Чую якісь уривки розмови матері та сестри, після чого з'являється якесь пожвавлення. З почутого зрозумів, але засумнівався в тому, що сестра хоч і поступила у вищий навчальний закад, але так туди й не піде, а вирішила працювати. Бачу, як вона дещо зраділа від того, схоже, що має якісь нові плани. Вирішую перепитати в неї, чи дійсно це так? Підтверджує, хоча не зовсім ясно аргументує чому. Подумки про себе вибудовую відповідь: авжеж, має офіс в центрі міста, майже пустує, чому б не зосередитися на викладанні англійської та малюванні? (Тут у мене перехрещуються з реалу не тільки життя сестри, але й моєї доньки: обидва художники, хоча англійську викладає донька, сестра колись відмовилась з вищої науки, бо так склались сімейні обставини, а донька якраз поступила у виш). Продовжую міркувати, співставляючи з собою: то тут лише я вчусь і матиму вищу освіту? (Таке переконання). Навіть задумався: ще й поєдную з роботою... І як це в мене виходить? Знаю, що якраз зараз маю їхати на навчання. Виходжу з дому. Дорогою зустрічаю якісь земельні роботи. Чомусь зупиняюсь, аби розгледіти, що це? Якийсь замурзаний на обличчі та одягу чоловік виходить з якогось льоху, підходить до свого керівництва, яке знаходилося поряд, де я стояв, і показує знахідку. Виявляється - це поховання з часів фараонів. Подумки: то він такий брудний тому, що лазив у могилі? Дивлюсь на знахідку: і справді, подібна фігурка з тих далеких часів. (Схоже на певний спогад з реалу, коли я був у Франції і бачив в одному з музеїв артефакти часів фараонів). Хтось просить мене відвезти знахідки в музей. Спершу здалось, що то лише дві мініатюрні речі, а виявилось, що в машині вже лежали інші, в рази більші. Приїжджаємо до музею, а там велика лабораторія по дослідженню та реставрації. Помічаю, що попередньо з тієї могили привозилися й інші речі: якщо я тримав лише мініатюрну статуетку, зроблену з якогось м'якого каменю, то на столі стояли кілька більших, десь до 30 см, дерев'яні, по-своєму цікаві, зокрема зображеннями на них. Беру до рук одну і відзначаю на ній нетиповий образ. Прошу доньку, що раптом виявилась праворуч мене (тут реально зміщення в часі: сестра на початку сну така ж була молода, як зараз моя донька) сфотографувати одну з тих фігур, яку тримав у руці, і на якій, окрім впізнаваних елементів, ще була намальована коала так, наче людина-орел тримає на руках дитину. Розглядаємо та вдвох дивуємося: невже в ті часи на півночі Африки були й такі тварини? Вирішив похвалити співробітників музею, адже бачив їхню офіційну виставку з подібних знахідок. Починаю розглядати інші артефакти, що були на іншому столі, які ми привезли, а хтось вже їх заніс. Зокрема, на круглому, як колесо дерев'яному елементі була намальована мавпа (в подальшому згадається, що зі приставними рогами). Поряд неї у дивній посудини (майже акваріумі) лежала велика риба зі вставленим чи то дзьобом, чи рогом у грудях. Біля неї, в прозорій рідині плавала інша мертва риба. Але поряд один одного лежали так, що створювали рух, наче вони живі, хоча розпанахані животи виказували, що це не так. Риба віддавала характерний для неї запах, наче копчена скумбрія. Спробував справробітників музею зауважити на тому рухові, що в мене викликало голосне здивування. Тієї миті видалось, що рух створювала якась інша - третя риба, непримітна на початку. З іншого боку було однозначне розуміння мертвотности того образу. Тепер згадую, що мені треба на навчання в університет, а машина довго не чекатиме. Виходжу на вулицю, а поряд, в кількох кроках, щось подібне на базарчик. Помічаю під ногами якісь шматки ріг. Згадую про рогату мавпу, що вона дісно ще була в машині з приставленими до дошки (над головою), а в лабораторії щось на ній їх не помітив. І що це дійно її роги, а вони не просто цілі, а розсипались на декілька кавалків. Це ж безцінні артефакти минулого! Мало хто вигадає зараз такий образ. Починаю збирати, аби занести в лабораторію. Хтось із продавців ринку авторитетно дивиться на мою ініціативу і поважно, голосом знавця давнини каже:
- Роги треба буде позолотити!
Знову виходжу на дорогу, а дві машини, якими приїхали, і які мене чекали, так мені здавалось, вже немає. Щойно були, поки з землі збирав цінне для подальшої науки... Що ж прийдеться добиратися на навчання власними силами!