Сон 100320 "Пора збиратися й іти!"

Велика зйомна квартира. Разом із тим таке дивне відчуття, що вона рухається в просторі, наче це вагон потягу, але жодних візуальних на те ознак. В ній зупиняються приїжджі, наче в готельному номері, й за деякий період часу з'їжджають звідти. Такими тимчасовими постояльцями є я з родиною та по сусідству якась незнайома дівчина. Ось нам кажуть, що ми маємо скоро зібратися і піти, а я маю про це повідомити згадану дівчину. Минаю кілька сусідніх кімнат, заходжу до неї. Її ще не бачу, але відзначаю для себе, яка безліч жіночих речей акуратно розкладена на різних поличках кількох кімнат. Міркую: і як же вона зможе весь цей дріб'язок оперативно зібрати до виходу?

Скоро маю їхати додому. На руках уже квитки на потяг. Заходжу в дім, в якому мешкає малознайома польська родина. Розговорююсь з жіночкою, яка є родичкою цієї сім'ї. Розповідає про навчання в "liceum" старшої доньки. У мене виникає більший інтерес до розмов. Виходимо з дому, аби побалакати на дворі. Вона дістає цигарку-самокрутку і обламує її більш ніж надвоє, пробує запалити, а запальничка не працює. Дістаю свою, кажу, що дарую. Перепитує, чи вона з України? Підтверджую, але з іронією наголошую, що по факту вони такі ж українські, як і польські - привезені з Китаю.

Збираємось на змагання зі спортивних танців. Батько показує на годинник, що вже пора йти! В реальності - дзвонить будильник. 0500'

Сон 050719 "Шоколадне м'ясо"

Якась історія, в якій розповідається, що люди в давнину жили в одній великій хаті, в якій мешкало по кілька сімей, грілись одним багаттям, яке знаходилось у центрі домівки, народжували дітей, які росли і гралися разом.
Якийсь митець-дослідник вивчає рештки цієї культури, перебуваючи в подібному домі аборигенів. Цікавиться побутом, їжею. Звертає свою увагу на зимовий період: щоб пережити його, господарі сушили м'ясо, розвішуючи його на гаках, прибитих до стіни. Так воно могло зберігатися доволі довго, що й рятувало велику родину в скрутні часи.
На все дивлюсь очима цього митця, зокрема на ту стіну, увішану м'ясом. З оповіді однієї мешканки цього дому, почув, що такі зими не всі мали можливість пережити, зокрема діти.
Головний герой виходить із цього дому з приємним відчуттям, що зумів зробити "відро фотографій".
Міркує: аби скласти повну картину їхнього життя, треба побачити їхні могили.
У глибині двору (на уборі) бачить згадану господиню, яка хоче чи відрубати, чи то відрізати голову тваринці, яка схожа більше на морську свинку, хоча герой подумки називає її "мишка". Дивлячись на цю істоту, чує її голос: "Покажи мені то, у що я стала?" По сказаних словах темніючи в колір шоколаду. (Шоколадний заєць?) Пробігає знайома асоціація зі сушеним м'ясом. "А в що ж ти маєш стати?" - перепитує подумки в неї. Вона ж з докором і сумом за все своє життя, безглузду жертовність і його вузьколобість: "В гівно!"

Приходжу до когось у гості, та й не сам. На столі стоїть наш тортик, акуратно покраєний на дольки. Я ж кажу: "А що ж ми постійно приходимо і не приносимо солодощі?" (Маючи на увазі фрукти). На що чую чиюсь відповідь, незалежну від моєї репліки: "А тортик - смачненький!" 0500'