Сон 160319 "Практичні можливості"

Їду красивою весняною дорогою до незнайомого мені гуртожитку. Я знаю, що там маю отримати безцінну інформацію, яка заповнить брак у моєму досвіді. Заходжу в доволі пристойну квартиру, знаю, що вона моя, а в ній - перший раз. Туди ж уперше прийшла для репетиторства знайома мені вчителька (у реальному житті вчитель української мови та літератури, ще й класний керівник моєї доньки. Згадуючи сон, не можу уяснити до кінця її зв'язок з тією квартирою). Отримавши певні знання, я б це назвав осяяня, йду на роботу, аби поділитися з чоловіками новою інформацією. (Разом із тим розумію, що ті знання не пов'язані зі згаданою людиною, хоча мають якусь прив'язку). З одного боку вони (хлопці) знають, про що йде мова, хоча не відають про ті нові практичні можливості. Дорога від згаданого дому пролягає тими ж гарними вулицями, якими йшов до нього. Навіть здивувався, як зумів одразу запам'ятати маршрут за чудернацькими поворотами. Отже, отримана мною інформація вигладає так: треба носити "мімікріючі кільця", які входять з гармонію з магнітним полем людини. Уявив їхню дію, як вони рухаються вздовж прямостоячої людини. 0024'

Мати готує святкову страву. Я допомагаю, але маю на те своє бачення. Виявив, що до столу не маємо хліба, а для якоїсь солодкої страви - желатину. Вирішую піти й купити. Іду в магазин. По дорозі зустрічаю батька, який іде з солодкою паличкою в роті ("соломкою") (подібний образ вже виникав з ним у снах, коли йшов із "Чупа-чупсом"). Наблизившись, побачив, що він її якось хитромудро підпалив, наче цигарку. В руках тримає якийсь великий подарунок і раптом: він не сам, а з якоюсь молодою особою. (Дивне "домальовування" під час сну). Зустрічаємось, вітаємось, батько з певною веселістю виказує якусь приємність і підкреслює, що йде до нас не сам. Я в шоці, але думки залишаю при собі.
Заходжу в магазин. До хлібного відділу стоїть велика черга, але рухається швидко, адже двоє продавців на одну касу. Разом із тим черга роздвоюється: існує ще одна точка продажу хлібу, посеред черги (справа), в якій можна купити хліб за дрібні монети. Розумію, що в мене їх немає, лише купюри. Треба стояти далі. Наблизившись, помічаю, що в цьому відділі більший асортимент товару, але якийсь він дивний: разом з хлібом продається буряк, капуста, морква... Більш за все вразили на хлібних корзинах великі головки червоного буряка. Купую дві буханки хліба: даю купюру, а продавець - решту, дріб'язком. Йду в інший відділ, аби дізнатися за желатин. Відзначаю: як суттєво і вкотре все змінилося в цьому магазині! Підходжу до "молочного", питаю. Кажуть, що не в них. Звісно, колишній відділ, який мав багато місця, чомусь змалів і асортименту там: "хоч і не питай". Йду до кондитерського. Стоїть черга, але менша, як за хлібом. Аби не тратити час, вирішую запитати за желатин напряму у продавця. На моє питання відповідають з черги, що все "ок", він тут є! Якась жіночка продовжує тему про мій желатин, міркуванням уголос про власний піст і певні страви. Підсумовуючи, що такий обов'язковий продукт, як желатин, мав би символізувати неймовірне дотримання посту, до якого вона ще не дійшла. І в той же момент спробувала висловити захват моїм пісним вибором. Сказане нею відкидаю і кажу, що я купую не заради згаданого посту, адже маю свої гастрономічні міркування. 0430'