Сон 270625 "Час відліку: повернення"

Старий будинок з підвальними приміщеннями. Приміряю: якби робив ремонт на цеглі? Спочатку оглядаю якби свої приміщення, потім чужі, а потім в тому ж підвалі трапляю на СТО з негром, який прибирає і розмовляє польською. Потім потрапляю в приміщення з дивними речами, а в іншому - з цистернами і все якби під тим самим домом де живу.

Я з дітьми. Маємо відвідати лікаря. Знаю, що є потреба для сина саме по неврології. Певною мірою тішу себе, що як до одного не встиг потрапити, так тут якраз інший і в самий час. Зі мною задля компанії повнолітня донька. Сину, ще пару років і теж буде повнолітнім, але тут ми шукаємо саме дитяче відділення поліклініки, яке є частиною спільно із дорослими, які мають окремий вхід до цієї споруди (за логікою саме так, як і в реалі в рідному місті). Прийшли до лікаря, а там черга. Але тут раптом дивлюсь у вікно, і раптом (помилково) розумію, що чомусь потрапили у відділення для дорослих. Виходжу на вулицю, бачу паркан із артистичним колючим дротом. Тепер раптом розумію, що я помилився і це справді дитяче відділення. Повертаюсь, а донька вже у лікаря консультує брата і все на завершальному етапі. Заходжу в кабінет, а там купа родичів - двоюрідних братів і всі жартують, а під кінець дають лікареві презенти. Бачу коробки із солодощами, а хтось навіть гроші. Чую від когось цифру, якби на вушко 250. А той лікар, що їх тихо прийняв, підійшов до іншого і так само на вушко так, що я знову почув: 1000. Виходимо всі разом і тут я розумію, що бачу випадково багато давніх знайомих. А атмосфера така, що це вже не лікарня, а якесь культурне місце для виставок із виходом до театру. Розумію, що я вже не просто з двома дорослими дітьми, а ще маю третю - на руках. Раптом бачу знайому журналістку з телебачення. Приємно дивуюсь, вона мені теж. Скільки ж часу я не був у Житомирі... Атмосфера радісна в передчуттях якби початку театрального сезону. Та знайома після пригадувань і здивування побачивши мене, вирішує підійти вдруге і похвалити наскільки зараз місцевий театр став прогресивним.

Сон 290123 "Транспортні пригоди"

Як водій бусика приїжджаю в центр рідного міста, до якогось будинку (в реалі - біля офісу, де знаходилась колишня робота), в якому щось маю забрати та поїхати далі. Десь зі мною була дружина, але вийшла з машини по своїх справах. Відзначаю, що в тому місці, до якого приїхав, доволі багато народу. Водій, біля якого припаркував свій бусик, підійшов до мене з проханням завезти людей моїм транспортом до мікрорайону М. та одразу з поверненням, посилаючись на раптову несправність свого авта. Погоджуюся, бо бачу, що ситуація нагальна, а подумки міркую, що мені в цей короткий час буде чим зайнятися у своєму бюро. Певний час минув, а мого автомобіля немає! Починаю з'ясовувати: вся ця маса людей прийшли до рекламного агенства за оголошенням на короткочасну роботу, аби рознести дуче число листівок. Тепер дивлюсь на них іншими очима: помічаю переважне число молоді, отже студенти, дивних людей середнього віку, якихось - пенсійного. Іду до директора цього рекламного агенства, аби він дав роз'яснення: коли має приїхати моя машина? Керівник, зайнятий своїми справами за робочим столом, мій візит оцінює, як чергову робочу ситуацію, видно одразу, що всі конфліктні ситуації сприймає зі здоровим пофіґізмом. Я знаю цей тип людей, вони можуть нагадувати тих, із якими у спілкуванні просто неможливо "пробити стіну", і це вже подумки починаю оцінювати, як загрозу для себе. На всі питання директор відповідає усіма формами залагодження ситуації: договір підпишемо; рахунок, який виставите, оплатимо; за машину не хвилюйтесь - буде! Даю собі якісь паузи, щоб подумати, десь заспокоїтись, але, щодо останнього - не виходить. Тієї маси народу не меншає, отже, поки я тут - в чужому офісі, той водій возити може "вічно". Повертаюсь до того директора. Слово за слово, аргумент на аргумент, що мені також "треба розвозити" і я переходжу на крик: "У вас люди, а в мене апельсини, яблука, персики!.." Кричу так, що чую, як від мого голосу в повітрі стоїть дзвін. Той крик чують всі, навіть ті, що були на вулиці. Так як посил голосу спрямовував безпосередньо на того шефа, помітив, як від нього він аж прикрив вуха та стало дещо дурно. Подумки оцінюю свій прихований дар, як такий, про який раніше знав і зрідка помічав за собою, але вже не в такій прямій практичній силі. Так само подумки відсилаю себе до акторського досвіду декламації текстів зі сцени. Поки в приміщенні та у вухах вщух цей дзвін, а присутні прийшли до тями та запала мервотна тиша, хтось прийшов із вулиці та сповістив, що мій бусик вже на місці і я можу спокійно йти. Десь тут з'являється дружина, пропонує сісти самій за кермо, я ж сідаю поряд. Побіжно озираю машину: чи все добре? - наче ок. Водій, який позичав, вдячний та з вибаченнями, що затримався. Я ж від неприємних для себе криків, адже не люблю виводити себе на критичні емоції, поводжусь, як завжди, як на когось ображений, дещо надутим і не говірким.

Їду з дружиною на власному авто, вона за кермом. На якомусь перехресті вирішує зробити поворот. Заїжджає на край дороги, зачіпає невисокі попереджувальні знаки із синіми написами для піших, біля того місця, де ведуться дорожні роботи. Одразу не спиняється, кермом вивертає так, що й зачіпає інші подібні знаки. А головне: всього цього не помічає. Кажу: що ж ти робиш? Виходимо з машини. Поряд якась військова частина. Підходять із неї хлопці у формі і спокійно починають прибирати поламане, ставити те, що впало. Всі ждуть поліцію. Як завжди, проходять мимо гапи, аби розгледіти, що трапилось. Кажу дружині: це вже другий випадок протягом дня! (Під час сну перший випадок пригадався, як спомин, забув, як прокинувся). Міркую: хоч у місто не відпускай!

Сон 091222 "Навспак очікуванням"

Сон у стилі давно забутого пригодницько-комедійного фільму. Я за кермом роблю незвичні повороти на дорозі. Усі наслідки пов'язані з якоюсь некерованістю авта. Якимось разом, опинившись у ряду з одностороннім рухом, починаю їхати назад. Щоб уникнути випадків, звертаю і починаю їхати у правильному напрямку, але так само задом. Переді мною машина, всі сигналізують, щоб я їхав правильно, але не можу. Один водій настільки переймається відволіканням на мою машину, що губить із даху свого авта якусь бочку, вона котиться, створює додаткові перешкоди. У когось питаю: чи не рахуватиметься для поліції, що своїм рухом на дорозі я спричинив відрив цієї бочки, створивши аварійні ситуації? Хтось поряд мене впевнено заспокоює. Якимось чином заїжджаю в тупий поворот, зупиняюсь поряд якоїсь машини, аби відпочити, а це виявився підйомник для перевезення машин. Тут нарапт сідає в нього водій і ми всі разом їдемо, а ми так і сидимо в своїй машині. Він хоч знає, що ми тут у нього випадкові гості? Вчергове вийшло трагікомедійно, як зі згаданою бочкою. (Десь подумки, наче за кадром, уявляю на кожну ситуацію "сміх із зали"). Тепер якось одразу опиняюсь у будинку для робітників (геть незнайоме місце, хоча десь уві сні там був). Під ніч приїхали та заселяються нові робітники, декого я знаю (таке переконання уві сні). Забагато народу, як нараз! Тут мені приспічило в туалет, а він якийсь подвійний із дверима в душ. Роблю свою справу, але відзначаю, наскільки маю довге достоїнство, що можу його притримати в потрібному положенні, аби вгамувати малу потребу. Тієї миті за проміжними дверима до душу хтось відзначає мою присутність поряд, а хтось інший, починає ломитися у інші - вхідні двері до туалету. 0300'

Якось нічною поїздкою трапляю на обійстя однієї давньої знайомої Л.Г. (творча особистість зі складним психологічним образом, рано овдовіла). Наближаючись машиною до двору, крізь глупу темряву ночі бачу загадковий карликовий образ, який мене незвично лякає. Як згодом призналась знайома: це була її мати. Знаючи трохи про неї, вгледівши стан господи без чоловічої сили, додаючи до вражень образ карлика... - мав би такий незначний сон забути, але чомусь рано, навіть не прагнучи, його пригадав.

Сон 200920 "Перевірочне повторення"

 Я на якомусь святі, подібному до весілля. Сиджу від більшости людей окремо, хоча в основній масі присутні різні родичі. Активної участи не бреру, а їм і п'ю багато різних міцних напоїв. Уже перед самим завершенням приносять рисову горілку. Коли попробував, відчув, що заміцна і перепитав у родича: чи саме такою вона має бути? Він взяв її у мене і в ще когось, хто був поряд, і розбавив якимось світлим напоєм, подібної до води. Коли попробував, то на смак виявилась вже не міцна, але з кокосовим відтінком. На завершення усі потоху почали розходитись, і я в тому ж числі. Тепер маю закрити за собою двері та вимкнути світло. Кілька разів перевіряю себе в тому, адже відблиски сонця, що потрапляли в кімнату, вводили в оману. Зрештою закрив і пішов. По дорозі, вийшовши на велику площу, побачив двох знайомих дівчат, причетних до місцевої літератури та журналістики Т.Ш. і Н.М. (Остання уві сні виявилась віку першої, хоча в реалії могла б бути першій за маму). Вони бавилися зі своїми малолітніми дітьми, одна з яких (дівчинка) бігла по асфальту без спіднього, а мама вслід повторювала: "Можеш сісти, можеш сісти...". Так і сіла голою дупою на асфальт, що мене у вихованні здивувало, хоча дитя зрештою залишалось щасливе. Вони настільки були зайняті дітьми, що я спочатку думав не звертати на себе уваги, але минувши їх, все ж таки розвернувся і здаля привітався, вибачившись, що маю бігти далі, додавши: "Як повертатимусь, ми поговоримо!". Тепер я на якомусь терміналі маю пройти кордон. Маю зі собою купу всіляких сумок різного формату та розміру. Спочатку зайшов із одним гуртом людей, але чомусь подумав: ще не зараз! - а коли вийшов за ті ж двері, побачив другий гурт, який почав підпирати за першим, і я зрозумів, що варто повернутися. Стою останнім у черзі, хоча міг бути десь усередині. Раптом хтось із дорожного контролю питає в мене: чи не маю зарядного бейджика? - якого, як на власне здивування, знайшов у себе зі всіх сумок. Навіть роздивився той пристрій чорного кольору, який, як пригадав, був куплений мною в комплекті до одного товару: на вигляд подібний до захисних механізмів, які вішають від крадіжок, але у моєму випадку він розмігнічувався і залишався в комплекті. Подумалось: от, як файненько він знадобився! Поки шукав, то розповзлася збоку одна з торб, а там яблука. Ну як їх тепер нести? А черга вже закінчується, пора вже й мені йти. Гукаю, що я останній, прошу мене дочекатися! А ось і другий гурт людей заходить у залу, який "підпирав" двері... З'являється спеціалізований кран, монтований до стелі (сованиця), який має забрати мої речі і перенести їх на огляд прикордонникам. 0554'

Сон 080320 "Спішно / Недоспіху"

Донька років п'яти (суттєва різниця з реальністю). Я з дружиною і донькою відпочиваємо-працюємо десь на дачі, яка виражена великою територією на трьох господарів. У нас одна споруда, у них - в другому кінці садиби - дві інші. Десь у роботі обмінюємося своїми речами. Так одного разу вони позичили дитині жовтий халат, для мене - шпательок, ще якісь речі. Другим разом (фрагментом сну), вже була осінь, а я доньку покупав удома і дав їй згаданий халат. Вона мала витертись і так трохи проходити. Заношу до "сусідів" шпательок, а за мною вибігає на город донька. Дякую одній з господинь, а вона зауважує, що халат, що на дитині, її. Вибачаюсь і кажу, що є й інші речі. Дитина неправильно розуміє наш діалог і хоче вже скинути позичене: відкидає капюшон, а я дивлюсь: голова після купання - не висушена, на косах висять мало не цілі краплі, а на дворі - осінь. Пробую акуратно насварити, що в результаті може простудити голову, протягне шию, і вони будуть боліти. Дитина ображається і на сказане хоче вже плакати. "Сусідка" бачить сцену і додає, що "повертати речі недоспіху". 0200'

Фрагмент: У терміновому порядку надсилаю у Вайбері дві вакансії для дружини, які (в реальному житті, перед сном) зберіг у чернетці.

Сон 181218 "У пошуках ведмедя"

Зоопарк, в якому працюю, але не за гроші. Я почуваю себе на рівних з тваринами. Мало додати: ця установа схожа на підприємство, яке, якщо подивитися ззовні, наполовину занурене в землю; тваринам створені максимально комфортні умови, тому почувають себе тут, як на живій природі. Якась незрозуміла зовнішня фізична сила забрала кількох тварин, зокрема ведмедя. Я чомусь про нього найбільше думаю. Іду по його пошуки, але це більше схоже на внутрішні роздуми і виявлення кримінальної причини його зникнення. Наче розумію, чому його забрали. І починаю впливати на обставини, щоб він повернувся. Навіть тоді, коли пішли господарі, я зайшов у кімнату, де жила ця тварина, і поприбирав біля його місця сну, хоча всім уже було байдуже до того. Все ж таки я його очікую, на відміну від інших.
Я зовні цієї установи-підприємства, яке символічно схоже на хату, яка потопає в землі, я б ще назвав це "зоопарком-шахтою". (Саме слово "шахта" тієї миті зринуло в пам'яті, хоча нічого вертикального в ній не було). Якесь раптове завершення цієї пригоди: ми всі повертаємось у рідну домівку! Обставини склалися найпозитивнішим чином. Відкриваю "двері" у ведмежу кімнату. Він біжить до себе. Там йому добре, ніж деінде! 0558' - за мить до звичного дзвінка будильника.
P.S. Цього дня до дітей має прийти Святий Миколай!