Сон 210125 "Своя шкіра - рідніша"

Опиняюсь в якомусь американському селі з презентацією біля кожної хати різноманітної готової їжі. (Можливо, тематика США виникла з переглядом інформаційно-пізнавального відео про їхню економіку). Таке враження, що такого вишуканого асортименту страв ще не бачив! Звертаю увагу, що головний акцент у всьому цьому - це солодощі: рулети, заварні вироби з різноманітними начинками, такими, що навіть в розрізі виглядають по-мистецьки та спокусливо, щоб купити. (Моменту придбання і куштування уві сні відсутній). Один з продавців каже, показуючи рукою на будинок:

- Ми хочемо, щоб так само було там!

Моя ж реакція-відповідь звучить, як взаємопов'язане з тривалістю життя риторичне питання, яке, з огляду на мій гумор, сумніваюсь чи зміг би "розкусити":

- А що з цукром у крові?..

Знаходжусь у ванній кімнаті. Стою голяка перед дзеркалом і зосереджую увагу на одній з частин свого тіла... Ця зосередженість переривається стукотом у вхідні двері квартири. Спохоплююсь і починаю вдягатися, аби вийти з ванної і відчинити ті двері... За якийсь короткий час з реалу лунає будильник. (На цьому і просинаюсь).

P.S. Цікаво, що раніше думав, що перші звуки будильника на телефоні спонукають до відповідного образу уві сні, а тут навіть відчутний був розрив між "дзвінком у двері" і будильником з реалу. Отже, "внутрішній будильник" працює уві сні на випередження).

P.S.2 Щоб краще зрозуміти образ зі сну, досить описати його іншими словами, як ні, спробувати ще раз, і тоді все стає ясно. На прикладі останнього сну: зосередженість на собі - самолюбування - егоїзм - "своя шкіра - рідніша" тощо.

Сон 081023 "Веселий поплутав"

Завершується робочий день, а разом із ним робота на об'єкті. Маю подзвонити до керівника, аби він підготував кінцевий пропуск на вихід з території. (За непроговорюваними фактами - це має бути якась будова якогось заводу, а останній день передбачає виїзд разом із інструментами). Скільки не беру смартфон до рук, аби подзвонити, так щоразу мене щось відволікає. Ось уже за десять хвилин п'ята година - кінець робочого дня, а я все ще пробую набрати старшого і перепитати за пропуск. Таким чином, відволікаючись від роботи, збираючись із робочого місця, йдучи до місця збору разом із працівниками, я так і не додзвонився до керівника. Як прийшли, виявилось, що фірма організувала святковий відпочинок з нагоди важливого етапу завершення будівництва. Організовується спільна святкова посиденька (без столу). Якимось чином помічаю поміж інших деяких своїх родичів, зокрема тітку Н. (у реалі: пару років тому вона померла). З власної ініціативи починаю робити відеозапис заходу на фотоапарат (цікаво, що ним у реалі я справді доволі часто користувався але це було на початку двотисячних). Доходить черга до тітки і першим ділом вона пробує мене розкритикувати: "весь час позиціонуєш себе, як професіонал, а знімати відео так і не навчився". Бере з рук фотоапарат, яким знімаю кожного, записуючи добрі побажання, роблячи поміж ними паузи в записі, а вже в її руках цей процес стає неконтрольованим. Спочатку пробує зафіксувати апарат якоюсь саморобною скруткою з паперу, аби він "не трусився в руках" і починає записувати звернення. Цієї миті з'являється якесь преображення дійства. Начебто з'являється її "новий" чоловік (в реалі знаю лише про одного), який починає поводити себе, як самозакохане "чортеня". Якось раптово починає танцювати голяка із доволі пластичними рухами. Дивлячись уважніше, помічаю, що його тіло наче "покроєне і зшите", подібно до шкіряного (наприклад, футбольного) м'яча. Цією своєю красою він наче починає вихвалятися і тим, що був голий, його перед публікою навіть не соромить. Дивлячись на його доволі оригінальну поведінку, ловлю себе на тому, що він справді починає бути схожим на чорта (лисого, не волохатого, як стереотипно зображують у казках). Складається враження, що ось-ось і він справді почне вимахувати своїм довгим хвостом із китичкою. (На цьому яскравому образі просинаюсь).

Сон 180723 "Дивне наповнення"

Якась мистецька акція. Стою з групою людей перед дверима ліфта і чекаємо на його приїзд. Двері великі, наче в солідному готелі. Якось зі сторони звертаю на себе та інших навколо мене увагу: усі стоять голі, а я в труселях і ще хтось, відзначений якоюсь незначною убраністю.

Спостерігаю, навіть апелюючи в думках на пройдений час, за будівництвом дому. Вже завершили зведення стін. Час будувати дах. Міркую: стіни викладені з цегли так, що мають у простінках порожнину. Як тепер маємо "запихати" туди утеплювач?

У великому домі, де зупиняються люди на перепочинок (готель? - але сприймається, як більш приватне), присутня велика делегація науковців-туристів. Займаюсь організаційними справами, навіть готую страви. Як насамкінець підійшов до кухні, звертаю увагу на охолоджену воду в каструлях, у яких плаває розтоплений твердий сир, що набув, кожен шматок по-своєму, дивної форми. (Так, наче хтось ворожив свічками на воду). Здивувався побаченому, адже не міг пригадати, щоб я робив якусь подібну страву.

Якась довга свіжовикопана траншея. Мені сказали, що щойно похоронили три бджілки. Потім кажуть, щоб я їх перепоховав правильно. Сприйняття ситуації, що їх просто кинули з листям і притрусили зверху чим-небудь, що рахується землею. Тепер я намагаюсь знайти ці "три бджілки". Хтось інший робить мені вже зауваження: "Та як ви хороните? Вони вже точно не житимуть!" (Можливо, обіграна фраза "пережити три смерті"). Отже, шукаючи їх, перепоховав так, що "воскресіння" їм не судилося.

Сон 100123 "Зберегти душу"

Йду з матір'ю по вулиці та збираю з кущів чорної смородини, що ростуть обабіч шляху, їх зелене листя. Роблю певного роду букетик. На якомусь етапі навіть пробую його листя на смак. Знаю, що ми йдемо в лазню, тому пахуче листя для парної має бути в пригоді. У другій руці несу чорний дипломат. Міркую: як так, йду купатися, а рушника не взяв? Дивлюсь у свій дипломат, а там так би мовити "набір джентльмена": льняний кухонний рушник, присушений бутерброд, складений із чорного хліба. Пробую і його гризнути, але більше для оцінки їстивности. Отже, так-сяк покупатися буде можна!

Беру участь, як цивільний, у гущі військових подій, які нагадують Першу світову війну. (Так суджу за одягом і зброєю). Якісь солдати заходять в моє селище (таке переконання уві сні) і ведуть прицільний розстріл, можливо, й мирного населення. З шумом розстрілів чую, як рухаються від околиці в центр і розповзається по вулицях. По мірі наближення я тікаю далі. Якоїсь миті в моїх руках опиняються дві рушниці, так, наче десь їх підхопив, або хтось дав у руки. Не маю наміру стріляти, бо не вмію. Переконаний, що зброя в руках одразу вказуватиме на того, кого обов'язково треба знешкодити. Біжу. В одному з дворів бачу священника (пізнаю за одягом) та його помічників, видно, приватний дім святого отця, забігаю на його обійстя, кидаю зброю в траву, бо чую: вже ось-ось вороги в "кількох кроках від нас"...

Повторний перегляд фільму у стилі фентезі, в якому я мало не беру участь. Початок мені не подобається: він мені знайомий і чимось нудний. Кажу це тому, з ким сів дивитися, а це - головна героїня. Тепер її бачу в місячному сяйві, голою, босою, біля берега, на гладкій поверхні замерзлого озера. Спочатку не розумію, що вона тут робить, а згодом бачу, як "звільняє" від невидимих пут чиюсь душу. Коли душа отримує свободу, я її врешті-решт бачу, адже починає світитися посеред ночі наче маленький ліхтарик. Вона піднімається у небо, а там з'являються вже сонми таких самих, виказуючи своєю об'явою велику радість.

Сон 230922 "Чому все не так?"

Другий раз намагаюсь пройти маршрут до бані з точки А в точку Б. По дорозі виникають перешкоди, які треба долати правильно. Перший раз, користуючись чужою порадою, пройшов до кінцевої мети вірно. Так і повернувся. Цього разу дійшов до будинку без проблем. Для цього треба було здолати якесь джерельце, яке перетікало через дорогу, пройти по камінчиках, аби не підскознутися. Сам похід виглядає так, наче з екранізації казок, в яких усе навмисно гіперболізовано, а предмети наче театрально відтворені у рівній площині. Так би мовити "обведені жирною лінією". Заходжу в будинок, який іменується лазня. Маю потрапити на самісіньку гору, але правильним маршрутом наприкінці дороги, аби зайти в необхідний кабінет і вже з нього повернутися назад. Вже на вході в лазню розумію, що щось пішло не так, як попереднього разу. Я мав роздягнутися не десь у першому приміщенні, а далі. Тепер я стою голий і думаю, що на себе вдягнути. Поряд лежить велика купа одягу і всіляких дрібних речей. Перше, що трапилось: окуляри для плавання - не підходить, жіночий спідній одяг, бюстгальтери - не підходять. Маю таке, що прикриє мою голість. Вже чую, як до виходу хтось йде, а це загальне приміщення. Якось прикривають, тримаючи згаданий одяг перед собою. Проходять якісь дівчата, зацікавлено дивляться на мий дивний прикид. Йдуть. Знову шукаю і бачу в тій купі речей труси сина, а за ними свої. От, перший порятунок! Але в цій історії, за цим пошуком, я спізнився у кабінет, де мала відбутися зустріч. Дивлюсь на свій план підйому вгору і розумію, що за часом усе рушиться. Питаю себе: чому все не так, як було першого разу? 2330'