Сон 300418

Сім'я: батько, мати, син. Всі працюють на землі. Батько - грубий в тілі, мати  - худенька, син - підліток. Батько командує, як він буде розвертатися і ставити трактор, а іншим, що в той час робити. Я стою і спостерігаю за всім зі сторони. Батько виходить із трактора і коментує, що треба працювати активніше, а то погрубіють так, як він. Я дивлюсь, а його молода жінка від сказаного  міниться в тілі, стає подібною до свого чоловіка - живіт росте прямо на очах, а сама додає в роках...

Б'є сильний вітер Від морських хвиль заливає поріг дому. Чоловік збирає шматки льоду розмірами з долоню. Хтось каже, що хвилі посилюються і пора йти. Наказує не збирати більше лід. Білий колір.

Собака наклала купку на гумовий килимок при вході в дім. Хтось каже чоловікові розвернути килимок іншою стороною. Кольорове.

Питаємо інженера: коли і як виходити на роботу? Наприклад, якщо йтиме дощ? Відповідь: сидіти вдома, або за обставинами. Таке враження, що довелось йти на роботу в дощ, із надією, що він припиниться. Йдемо по воді і граємо у м'яча. Ще те видовище! Хтось висловився: а інженеру добре, він сидить у себе в офісі...

Сон 290418

Праця під водою. Батьківський дім. У ньому великий акваріум наповнений по самий верх водою, розмірами з кімнату ~ 3-4. Цей акваріум стоїть у кутку великої кімнати, де свого часу був телевізор. У акваріумі стоїть ліжко, невеликий стіл. На тому ліжку мати прилягла спати, втомлена, після роботи. Я у тому ж акваріумі обдираю від пластику (штучної основи) речі, зокрема дорожню сумку, сидячи спиною до ліжка. Великі та малі шматки того пластику плавають у воді, опадаючи на дно. Відчуття мого перебування у воді: плавність рухів і легкість тіла, дихаю під водою рівно і комфортно. Чую, що до дому приходить батько. Я кажу про це матері і вона прокидається. Стає з ліжка і йде до нього. Я розумію, що пора зливати з акваріуму воду... Як остаточно збігла вода, я відчув важкість тіла, а в місці, де вона сходила, побачив великі шматки чорної целофанки, яку я обдирав із середини сумки. Подумалось: і цим нам доводилось дихати, як нині доводиться рибам у засмічених морях і океанах?..

Фрагмент: Я знаходжусь на громадному підприємстві чи то в державному закладі - закритого типу, відчуття: наче у підводному човні. Всі дії обмежені з метою безпеки життя і довкілля. Я стою до віконечка з продажу товарів першої необхідності. Серед асортименту, якісь товари наявні, інші - відсутні. За мною стоїть мій напарник, з яким я маю виконати надане нам завдання.

Складаю разом з колегами в себе на базі металеву конструкцію, ідентичну, як у клієнта. Робимо так, аби усі елементи самої конструкції пасували одна до одної: за розмірами і отворами. Наша конструкція є експетиментом для створення готових елементів.

Сон 280418

Хлопець із дівчиною мають зайти на фірму, як торгові агенти. Хлопець практикує цю дівчину в продажах. Я стою зі сторони і розумію, що в неї нічого не вийде: вона - моя колишня колега і я знаю недоліки її роботи в продажах. Знаю цю фірму і пам'ятаю керівника. По кількох хвилинах заходить за нею і він. Зовні офіс фірми має довольно простий вигляд: розташований в приватному секторі, які то бувають ближче до центра міста, одноповерхова споруда з червоної цегли, затінена високими деревами. Я так само заходжу на фірму, і бачу наступну картину: колишня колега та цей хлопець сидять і очікують, коли шеф фірми звільниться від розмови по телефону. Я приєднуюсь до них і лишній раз пригадую обличчя керівника цієї цієї, яке мені знайоме. Сідаю навпроти його столу, хлопець і дівчина зліва від мене. Дивлюсь як він зайнятий роботою, потім, як слухає цю дівчину. Я відволікаюсь і дивлюсь по сторонах, як оформлений його офіс. Весь простір займають різні стелажі, на них зберігаються документи за весь час роботи фірми. По праву сторону від мене - довгий стелаж з книгами, що утворюють стіну. Я беру і торкаюся тих книг: солідні видання, грубі за обсягом, у твердих палітурках, але видруковані на дешевому папері. Всі книги зачитані і виглядають по-робочому потріпаними. Мені імпонує цей керівник. Перед тим, як щось пропонувати, треба знати специфіку фірми, на яку ти приходиш, а моя колишня колега просто до неї зайшла, навіть не вивчила, що написано на дверях офісу, на рекламному щиті. Я намагаюсь сам зрозуміти чим нині займається фірма. Дивлюсь, а цей керівник, як звичайний працівник обслуговує клієнтів: робить якісь копії документів, але якось незвично для мене: обладнання для мене незнайоме, ставить круглу печатку бездотиковою ручкою - одним засвічуванням на папері.

Метаморфоза: я залишаюсь один, без цих торгових агентів, я знаю, що я завітав до цієї фірми зі своєю дружиною. Вона має ось ось підійти. Вона має висловити своє бачення в перспективах бізнесу в форматі мінілекції, я тут, аби допомогти, як асистент. Я її жду, а вона не приходить і розумію, що вже пора починати. Я розповідаю, чому я тут, які обставини спонукали нас прочитати цю лекцію. Навожу приклади з власного професійного досвіду і висловлюю погляди на економічну і політичну ситуацію в нашій країні і на світові тренди.

Садочок. Розмова про те, що НВК будуть ліквідовувати. 32 дитини на клас це багато. Дійшло до того, що нині вчаться діти еліти.

Мати ставить на стіл чай. Я пробую і розумію, що в мене він солоний. Дивлюсь на інших, а вини п'ють і не виказують здивування. Я питаю в неї: чому в мене чай солоний?.. Знаю, що мати любить експериментувати, але вона виказує здивування...

Сон 270418

Польський потяг - гібрид з метро, коли вагони в'їжджають у тунель із зупинкою у вигляді зали очікування. Мені і ще двом хлопцям треба проїхати пару зупинок. Кожна зупинка має ім'я певного героя і доволі стилізована під професійну тематику кожного. Перша зупинка, на якій ми сіли: імені Олега (прізвище не запам'ятав) - героя Другої світової війни. При зупинці організовано куточок пам'яті про його звитяги: ордени, медалі, світлини з життя, документи. Минали інші зупинки в подібному форматі та стилі. На деяких зупинках навіть не спинялись. Виникло питання: чому? Як спробували здогадатися, маршрут цього потяга пролягає вздовж промислової зони, де кожна зупинка - це певний промоб'єкт, і ті "мертві" зупинки - то "мертві" заводи... Наче на п'ятій-шостій зупинці ми мали вийти. У мене виникло вагання чи виходити? А хтось, хто був зі мною, почав казати, що пора йти - це наша зупинка, треба виходити - пориваючись вийти... Але так ніхто і не вийшов.

Світлина: м. Прашка (Praszka), Польща

Сон 260418

Дружина прийшла на мою роботу. Стіл, приємна зустріч і розмова... Ми сидимо у великому і відкритому місці споруди. Тут я бачу до нас піднімається охорона підприємства в кількості однієї особи. Я подумав: чи то правильно, що дружина тут? Щось не пригадується, що існує пропускний режим. Вона йде, ховається в наявну в певній віддаленості кімнату. Я їй несу речі, аби не видати її присутності. За деякий час приходить чимало працівників, зокрема, окрім охорони, різного начальства. Все минає спокійно: всі підійшли та стоять у розмові один з одним біля того столу, де ми сиділи, але не заради пошуків "сторонньої людини". Я зібраний та не розгублений.

Сон 250418

Я зустрічаюсь із людиною, з якою маю поїхати до роботодавця. Я трохи знаю ту фірму, яка свого часу розпалась на дві частини.
Приїжджаємо до тієї фірми, заходимо в одне з приміщень у форматі лекційної зали. Таких, як я з десяток-два. При вході ми мали зняти взуття. Своє взуття поставив у шафу, що була біля дверей в аудиторії. В аудиторії була лекторка, яка почала нам розповідати про благодійність для певного фонду. У мене виникло питання. На незручне питання вона відповіла питанням на питання. Я прошу відповісти однозначно. Тепер вона говорить з інтонацією, що взагалі не лічило б волонтерам. Я звідти йду, вдягнувши куртку і взуття. Сівши в машину, якою приїхав зі знайомою людиною, вона в мене питає: а де твої сандалі? Наче я забув їх на тій зустрічі.
Я повертаюсь у те ж приміщення, в якому проводиться інформаційна робота про благодійність. Я приодчиняю двері і прошу в тієї ж самої лекторки забрати з шафи своє взуття. Вона ігнорить. Потім підходить до мене і зачиняє двері. Я захожу з принципу в аудиторію, бо не виношу ігнорів, і дивлюсь чи є мої сандалі. А їх немає. Помічник (дівчина) цієї лекторки каже, щоб я подивився при вході в іншій шафі. Я пішов дивитися там і на взуття інших, які стояли біля дверей. Ніде їх не знайшов. Подумалось про нелогічне: які можуть бути в мене сандалі, якщо я був у туфлях весь час? Просто тому, що мені про це сказали?.. Я повертаюсь до чоловіка з яким їхав у машині, і який за них запитував, і кажу, що їх не знайшов, бо їх могло й не бути.

Проходимо різної висоти проходи: для когось нормальна висота стелі, а для когось замалі. Мені - комфортно, у мене стеля під мій зріст.

Паровоз-жінка. З м'якими частинами, як груди, що мають приєднатися до іншого паровоза, який відвіз її в якусь сторону. Ті груди відпадали від злучення на повороті під час зрушення з місця. Але на наступному повороті все пішло добре.

Сон 240418

Робота. Я працюю з клієнтами. До нас приходить чех, не зовсім у форматі клієнта і не зовсім, як наш працівник, скорше, як партнер. Ми з ним спілкуємось. Виявилось, що він нічого особливого не бачив у нашому місті. Я пропоную щось подивитися. Питаю, ви знали, що у нас є чеська громада, існують 2-3 чеських цвинтаря, зокра один тут недалеко - біля нашої роботи? Пропоную чеху завітати до того храму, який стоїть вглибині чеського кладовища. Цей храм - гарно відреставрований, світленький, неймовірно красивий, а за храмом ще один храм - один в один за розмірами, але чорно-сірий. З красивим переднім фасадом - ліпка з біблійних сцен, а в середині того храму, по моїй старій пам'яті (див. P.S.) - пустка, чи то була пожежа, чи щось таке давнє, що перетворили цей храм в повну занедбаність. Сам храм у процесі реставрації. Порадив чеху пройтись зі мною, подивитися самому на той цвинтар і храми, бо мені якраз по дорозі до клієнта... Я прихожу на офіс потенційного клієнта, з яким мені так і не склалось розпочати співпрацю. На тому офісі питаю про особисту зустріч з керівником. У відповідь - невнятність відповіді і тиша. За столиком, принишклого в роботу, я побачив працівника цієї фірми, з яким спілкувався минулого разу, і звертаюсь до нього: Андрій?!. Він у відповідь каже: "Так?!" І я, втішившись, що пам'ятаю його ім'я, навіть про це сказавши вголос: "Бачите, я Вас не забув!" - запитав, як можна поспілкуватися з керівником. На що цей хлопець, з єхидинкою відповів: з самим директором? Він так це подав, наче я мав поспілкуватися з богом. Повівши розмову далі наступним чином, з інтонацією секретності: директора немає і просто так неможливо його вичепити, бо він, якось так: не зовсім на місці. З такої неясності у мене виникає думка, що він, схоже, за кордоном. Але цей Андрій продовжує розмову так, що є одна історія, яка пов'язана з колишнім партнером директора і фінансами, з якими тепер якась неясність. Той партнер, на прізвище Скутер, загинув. І фірма тепер у "підвішеному" стані, тому він не обіцяє певних перспектив по співпраці з нами. Поки я з ним спілкувався, образ керівника зазнав певних метаморфоз: у наступній послідовності: Синьов - Крігер - Розенблат.
Таких самих метаморфоз зазнав і образ Андрія, з яким я спілкувався. Це вже була дівчина, яка мені каже: "Якщо хочеш, можеш мене запросити в кавярню". Я на неї дивлюсь, а вона лежить в якомусь гібридному ліжку, чи то ліжко-офісний стіл, чи то ліжко-койка з напівлікарняними засобами, що знаходились від центра ліжка до його краю. Я їй відповідаю ствердно, чи то від співчуття, чи бажання підтримати невеликою прогулянкою.

P.S. Храми і кладовище мені вже снилися, але доволі давно, так би мовити - повтор сну, але в іншій інерпретації та в іншому контексті. Це був повтор фрагмента, де я їхав дорогою і справа зобачив храм і цвинтар. Був не сам, прогулювався разом із кимось по тому красивому доглянутому кладовищу: красиві кам'яні надгробки, скульптури і як вершина - неймовірна храмова споруда.

Сон 230418

Зустрічаю В.К та І.С біля кав'ярні. Перед зустрічю бачив, як І.С. був з дитиною в колясці. Потім хтось її забрав. Я запропонував І.С. зайти в кав'ярню, щось кусьнути. Виймаю з кишені 120. Даю йому гроші, пропоную щось організувати. У нього в кишені було лише 1. Я подумав: і як він хотів пригостити В.К.? По тому, як повернувся, виялилось, що знайомих, які хотіли би посидіти в нашій компанії, побільшало. Я був не проти, хоча подивований перебігом подій. Виявилось, що це вже була не кав'ярня, а інше місце для накривання столу - якийсь такий-собі будинок, в якому був стіл і на чому посидіти.
Поки готували на стіл з'явились до підмоги від початку в розмові зі знайомими, а потім і "кришити салати", люди з сусіднього села - найближчих до цієї споруди хат. З ними були їхні діти, які то прибігали то відбігали. Ці люди (дві-три жіночки) запропонували посидіти з нами за спільним столом. Я погодився, за умови, що вони щось принесуть з села до спільного столу. Так склалося від початку зустрічі, що я був центром прийняття рішень: "можна", або "ні". Тут до мене прибігли мої діти (так я чую зі спини) і чийсь коментар, як вони подорослішали і що менший, як був цупкий, таким і залишився, на відміну від дівчинки. Я підтверджую сказане, а подумки думаю, як же вони, самі, змогли сюди добратися? Діти оббігають мене з правого боку вперед і підходять до жіночки з села, я дивлюсь, а це не мої діти, а цієї пані.
Спроба зайти до якихось дверей біля цього дому, а там при вході "чатуючий" зупиняє мене і каже, що це жіночий туалет, а чоловічий з іншої сторони і показує на такі ж невиразні дерев'яні двері, наче в сарай, з іншого боку двору, хоча я розумію, що я не туди хотів, куди мені підказують, а взагалі позазирати, що де є.


Я допомагаю вдягнути шельки колезі. Помічаю, що в нього вони протерті, але справні. Ми маємо відзняти на відео, рух тіні хреста з церкви: як він піднімається і лягає зі сходом і заходом сонця, рухаючись по стінах і дахах будинків.

Якась презентація організована мною. По ній усіх присутніх запросив на святковий стіл. Багато знайомих облич. Так було організовано, що по завершенню такої творчої зустрічі, всі пішли і мали прийти за короткий час, поки не накриють стіл. Так вийшло, що до столу почали приходити люди, які не були на презентації, але яких я теж знаю. У мене маленька паніка: я прошу підготувати нові прибори до столу, поки не прийшли всі, хто був вже раніше. Стіл доволі гарно накритий, різні страви і приємні на вигляд. Поки ходив, за стіл присів лише раз, доки всі гості не поприходили.

Сон 220418

Я молодий хлопак. Мешкаю в Польщі. У мене вирішується доля: я йду навчатися в школу моряків. Я не сам, а в групі чоловіків. Шукаємо цю школу серед лісу. Минаємо звичайну загальноосвітню. Практично ці школи поряд. Перед цим: більший фрагмент сну: в колі тих самих осіб, з певною цивільно-організаційною місією ходимо по місту, проходимо концертний майданчик.

Молода дівчина. Поїздка річкою на човні. У мене два гаджета (телефона). Мені треба обов'язково записати думку. Жодної можливості: ні паперового блокнота, ні ручки - записую в один з гаджетів, більший - подібний до калькулятора. Сиджу в холі якоїсь зали, біля зеленого кутка. Весь час з дружиною на зв'язку: вона знає де я, я знаю де вона, але разом з тим фігурує молода дівчина... Якісь різні інтереси у дружини до чоловіків, як у мене до цієї дівчини... Але все так складно, що я, все ж таки, не пускаю все на самоплин, а тримаю ситуацію в своїх руках. Я не волію зрад, при тому, що спілкування з іншими людьми доволі складні, наприклад, я розумію, що та дівчина може в мене закохана, та я не відповідаю їй взаємністю, і на день Валентина, я знаю, що вона мені готує якийсь конверт, що робить своїми руками, але я цього не бажаю. Бо припускаю, що той конверт робить вона разом з моєю дружиною, тільки не каже для кого... Наприклад, холодне ставлення давнього знайомого О.П., з літературного цеху, в форматі "ігнор", але я це сприймаю, як "бути на своїй хвилі". В результаті, зводжу ситуацію до того, аби усе залишалось в інтересах своєї родини, хоча розумів ризики: біс у ребро може легко залізти.

Я приходжу заповнити картридж до принтера на одну фірму. Мені треба йти далі, але головний продавець, який видає і приймає товар, а разом з тим виписує папери - пішов. На тій фірмі столи йдуть вряд, за ними троє осіб. Якраз першого - немає. Я, довго не чекаючи, сам заповнюю собі картридж і сідаю на місце відсутнього працівника. Начебто він стояв у стороні і був кимось зайнятий, і я, як сідав на його місце, був у полі його зору. Отже він бачив, що я роблю. На прохання одного клієнта, щось зробив за комп'ютером, начебто, підключив його телефон до їхнього комп'ютера через свій телефонний шнурок. Іншому: виписав рахунок. Підходить жіночка, каже, що треба переробити їй рахунок: вчора заправляла тут картриджи. Показує, що саме - на старому рахунку. Знаходжу на комп'ютері дані тієї фірми, в рахунку міняю на потрібне. Вона йде. Підходить працівник, на чиєму місці я сиджу, і питає, як це в мене вийшло: поміняти їй цифри? Я показав як і натякаю на те, що мені пора йти. Він залишився здивованим і задоволеним несподіваною підмогою. Питаю, скільки з мене? Той каже, що, як для мене, ціна буде не 55, а приміром 20 грн. Потім ствердно: 20. Я розрахувався, а на останок забрав, перехелившись через стіл, до того місця, де я сидів, свій шнур до підзарядного.

Спілкуюсь з М.Р. на тему презентації книги Ю.Ґ. "Знаки..." Сидимо в кав'ярні. З нами ще якісь люди, дехто з них - спільні знайомі. Я пропоную варіанти, як без мене вона могла б те організувати. Пропоную забрати більшу частину книг, поїхавши після кав'ярні до мого дому. Хоча, поміркувавши, пропоную завезти ті книги до неї сам.

Сон 200418

Зустріч Путіна і Порошенка... Сростерігаю зміни в поведінці Порошенка. Він поводиться так, як Янукович. У жестах, міміці, словах відчувається, що він уже "куплений" і зрадив національним інтересам. Порошенко говорить з Путіним улесливо, хоча тон спілкування рівнозначний: "усміх крізь зуби". Путін у своїй манері, але видно, що також пішов на неприємне для себе.
Вулична розмова Путіна з українським народом по зустрічі з Порошенком: відбувається біля паркану зробленого з оцинкованого профілю коричневого кольору. Хлопець з України ставить Путіну невиразне і дурне запитання, так, наче це і не запитання. Характерна риса його зовнішньості - передні зуби випинають назовні, і від того запитання прозвучало з характерною шепелявістю. Я поряд слухаю їхню розмову. Найшло чимало різного народу. Підходить негр в стильному одязі та солідним фотоапаратом і світлує свою дитину з лялькою (зайцем), яка спочатку кладе ту ляльку під кущ, а потім показово виймає для знімування "татом". Доволі артистична сцена. Я навіть подивований майстерності дій цієї дитини. Заєць доволі оригінальний - в американському стилі. Сама дитина, як і лялька брудні та замурзані, але все заради "красивого" кадру. Я згадую, що бачив цю дитину із цим же зайцем ще до цієї сцени - чистими і охайними в делегації, що супроводжувала екскорт Путіна. Я питаю по знімуванню негром своєї "дитини": для газети? Він виказує, що не розуміє мене і є англомовним. Я ліплю слова англійською, але у мене нічого не виходить, наче йому з мого питання зрозумілими лишились: "газета" і "фотографує". Я розумію, що все це інсценізація для російських і світових масмедіа. Серед тих людей бачу дівчину з кількома ріжками на голові у вигляді залізних шурупів, що вкручені зсередини назовні - я подумки ставлю питання: "як?", адже в реальному житті це неможливо! Я щось до неї починаю говорити, але передумую... Я розумію, що мені небезпечно щось говорити, бо це все боти.

Дивлюсь у дзеркало. Бачу на собі справа мудрий зуб, що випинає назовні, але якийсь тонкий, хоча білий, як тільки-но виріс. (Видно відбиток враження від того хлопця, що спілкувався з Путіним). Я прижимаю його щокою і він ламається. Відчуваю рештки того зуба в роті.

Сон 190418

Я в батьківській хаті. Вечірній час. Приходжу з роботи, готую їсти, пораюсь на кухні. Щось до себе, наче до когось, говорю, можливо, наспівую. Отже, повна безпосередність і органічність із самим собою. По ходу виникає потреба зайти в батьківську кімнату, можливо тому, що я побачив чужий рюкзак... тієї ж миті у мене шок: я бачу як мати спить у сімейному ліжку з якимось молодиком із вулиці. Вона - зліва, він - справа. У мене перша думка: зрада. Те, що я бачу не вкладається у моїй голові. Питаю, що це таке?.  На що чую їхнє пробудження від сну та, перше, звернення до хлопака: Вітя (?), вставай... Якісь лагідні пояснення до мене, які я не хочу слухати і йду на кухню. Цей хлопець, можливо, мого віку, а то й менше, повна безпосередність: встав, прийшов до мене на кухню, почав зазирати, що я готую. Ставши обік мене, я оцінив, що він десь на голову або пів вище за мене. Все це настільки нетипово, що й надалі не вкладається в моїй голові... Цей хлопак питає в мене, де його рюкзак, я кажу де і роблю алогічні дії, замість продуктів кладу в каструлю пісок, дивлюсь - забагато, відсипаю... Думаю про себе, що я роблю?.. але згадую, що якось їли страву з піском, але його було там, на відміну від цієї - менше. Разом із таким поранням на кухні, з'ясовується питання за його рюкзак: помаранчевий, забруднений в пил та темні смуги. Я кажу, що я його зовні протер, а потім помив під проточною водою, відтоді, як знайшов. Мати огризається на те, чому я посмів торкатися того рюкзака? Мене все це злить і я гостро висловлююсь на адресу чужинця в хаті... І тут я чую зміну материної інтонації на його захист і мораль до мене... Тієї ж миті я полишаю все і йду... Розумію, як добре, що я вільний і не залежу від батьків.


Сестра директор тієї фірми, на якій я працював рік тому. За натурою - вона творча особистість, але життя змусило, як і мене піти туди, де більше платять. Так склалося, що сестра прийшла на роботу після того, як я пішов, і не простим працівником, а одразу директором. Після року, як я був за кордоном, навідався на ту фірму, на якій я працював. І так склалося, що потрапив на корпоратив, або формат: усі працівники працюють в одній кімнаті. Мені щось треба взяти з комп'ютера, за яким я колись працював, але він запаролений, чи щось подібне: мені не вільно до нього лізти. Так склалося, що я приїхав тоді, як начальник поїхав. Спілкуюсь з колишніми колегами. Кажуть, що підняли оплату праці. Кому як. Я наче жду начальника, а приїжджає сестра. Якщо всі працівники веселі, з рум'янцем, то вона якась втомлена, бліда і замучена. Зайшла до себе в кабінет, сіла не за робочий стіл, а в кутку на стільчик (зліва). Я дивлюсь на неї, а від нервів і нетипового для неї навантаження, бачу, як вилиці від втоми стали виразнішими. І це лише за рік роботи керівником. Я кажу навіщо тобі така робота, повернись на творчу, продовжуй малювати?!. На що вона на мить проясніла і знову лице огорула тьмяність. І тут в розмову втрутилась мати, що сиділа справа. Почала щось причитати за цю роботу... Накінець я тільки сказав, що я висловив свою позицію. Ти мене почула! І додав: зміниш роботу і переберись від батьків. Це все за рік життя разом з ними.

Сон 180418

Я з кимось в лісі, біля ведмежої барлоги. Так начебто у ній, але не цілком. Звір нас до себе не підпускає. Барлога виглядає, як частина покинутої будівлі, але виразних ознак не існує. Фактично, основні елементи з чого вона утворена, це земля, бетон і камінь. Між нами і звіром існує певна довіра, але у нас до нього, як і навпаки, витворені чіткі межі, які ми у цій барлозі не перетинаємо. Таке життя поряд тривало довго, поки не виникла загроза звірові. Так, начебто ми могли від чогось захиститися, але потребували перейти його межі барлоги, разом з тим захистивши ведмедя від небезпеки. До останнього ми сприймали його, як примітивну істоту, але, в момент загрози, виявилось, що він запропонував логічне вирішення захисту, пов'язане із зсувом бетонної брили, яка, на наш подив, мала W-подібний замок: "мама-тато". Ми тої миті отетеріли і зрозуміли, що ведмідь живе на храмовій території, яку захищає своєю присутністю. Барлога - це не просто бетон, каміння і земля - це захований від чужого ока храм, який з віками осів, перехилившись набік і пішовши в землю. Звір мешкав біля святині - свята-святих храмової споруди, таким чином, що ми не могли скласти уявлення ані про храм, ані про його "закинуту" архітектуру.
Бетонна брила із замком, яку зсовував ведмідь, була верхньою частиною святині, схожою на буддистські маківки храмів.

Сон 160418

Чоловік з чемоданом, темна конячка в політиці. Має зі мною щось домовитися. Ми організовуємо зустріч. Він з неприємними особами. Події відбуваються в ресторані: багато білого кольору (столи, стільці) і денного світла від великих вікон. Я записую потайки нашу зустріч на телефон... Геть неприємна особа. Така ж, але не до кінця зрозуміла, неприємна від нього пропозиція про мою можливу участь у чомусь. (Зміна кадрів). Я вже не в приміщенні, а на лоні природи. Чергова об'ява тієї ж особи. Присутні різні пересічні люди: туристи, відпочивальники. На столі стоїть його пропозиція, чи щось того роду - в пам'яті залишилось щось округле та прямокутне, як валіза. Я хочу засвітлити цей компромат. Уже вийняв телефон, почав знімувати, але спохопився, що на телефоні присутнє більш компрометуєче відео з цією особою, яке я знімав у ресторані з-під столу, зокрема, як він гидко сміється над певними цінностями.


Картонний кабінат. Я там працюю. З підвального приміщення, що слугує за стокову яму для води, з метою технологічного охолодження певних агрегатів, знайшли великий контейнер оригінальної форми з часів ІІ світової війни. Підняли його нагору. Він по-серйозному зачинений замками ричагово-розсувного типу, які не так просто зрушити, аби відчинити. Очевидно, що контейнер був доставлений з Німеччини, але за яких обставин був схований від стороннього ока? - залишалось загадкою. Зібралась офіційна комісія, щоб узяти участь у його розпломбуванні та складанні акту того, що всередині. Припускали навіть наявність бомби чи снарядів ІІ Світової війни. Певними зусиллями його відчинили. Відчиняв його безпосередньо генеральний директор комбінату. Як виявилось, там були двигуни по-серйозному закріплені кожна на гідравлічно-амортизаційні системи, які згодом вилучили їх з контейнера додолу. Видно, вони мали бути задіяними для цього комбінату, що діяв ще за часів ІІ світової війни для потреб фронту. Інженери обговорюють: що з тими двигунами робити. Хтось безнадійно повідомляє, що вони на меншу напругу та у зв'язку з тим, що пробули стільки часу у воді - їх тільки, що на металобрухт.
У мене певне завдання від генерального директора. Я маю вийти в місто. Беру монети, залишені на якомусь сіні чи то дерев'яних ошурках до того, як почали відчиняти контейнер. Іду з ними в місто. Зупиняюсь біля п'ятиповерхового житлового будинку, виймаю монети, щоб їх втавити в альбом, який поклав на капот машини. Монети доволі великі - з долоню. На одній монеті зображений Іван Франко, на другій - Юрій Федькович на інших - Тарас Шевченко, на одній з монет - фраґмент голодомору. Звороти прикрашені сценами з творів згаданих письменників. Монети - без номіналу, виконані доволі акуратно і цікаво, але надзвичайно великі, щоб їх називати монетами, скорше це медальйони, які виготовляли в якості сувенірної продукції. Цікава у мене майнула думка: двоє авторів зі західної України... Образ Шевченка залишився в пам'яті невиразним... Так як монети незручно великі, я все ж таки мушу покласти їх у фотоальбом, у якому світлини кріпляться під плівку. На перших сторінках все зайнято, наприкінці вільніше. Разом з монетами я маю шматок хліба, який розрізаю на тонкі скибки. Одна скибка відрізана мною нерівно... Як монети, так і хліб я кладу в альбом, але на окремих сторінках. До мене виходить друг мого двоюрідного брата, якого бачу перший раз. Він питає, чи просохне хліб, якщо я так його складатиму? Я відповідаю, що все буде добре: альбом повністю не закривається і хлібу це не зашкодить.

Сон 150418

Міська рада. У з'язку з реформами і скороченням штатів - мало столів. Раніше, як пам'ятаю: одразу, про вході в приміщення, їх було "до грому" - "нема де яблуку впасти", згодом - суттєво менше, а нині - вільна зала. У ній відбувається вручення нагород обдарованим дітям. Я на тому святі. В одному місці я бачив, що, наприклад, музикантів нагороджують інструментами, письменників - книгами, а тут просто - грамоти, грамоти, грамоти, і головне, все це - в урочистій атмосфері. В деяких кабінетах міськради, зокрема на другому поверсі, вгадувались знайомі мені обличчя. Майнула думка: що не всіх, кого знаю, поскорочували. Поміж тим всім, що я бачу, виявив у собі певні здібності, які пов'язані не настільки з талантом, як з обраністю, в якій не до кінця можу розібратися. На мені є певні коробочки... Я спілкуюсь то з одним, то з іншим, що мають зрозуміти моє призначення, і відкриваю ці коробочки, які спрацьовують за одним натиском пальця, але одна-дві "заїдають", і це не просто так, а від певного внутрішнього стану і тієї людини, з якою я спілкуюсь.

Сальвадор Далі

"Жирафа у вогні"

1936-1937

Сон 140418

Казковість. Я знаходжусь в родині, дім якої розташований за межами міста. У місті йдуть якісь розборки чи то якась війна: чути постріли. Присутня невпевненість і розуміння дезорієнтованості в подіях. Ми слухаємо радіо, аби зрозуміти що нині коїться. Господар дома - кроколил, і це його друге втілення. Від стороннього ока це приховує. Його донька також має казкове втілення, але це втілення приховано від мене. Дім - це певного роду фортеця. Так, як у місті жити непевно, то я, мешкаючи там, дуже насторожений. Було так, що хтось дзвонить у двері, а я кажу його донці - не відчиняти. Вона усміхалась і тільки підходила до дверей і йшла. Були інші мешканці дому, які з'являлись несподівано і раптово зникали. Якогось разу мене взяли з собою в якусь іншу реальність: місце, де лежав на землі великий округлий камінь. Із нього (в ньому / на ньому) були висічені частини фігур тварин і фантастичних істот, наприклад, акули (кита?), що пірнає в воду. І це виглялало не як в 2D, а в 3D - хвіст тварини стирчав з каменя, наче від стрибка в воду, а навколо нього були утворені хвилі, наче кола на воді. І все доволі реалістично і хвіст, і стрибок, і кола. Як мені прояснилось, господар, який нас привів на це місце, є відаючим більше за інших. За ставленням до нього інших, він був свого роду королем, але без нашарувань нашого стереотипного розуміння цього слова, ту вищу іншість виражали його знання. Він каже, що ці завмерлі в камені істоти - це ті, що заблукли в іншій реальності, але її не досягли... Їм можна допомогти... Якоїсь миті камінь починає міняти кольори та оживати...

У Житомир, з робочою поїздкою приїжджає Арсеній Яценюк. Це його новий тур по Україні в рамках передвиборної програми. Я з дружиною йду на зустріч з ним. Він спочатку дає інтерв'ю на вулиці, сидячи за столиком з кількома людьми. На питання - підглядає в листочок, який спочатку був білою і порожньою тарілкою. На якомусь етапі "Остапа понесло" - почав читати з листка цілі афоризми. Люди його не сприймали і в тому бачили "повний нуль" - це вже був не той Сеня, що раніше. Потім він дає вечірнє інтерв'ю - в приміщенні. Але він вже не зовсім він, а поет Сергій Жадан, який і на себе не схожий. По вулиці він ішов в темних окулярах, тому вгадати було важко. Як ішов, можна було його побачити в відеокамери, що транслювали все на зупинці. На вечірній зустічі з ним, я з дружиною так само слухали його месіджі, і на якомусь етапі зі шкільного портфеля, що був у мене на руках, дружина взяла кольорові олівці і, в знак протесту тупості, висипала їх на голову політикові. Скандал привернув до себе увагу преси і, як виявилось, додав політикові певного електорату. Навіть прозвучало, що його нудні зустічі з виборцями, прикрасив цей інцидент. Зміна декорацій, фраґмент: ці новенькі і насвіжо заточені двосторонні кольорові олівці валяються в смітнику... Намагаюсь переглянути на відео, як він йшов вулицею, як так відбулось, що олівці, які були в шкільному портфелі, потім опинилися... в смітнику. І фінальна думка: Сергій Жадан, в ролі політика Яценюка, геть на себе не схожий, якийсь високий, як Кошовий, і постарів...
Час просинатися, але сплю далі. Знаю, що маю записати сон... і починаю його записувати уві сні, але недовго.

Сон 130418

Вузький пройом, де я щось ремонтую на стіні. Бетонована підлога з приямком, в який можна завалитися. У тому ж місці є місце, де тече вода, зливається просто в той приямок. З якогось дива вода не сходила знизу, а набігала. Я вийняв, за пару раз, довгі жмутки волосся з місця зливу, і вода пішла краще.

Річка. На ній були якісь водні змагання, можливо, змагання риболок. Разом з тим проходив якийсь фестиваль. Тут же, на березі річки фігурували однокласники, зокрема наш класний керівник. Я показував якийсь солідний друкований альбом, який я уклав. У ньому фігурували різні події з мого життя, пов'язані з участю в колективних заходах, зокрема такого ж фестивалю, як цей. На одній зі світлин того альбома, в колі людей і нічного освітлення була зображена танцюючою в стильому наряді класний керівник. Я їй показую цей спогад... Ранок. Пісчаний берег річки. З ночі усі люди розійшлись, залишивши за собою рештки свого перебування. Я також йду, але за пару кроків повертаюсь прибрати за чужими людьми сміття: обгортки від цукерок, целофанові пакети, шматки білого хліба і булок. Целофанове сміття ховаю в пісчану ямку, яку загортаю тим же піском, а хліб кидаю в річку для риб.

Я в Польщі, хоча траса, на якій я є, така ж, як  біля дому моїх батьків. Аби було дешево, постриг себе налисо, а потім ще й доголив. Наостанок побачив, що лишилось рідке волосся на бороді, яке вже почало закручуватися. Оцінив, що геть не естетично, і доголив себе остаточно. Тоді ж дізнався, що машина, якою я їхав і залишив на знайомій мені трасі, конфіскована поліцією. Вийшов, нибито, якийсь закон, який дозволяє спокійно це робити щодо іноземців. Разом з тим почув, що українці вже покидають межі Польщі - незадоволені діями цього закону.

Сон 110418

Містифікація. Звичайний літній вечір. Автор читає і літає. Мульплікаційність героїв -  кожен уподібнений до певної тварини.  Польоти залом: щось схоже на мультиплікаційний фільм "Панда Кунг-Фу".

Сон 090418

У мене завдання: я маю з'єднати три пластикові труби (дюймовки) так, що в розрізі вони утворюватимуть орнамент і ще виконуватимуть практичну функцію. Наприклад, розприскування води... Я не знаю, як вирішити таке завдання, адже це нереально: спаювання, або ж інших методів з'єднування поперек не існує. Хтось з групи осіб, які почули мою відповідь, каже, якщо я не вмію - він зробить сам. І на той коментар почувся колективний регіт, наче це вирішити просто. Я спохопився і на ту реакцію кажу, що знаю, як тектиме вода...

Сон 080418

Я працюю майстром системних блоків до комп'ютерів...
Знаходжусь у чужій родині. Зобачив клавішний синтезатор і попросив на ньому щось зіграти. Це при тому, що не маю музичної грамотності... Синтезатор стояв вздовж кімнати, ближче до вікна, хазяї залишились сидіти вглибині кімнати, справа від синтезатора. Сідаю за електронний інструмент, вмикаю випадкові кнопки - знаходжу ритм, пробую накладати випадковими клавішами звуки, навіть, на якомусь етапі, зайшов у кураж - натискав по кілька клавіш підряд. Як на початок гри, виходила доволі непогана мелодія, згодом набула асинхронних ритмів. Я почав натискати на наступні кнопки, які ще не пробував. Серед них було три продовгуватих та округлих, як соломинки, які розташовувались зліва. Натиснувши на першу з трьох (верхню), вона почала грітися, як ТЕН, а згодом десь від неї почала вилазити змія, третя частина тіла якої (хвіст) мала сильну звуженість, що нагадувала більше нитку, аніж тіло. Чим далі лізла та змія, тим більше я розумів, що вона якась напівжива і несправжня... Коли впала за синтезатор, який я обійшов справа, щоб подивитися, що буде далі, побачив, як змія від падіння розсипалась на безліч земляних (дощових) черв'яків, а від її тіла залишилась якась рештка м'яса, біля якої ті черв'яки роїлися. Я зрозумів, що до останньої миті рухи тіла змії спричинялися тим копошінням черв'яків. Страху від її з'яви не було, огидності також. Земляні черв'яки чисті, наче після дощу, доволі жваві.

Сон 070418

Університет, багато порожніх аудиторій. Я в одній з них, хоча до останнього переходив з однієї до іншої. Присутня якась група людей... У сусідній аудиторії викладачка грає в настільний теніс... Несподівано з'являється Петро Порошенко з офіційною делегацією і заявляє, що сьогодні російські війська напали на Херсонську область і окупували частину території. Просить всіх поінформувати і покинути приміщення... У нього в руках ключі, якими зачиняє всі двері... Я кажу, що в сусідній аудиторії присутня жінка... Ми заходимо до неї... Вона ж до останнього продовжувала грати в теніс.

Із попореднього фраґменту сну: начебто та ж жінка, що грала в настільний теніс, набула образу організатора новорічного свята. За задумом, перед дітьми має несподівано з'явитися Дід Мороз на ім'я Апрель (саме з українською вимовою "е"). Для такої з'яви він мав пролізти через ляду в підлозі і нею ж зникнути. Проблема виникла в тому, що магія зникнення не вдалась... На тому місці, де стояв ДМ, залишились двоє дітей: хлопчик (мій син) і дівчинка (його однокласниця), які й виявили, як магія зникнення перетворилась на кумедію. Довго не міг ДМ знайти момент відволікання дітей, щоб сховатися за ляду... Але коли туди заліз, стало помітно крізь відкритий отвір у підлозі, як він силою проповзає під підлогою... Син, вказуючи пальцем на ДМ, вигукнув: Дивіться, Апрель... Апрель... Розвінчуючи створену дорослими містифікацію свята.

Діти в машині: мій син і його однокласниця. Їдемо центральною вулицею міста Житомира в сторону Соборної площі. Проїжджаємо книгарню і кінотеатр "Україна".

Зазираю у вікно магазина...

Я з дружиною заходжу в меблевий магазин, який ліквідовується. Там знижки на 50-70%. Ми дивимось меблі: комод, столик, трюмо і розуміємо, що ціни однаково захмарні...
P.S. Магазин з реального життя, існує вже рік у стані ліквідації. До нього заходили доволі давно.

Дача. Город. Вода, в планах скупатися, але так і не скупався...
Сусіди... Сусід каже про куфайку...

Гноярка: мішок зі старими сухофруктами, що я колись залишив за лазнею, перетворився на більшу купу - з листя, трави, решток їжі. Дивно, але видно хтось, орієнтуючись на цей мішок, почав утворювати гноярку...

Непораний у батьків город. Весна. Я кажу, що пора вже щось садити. Мати каже, що треба оновити насіння, якому по 7-8 років. Я кажу: то в чому ж проблема? Треба купити, а воно розростеться!

Сон 040418

Фраґмент :: Монтаж (складання) металевих кутинців з колегою...

Сон 030418

Якийсь концерт. На нього, в ролі учасників, пішли двоє студентів (-ок) - (цей фраґмент важко пригадується, можливо, незначний). Замість них я іду на урок ("пару") до викладача математики. Цікаво, що образ учень-студент нероздільний і злитий в єдине. За віком діти або старшокласники, або студенти перших років навчання у виші. Мені прикольно послухати такий урок-лекцію, адже я давно вчився у подібному форматі. Навчальний кабінет незвичний - видовжений поперек - студенти сідають у два довгих ряди перед одним викладачем. Є вільні місця, я сідаю зліва. Дітей небагато, але з часом їх находить більше. Вчитель читає свій предмет. Час від часу мене пробиває на провакативні питання... Спілкування з ним на рівних. Діалоги відбуваються з легкістю і гумором.
(Обривання сну, пов'язане з пробудженням).
Сон продовжується. Змінюються "декорації". Замість вчителя-чоловіка - вчителька. Вона також навчає математиці, але, судячи за подальшим розвитком подій - біолог. Йде урок-лекція. Аудиторія (на відміну від першої частини сну) видовжена не поперек, як у першому фраґменті, а вздовж, як то завжди буває у школах. Я сиджу так само зліва, але біля мене вікно. У притаманному мені дусі щось коментую, але заторкую жартом китайців і звертаю увагу, що в учительки азійські риси обличчя. Це її трохи мінить в рисах. Я помічаю, а скорше уявляю від себе, трансформації її обличчя, що мають кумедний вигляд: очі звужені, ніс неприродно видовжений. Але то проходить, як фантазії. Образ мінливості цієї жінки починають доповнювати два нових героя, що заходять до аудиторії: жінка (подруга вчителя) і корова (середнього зросту і якась артистично-кумедна, театрально-гротескна). Тут починає відбуватися неочікуване: нам показують, як робиться щеплення: корові, а заодно і цій жінці, що прийшла з нею. Якщо вірніше: жінка в знак солідарності із коровою робить і собі щеплення... Цей вчитель робить якесь роз'яснення про трикутники...
(Сон обривається).
... Вирізання разом з колегою металевих трикутників, подібних до знаку "Play".

Сон 010418

Фраґмент :: Я обслуговую солярні станції, що знаходяться над самим морем. Станції спрямовані на підігрів води. Я знаходжусь на березі, на ньому відпочивальники, але не спекотно, а по ранньому весняно чи осінньо. Можливо, місце на березі північних морів. Люди одягнені відповідно по погоді, але не похмуро і не сонячно водночас.

Фраґмент :: Я йду разом із донькою мені знайомим парком (це місце зрідка в різних комбінаціях сниться зі шкільних часів). Я намагаюсь спілкуватися з нею польською. Якісь накладені блоки вздовж стежки, яка ось-ось має закінчитися разом із нашою і збігтися на одному заасфальтованому майданчику. Між проміжками блоків високо і вдалечінь від нас прозирає камера спостереження.

P.S. У другому фраґменті збіглися асоціації з реальним часом та пережитим у минулому. Тією стежкою, що йшов разом із донькою, я ходив до школи вісім років. Та стежка час від часу снилась у двух місцях - її початку та кінці, окреслених територією парку. Віднедавна в тому парку побудували храм. Кінець стежки, якщо їти до школи, закінчувався меленьким бетонованим містком через канаву, що йшла вздовж цього парку. Якщо брати шлях уві сні - то він був - зі школи - так, наче я повертався напочаток. Парк уві сні міг виникнути не випадково: перед сном мені телефонували батьки, що живуть недалеко від цього парку. Спроба заговорити з дитиною польською саме наприкінці - за логікою "початку" тієї стежки - вказує на подвійну символіку "початку" з повернення до вихідної точки в цьому житті - вчитися жити по-новому. Зовнішня камера спостереження - пряма асоціація з роботою - розташування її було на тій же висоті, але знаходилась вона вже на вулиці.