Підходимо до дверей якогось приміщення, біля яких стоїть чоловік і не знає, як їх відчинити. Чуємо від нього безадресне нарікання: "як зайти всередину?" Колись він не раз тут був, але після модернізації будинку, що відбулась по ремонті, все сильно змінилось. Хтось з тих, із ким я прийшов, підійшов до тих дверей і з легкістю відчинив їх електронною карткою. Заходимо всередину, на якийсь момент розмови в мене виникає бажання подивитися з телефона чорнобілий (!) польський фільм, де зустрічаю фрагмент, як полька проходить біля кольорових (!) символів української держави, вивішених друкованим (!) плакатом на стіні. Я зупиняю той фрагмент, відгортаю на кілька кроків назад, аби показати присутнім той кадр. У дечому, та кімната з кінофільму нагадувала ту, в яку ми зайшли. Таке враження, що прокручуючи той кард наново, я потрапив у той кінофільм, в якому запитав ту польку, що вона тут робить? На що почув відповідь, з інтонацією, яка вказувала на мою обізнаність, або ж її іронію: "Шукаю МВД!" (саме так і прозвучало, не МВС).
Алея, що закінчується парком. Зробив велике горнятко кави, ходив парком - зазирав і дивився на різні явища-видовища і довго її смакував, поки не випив до останньої краплі. Якось з обширної тераси, де стояли деякі ятки, побачив дерево, яке заколихалося, розступилися галуззя і з-поміж них визирнули, наче два тарзана, чоловіки, одягнуті відповідно до образу. Найцікавіше те, що дерево було механізоване: воно як розкривалося, так і складалося до стовбура. Видовище, яке відтворює розростання дерева: спочатку з'являються грубі галуззя, потім дрібніші, ще й ще, поки не випнеться зелене листя, а насамкінець та густина галузь розступається і виринають з середини два актора, що зображують тарзанів.
У тому ж парку зустрів Мартина, який працевлаштовував мене на роботу, але пізніше звільнився, він був на вигляд якийсь інший. Запропонував мені каву, я відмовився, сказав, що щойно випив до останньої краплі. Для себе зауважив, що вона була смачнюча і якась приємно пригущена, хоча кавового осаду на дні горнятка не було. Запитав: чи правда, що створив власну фірму і пропонує роботу? Він, доволі ствердно: це непрааавда!
+ Давній сон, який повторювався в кількох варіаціях: маю човен, яким пливу по довгому озеру, як по лиману, на свою, знану тільки мені острівну місцину, де я можу побути сам. Водний шлях складався з продовгуватих прогалин поміж високого очерету, який місцями утворював лабіринт. (Колись, в юності, я мав нагоду не раз пропливати таким лиманом і бути на ставку, оброслим таким же очеретом). Потім був сон, де цю водну дорогу, аж до моєї місцини, освоїли чужі люди. Більше цей сон не снився.
+ Давній сон. Їду дорогою через знайомий міст, що проліг над річкою. Тією дорогою я проїжджав не раз. Десь сам, а десь автобусом. Біля того моста є найближча зупинка до села, до якого я сходив. Якось від тієї зупинки зійшов ближче до води, щоб подивитися на неї.
