стільцях, а на троні. Розумію, що я, спершись на якомусь етапі просто біля сповпа, стою біля цієї дівчини (з правої сторони, але боком до неї). Ксьондз говорить про неї якісь несподівані для мене речі: про те, що це велика честь, що "нас відвідала член королевської родини... (далі багато регалій), а в майбутньому - королева Іспанії". Дівчина питає в згаданої вчительки: "Навіщо вони сюди прийшли? Навіщо це мені?" На що вона їй коротко пояснює, що це такий протокол (щось на зразок: так треба!).

Виходжу з автобуса в районному центрі й іду по малознайомому місту, геть незнайомими вуличками. Переходжу між житловими будинками, то в одну сторону, то в іншу. Рухаюсь інтуїтивно, адже знаю, що тут - недалеко. Тепер виходжу на впізнавану мені вулицю, де біля одного старого одноповерхового цегляного будинку з обсипаною штукатуркою стоїть чоловік і маше мені рукою. Я його впізнаю (в реальному - директор міського центру технічної творчости для молоді). Уже тієї миті розумію, що це саме той будинок культури, який шукав. Заходжу всередину, підходжу до жіночки, яка мала образ державного службовця, дістаю два папірці з проханням зареєструвати творчий колектив з доволі народною назвою, щось на зразок "Древляни". Це прохання не моє, але мій приїзд пов'язаний саме з тим, що я зацікавлений у вирішенні даного питання. Поки мене прийняти не може, просить зачекати: хтось переді мною з поспіхом робить свої документи. Тепер все міняється таким чином, що те місце чимдалі нагадує бібліотеку, в якій відбувається захід. Ще помічаю, як приходять незнайомі мені люди, сідають, готуються. Біля мене дружина, яка із собою має кілька власних книг. Захід починається і на ньому надають слово хлопцю, молодому та перспективному автору художніх творів і наукових розвідок. Він розповідає за власну творчість і шлях до неї, акцентує увагу на своїх відкриттях, зокрема на тому, що, несподівано для мене, починає сипати компліментами моїй дружині, розповідаючи за унікальну статтю з математики, яка отримує доволі позитивні відгуки. Я ж про себе дивуюсь: "Яка математика? Вона ж - філолог!" Хоча з'ясовується, що це свого роду стаття на межі двох наук. Майже на тому й завершує свій виступ:
- З цієї статті потрібно починати вивчати наукові роботи Г.Л.
Десь по завершенню заходу, оригінально зашнуровую лівий черевик із двома симетричними хвостиками догори і донизу. 0340'

Раптом виникає буквенно-словесний каламбур: "MAG-In шOCEAN". На артикуляційне увиразненя цієї фрази, хтось ствердно констатує:
- Я знаю матеріали з яких це зроблено! 0500'

Сон 250320 "По-суті, все виявилось просто"

Ремонтую телевізори на якесь замовлення. Знаходжусь, наче як удома - в батьковій майстерні. Один відремонтував, щодо другого виникає питання і я спускаюсь до старшого спеціаліста, аби його вирішити. Тепер я опиняюсь в ательє по ремонту техніки, у заводських масштабах, на якому працює мій батько. Натрапляю то на одного майстра, то іншого. Раптом до мене підходить керівниця підрозділу і питає:
- Читала, що ти працював на хлібокомбінаті. Тут треба вирішити питання: як його розкрутити? - Показуючи округлу довгу конструкцію, на якій знаходяться металеві щітки.
Я ж спочатку віднікуюсь, що такого там не зустрічав і тому не знаю як робити, хоча пропоную подивитися:
- Може, чим і допоможу!
По-суті, все виявилось просто. Двоє працівників підхопили мою роботу, аби почали працювати в кілька рук. По завершенню один з них каже:
- Треба подивитися ще одну конструкцію! - підвівши мене до верстатів, на яких були круглі металеві щітки. Починаю крутити й там. На мою роботу дивитися згадана керівниця і промовляє грайливим голосом у тоні:
- Ех ти, цицюра!
0030'

Наснився ще один сон, але його записав у наступному сні. Проснувся з переконанням, що в мене в реалі два записи - констатував один. Навіть не пробую щось відтворити -настільки мінімальне уявлення, що там було. Пов'язано це з тим, що в переважній більшості, коли вночі записую сон і лягаю знову спати, він для мене втрачає подальшу актуальність - сниться щось інше. Таку ситуацію спостерігаю за собою в снах не перший раз, але не засмучуюсь, адже сни, особливо забуті - недоусвідомленні, мають властивість повторюватись, або нагадувати про себе, хоча з певним видозміненням.

Сон 240320 "Уверх лізти - нереально!"

Йду з дружиною та дітьми ускладненою ділянкою дороги, якій характерна з правої сторони - стіна або природна перепона, а з другої - щось на зразок урвища. Весь акцент погляду спрямований вперед. Цією дорогою ми вже ходили (забутий сон), але без дітей. Я пам'ятаю ці місця, як виглядали попереднього разу, тому підказую, куди йти і що нас там очікує. От ми підійшли до урвища, який оцінювали поглядом минулого разу. На схилі, кронами вниз, лежать зрізані дерева із могутніми стовбурами. Внизу красиво окреслена, наче скелями, рівна ділянка, яка з висоти сприймається глухою ямою, без жодного виходу. Зрізаний пеньок колись могутнього дерева рівно окреслює край скелі. Щось треба було дружині здолати, аби пройти далі, тому попросила у мене спочатку лопатку (монтажку), потім зубило. Спочатку до того урвища впав один інструмент, потім другий. Так, наче без видимих перешкод, дружина вирішила спуститися тими зрізаними деревами на саме дно. Вся складність розуміння полягала в нереальній можливості піднятися згодом ними вгору. Тієї ж миті помічаємо, як унизу невідь-звідки з'являються на характерний звук від падіння металевих предметів, двоє чоловіків, підбирають інструмент і так само зникають. Я ж її спиняю і вирішую повернутися на початок, аби спитати у працівників одного гаража, зробленого під СТО, як потрапити в те місце, де знаходиться урвище. Прийшовши до них, чоловік завів мене углиб свого гаража й вивів другою стороною, де я побачив саме те "дно", що виділось зверху. Отже, чоловіки підібрали інструмент тут! Тієї ж миті бачу дружину, яка спустилась вже тими деревами донизу, опинившись біля мене. 

- Як же так, а діти? Вверх лізти - нереально!
- Я думала ти піднімешся до них!..
Інструмент повернули. Добре, що вже знаємо цю хитромудру дорогу нагору! 0255'

Засинаю з тією думкою, що маю записати призабутий фрагмент описаного сну. Зокрема пригадуються гриби. Зокрема те, що ми їх над тим урвищем засівали. Міркую, що це не випадково, адже гриби мають антисептичні властивості, і це, в період поширення вірусу. Зауважую для себе: "важливо!" Тепер для записів сну в мене біля ліжка лежить старий настінний годинник, на якому є електронний циферблат із сенсорнм екраном, як у мобільного телефона. Тепер свої сни записую саме на нього. Іншим фрагментом спостерігаю за контрастами природи: по тому, як пройшов дощ, виявляється, все навколо було нагріте до такої температури, що на очах дощова вода стрімко випаровується густою парою. Тієї миті я з дружиною на стежці до криниці біля батьківського подвір'я (місце частково видозмінене, як то є у сні). Іншим фрагментом, пригадую: поки я записував сон, лежачи на ліжку, до дому приходить дівчина "одна із сестер" (таке уві сні переконання, чиїх? - її ж обличчя не знайоме, але нагадує образ зведеної сестри головної героїні з фільму "Три горішки для Попелюшки") і каже, що в навчальному закладі спростили викладання предметів, тепер оцінки ставлять на халяву, і хвалиться ними, хоча я знаю, що вона не високого професійного рівня. 0430'

Сон 220320 "Світ змінюється. Тепер він буде не таким, як завше!"

Спостерігаю, як у Польщі поширюється короновірус: з дня в день все більше індивідуального "озброєння" для захисту від хвороби. На якомусь етапі починаєш дивитися на світ крізь призму існування в ньому такого вірусу. Відзначаю, як з дня в день все більше і більше закладів "вимикаються" від соціального життя. 2320'

Польща. Сідаю за кермо машини, за яким давно не сидів. Біля мене сидить дружина. Починаю поволі їхати невеликою вуличкою. Згадую, що забув увімкнути фари - вмикаю, забув застібнути пасок безпеки - застібую, трохи на повороті пригальмовую і глохну. Заводжу наново. За поворотом помічаю поліцейську машину. Подумки: явно привертаю до себе увагу! Рушаю і їду далі. Так і є: поліцейський мене зупиняє!.. Стаю обік дороги. Він підходить і просить документи, але тієї ж миті відволікається до когось з коментарем. Я ж дістаю і помічаю, що в мене не свої права, а жінчині. (В реальності - не має). Навіть придивляюсь до ламінації, на якій були вибиті ім'я та прізвище, потерті з часом. Кажу до дружини, що треба буде обміняти на нові. Коли ж він знову звертає на мене увагу, вибачаюсь по-польськи, пояснюючи, що давно не сидів за кермом, а тут спробував проїхати цей гак, показуючи на поворот. Права маю вдома, якщо треба, можна зараз під'їхати, від сили триста-п'ятсот метрів, і я їх пред'явлю. Він маше рукою, що не треба, повертайся додому!.. В жесті та усмішці можна було прочитати: "Буває! Всі ми колись вчилися!.."

Заходжу в одне будівельне приміщення через вікно. Вуличні капці набралися піску, а спустившись на підлогу, виявив, що довге приміщення готують під торговельну залу. Поки що нічого не ясно: де і що має бути. Я ж шукаю туалет. Знаходжу його неогородженим, лише за характерним отвором в бетоні видно, що це буде воно. Подумки: тепер не доведеться ходити в одне і те ж місце при вході; разом із тим цікаво, а що ж буде торгуватися там? Тепер повертаюсь назад і відзначаю для себе, що будівельний майданчик перетворюється в повноцінні зони продажів та відпочинку. При вході, саме на тому місці, про яке думав, роблять кав'ярню у приємних світлих тонах. Сам процес доходить до фінішної прямої. Ще мить і я дивлюсь на все, як на завершене будівництво й облаштування на повноцінні торговельні місця. При тому ж вході бачу перших відвідувачів, зокрема, мало не лице до лиця, зустрічаюсь із Р.Л. - колишньою директоркою навчального закладу, в якому вчився. Тієї миті була вона по-багатому вдягнена з дещо театральними манерами. Спробував привітатися, бо вийшло все якось раптово, а вона ж зупинилась на мені поглядом, спробувала щось згадати, видно сприйняла за місцем зустрічі при вході як за "зазивала", нічого не відповіла, але з виразом великої зацікавлености рушила дивитися: що нового? Трохи від початку з'явилась торговельна зона, на якій продавали товар шляхом лекцій і практичного представлення. На стільчиках сиділи відвідувачі, десь до 20 чоловік, слухали розповідь і дивилися успіхи використання. Підходить Р.Л. і питає, чи бува не тримає промовтер у власних руках єдваб? На що він, перериває свій спіч, звертає увагу на цю "багату пані" й іронічно відповідає: "єдваб - це найтонша тканина, м'якусінька, а на дотик - з діамантиками!" - між пальцями розтираючи уявний матеріал. Усі присутні розцінюють це однозначно: все ж таки з її сторони було нечемно перебивати оповідача. Вона ж показово йде, а більшість лише сміються у вус, не виказуючи своїх емоцій. Я ж вирішую обірвати цю тишу: "а ви хіба не знаєте хто це був? Це ж колишня директорка... (раптом мене обривають прицикуванням: само собою ясно, що всі про неї знають!). Я ж рушаю далі по довгому торговельному залу шукати свої вуличні капці, які залишив, як заходив від початку у приміщення через вікно. Тепер я помічаю, наскільки все змінилося. Намагаюсь вгадати де я їх полишив. Ось начебто вже знайшов місце, а їх ще не бачу. Перепитую у дівчини, яка дооблаштовувала свою торговельну зону, а вона мені одразу їх і знаходить - просто поставила в тумбочку, мало не на тому ж місці, де вони стояли ще на бетоні. Я ж вибачаюсь за незручності з ними і дякую за зберігання. Тепер можу подивитися і роздивитися уважніше: що це за зона? Простір занижений до підлоги, лежать м'які іграшки, подушки, згадана дівчина запалює ароматичні палички, лягає на теплі подушки і дивиться на імітацію зоряного неба в залитому сяйвом штучному світлі. Однозначно: дитяча зона! Але який з того для неї бізнес? Може просто це так придумано для дітей, аби батьки мали можливість більше пройтися торговельними залами?! 0340'

У процесі засинання вихопилася невідь-звідки і чому частина монологу російською:
- Даже мы хотели его производить! На нëм так и было написано: "Химическое оружие: только с Богом!" 0500'

Швейна машинка стоїть на бетонованому підвищенні. (Асоціація з піччю, але уві сні без конкретики). Окрім того машинка стоїть на скрученій тканині, друга частина якої вкриває ту поверхню. Хтось допомагає мені розкласти решту тканини, якої виявилося ще три нерівні частини. Дві з них рвані, які однозначно вирішили викинути. Третьою достелили, але вийшло так, що мені не сподобалось: не може з двух нерівних шматків бути вкрита поверхня. Потім почали переставляти саму машинку і те, що було біля неї. Знову щось подобалось, а щось ні. Дехто приходив і також висловлював оціночні судження. 0630'

Сон 210320 "Зростаюча небезпека"

Я з двома хлопцями сидимо на свого роду спортивному майданчику. Зайшла мова за сторонні предмети, які є на ньому. Наприклад, пожежна кірка, яка висить із бозна-яких часів і нікому вона не потрібна. Співрозмовник, який сидить десь у метрах десяти від мене, переконує, що такі речі треба буде прибрати, я ж акцентую увагу на тому, що вони не заважають і якщо вже є, хай знаходяться тут і надалі. Раптом бачу в двох метрах від того хлопця кобру. Він же, не помічаючи її, вже мав намір сходити з якогось турника, сидячи на ньому із невеликим підвищенням від землі. Кобра ж у той час, наміріваючись підповзти, надибила свій капюшон і почала висолопувати язика, який сприймається отруйним (таке помилкове переконання маю уві сні). Її щось стримує, адже сама не рухається, а язик починає видовжувати й видовжувати, моделюючи в повітрі вистрашуючі фігури. Виникає побоювання, що ось-ось і випростується він й нанесе свій отруйний удар. Тієї миті я хапаю згадану кірку, яка висіла недалеко від мене, і кидаю в сторону того язика. Вона летить, падає на ті "повітряні" сплетіння, починає крутитися на асфальті, тим самим замотуючи навколо себе язика. Кобра ж тікає в якусь розщелину, під фундамент дому. Виникає внутрішнє напруження: язик не обрубуємо, адже змія є його заручницею і в той же час залишається страх перед самою коброю. Заходжу в хату (хоча, з іншого боку, сприймалась іззовні багатоквартирним будинком), аби зрозуміти краще місце хованки під підлогою. Тієї миті бачу, що по другу сторону, крізь прохідну кімнату, хоче зайти в дім батько, якому треба відчинити двері. Зростаюче напруження від небезпеки, хвилювання як за себе, так і за інших... Від чуття, як калатає серце, просинаюсь. 0340'

Сон 200320 "П'яте колесо до воза"

Серед колективу хлопців хтось зауважує, що я єдиний одружений. Звучить теза, що "таким, як я, треба співчувати", - яку заперечив. За перебігом робочих подій, одному хлопцю щастить налагодити стосунки з однією дівчиною. Поняття "щастить" в його розумінні амбівалентне. Ось вже він готується до весілля, яке має відбутися в короткому майбутньому. Сидимо з ним у лазні, а він доглянутий, стрижений - "все, як має бути!" Підохочую: "Аби не розчарувати дівчину!" Тепер з'являється його батько і рекомендує поставити до сумки два колеса, які були відламані, а третє дає мені. Я ж кажу, що це буде для нього як сувенір, прикріпить на ланцюжок і буде висіти іззовні на тій валізці, хоча подумки його називаю "п'ятим колесом до воза". 0410'

Сон 190320 "Вимушена зупинка зі знаком STOP"

Йду понад річкою з двома жінками, яких знаю за недавньою випадковістю познайомитися (таке у мене переконання). (Їхні образи мені не знайомі й не мають жодної асоціації з реальністю). Я відсторонений від їхнього діалогу, який заходить за Ю.П. (колишного колегу по роботі). Виявляється у нього розвилися стосунки з однією з них до такого, що вона вже готова вийти за нього заміж. Я ж втручаюсь у діалог і питаю: чи вона мала коли-небудь намір з ним піти на природу? Вона заперечує. Отже, ще не має глибини безпекової довіри! Наводжу для неї приклад зі свого досвіду, коли я присвятив свій вільний час вечірній прогулянці з ним над такою ж водоймою, якою нині прогулюємось. Тоді він пускав у воду кішку, аби подивитися, як вона плаває, що їй вдавалося вельми тяжко, або ж втоне... а на останок знайшов велику жабу і вийняв її із води (образ з жабою фігурував у забутому сні, образ із твариною (мишка) - у недавньому). На оповідане мною, виявилось, що наміру в неї, вийти за нього заміж, не поменшало. 0250'

Відрізаний хвіст у свіжої річкової риби. 03ХХ'

Ремонтую вдома телевізори. Один уже складаю, другий ще в ремонті. Чекаю батька, аби замінити плату (моношасі). Має сказати, яку взяти. Він приходить увечері трохи підвипившим, але бодрячком. Я питаю і показую одну з плат, він погоджується та пропонує докласти в середину цукерки з багатої але розпакованої упаковки. Бере сам пару цукерок і заїдає незначний перегар. 0410'

Закидаю кабеля. На якомусь етапі бачу, як у лотку стоїть пляшка горілки. 0500'

P.S. Сни метафорично нагадують дійсну реакцію суспільства на коронавірус.

Сон 180320 "Облущування сну до м'язів сутности"

Розповідаю власний сон дружині про І.Х. (Спільна знайома, спочатку, ще зі студентських років, для дружини, а по них - колега для мене). Тільки-но доходжу в розповіді до неї: кажу її ім'я та прізвище, як усвідомлюю, що, за мить до сказаного, почув її голос, який з'явився десь із-за дверей, що за спиною. Обертаюсь, а це і є І.Х. в "реальному" житті. Вітаюсь, кажу до неї: "А ти мені сьогодні снилась!" - Чим викликаю упереджений інтерес. Продовжую: "А знаєш як?" Бачу зацікавлення і пробую їй змалювати сюжет сну в кількох словах, аби все виглядало "з кращої сторони". Але скоро мусимо розходитись, моя оповідь коротка і не потребує зайвого часу. Прощаємось. Продовжуючи йти з дружиною, пригадую подальші деталі цього сну і продовжую їх переповідати. 0035'

Їм морозиво у великих міжвафельних листках маленькою ложечкою. Хтось повертає борг у ~10 зл монетами по 1 зл. Я ж повертаю свій, близько 1 грн двома монетами по 25 та 78 коп. Про себе зауважую щодо дивного номіналу останньої. 0350'

Чищу свіжу рибу, вішаю сушитися на тараню. Беру готові, обдираю шкірку та їм. 0500'

Сон 150320 "Пряме і завихрене"

Я отримав робоче завдання: поставити жовту трубку, демонтовану раніше в студентському автобусі, таким чином, щоб на ній був розташований монітор. Виконання роботи покладене на бригаду з трьох чоловіків. Тепер другим сюжетом дивлюсь зі сторони на сам процес виконання покладеного завдання: обсяг роботи оцінено безпосередньо на робочому місці, монітор треба встановити ближче до задніх сидінь, у той час ув автобусі вже перебували студенти (переважно студентки). Виконавець раптом рушає разом з усіма на навчальне завдання, але не для нього - це взагалі не входить у його плани. Водія ж не хвилюють сторонні задачі - він виконує роботу по годинах. Тієї ж миті вирішується ситуація таким чином, що в кадрі з'являється другий персонаж - священник, з місією, аналогічною для першого: він сідає на свій автомобіль, аби довезти до цього автобуса ту частину матеріалу, якої бракує, як висновок - та сама жовта трубка, що має кріпитися під монітор.

Цей сюжет був сповнений преамбулою та деталями процесу роботи, яким важко надати уві сні місце, але вони були: ошурки зварювання, на моїх руках закачені рукава, а на правій руці свіжий шрам у вигляді опіку.

Дивлюсь фрагмент відео, в якому фігурує давній знайомий, поет і митець Б.Г. Тепер у проміжку іншого часу бачу подібне відео, інше, більш удосконалене, в форматі сюжету новин, але ілюстроване мультиплікаційно в сірих тонах у стилі аніме, з коментарями, подібними до "оперативного штабу поліції по боротьбі зі злочинністю". В ньому зображено Б.Г., який прив'язаний до стовпа (як саме? - не видно), у нього стріляють з якоїсь рушниці (не у фас, а в профіль), куля летить, створюючи завихрення, коли глядач розуміє, що події відбуваються у воді. Наступним кадром, але як продовження, з'являють "темні сили" у вигляді "дуп", які є чи то медузами, чи то ротами у вигляді розірваних сердець, образно подібних до роздвоєних облич-вус. Явно мистецький витвір фантазії (жодних аналогів із реальним життям, аби підібрати правильний вираз, але те, що подумки уві сні я означив для себе їх "дупами", можливо, є найкращим на те визначенням). Ці сили є такою ж загрозою для Б.Г., як і та куля, випущена з невидимої сторони. Голосом із-за кадру чути працівницю поліції, яка коментує це відео. Про те, що знайшли його вони випадково у вільних просторах інтернету, погрози від викритої банди є суттєвими і небезпечними, і разом із тим, після нагнітання страхів, закінчує свій спіч: "То які, до слова, банди в наш час?"
0400'

Сплю вдома (асоціація з дитячою кімнатою батьківського дому), а разом із тим на різних ліжках із дружиною: вимушений, але пов'язаний зі здоров'ям, захід, хоча, в процесі його перебігу, на завершальному етапі. Просинаюсь разом із дружиною, а вона жартує на інтимну тему. Я ж розумію це однозначно і вона опиняється у мене зі спини і обіймає. По кількох хвилинах я припіднімаюсь і помічаю, що біля мене ще від вечора загубилися в ліжку в'язка ключів та дротові білі навушники. Присідаю на краю ліжка, аби те прибрати, і невимушено стягую на себе з кількох ковдр більшу. Тієї миті заходить син, дивиться, а мама лежить в чепчику, сміється і йде. Нічого дивного, своєрідна дитяча реакція. Беру ковдру і вкриваю жінку. 0615'

(Денний сон).
Сиджу у великій кімнаті, більше схожій на робочий кабінет з бібліотекою. В одному кінці якого працює за столом дружина, а в іншому - я. Певною мірою присутнє подвійне враження: наче це наш дім, але схоже воно на грамадське місце, подібне до універсально-наукової бібліотеки. (Жодних асоціацій з реальністю). Записую якісь роздуми, розмірковую на різні теми, пов'язані з прекрасним, адже у той же час дивлюсь на вікно, на якому зсередини на білих декоративних ґратах розташовані живі квіти у вигляді "стріл", які подумки я називаю ліліями. Мене трохи не влаштовує їхнє просторове розташування і я підходжу і переставляю їхні довгі пагони, всіяні квітами, з одного положення на інше. Повертаюсь до свого стола і помічаю, що за мною спостерігає жіночка, яка завершила уроки з німецької мови, які проводила дружина. Тепер вона вільна і вирішила прокоментувати мій смак, оцінивши його з гарної сторони. Разом із тим її міркування надихнули на згадку про якийсь художній твір. Навіть назвала її назву. Але зобачивши мене біля стелажів із книгами, запитала:
- У вас велика бібліотека!.. А є Драйзер?
Дивлюсь на поличку і одразу знаходжу й показую на книжку з чорною палітуркою. Вона ж дивиться і каже:
- Не ця! Тут немає того твору.
Я ж міркую, що була ще одна. Але тієї миті вона втрачає інтерес і каже, що це не так важливо.
Приходить незнайома дівчина з блакитними очима, з підвищеною цікавістю озирається навсібіч, вивчаючи кімнату. Відзначаю для себе, що це нова учениця німецької, адже йде до столу, де сидить дружина, сідає навпроти, продовжуючи "сяяти" блакитним поглядом, фіксуючи атмосферу нового для неї простору. 1515'

Сон 130320 "Пухнасті емоції"

Довгоочікувана зустріч трьох батьків із синами. Звернув увагу, що татусі були з вусами. Один син також з ними. Подумки: цікаво, чий? Навіть комусь зауважив, що вони однаково красиво підстрижені. Глядачів цікавить реакція: як то сини прийдуть і як виглядатиме побачення? Насправді, все було доволі просто, трохи незвично, але без зайвих емоцій. 

Якісь два чоловіки вирішили постріляти з дивних рушниць доволі малого розміру, більше схожих на трубки розміром по 30 см. Стояли в чужій для них кімнаті і влучали в зачинені ізсередини двері. Я такому лише подивувався. Тепер між собою спілкуються дві жіночки на тему: де краще постріляти? Одна каже, що знає будинок. Перепитує у мене чи я його пригадую? Каже, що там ще збереглась з радянських часів мозаїка. Навіть спробувала пригадати частково збережений напис, але смішно прочитуваний, щось на зразок: "Нехай Бог береже царя". Половина її обсипалась, але, як на неї, якраз це є чудове для стрільбищ місце. (Асоціація цього дому з реальністю має ще одну символіку: в цьому домі знаходився гастроном, під назвою "Московський").

Знаходжусь в якомусь музеї-садибі. Велика, простора територія з меморіальним будинком, виходом в сад і водоймою. На якомусь етапі я прочищаю зливні бетоновані ринви для дощової води, яка ніяк не може знайти вихід, але врешті мені це вдається. Десь у той час до мене підходить директорка музею і у неї зістрибує з рук і опиняється у водоймі пухнаста біла мишка. Я перепитую: чи добре то для неї? Порадила звідти її забрати. Я ж пролітаючи над водою, поміж красивих рослин і водяних лілій виловив мишку назад із води. Хоча, оцінивши, що їй сподобалося пливти, зронив у воду ще раз. Остаточно підібравши, вийшов на берег. Як виявилось, від перебування у воді змерзла і почала труситися. Міркую: треба віддати і порадити добре просушити теплим феном. Зайшла розмова за якісь публікації, архіви та документи. Поміж розмови директорка похвалилась, що саме в їхньому музеї зберігся пакт Молотова-Ріббентропа.
P.S. Цікаво, що пухнасті тварини сняться кілька ночей підряд: цуцик, кіт, мишка.

Фрагмент пов'язаний із дружиною. Стою доволі близько до її обличчя. Вона ж відхиляє його убік. Я цілую в шию.

Приношу до Г.К. (Г.М.). свіжовидану збірку її поезій.
0450'

Сон 110320 "Пухнасті форми"

Сиджу десь з донькою і спілкуюсь. Раптом заходить розмова про мою роботу і я вживаю нецензурне слово, яке, як і інші, не допускаю у своїй лексці, тим більш в її присутності. Пояснюю, що так на роботі гостро висловлюються хлопці, хоча, по тексту сказаного, була наявна деяка іронія на серйозне.

Якийсь фрагмент, пов'язаний з їжачком.

Повертаюсь автобусом з якогось свята, різношерстним, але переважно творчим колективом, до дому - в рідне місто. По дорозі зупинилися з певних причин десь у лісі і я вийшов. Як виявилось, посеред дерев було дивне місце, хаотично сповнене покинутими давніми меблями і м'якими об'ємними речами. Посеред того всього запримітив білого пухнастого кучерявого цуцика, який, як видно, був голодний і потребував їсти. Взяв його на руки, пішов до автобуса і попросив для нього якихось харчів, аби нагодувати. Хтось дав рисової каші, яку він почав їсти з рук із великим апетитом. Пішов у ліс, аби залишити його на тому ж місці, де і взяв. По дорозі, раптово для себе виявив з десяток таких же тваринок, але померлих від голоду, які лежали хаотично в ямі. Вже почав міркувати: чи не взяти його додому? Як трохи далі, в іншому місці, побачив дорослу собаку, за породою схожого на цуцика, видно, що його матір. У будь-якому випадку, в лісі їм обом є шанси вижити. Залишив і пішов. З'явилось відчуття, що минуло забагато часу і автобус міг рушити без мене. Приходжу, а він стоїть і люди все ж таки мене очікують. Заходжу в салон, підходжу до умивальника, мию руки, кажу, що з тваринкою все добре. Повертаюсь до людей, а мені вже звітують про плани на сьогодні: кому де зійти та завтрашній день: куди ми їдемо далі. Тітка Тетяна каже, що їй треба на вул. Селецькій і т.п. Дивлюсь на обличчя колеги, а воно засмагле. Міркую: от що значить цілий день бути на сонці! 0250'

Бригадиру розповідаю про можливі мої варіанти поїздки додому. Прошу вислухати уважно, тому що питання цього потребує.

Вішаю досушуватися рибу. 0500'

Сон 100320 "Пора збиратися й іти!"

Велика зйомна квартира. Разом із тим таке дивне відчуття, що вона рухається в просторі, наче це вагон потягу, але жодних візуальних на те ознак. В ній зупиняються приїжджі, наче в готельному номері, й за деякий період часу з'їжджають звідти. Такими тимчасовими постояльцями є я з родиною та по сусідству якась незнайома дівчина. Ось нам кажуть, що ми маємо скоро зібратися і піти, а я маю про це повідомити згадану дівчину. Минаю кілька сусідніх кімнат, заходжу до неї. Її ще не бачу, але відзначаю для себе, яка безліч жіночих речей акуратно розкладена на різних поличках кількох кімнат. Міркую: і як же вона зможе весь цей дріб'язок оперативно зібрати до виходу?

Скоро маю їхати додому. На руках уже квитки на потяг. Заходжу в дім, в якому мешкає малознайома польська родина. Розговорююсь з жіночкою, яка є родичкою цієї сім'ї. Розповідає про навчання в "liceum" старшої доньки. У мене виникає більший інтерес до розмов. Виходимо з дому, аби побалакати на дворі. Вона дістає цигарку-самокрутку і обламує її більш ніж надвоє, пробує запалити, а запальничка не працює. Дістаю свою, кажу, що дарую. Перепитує, чи вона з України? Підтверджую, але з іронією наголошую, що по факту вони такі ж українські, як і польські - привезені з Китаю.

Збираємось на змагання зі спортивних танців. Батько показує на годинник, що вже пора йти! В реальності - дзвонить будильник. 0500'

Сон 090320 "Повернення літературного боргу"

З колегою по роботі потрапляємо у місце, яке можна назвати поліцейською дільницею на двох правоохоронців. Але трапляємо не безпосередньо до них, а в приховане приміщення, з якого можна вислизати непоміченими всередину їхньої кімнати. Так трапилось, що колега проявив самоініціативу невидимо пролізти під їхній стіл, на якому була розташована модель-мініатюра воєнних дій на лоні природи, де зачепивши з-під низу палички, на яких були дерева, видав свою "дивовижну" присутність, а заодно й мене, коли я спостерігав із місця, більше схожого на підвал того дому, крізь прямокутний вентиляційний проріз між стіною та підлогою. Виявивши нашу присутність у такій "глухій" кімнаті, як підсумок, опинилися замкнутими в їхній, без права виходу назовні. Далі (фрагментом) їв (там же на місці) такий хліб, що застрягав між яснами та зубами, в результаті чого треба було довго виколупувати язиком, а врешті - лізти пальцем.
P.S. Сон нагадав інший - безмірно давній, в якому я непомітно й неодноразово потрапляв у приміщення однієї людини, у якої була хованка з дивним захистом, до якого я знав секрет доступу. Заходив у той "сейф" не раз. Подібне переконання виникло на початку сну, наче я знаю це місце та їхню хованку, але інтересу до неї лізти вже не було, хоча сам факт впертости колеги нас видав у дивній ролі як спробі розіграти сценарій можливого прагнення потрапити до того місця. 0300'

Маю колекцію публікацій різних авторів, копії яких вирішив розвезти власникам. Ось вже я в дворі жилого двору, оточеного багатоповерхівками. Підходжу до одного з них і по ходу звертаю увагу на зміни: ось місце, де колись був дитячий майданчик, ось зрізаний стовбур дерева, який я пом'ятаю ще з дитинства. Дивно, але воно старе і нікому не прийшло в голову його прибрати: так і використовують у якості лавки! Ось двері, крізь які я можу піднятися в квартиру родини Ліх... Стоп! Але ж вони вже дивним давно в Ізраїлі? Йду з того двору... Помічаю, як на сонці гріється кіт (не кішка), розклавши ноги до сонця. Трохи далі, за рогом дому, обходжу калюжу, яку пригадую так само з тих далеких часів - нічого на краще не змінилось! Міркую: якби та родина повернулася зараз у двір свого дитинства (діти), та зрілих років (їхні батьки), ой, як би вони здивувалися незмінності речей!

Приходжу до Г.К. (Г.М.). Попередньо передзвонив, уточнивши місце роботи. Дістаю папку з копіями публікацій її творів, аби їх віддати. Знаю: в мене ще багато авторів, тому за цією зустріччю будуть інші. Разом із тим завершуємо підготовку нової книги про Юрка Ґудзя. З-поміж принесених мною паперів беремо вже вичитану книгу, у якій присутні давні рукописні правки. Виникло відчуття зібганости часу, коли Г.К. (таке враження лише уві сні) працювала в різних місцях, так, що довелось трохи напружити мізки: куди ж саме їхати, аби потрапити до неї?

Приїжджаю в гості до тещі. Готуємось до якогось свята. Як продовження попереднього сну, бачу відеозапис спогадів одного з письменників про Юрка Ґудзя. Він сидить за святковим столом, а за його спиною проріз до сараю, в якому видно, як дають їсти свині, напочатку підготувавши сіно, перемішавши його з якимись борошняно-супучими додатками. Хтось коментує технологію: наскільки вона проста і цікава. Далі, у тещі прибираємо в домі: подивувало, що до земляної підлоги поприлипали буряки. Здіймається пилюґа і я припиняю замітати, відкладаючи процес на потім. Теща розповідає, як з Манею мають поїхати на якусь культурну прогулянку. Від сказаного маю невиражене здивування. 0500'

Сон 080320 "Спішно / Недоспіху"

Донька років п'яти (суттєва різниця з реальністю). Я з дружиною і донькою відпочиваємо-працюємо десь на дачі, яка виражена великою територією на трьох господарів. У нас одна споруда, у них - в другому кінці садиби - дві інші. Десь у роботі обмінюємося своїми речами. Так одного разу вони позичили дитині жовтий халат, для мене - шпательок, ще якісь речі. Другим разом (фрагментом сну), вже була осінь, а я доньку покупав удома і дав їй згаданий халат. Вона мала витертись і так трохи проходити. Заношу до "сусідів" шпательок, а за мною вибігає на город донька. Дякую одній з господинь, а вона зауважує, що халат, що на дитині, її. Вибачаюсь і кажу, що є й інші речі. Дитина неправильно розуміє наш діалог і хоче вже скинути позичене: відкидає капюшон, а я дивлюсь: голова після купання - не висушена, на косах висять мало не цілі краплі, а на дворі - осінь. Пробую акуратно насварити, що в результаті може простудити голову, протягне шию, і вони будуть боліти. Дитина ображається і на сказане хоче вже плакати. "Сусідка" бачить сцену і додає, що "повертати речі недоспіху". 0200'

Фрагмент: У терміновому порядку надсилаю у Вайбері дві вакансії для дружини, які (в реальному житті, перед сном) зберіг у чернетці.

Сон 070320 "Документальна сталість"

Лежать у акуратному і чистому підвальному приміщенні документи в ніші, схожій на велике піддувайло печі. У тому ж місці лежать мої фотоальбоми, десь зо 5 штук. Хтось біля мене перекладає їх з місця на місце, а я пояснюю, що це... і це... і цей альбом - мої. Якось раптово, при виході, питаю в когось: у цьому домі підвал не заливає водою? Подумки: як добре, що зараз почали документи робити з пластику - не змокріють!

Гладжу кішку. Загорнув ковдрочкою її так, що для шиї виявилась вона зібгана не на добре, хоча мило. Хтось каже: "відпусти її", - чого і від себе варто було очікувати. Звільняю. Гладжу, а в долоні опиняється кавалок згарбаної шерсті.

Я у дворі одного господаря, який розповідає  мені про те, що новий дім у вигляді хостела, побудований ним, розташований близько до дому, в якому мешкає. Сама споруда доволі акуратна, мило зроблена. (Певна асоціація з двором моїх батьків, де на місці "нового дому" стоять вряд сарай із гаражами). Це перешкоджає йому заїжджати великими машинами у двір, аби здійснювати їх ремонт. Така ситуація з новобудовою трапилася з тієї причини, що проєктом займалась дружина, а його погодження в управлінні архітектури було прийняте в поспіху.

Сон 060320 "Деформація образу"

Металева коробка під контактне з'єднання. У ньому висверлені отвори. Пару з них більшого розміру. Кабеля укладені так, що вже зробивши, довелось переробляти і переукладати наново. 0100'

Їду по території підприємства на автокарі. Його обчіпили з двух сторін люди, яких я знаю (таке переконання уві сні). Розганяюсь, але раптом на зустріч іде людина, яка, за логікою подій, має відступити і дати дорогу, але раптом зникає під каром. Зупиняюсь, сходимо, дивимось, а вона лежить прямо під дном. Як так могло трапитись? Від'їжджаю, дивлюсь на голову, а вона приплюснута і не в силах піднятися від асфальту. (Кров відсутня, лише видозміна форми). Хтось каже: "Так це дівчина, яка обслуговує у нас на фірмі кавомашину!" Дивно, але вона ще спробувала давати якісь роз'яснення.

Дивлюсь у простір, а він міняється шляхом візуальної перфорації: спочатку одного розміру вибиті клітинки, згодом інші. Так, як це відбувалось у процесі засинання, дещо міг впливати силою думки на їх видозміну, хоча не міг помітити "механізм" їхнього виникнення. Таке враження, наче між реальністю та уявним простором з'являється те, що, ймовірно, називається "сном". 0500'

P.S. 4 лютого Володимир Зеленський змінив Уряд "нових облич". Певною мірою, сон як метафора - не "нові", а "деформовані".

Сон 050320 "Пірнання у іншість"

Гуляю по місту тими стежками, якими ходив зі знайомими на днях. Обираю для себе свій маршрут, це дозволяє бути більш уважним до деталей. Доходить до того, що певними моментами я літаю, переміщаючись з одного місця в другий. Ось на якомусь етапі до моєї подорожі приєднується жіночка, яку охарактеризовую для себе як відьма, зі своєю донькою. Розповідають якісь історії особистого плану, які перетікають у нескромний інтерес заволодіти моїми інтересами, часом зі здобутками, хитромудро перетинаючись перевтіленням із моїм світом. Все заради "порятунку" її доньки, якій світить небезпека. Пробую вирватися з їхнього "полону", виринаючи крізь землю в іншому місці. Щось мені виходить, але від такої "втечі" більше втрачаю, зокрема сили та свободу, аніж щось здобуваю. 2325'

Приходжу із сім'єю на пісчаний пляж із відкритими басейнами. Є сонце, щоб погрітися, є окультурені місця для купання. Цим закладом завідують чоловік і жінка. Переважно вони сидять біля одного закритого басейну, де не так багато людей. Люди полюбляють бути на сонечку. От і я з родиною два дні підряд приходимо, засмагаємо та купаємося. Удень, розігрівшись на сонці, коли пішов у закритий басейн, пірнув у холодну воду і відчув контраст, хоча з часом звик і температура вже подобалась. Пірнав під воду, затримуючи подих, пропливаючи від одного кутка краю до іншого. Чомусь залишилось враження, що недалеко від нас, на пляжі, був присутній В'ячеслав Пономарьов. Другого дня досиділись до того, що я, купаючись у закритому басейні сам, увімкнув світло, адже наближалась ніч. 0500'

Сон 040320 "Неприйнятна зона"

Проходжу будинок однокласниці, а двір - пустка. Знаю, що на городі будували ще одне житло, а навіть тут ніхто не живе. Недалеко звідти переходжу дорогу на зебрі, а розмітку перемістили, з'явився контроль - люди, що її обслуговують. По другу сторону іду в напрямку школи, а там збори: багато учнів, людей з навколишнього району, чиновники. Помічаю колишнього президента Кучму, його оточення. Присутній якийсь чоловік середніх літ, який з-поміж них сприймається, як царевич, якому хочуть сильно сподобатися дівчата. Аж зазирають ув очі й від особистого привітання аж розцвітають. Дивуюсь від такої сцени. Проходжу далі, стаю, дивлюсь на суттєві зміни в архітектурі, адже звітують за покращення. Можливо... Надмір муровані паркани з червоної цегли, стилізовані під давнину. Стає нецікаво і я йду.

Слухаю пізнавальні передачі з викриття духовних практик на одному ютуб-каналі. Якоїсь миті потрапляю в студію, де робиться запис. Знайомлюсь з ведучим, якого знаю лише по голосу за кадром. Розмовляємо. Питає: чи спостеріг я за собою якісь незвичні здібності? На все про все кажу, що веду блог своїх снів. Перепитую, чи все розуміє українською? На що він зайве прислухається і просить говорити виразніше. Дивуюсь, адже вимова слів є доброю.

Пневматичний контейнер великих розмірів (заводських масштабів) для сміття під металеві ошурки. Стою, дивлюсь. Якоїсь миті густо вилітають шматки металу так, що відбиваються від стінки і утворюють повноцінний металевий предмет гострої форми. Підходить працівник, який обслуговує це обладнання і попереджає про небезпеку перебування в цій зоні. Якби, уявно, стати в той контейнер, то тієї миті метал запікся б у тіло. З часом просить мене принести йому захисні окуляри і рукавиці.

Сон 030320 "Дивні вчинки"

Читаю статті десятирічної давності про минуле, зокрема про національно-визвольний рух, часи козацтва. Натрапляю на назву статті: "Давнє поховання у тіла батьків". Міркую собі: що за дивна назва? Певною мірою проводжу паралель зі своїм авторством, що свого часу і я міг би таке втнути. Подумки виправляю: "Давнє поховання біля тіл батьків", але розумію в тому всю неоковирність, та й тему якусь обрано дивну, аби про неї щось писати. 0150'

Польський магазин у невеликому місті. Консультуюсь і в результаті купую універсальний пульт до телевізора, який має підходити до зовсім іншого електрообладнання. Десь у той же час отримую зарплату. Перераховую гроші - від чого відчуваю задоволення. Міркую про надійність банківської системи. Довго консультуюсь який пульт узяти, навіть приміряв у той час навушники, поки не прийняв остаточного рішення - беру. Розраховуюсь, дивлюсь у чек - 107 злотих. Виходжу на вулицю, а там жіночка, у якої питаю, як не забути цей магазин, коли знадобиться гарантія? Вона відмахується: "Що за дивне питання?" - хоча приділяє увагу. Показує на будинку назву вулиці: "Żytomirska, 10(?)". Я дивуюсь і кажу: а ви знаєте, що це за місто? А вона, якось так невиразно: колись розповідали, що знаходиться в Туреччині. А я виправляю: ні, це в Україні! Тільки пишеться інакше. І намагаюсь роз'яснити: де воно розташоване. На якомусь етапі помічаю її байдужість до даної тематики і я її покидаю, висловлюючи, що їхнє місто цікавіше, хоча, подумки про себе, розумію, що будували його пруси. 0310'

Затягую в навчальному закладі кабеля, разом із тим поспішаю послухати лекції. Записую якісь спостереження та думки. Навіть доходить до того, що пишу чим є під руками, аби не згубити думку.

Іду по вулиці, а мене спиняє якась бабка і просить допомоги. Поки слухав і казав: "так, так", як раптом до неї "ні!" - на конкретні слова: зайти в якусь хату і щось для неї взяти. Чим її дивую. Пояснюю, що вчусь і поспішаю на лекцію.

Вихідний день, 9:00. Приходжу в магазин. Одна частина магазину відчинена, а друга - побутової техніки - ні! Ще не час - треба зачекати. А мені саме туди. Сидять у великій аудиторії якісь люди і щось ждуть. Десь в розмові зайшла мова про "PIT" (бухгалтерський документ річного обліку по зарплаті в Польщі). Виходжу, повертаюсь знову. Нарешті відчинились, а тут, одразу при вхідних дверях, чоловік запрошує в цей магазин. А я дивлюсь і кажу, що ви вже були о 9:00? Сиділи і нічого не казали, а тепер так мило запрошуєте. Дивлюсь ще на двох: і ви теж там були?  Подумки: які підстави були не почати працю, коли клієнт о 9:00 вже тут? Разом із тим дивуючись зміні зовнішнього образу. 0400'

Тюнінг і заміна оливи в машині, ключі до якого підходять від мотоцикла. В розмові хтось питає, а яка його назва?
- "Хав'єр".
- Але ж немає такої техніки!..
0500'

Сон 010320 "Миші. По-той/цей-біччя"

Приходжу на фірму, в якій колись працював. (Жодних асоціацій з реальністю). У мене інша посада та інші завдання. Добре знаю роботу двох інших посад: одну обіймав, а до другої був дотичний. На якомусь етапі роботи зацікавився: хто ж там нині працює? Цікаво так склалося, що я з ними ще не познайомився, а вони так само не проявили інтерес до мене, хоча виникла переконливість, що вони вже дізналися, що повернувся давній співробітник, який міг би дати певну пораду. Міркую, що принаймні я на їхньому місці вже не раз прийшов із робочими питаннями, як до людини, яка могла б дещо порадити, а вони сидять на одному місці, як миші. Іду до тих людей сам. Одна з офісних кімнат, де сидить один зі згаданих колег, має скляну огорожу, що виходить у іншу кімнату, в якому стоять два ліжка. Таке приміщення подібне до огороджених балконів, тільки повноцінного розміру з кімнату. Так зроблено задля того, щоб інші колеги, які виходять на нічну зміну, могли трохи відпочити. Отож, познайомившись з колегою, який обіймає колишню мою посаду, почав розповідати мені про тих, хто нині тут "відпочиває". Слухаючи його, пригадав себе, зокрема й одне з тих ліжок, на яких спав. Тепер ми в тій кімнаті. Раптом колега каже: дивись, миша! Доказую свої слова, озираюсь: дійсно, в кутку на стіні сидить чорна невелика миша. Колега починає наганяти своїми розмовами паніку, але я спокійний. Розвертаюсь від миші до нього, щоб заспокоїти, і тієї ж миті на мою спину стрибає згадана тварина, яку я відчуваю, не дрібнюткою, а повноцінною, схожою на сіру лисицю. Каже мені якісь заспокійливі слова і впивається зубами в мою шию, де хребет. Я ж не очікував такої хитрости і у відповідь почав кусати у відповідь її лапу, що опинилась біля мого обличчя. Прижав до того ж болю, що й вона мою шию, але відчув, що на протидію не відпускає. Тоді я вкусив із такою ж силою другу лапу... Цікаво, що в такому стані "заціпеніння" зубів, ця тварина мені почала говорити, щось на зразок того, аби я заспокоївся, а я у відповідь теж, але з тією різницею, що почав повторювати слова колеги:

- Яволь, відпусти шию!
- Яволь, відпусти мою шию!..
0445'
P.S. По пробудженню, подивився походження, як мені подумалось, імені Яволь. Здивувався, що це повноцінне слово з німецької мови, яке означає: "погоджуюсь", "ясно", "звісно". І тепер важко зрозуміти: ця дуалістичність: наказ чи взаємозаперечення?

Потрапляю на завод, на якому колись працював. (Таке переконання уві сні. Якщо проводити з реальністю, то певною мірою є незначна асоціація). Опиняюсь в колективі незнайомих мені людей. Себе відчуваю в ролі глядача і спостерігача, хоча, як виявилось, тут зібрали якраз багатьох новобранців, що будуть освоювати різну роботу в новому цеху. Я поміж них нічим не відрізняюсь, аби так просто взяли б мене і навчили чомусь новому. З'явився начальник, який почав зачитувати прізвища, кому треба пройти охорону праці, а працюючим її повторити. Отже, мене в тих списках не було... Та й не треба!

Історія, в якій розповідається, як в домі залишилась дитина (таке постпереконання) з незнайомим дідом, який з якогось дива перестав проявляти ознак життя. Дитина списала на те, що він змерз, адже була (забута мною) сцена, що передувала цьому фіналу. (Сон повторюється, але з певним оптимізмом). Ті ж герої, але до дому приходять родичі старого. Малий повідомляє, що дід помер. Тіло лежить незмінно на спині, як у першому сні. А хтось дивиться на нього і каже: "Так він лежить і дише!". Дійсно, живіт здіймається і опускається, як у живої людини. Далі звучить така думка: "Видно змерз і оклигав". Тієї миті світ навколо почав сприйматися на рівні містики: тут щось є, а тут - немає. Стоїть в кімнаті якась велика бочка, а в ній невідомо що, лише в кутку вибита дірка. Головний герой питає:
- Що це за отвір?
Хтось відповідає, чий голос і гумор нагадує одного мого колегу:
- Це портал у підземний світ.
- І як там, дуже глибоко?..
- Там холодно і темно!
- А якщо пальця туди сунути?
- А сунь!..
- А як за пальця мене хто схопить?
- А почитай!
0650'