Знаходжусь у незнайомій мені школі. Несподівано для себе зустрічаю Петра Порошенка. Образ доволі простий, як "з народу". У мене ж проявився неймовірний захват: це ж треба, зустріти Президента! Якось відволікаюсь і зустрічаю хлопчика, у цій же школі, якого вирішую здивувати появою Такої людини... Зав'язую хусткою йому очі та веду коридором до П.П. По ходу кажу надихаючі слова. Ось ми вже поряд, підійшли і я знімаю з очей малого запону. Очікую подібного до себе здивування, а хлопець взагалі не розуміє хто це за людина. Тепер я йду з П.П. до директорки, аналогічно попередивши, що зайду з невипадковою людиною, але без уточнень. Заходимо до неї в кабінет, а вона, хоч і впізнала з ким прийшов, проявила незворушний спокій. Як? - питаю я себе. - Це ж Президент! Нехай у минулому, але так?.. Директорка спілкується спокійно, як і сам П.П. з нею. Раптом дивлюсь на його голову, а на затилку грубі та широкі шрами, хоча і загоєні, що доволі сильно прозирають голою шкірою з-поміж волосся. Так, лише тоді, коли він сів спиною до мене, обличчям до співрозмовниці, я помітив у ньому зміни! Чому? Звідки? - констатую та питаю себе.
